Кримський «Центр журналістських розслідувань» представляє спецпроект « Шуцмани Путіна». Він розповідає про незаконні збройні формування, що були створені напередодні окупації Криму Росією і брали в ній активну участь, виконуючи у гібридній військовій спецоперації особливу роль – ширми і живого щита водночас. За спинами бійців самооборони Криму і Севастополя ховався Путін та його загарбницька армія. Їм доручалась найбрудніша робота, і вони й досі виконують роль допоміжної поліції окупантів.
У Другу світову такі парамілітарні підрозділи Третього райху, що формувались із мешканців окупованих територій, існували у кожній захопленій країні. В Україні це був Шуцманшафт. Російські ідеологи та виконавці спецоперації із анексії Криму досвід гітлерівської армії використали сповна.
Спецпроект складається із трьох серій «Шуцмани Путіна» та низки розслідувань про окремі підрозділи та персоналії, які відіграли помітну роль під час окупації Криму.
Перша серія трилогії – про незаконні збройні формування Севастополя. Перші угруповання були створені ще у січні 2014 року. І в день захоплення влади у Севастополі, 23 лютого це вже були треновані, озброєні і об’єднані спільним штабом силові підрозділи, діяльність яких координували спецслужби та командування Чорноморського флоту Росії.
Друга розповідь – про «Самооборону Криму», якою формально керували Михайло Шеремет та Сергій Аксенов, а насправді вони підпорядковувались російському військовому командуванню та спецслужбам, в тому числі – через таких проксі як Ігор Гіркін (Стрєлков). Завдяки покровительству Аксенова це формування існує і досі, утримуючись за казений кошт.
Третя історія – про російські козачі формування, які почали перекидати до Криму із Росії напередодні захоплення Верховної Ради та уряду АРК – відповідне рішення отамани Кубанського козачого війська ухвалили 25 лютого. Під виглядом козаків у перші дні окупації переправлялись і російські військові.
Ейфорія після анексії Криму Росією розв’язала язики багатьом учасникам «русской вєсни». Ті, хто у лютому-березні ховав обличчя під масками та балаклавами, вчиняючи тяжкі злочини, стали зірками російських телеканалів. Конфлікти та конкуренція політиків винесли у публічний простір свідчення Так наше розслідування отримало чимало доказів із відкритих джерел і з перших вуст головних учасників .
Датою створення «Самооборони Севастополя» прийнято вважати 23 лютого – день , коли у Севастополі пройшов велелюдний мітинг і була фактично захоплена влада. Однак перші парамілітарні групи почали створювати у Севастополі ще у січні. Тоді і в грудні 2013-го регіонали під керівництвом голови Севастопольської міської адміністрації Василя Яцуби нта нардепа Вадима Колесніченка споряджали на Київ потяги та автобуси з учасниками Антимайдану. Серед них було немало і колишніх військових Чорноморського флоту Росії, які мали і російське громадянство, і проросійську позицію.
Василь Яцуба на вокзалі Севастополя відряджає до Києва антимайданівців, грудень 2013 року
Журналістка Тетяна Рихтун, яка у 2014 році очолювала медіа-центр ІРС-Севастополь та Агентство журналістських розслідувань, згадує, що коли в Криму з’явились так звані «зелені чоловічки», до штабу ЧФ РФ потяглася нескінченна черга військових пенсіонерів.
«Якщо врахувати, що Севастополь – це місто пенсіонерів, то дві третини пенсіонерів – це пенсіонери Чорноморського флоту, які є громадянами Російської Федерації, які отримують пенсію від міністерства оборони Росії. Тобто, вони є не тільки пенсіонерами, вони є солдатами і офіцерами запасу. І коли з’явилися так звані «зелені чоловічки» в Севастополі, то до штабу Чорноморського флоту над вулицею Нахімова просто стояла черга. У штабі горіли всі вікна, і черга з пенсіонерів стояла аж до вулиці. Вони, як за мишачим королем, йшли туди отримувати завдання від штабу Чорноморського флоту», – згадує Тетяна Рихтун.
Формуванню «Рубеж», яке очолював Володимир Мельник, приписують захоплення мало не всього українського військового флоту у Севастополі та аеродрому «Бельбек». Мельник колись служив в внутрішніх військах МВС України, потім мав невеликий бізнес – встановлював домофони та камери спостереження.
«Рубіж» на шикуванні, березень 2014 р. Фото: архів Володимира Мельника
У січні 2014-го створив «Добровільну народну дружину» – начебто для допомоги правоохоронцям. У численних інтерв’ю Мельник розповідає, що «Рубєж» був створений внаслідок заклику, опублікованого на міському форумі під ніком volkozverik 25 січня. Тобто, усього за день до мітингу Євромайдану Севастополя, силовий розгін якого з побиттям активістів Мельник називає своїм першим «бойовим хрещенням».
Михайло Чалий, брат Олексія Чалого, так званого народного мера Севастополя також, каже, що перший загін самооборони, що співпрацював з МВС, неназвані «ми» створили ще у січні.
В інтерв’ю виданню «Военное обозрение» Михайло Чалий зі знанням справи розповідав:
«Існує кілька категорій загонів самооборони, і шанс на виживання при зіткненні з організованим противником мають загони не нижче за третю категорію. А вища з них, крім самоорганізації, передбачає наявність зв’язку та безпосередній контакт із МВС. Саме таким був загін, який ми створили ще у січні».
Відновимо історичну справедливість: Михайло Чалий абсолютно незаслужено знаходиться у тіні слави свого брата Олексія. Його роль у подіях весни 2014-го маловідома, а між тим саме він очолював силовий блок так званої Координаційної ради з організації управління містом після захоплення влади 23 лютого.
Михайло Чалий Фото: Forpost
«Кожен мав свою функцію. І люди добровільно, не під присягою, а добровільно формували підрозділи, які вирішували те чи інше завдання. Те, кому що було наказано. Ну наказано як: я згоден виконувати ваші накази – так, терміново сюди 40 чоловік, сюди – 20, тут блокувати, тут – взяти, тут принести, тут привезти, тут не дати, вилучити, супроводити», – так описує Чалий те, що відбувалось навесні 2014-го.
Михайло Чалий – колишній військовий моряк, до відставки у 2000 році у званні капітана 2 рангу встиг послужити на 4 флотах ВМФ Росії. Після керував севастопольським підприємством групи «Тавріда Електрик», кінцевим бенефіціаром якої є Олексій Чалий. Центр журналістських розслідувань в деталях розповідав бізнес-історію «народного мера» Севастополя, яка не перервалась в Україні і після того, як Олексій Чалий потрапив до санкційних списків Заходу та України.
До 2014-го ім’я Олексія Чалого у севастопольців асоціювалось із великим підприємством «Тавріда електрик» та патріотичними проектами, які він фінансував. Найвідоміший – створення меморіального музейного комплексу «35-та берегова батарея». Але керівником проекту був саме Михайло Чалий, адмініструванням і фондом музею займалась компанія, зареєстрована на сестру його дружини Олену Баженову. Як і телекомпанія НТС, що в останні роки вела проросійську пропаганду.
Сергій Аксенов, Володимир Путін, Олексій Чалий Фото: ТАСС
«Олексій Чалий, я повинна сказати, майже ніколи не з’являвся в Севастополі, він не жив в Севастополі останні п’ять років. Михайло Чалий був більш активний, він завжди був місцевий, він проводив проекти, у нього були навички співпраці з місцевою владою. Музеєм «35-та батарея» керувало і створювало його, по суті, ФСБ Росії, його представники в Севастополі. Він (Михайло Чалий, – ред.) і мав напрацювання по відношенню і до флоту, і до місцевої влади, і до місцевого населення. В нього були свої активісти в громадській організації. Тому Михайло Чалий, звичайно, зіграв дуже важливу роль в анексії Криму», – розповідає Тетяна Рихтун.
Відразу після відкриття «35-та берегова батарея» стає місцем паломництва російських політиків. Тут регулярно проводить шоу зі своїм байкерським угрупованням «Ночные волки» Алєксандр «Хірург» Залдостанов.
Алєксандр «Хірург» Залдостанов
З початку 2014-го севастопольський підрозділ клубу разом із спортсменами Олександра Синявського почав патрулювати місто – спільний загін самооборони створили 27 січня.
І ще один збіг. «35-та берегова батарея» знаходиться у Козачій бухті Севастополя. Саме тут дислокується 810-та бригада морської піхоти Чорноморського флоту – ударна сила спецоперації з окупації Криму. І керівником об’єднаного штабу підрозділів самооборони Севастополя стане Олег Росляков – колишній командир кращого полку морської піхоти цієї бригади, за плечима якого – війна у Чечні. У 2001-му він отримав із рук Путіна орден. На час окупації вже був у відставці, однак служив командиром воєнізованої охорони 810-ї бригади.
Росляков згадує, як затримували українців:
«Ми знали від початку, що приїжджають емісари з Києва, з Майдану. Це були затримані чотири «сотники», які прибули сюди для організації – вони у різний час прибували. На жаль, у нас виявились секції партії «Удар» серед молоді, що дуже сумно. І секції «правосєків» так званих. Це теж силами розвідки нашої самооборони було розкрито кілька осередків, затримано людей».
Штаб на чолі з полковником Росляковим підпорядковувався Михайлу Чалому. А той координував дії зі спецслужбами Росії і командуванням Чорноморського флоту.
Олег Росляков Фото: blackseafleet-21
«Потім стало зрозуміло, що Росія теж із нами, і розпочалася наша спільна робота зі спецслужбами. На нарадах за одним столом сиділи представники Чорноморського флоту, співробітники СБУ, що перейшли на наш бік, контррозвідки, міліції, самооборони», – описував Михайло Чалий роботу з початку окупації виданню «Военное обозрение» у 2017 році.
Зрозуміло, що Росія з ними, братам Чалим мало би бути ще напередодні мітингу 23 лютого. Якщо Володимир Путін знову не бреше, саме тоді було прийняте кінцеве рішення про окупацію Криму і Севастополя.
«Це була ніч з 22 на 23. Ми закінчили близько 7 ранку. І прощаючись – нас було четверо – я сказав: ситуація розгорнулася так, що ми змушені розпочати роботу щодо повернення Криму до складу Росії», – сказав Путін у пропагандистському фільмі «Крым.Путь на Родину».
Аби приховати дії регулярної армії та флоту, Путіну і його генералам та адміралам хоча б на час потрібна була ширма «місцевої самооборони» – як живий щит, як картинка для світових та російських ЗМІ і як виконавець найбільш брудної роботи. Для цього «самооборонівці» мали бути озброєними.
Самооборона Криму Фото: Deutsche Welle
Першим наказом «народного мера» Олексія Чалого було створення муніципальної міліції «Беркут» – на противагу Києву, який спецпідрозділ МВС розформував за участь у розстрілах на Майдані. Беркутівці отримали зброю. 23 лютого на під’їздах до Севастополя були встановлені блок-пости «Беркуту» та самооборони.
«У нас спочатку не було жодного озброєння, окрім пляшок із «коктейлями Молотова» та черешків від лопат. А потім, за допомогою Стрєлкова Ігоря Івановича, відомого всім, ми отримали зброю, і після цього стало набагато простіше нам займатися своїми обов’язками», – описує цей період Олег Головань, який командував блокпостом у селі Верхньосадове.
Зверніть увагу: усі описані протиправні події у Севастополі відбувались до 27 лютого, до захоплення ВР та уряду Автономної республіки Крим. Але нова влада в Україні чомусь не бачила, що Севастополь де-факто уже під контролем російських силових структур. Попри те, що 23 лютого призначені керівниками СБУ та МВС Валентин Наливайченко та Арсен Аваков були в Севастополі з підрозділом спецпризначення – начебто для затримання біглого президента Януковича.
Безпорадності Києва організатори окупації Криму протиставили блискавичний сценарій поширення «русской весны» із Севастополя на весь Крим. У ніч з 25 на 26 лютого бійців севастопольського Беркуту, як каже Чалий, «висадили на перешийок», щоб перекрити рух у напрямку півострова.
Сергій Колбін, екс-командир спецпідрозділу «Беркут» розповідає, як бійці оперативно висунулись на позиції 26 числа:
«Дуже сильно просили співробітники сімферопольського Беркута з охорони об’єктів. Але на той момент люди забарикадувалися у себе на базі, не розуміючи, що для спецпідрозділу найголовніше – це маневр».
26 лютого, у день двох мітингів під ВР Криму, організованих Меджлісом кримськотатарського народу та партією «Руське єдинство», у Сімферополі висадився справжній десант севастопольців – декілька автобусів бійців самооборони, переодягнених військових та бійців приватної військової компанії «Черное море».
Мітинг під Верховною Радою АРК, 26 лютого 2014 р.
«В подіях 26 лютого брали участь дві організації з міста Севастополя. Одна з них – приватна військова компанія «Черное море» з генеральним директором Ященко, та Терське козацтво Севастополя. Перша організація є воєнною, друга воєнізованою. Після приїзду їх з Севастополя проросійські мітингувальники стали поводитись активніше, агресивніше, почали застосовувати насилля», – розповідає адвокат Микола Полозов, посилаючись на документ окупантів, який сплив серед матеріалів кримінального провадження проти заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза.
Після перенесення дати так званого референдуму про статус Криму і Севастополя з травня на березень дії формувань самооборони, російських козаків та переодягнених у них російських військових стали ще більш жорсткими і каральними.
Основне завдання шуцманів Путіна до псевдореферендуму – повна зачистка території півострова від незгодних і особливо від протестуючих, яких били, викрадали, брали у полон, катували.
Окремою групою, яку відпрацьовували комбатанти із самооборони, були іноземні та українські журналісти. Світ не мав знати правду про реальні події у Криму. І, найголовніше, – не бачити, як російські військові захоплюють українські військові частини і кораблі.
Грецький журналіст Костас Онісенко разом із колегами із телеканалу «Інтер» знімав спробу штурму військової частини поблизу Севастополя «зеленими чоловічками» та бійцями самооборони.
«Їх цікавило, щоб зникли конкретні докази присутності військової техніки та військових людей у Криму, тобто на території держави, військових іншої держави. Було військове вторгнення. Незважаючи на те, що жертв і загиблих було мало, набагато менше, ніж у будь-якій іншій війні, але це було воєнне вторгнення. Тобто це було пересування військової техніки, пересування особового складу, це було захоплення стратегічних точок, тобто все працювало так, як працює на війні, але без війни, без стрілянини. Були ті самі люди, ті самі танки, ті самі кораблі, ті ж військові, були захоплення тих самих військових точок, які були б за будь-якої війни», – згадує журналіст.
Костас Онісенко та Павло Нікулін Фото: Павло Нікулін
Зачищати свідків – журналістів та проукраїнських активістів – приїхали бійці самооборони:
«Ми зупиняємось, з усіх машин вибігають люди із закритими обличчями, у балаклавах, із пістолетами. І вони починають витягувати всіх людей, буквально витягувати, і починають їх бити: руками, ногами, всіх поспіль. Ми потім їдемо, Андрій Цаплієнко побитий, у нього голова побита, у нього струс мозку чи щось таке не дуже гарне. У мене зламаний ніс та інші пошкодження. У Паші – розбиті зуби, щелепа, він весь у крові, і у Вови поламані ребра та інші тілесні ушкодження».
Тетяна Рихтун з активістом Іваном Шульгою спостерігала за блокуванням штабу ВМС України: зелені чоловічки стояли за живим щитом бійців самооборони, а двоє кулеметників тримали вхід на прицілі.
«Вони стали щитом, і ці військові, які виходили на КПП, було зрозуміло, що їх не тільки двоє тут із пулеметами, що вони міняють одне одного. І того ми вирішили з’ясувати, де ховається решта. На території приватної автомийки вони сиділи, кілька десятків їх було. Вони не давали пройти, щоби зняти їх, тобто в засідці вони сиділи, щоб влучити момент, коли можна буде зайти. За якусь секунду просто мені дали по голові і я втратила свідомість. І коли вже прийшла до тями, мене Іван Миколайович піднімав і вже камери не було. Все, що ми зняли, було на камері», – розповідає Рихтун.
За кілька днів бійці самооборони захопили приміщення медіа-центру, звинувачуючи журналістів у екстремізмі, і Тетяна змушена була негайно покинути Крим. Останнє незалежне ЗМІ Севастополя «Гражданская оборона», яке слідкувало за блокадами військових частин і писало про те, що відбувалося на аеродромі Бельбек, припинило вихід.
Обшук в медіа-центрі IPC-Севастополь
Заблокувавши незалежні ЗМІ, російська пропаганда поширювала чутки про приїзд «поїздів дружби» із мешканцями західних областей – «бандерівцями», про різню, яку готує для севастопольців «Правий сектор», та диверсантів, що отруюють воду і закладають вибухівку. Масовий психоз підсилювали інтерв’ю самооборонівців, які героїчно «знешкодили екстремістів».
Ось що озвучував командир НЗФ «Рубеж» Володимир Мельник:
«Наші хлопці затримали стрільця на Єфремова, який відкрив стрілянину на дитячому майданчику. Я особисто брав участь, ми спільно з міліцією, з підрозділом «Бізон» брали притони, де були провокатори, у яких були виявлені вже кардіостимулятори у шприцах, тобто заготовлені».
Бойові завдання окупанти довіряли лише обраним підрозділам самооборони. До штурмів та захоплень військових кораблів та аеродрому Бельбек залучались бійці формувань «Рубеж» та севастопольських «Ночних волков». Діяли за чіткими інструкціями від командування Чорноморського флоту.
Володимир Мельник Фото: Архів Володимира Мельника
«Мій ранок розпочинався з того, що я приїжджав до Севастопольської міської адміністрації. 20 березня я, як завжди, прийшов до Михайла Чалого, і він познайомив мене з офіцером, командиром місцевого з’єднання кораблів. Ми сіли з ним у машину, він відправив водія погуляти, розстелив карту, пояснив розстановку сил, показав розташування українських кораблів і сказав: “Треба брати!” Ну треба так треба», – розповідав Мельник виданню Lenta.ru.
Фото чи відеофіксація захоплення кораблів у бухтах Севастополя незалежними журналістами відсутня, їх не допустили до причалів, тож усі світові медіа скористались лише тим, що розповсюдили російські ЗМІ.
Постановочні відео були забезпечені і з штурму аеродрому Бельбек, де командир Севастопольскої бригади тактичної авіації Юлій Мамчур чинив беззбройний опір, відмовляючись виводити частину. Однак аеродром – не причал, доступ до якого можна блокувати, тож хто насправді брав Бельбек, побачив увесь світ.
Для деморалізації українських військових окупанти задіяли увесь набір інструментів психологічного впливу: підкуп, залякування дружин і батьків офіцерів, введення в оману і підбурювання до державної зради.
Командувач ВМС України у 2014-2016 роках Сергій Гайдук розповідає про тиск:
«Хтось психологічно сильніший, хтось – слабший. Хтось спроможний приймати адекватні рішення, хтось – ні. Когось шантажували членами батьківщини, когось – ні. Я можу навести випадки, коли відбувався шантаж дружинами, дітьми. І коли дитина приходити до школи, а батькові, який є командиром військової частини, кажуть, що, якщо він не дасть корабля, то з його сім’єю чи дитиною може щось трапитися.. якась надзвичайна ситуація. Тобто ситуації були різні».
Сергій Гайдук Фото: gundarevvp.livejournal.com
Михайло Чалий, у підпорядкуванні якого були незаконні збройні формування Севастополя, згадуючи події, не боїться зізнаватись у вчиненні дій, що мають ознаки тяжких злочинів:
«Я прошу не ображатись тих самих українських військовослужбовців, у нас ця операція мала кодову назву «Купуємо українську армію недорого». Я сказав би так: тоді Олексій Михайлович поставив завдання, і ми реалізовували завдання під назвою «Розм’якшити». Розм’якшити їхню протидію, розм’якшити їхню готовність натиснути на курок. Весь час не давати їм дійти до тієї критичної межі, після якої почнеться стрілянина. Це робилося різними способами, аж до того, що ми збирали, якщо я не помиляюся, на Леніна, 25, членів сімей, матерів, дружин військовослужбовців, які сиділи, заблоковані нашими самооборонцями, і проводили з ними бесіди. Це були й заходи Олексія Михайловича, тричі він заходив фактично поодинці до штабу ВМСУ. Ось, як до нас Мамчур не побоявся прийти в уряд, так і Олексій Михайлович тричі мав розмову віч-на-віч з Гайдуком».
Сергій Гайдук каже, що жоден із застосованих до нього способів впливу не подіяв. 19 березня штаб ВМС України захопили. Командувача взяли у полон і утримували на гауптвахті Чорноморського флоту.
Відразу після підписання актів анексії Криму Росією та захоплення кораблів і штабу ВМС України в Севастополі потреба у послугах місцевих шуцманів відпала. І командир штабу Олег Росляков дав наказ здавати зброю: «Я вважаю, що самооборона потрібна, вона свою роль відіграла, дякувати Богу, безкровно у нас все обійшлося. Севастопольці – люди дуже самоорганізовані, знали чітко, які маємо цілі. І вона виконала завдання, і я перший після 16-го числа – 18-го наказав розформувати самооборону, бо сенсу тримати її не було взагалі. І 18-го числа наказав здати зброю, яка у нас була, і здали. І 20-го, як на мене, блокпости розформовані були, і 24-го було розформовано штаб, яким я керував».
Після захоплення штабу ВМСУ українські прапори на кораблях у Донузлаві майоріли ще 5 днів.
