Неймовірна історія Людмили Кубрак, мами Героя України В’ячеслава Кубрака. Серед окупантів, які захопили село Миролюбівка Бериславського району Херсонщини, виявився його колишній товариш по службі Сергій із Криму, який зрадив присязі у 2014 році. Центру журналістських розслідувань вдалося встановити ім’я зрадника.
«Він впізнав мого сина на стенді в клубі з фотографіями АТОвців і розшукав мене. Прийшов до мене і каже: «Вы мама Славика? Я – его сослуживец». Я отетеріла: якщо він колега по службі, то це ж наш. А він же не наш, він – чужий. Питаю його: де ви разом служили? А він: «В Перевальном, в Крыму. Оттуда Слава и вышел в 2014-ом», – переказує свою першу розмову з окупантом Сергієм Людмила Іванівна Кубрак.
У 2014 році її син В’ячеслав Кубрак служив у Криму, у складі 36-ї окремої бригади берегової оборони ВМС України, що дислокувалась у с. Перевальному поблизу Сімферополя. Після окупації і незаконної анексії Криму Росією він вийшов на материкову частину України. З таких як В’ячеслав вірних присязі військових у 2015 році в Миколаєві сформували 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
В’ячеслав Кубрак. Фото з соцмереж
Військовий окупаційної армії Росії Сергій, який розшукав у Миролюбівці Людмилу Кубрак, дійсно служив з її сином у 36-й окремій бригаді берегової оборони. Навесні 2014 року він відмовився виконувати наказ про передислокацію з окупованого Криму на вільну територію України і перейшов на бік ворога.
За номером телефону, який окупант надав Людмилі Іванівні, нам вдалося ідентифікувати повне ім’я зрадника: Легкий Сергій Володимирович, 25 січня 1982 року народження.
Ми знайшли його сторінки в соцмережах, в яких він публікував свої фотографії, зроблені в окупованій Миролюбівці, за якими Людмила Іванівна його опізнала. Знайшли сторінку його колишньої дружини Лариси Клименко, яка теж проходила службу у ВМС України, разом із ним зрадила присязі, перейшла на бік ворога і залишилася в окупованому Криму.
Зрадники Сергій Легкий з колишньою дружиною Ларисою Клименко. Фото з соцмереж
У березні 2022 року Сергій Легкий вдерся на Херсонщину і разом із росіянами брав участь в її окупації. А згодом знайшов там свою смерть.
Людмила Кубрак: «Завдяки Олені Ковалик я змогла виїхати і вижити»
Одразу після свого вторгнення 12 березня 2022 року до села Миролюбівка, неподалік від якого проходила лінія фронту на правобережній Херсонщині, російські окупанти почали тероризувати місцевих мешканців. Вони шукали родини АТОвців і всіх, хто міг становити для них загроз, – не тільки реальну, а й примарну.
До будинку 49-річної мешканки Миролюбівки Олени Ковалик загарбники вдиралися 16 разів! Влаштовували обшуки, перевертали всі речі, простукували паркет, пересували меблі, нишпорили в усіх закутках. Казали, що шукають зброю, джип, якого у жінки не було, а також її сина, який в минулому служив в АТО.
Олена Ковалик. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
9 квітня 2022 року російські загарбники викрали чоловіка Олени – Олега Ковалика і закатували його до смерті в захопленому ліцеї в сусідньому селі Біляївка. Там же окупанти вбили викраденого в Біляївці Дмитра Журавльова. Через лише одну цю катівню пройшли близько двох десятків мирних мешканців навколишніх сіл. Після викрадення Олега Ковалика росіяни зупинили на дорозі його 78-річного батька Степана, натягнули йому мішок на голову, забрали на «допит» і кілька годин знущалися над ним.
«У захопленій школі в Миролюбівці російські військові влаштували свій штаб. Їх тут було дуже багато. Але ми навіть не уявляли собі, наскільки багато, поки ЗСУ не звільнили наш Бериславський район і я не стала степовими дорогами їздити до Біляївки, розшукуючи тіло свого чоловіка. Нам сказали, що росіян тут було більше 8 тисяч. А як полями їдеш – кругом залишки їхніх бліндажів. Їх там просто безліч. Ми й не знали, що по посадках і в полях їх була така величезна кількість», – згадує Олена Ковалик.
Школа в Миролюбівці після звільнення. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Через те, що залишатися далі в окупації було небезпечно, Олена разом із Людмилою Кубрак 29 квітня 2022 року виїхали з Херсонської області до Кривого Рогу.
«Навіть мої рідні відмовлялися брати мене з собою. А Олена взяла. Завдяки їй я змогла виїхати і вижити», – сказала Людмила Іванівна.
Людмилі Кубрак загрожувала реальна небезпека, адже її син В’ячеслав був не простим учасником АТО. Він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню, медаллю «За бездоганну службу» і відзнакою президента України «За участь в антитерористичній операції». За самовіддане служіння Українському народові президент України посмертно присвоїв йому звання Героя України.
Людмила Кубрак біля свого будинку в Миролюбівці. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Історія Героя України В’ячеслава Кубрака
Людмила Кубрак згадує, що її син з дитинства мріяв стати військовим. Він багато займався спортом, а після закінчення Миролюбівської школи пішов на строкову службу. На початку 2020 року на будівлі цієї школи встановлять меморіальну дошку на його честь.
У 2008-2009 роках В’ячеслав Кубрак брав участь у миротворчій операції в Косово і в складі інженерно-саперного загону 17-ї окремої танкової бригади ліквідовував наслідки техногенної катастрофи на 61-м арсеналі Збройних сил України в м. Лозова на Харківщині.
Після виходу з окупованого Криму В’ячеслав виконував бойові завдання в зоні проведення АТО в Луганській і Донецькій областях, а з 2015 року став командиром інженерно-саперного взводу 36-ї окремої бригади морської піхоти і командиром групи розмінування.
В’ячеслав Кубрак ліворуч. Фото: Генеральний штаб ЗСУ
У 2019 році під час бою він виніс з позицій ворога тяжко пораненого побратима і сам був поранений. 8 жовтня того ж року під час розмінування поблизу села Водяне на Донеччині група на чолі з В’ячеславом Кубраком потрапила під обстріл окупантів. Аби зберегти життя підлеглих, прапорщик вирішив самостійно розмінувати встановлене ворогом мінно-вибухове загородження і був важко поранений. Три доби лікарі в Дніпрі боролися за його життя, однак врятувати його не вдалося.
На похорон В’ячеслава Кубрака в рідному селі тоді прийшли сотні людей, деякі з них стояли перед загиблим захисником на колінах.
Похорон В’ячеслава Кубрака, 13 жовтня 2019 року. Фото з соцмереж
«Коли Славка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеню, він сказав мені: «Мамо, скоро я буду повним героєм, отримаю нагороди першого і другого ступенів. Але його життя раптово обірвалось», – згадує Людмила Кубрак.
На честь загиблого Героя президент України наприкінці 2021 року надав патрульному катеру класу Island (Р194) Військово-морських сил України його ім’я – «В’ячеслав Кубрак».
Меморіальна дошка на честь В’ячеслава Кубрака в школі рідного села. Фото: Суспільне Херсон
«Він любив приходити до мене у двір і гратися бойовою гранатою». Історія зрадника Сергія Легкого
Про те, що його колишній колега по службі у Криму В’ячеслав Кубрак загинув у 2019 році, і що в селі Миролюбівка мешкає його мати, Сергій Легкий дізнався зі стенду в сільському клубі з фотографіями місцевих АТОвців. Доволі швидко він відшукав Людмилу Кубрак і кілька разів приходив до неї.
«Він назвав мені своє ім’я, а прізвища я його ніколи не питала. Лише один раз побачила його у нього на нашивці, але не запам’ятала. Він дав мені номери своєї дівчини – здається, Наталії, і матері Галини, але я ніколи з ними не спілкувалась. Сергій був не простим окупантом. Він не був тут головним серед росіян у Миролюбівці, але мав дуже багато влади», – каже Людмила Іванівна.
Зрадник обіцяв, що росіяни її не чіпатимуть, але додавав – «поки я живий». Розмова з ним не клеїлась, але він продовжував нав’язувати свою присутність.
Зрадник Сергій Легкий, 2016 рік. Фото з соцмереж
«Він любив приходити до мене у двір, присісти тут як у себе вдома, поставити біля себе автомат і гратися гранатою – така у нього була фішка. Чомусь він постійно тримав у руці бойову гранату, іноді з витягнутою чекою. Коли він тут сидів, мені було дуже страшно. Саме у нього я вперше побачила список людей, до яких приходили окупанти. Я його спитала: чому ви ходите до окремих людей, звідки знаєте їхні адреси? А він на це: «Так вот, у нас же есть список, мы тут всё и про всех знаем». Я поцікавилась, звідки у нього дані з іменами і адресами. Він відповів, що їх надав наш колишній сільський голова. За цим списком росіяни вдиралися до людей, пресували їх дуже сильно», – сказала Людмила Кубрак.
Востаннє вона бачила Сергія Легкого в день свого від’їзду. Залишатися далі в окупованому селі ставало небезпечно.
Сергій Легкий, 2021 рік. Фото з соцмереж
За словами Людмили Кубрак, першою до звільненої Миролюбівки повернулася її подруга Олена Ковалик. Коли ж Людмила приїхала наприкінці жовтня 2022 року, після звільнення села, то побачила, що її дім сильно пошкоджений. Тому вона вирішила перезимувати в Кривому Розі і починати відновлення будинку уже навесні.
«Росіяни поруч із моїм будинком влаштували щось типу полігону і ховали свої БТРи. Всюди валялись купи гільз. Вибухом міни була пошкоджена стіна мого будинку. Але вже з березня 2023 року я повернулася додому назавжди. І, сподіваюсь, більше ніколи не виїду звідси», – зізналась Людмила Іванівна.
Що ж стосується Сергія Легкого, то, за її словами, він підірвався незадовго після її виїзду з окупації. Про це їй розповідали односельці.
Зрадник Сергій Легкий у Миролюбівці, травень 2022 року. Фото з соцмереж
Останні пости Легкого в соцмережах датовані 30 травня 2022 року. А вже 13 червня на його сторінці з’явились повідомлення про його смерть. «Серёга погиб на Украине», – написали в коментарях його знайомі.
На відміну від його колишнього товариша по службі В’ячеслава Кубрака, якому присвячена величезна кількість публікацій і згадок у медіа, про смерть кримчанина Сергія Легкого в мережі нічого знайти не вдалося. Від росіян, яким він після 2014 року служив «вірою і правдою», він не заслужив жодного слова пошани, крім нечислених згадок про його смерть від друзів у соцмережах.
Легкий як був, так і помер зрадником. Тоді як В’ячеслав назавжди залишиться в пам’яті у всіх Героєм.
