«Теперь вы им никто!». Як росіяни викрали і перетворили на заручників мешканців інтернатів з окупованої Херсонщини

Того п’ятничного ранку 4 листопада 2022 року мешканка Нової Каховки Людмила Пестова відвідувала свого сина Андрія. Вже не один рік він перебував у Дніпрянському психоневрологічному будинку-інтернаті – спеціалізованому закладі для постійного проживання і догляду дорослих людей з інвалідністю. 

Дорогою додому вона побачила колону автобусів, що рухались їй назустріч. Пізніше вона дізналась, що в одному з них росіяни того ж дня вивезли її Андрія спочатку до Криму, а потім до Росії. Надалі Людмилі доведеться розшукувати свого сина і доводити окупантам, що вона його мати і законна опікунка.

Того дня озброєні окупанти насильно вивезли з інтернату 96 підопічних, не попередивши про це ні їхніх родичів, ні законних опікунів. Один із пацієнтів тоді злякався і спробував втекти, сховавшись за найближчою спорудою. Росіяни його догнали і щось вкололи, аби той «заспокоївся». Невдовзі росіяни вивезли й решту – лежачих пацієнтів, які не могли самостійно пересуватися. 

«Хлопці нікуди не хотіли виїжджати і не розуміли, що відбувається. Росіяни поводилися як гестапівці у фільмах про нацистів. Вони насильно витягали нещасних людей, тягли їх до автобусів. Люди кричали, пручалися. Від їхнього плачу розривалось серце», – розповідали свідки тих подій. 

Центр журналістських розслідувань поспілкувався з рідними насильно вивезених людей з важкою формою інвалідності та свідками цього воєнного злочину. З огляду на безпекові ризики ми не називаємо імена частини співрозмовників, а імена деяких — змінені (вони позначені*).

«Директор Семенов відмовився вивозити пацієнтів на вільну територію України»

Перші тижні окупації співробітники Дніпрянського інтернату були близькі до відчаю. Вони відповідали за 116 своїх підопічних, які потребували ліків, продуктів і постійного догляду. Однак у перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну селище Дніпряни, як і сусідня Нова Каховка, виявились відрізаними від правобережної Херсонщини і Херсона, звідки до установи постачали все необхідне. 

Коли наявні запаси почали вичерпуватися, керівництво інтернату звернулося до громадськості за допомогою. На прохання відгукнулися волонтери і мешканці Херсонщини, які передавали сюди гроші, несли ліки і продукти. 

«Для пожертв директор інтернату Володимир Семенов відкрив картку і сам був у шоці, скільки люди туди перераховували грошей. Куди він їх подів, ми не дізналися. За них він так нікому і не прозвітував», — сказала ЦЖР співробітниця інтернату. 

Вже навесні 2022 року російські військові спробували вдертися до інтернату і розмістити на його території свою військову техніку. Працівники установи стверджують, що тоді вдалося цього не допустити. Для цього їм навіть довелося звертатися до представників окупаційної влади Нової Каховки. На деякий час загарбники залишили інтернат у спокої.

Проте далі ситуація в громаді стрімко погіршувалась. Місцеві були змушені масово виїжджати з окупації, кидаючи свої домівки, все частіше виникали перебої з електропостачанням, від російських обстрілів гинули цивільні, а вимушене сусідство з базами армії окупантів ставало все більш небезпечним. 

У серпні 2022 року працівники інтернату востаннє отримали зарплату з українського бюджету, а Володимир Семенов оголосив, що віднині заклад працюватиме за російськими законами. Вже влітку Семенов брав участь у зйомках пропагандистських відеосюжетів для росіян, де дякував загарбникам за надані ними продукти, памперси і медикаменти.

«Свою співпрацю з окупантами Семенов розпочав з роздачі російської гуманітарки. Її привозили до нього додому для підопічних інтернату, але він і його родичі віддавали її місцевим пенсіонерам. Потім росіяни привезли Семенову сумку з грошима, щоб він видавав по 10 тисяч рублів так званої матеріальної допомоги. Цими грошима окупанти намагалися купити у людей прихильність до себе. Частину грошей Семенов забирав собі. Мене теж вмовляли прийти взяти ці гроші, щоб Семенов теж їх не привласнив. Щоправда, мені обіцяли дати не 10, а 6 тисяч рублів. Я відмовилась, багато хто з моїх колег теж», — згадує співробітниця інтернату.

За її словами, наприкінці літа 2022 року волонтерські організації пропонували Володимиру Семенову надати транспорт і вивезти всіх підопічних з окупації на підконтрольну уряду України територію. Попри те, що з першого дня великої війни з вини росіян не існувало жодних зелених коридорів і що дорога з окупації пролягала через ризиковану «сіру зону», вивезти підопічних інтернату на той час було цілком можливо, — стверджують співробітники інтернату, які були свідками тих подій. Однак Семенов відмовився.  

Восени 2022 року Володимир Семенов незаконно зареєстрував інтернат у російській юрисдикції. Він отримав назву «Днепровский психоневрологический дом-интернат» (загарбники також використовують назву «Днепрянский психоневрологический дом-интернат»). Семенов став його першим окупаційним керівником.   

Частина співробітників закладу продовжувала виходити на роботу. Пояснюють: не хотіли кидати напризволяще важкохворих підопічних.

Наприкінці жовтня 2022 року Володимир Семенов попередив підлеглих, що росіяни збираються «евакуювати» всіх пацієнтів і наказав готуватися до цього. Коли це мало статися і куди їх повезуть, ніхто зі співробітників установи не знав. Семенов не вважав за потрібне попередити про вивезення підопічних їхніх батьків і законних опікунів. Багато хто з них дізналися про переміщення рідних з публікацій в медіа, але було пізно. Майже всі вони по цей день так і не можуть побачити насильно вивезених росіянами близьких.

«Вашего сына вам никто не отдаст!». Історія Андрія і Максима

6 листопада 2022 року до Людмили Пестової приїхала мати іншого підопічного інтернату Валентина Іванова*. Вона показала Людмилі новину про депортацію з Дніпрян. Жінки вирішили діяти.

«Наступного дня, в понеділок, ми разом поїхали до Володимира Семенова і спитали, чому він не попередив нас про вивезення наших дітей. «Я сам не знав про це», — розвів він руками. Він збрехав, і згодом я в цьому переконалася. Ми стали благати сказати, куди саме повезли наших синів. Він відповів: у Сімферополь. Валя одразу ж поїхала до Криму, а я слідом за нею, наступного дня. Приїхавши до тамтешнього інтернату, я запитала у охоронця про сина. А він мені: «Жіночко, ви запізнилися. Всіх їх сьогодні о дванадцятій дня спецпотягом повезли на Ставрополь». Я з усіма сумками помчалася на залізничний вокзал. Той спецпоїзд ще стояв там. Я спочатку зраділа: подумала, що зможу сісти до нього і поїхати до Ставрополя разом із сином. Але мене прогнали і порадили їхати звичайним пасажирським поїздом. Я просила хоча б дати побачитися з сином. Але і в цьому мені відмовили», — згадує Людмила Пестова.

Доїхавши до Ставрополя жінка почала обривати телефони місцевого міністерства соцзахисту і всіх профільних диспансерів та будинків-інтернатів. Швидко з’ясувалось, що спецпоїзд з Криму сюди ще не дійшов, а одна з чиновниць розповіла матері, що її сина повезуть далі, до Невинномиська. Людмила Пестова спитала чиновницю: чи може вона зустріти спецпоїзд у Ставрополі і одразу забрати свого сина? Російська посадовиця відповіла: «Нет, вам его никто не отдаст. Всех интернатных встретят с помпой и будут снимать это на видео».

Згодом матері сказали, що Андрія відвезуть до Свєтлограда і порадили їй їхати саме туди. Жінка негайно вирушила туди і знайшла директора місцевого психоневрологічного інтернату Валюжєніча Євгєнія Владіміровіча. 

«Я його благала віддати мені сина, бо я є його законним опікуном і маю всі необхідні документи. Валюжєніч мені відмовив і заявив, що віднині він є опікуном мого сина, а «я теперь ему никто». Я заплакала і сказала: «Як ви можете бути опікуном Андрія, якщо ви навіть в очі його ще не бачили? Невже вам мало у Свєтлограді ваших хворих дітей, що ви хочете відібрати й наших?». Я також наполягала, щоб Андрію не видавали російський паспорт і щоб силою не оформлювали йому російське громадянство. Казала, що йому це не потрібно», — розповіла Людмила Пестова.

Невдовзі до Свєтлоградського психоневрологічного інтернату привезли депортованих з українських Дніпрян хлопців і матері нарешті дозволили побачитися з сином. За словами Людмили, Андрій був у жахливому стані, постійно плакав. Аби його заспокоїти, росіяни кололи йому якісь психотропні препарати. 

Жінка каже, що вирішила боротися за сина і почала писати листи і особисто звертатися до російських прокурорів, поліцейських, чиновників. Вона погрожувала їм зверненням до суду, плакала, благала віддати їй свою дитину. Росіяни ж намагалися її підкупити, пропонуючи залишити сина, отримати російський паспорт, «житловий сертифікат» і поселитися в Ставропольському краї. Жінка вперто відкидала всі ці «пропозиції» і відповідала, що хоче сама вирішувати, де жити їй та її сину. 

«Росіяни бачили, що я не здаюсь і за майже півтора місяці поневірянь, 17 грудня 2022 року, відпустили Андрія. На той час я вже домовилася з волонтерами, які безоплатно допомогли мені з юристом і 18 грудня вивезли мене з Росії до Європи», — сказала Людмила Пестова.

Зараз вона мешкає в Данії, а Андрій перебуває під постійним наглядом у місцевому інтернаті. Жінка каже: після пережитого стресу син став дуже агресивним, тому потребує фахової допомоги. За її словами, вони перебувають у Данії в дуже гарних умовах, за що Людмила Пестова надзвичайно вдячна цій країні.

Історія Людмили і Андрія Пестових – єдиний відомий випадок, коли російські окупанти після тривалих умовлянь погодились повернути матері і законній опікунці її сина. Досі в Свєтлоградському психоневрологічному інтернаті незаконно утримують щонайменше шістьох підопічних будинку-інтернату в Дніпрянах. Решту пацієнтів розкидали по інших подібних установах у Росії і окупованому Криму. 

Так і не змогла домогтися повернення свого сина новокаховчанка Валентина Іванова, хоча жінка теж оббивала пороги російських інтернатів і тамтешніх чиновників. 

Не змогла повернути свого племінника Максима й Інна Черноус з Білозерки Херсонського району. Росіяни вивезли його до Невинномиського психоневрологічного інтернату, який очолює Фролов Сєргєй Анатольєвіч. 

За словами Інни Черноус, вона намагалась забрати Максима незадовго до його депортації до Росії. Однак Володимир Семенов, директор Дніпрянського психоневрологічного будинку-інтернату, їй відмовив.

«Нас ніхто не попередив, що Максимчика будуть вивозити до Росії. Потім я дізналась, що йому оформили російський паспорт. Це був такий шок для нас, я досі не можу від нього відійти. У бабусі Максимчика стався інсульт, коли вона дізналася, що його депортували. Він у нас народився з синдромом Дауна і олігофренією, був із нами з самого дитинства, став справжнім членом нашої родини. Він дуже добрий і домашній хлопчик. Я не уявляю, який жах йому довелось пережити», — сказала ЦЖР Інна Черноус.

«Хлопці плакали, чіплялися в няньок, а росіяни відтягували їх і силоміць заштовхали до автобусів»

Про події в Дніпрянському будинку-інтернаті 4 листопада 2022 року його співробітниця Олена Василенко* досі згадує як про жахливий сон. 

«Озброєні російські військові оточили інтернат і вимагали відкрити ворота. Я відмовилась, бо вони не представились і не показали жодних документів. Росіяни перейшли до погроз, казали: якщо ми їм не відкриємо, то вони в’їдуть у ворота БТРом і посадять туди всіх нас. Ми не знали, що саме в цей день окупанти будуть депортувати наших підопічних, директор Володимир Семенов нікого про це не попередив. Його в той момент навіть не було в інтернаті, він приїхав згодом. Рашисти ж нам кричали: «Ваш Владимир Витальевич в курсе, что мы должны приехать именно сегодня», — розповіла Олена Василенко.

За її словами, військових РФ було близько двадцяти. З ними приїхали представники двох окупаційних психоневрологічних інтернатів з Криму, які казали, що нібито туди мають перевезти всіх пацієнтів. Це виявилось брехнею.

Співробітниця інтернату каже, що підопічні плакали, нікуди не хотіли їхати, чіплялися в няньок та інших працівників. Росіяни відтягували їх і силоміць заштовхали до автобусів. 

Працівники просили окупантів дати їм можливість попередити батьків про вивезення їхніх дітей: вони є законними опікунами приблизно 20 підопічних. Решта хлопців мали менш близьких родичів, їхнім опікуном був сам інтернат, в особі директора Семенова. Але тоді були сильні перебої зі зв’язком, додзвонитися до багатьох опікунів так і не змогли.

«Ми з усіх сил намагалися заспокоїти хлопців, але нічого не виходило. Ми всі плакали. Паралельно готували документи, віддали рашистам паспорти хлопців, їхні особові справи. Це вимагало страшенної концентрації, але сконцентруватися в тій стресовій ситуації було дуже важко. Рашисти запропонували працівникам інтернату виїжджати разом із підопічними, обіцяли влаштувати всіх на роботу. Але побачивши, з якою ненавистю вони проводили так звану евакуацію, всі відмовились. Хлопців до Криму супроводжували якісь невідомі люди», — згадує Олена Василенко.

Того дня російські окупанти вивезли з Дніпрян 96 підопічних інтернату. Решту – з два десятки лежачих, маломобільних людей – вивезли згодом спецтранспортом, під об’єктиви камер російських пропагандистів. Цю групу підопічних росіяни розмістили в непристосованому для них захопленому пансіонаті в селі Стрілкове Генічеського району, що на Арабатській Стрілці. Згодом туди переберався і директор інтернату Володимир Семенов, де встиг дати кілька інтерв’ю російським медіа.

За словами співробітниці інтернату, яка попросила не вказувати її імені, тоді разом із Семеновим до Генічеського району переїхали декілька її колег, які погодились працювати на окупантів. 

«Семенов кричав на підлеглих, вимагав, щоб усі поїхали з ним до Генічеська, закликав виїжджати туди з родинами, обіцяв допомогти з житлом. Більшість не погодились. Як тільки Семенов перебрався до Генічеська, в інтернаті все обчистили, кухонне обладнання вирізали невідомі. Один із наших працівників пізніше ходив туди в надії знайти документи, необхідні для оформлення пенсії. Але нічого не знайшов. Там усе знищено», — сказала співробітниця інтернату.

Володимир Семенов та інші: хто причетний до депортації пацієнтів інтернату

Володимир Семенов керував незаконно створеним окупантами «Днепровским домом-интернатом» майже рік. У Генічеському районі він, за словами співробітників, грабував підлеглих, привласнюючи собі частину їхніх зарплат. Ті почали на нього скаржитися, окупанти влаштували перевірку і Семенова зняли з посади. Де він зараз і чи живий, невідомо. 

Доля Семенова мало дивує тих, хто його знав особисто. За словами Інни Черноус, у нього був доступ до грошей її племінника Максима і десятків інших підопічних, для яких він був законним опікуном. Що стало з цими заощадженнями, їй невідомо. 

Між тим в українському держреєстрі Семенов і досі значиться законним директором інтернату, до реєстру ніхто не вносив зміни. Досі не має він і підозри від українських правоохоронців за співпрацю з ворогом. 

За словами Олександра Самойленка, голови Херсонської обласної ради, з 24 лютого 2022 року по 10 липня 2024 року облрада звільнила керівників лише двох профільних закладів області – Альону Мойсеєнко, в. о. директора Чаплинського геріатричного пансіонату (за власним бажанням) і Бориса Шутікова, директора Херсонського психоневрологічного будинку-інтернату (за згодою сторін). Останньому, як відомо, інкримінують пособництво російським окупантам і порушення законів та звичаїв війни. 

«10 липня 2024 року облрада на період дії воєнного стану делегувала повноваження щодо прийняття рішень про звільнення та призначення керівників подібних закладів Херсонській обласній військовій адміністрації», — пояснив Олександр Самойленко.

Як зазначила Олена Міхєєва, директорка департаменту соціального розвитку Херсонської облдержадміністрації, поки що за законом у ХОВА немає підстав для звільнення Володимира Семенова: немає ані його заяви про звільнення, ані відкритого кримінального провадження щодо нього, ані вироку суду, що набрав законної сили.

«З ним втрачений зв’язок з липня 2022 року, цей заклад не фінансується. Ми давно проінформували правоохоронні органи про події в цьому інтернаті, однак жодної відповіді від них ми поки не отримували», — сказала Олена Міхєєва.

Після того, як росіяни вигнали Володимира Семенова з окупаційного «Днепровского дома-интерната» там змінилось декілька керівників. З жовтня 2023 року по січень 2024 року на цій посаді був поплічник загарбників з АР Крим Трусов Владислав Віталійович, який до того мав на півострові фермерське господарство. 

З січня по липень 2024 року директором побув Лобов Максим Володимирович з ТОТ Криму, а з липня 2024 року по березень 2025 року замість нього працював росіянин Бєрєзуцкій Дмітрій Ґєоргієвіч зі Ставропольського краю, який встиг трохи покерувати ще й окупаційним управлінням праці та соціальної політики Каховського району Херсонщини.

Зараз незаконно створеним інтернатом керує росіянин Чічєрін Міхаїл Владіміровіч з Ростовської області. 

Співробітникам інтернату і батькам буквально по крихтах вдалося зібрати інформацію про місцезнаходження більшості депортованих пацієнтів. На сьогодні підтверджено перебування 55 пацієнтів з Дніпрян у шести інтернатах в РФ та 19 пацієнтів у закладах  на окупованих територіях Криму і Херсонської області.

Щонайменше десятьох із них незаконно утримують в Балахоновському психоневрологічному інтернаті Ставропольського краю, його директор – Кєлємєтов Ерєжеп Якубовіч. Щонайменше дев’ятьох підопічних утримують у вже згадуваному Невиномиському інтернаті, а 19 перебувають в Надзорненському психоневрологічному інтернаті, директор – Братков Владімір Ніколаєвіч. 

Щонайменше чотирьох хлопців утримують в Ізобільненському психоневрологічному інтернаті, директор – Єрмаков Владімір Ніколаєвіч. Щонайменше сімох утримують у Тахтинському психоневрологічному інтернаті, директор – Бєляєв Євгєній Вячєславовіч. Щонайменше п’ятьох утримують в незаконно створеному «Керченском психоневрологическом интернате», директор – Морозов Владімір Лєонардовіч з Ростовської області РФ. Ще як мінімум 14 хлопців тримають в пансіонаті в селі Стрілкове Генічеського району.

Більшість зі згаданих установ на своїх сторінках у соцмережах пафосно повідомляли  про вивезення до них викрадених пацієнтів з Херсонщини. З публікацій на цих ресурсах видно, що хлопцям постійно промивають мозок російською пропагандою, залучаючи їх у церковні, спортивні та різноманітні державні заходи РФ.

Це ж підтверджують і колишні співробітники Дніпрянського будинку-інтернату, яким вдавалось поспілкуватися з вивезеними до Росії хлопцями.

«Всі хлопці дуже сумують за своїм рідним інтернатом, за Україною. Росіяни постійно проводять для них різні заходи, вручають їм то кульки з російською символікою, то російські прапорці, використовують їх на всіляких російських святах, де прославляють свою країну. А ці хлопці справді можуть перебувати під впливом і піддаватися навіюванню. Росіяни цим користуються і експлуатують їх у своїх інтересах. До того ж, кожен додатковий пацієнт – це ще й бюджетні гроші, «плюс» до їхнього фінансування і зарплат», — розповіли працівники інтернату.

«Ми дуже чекаємо на повернення нашого Максимчика»

Російські окупанти в 2022 році примусово депортували недієздатних громадян і з інших інтернатних установ Херсонської області. Тоді ж вони силоміць вивезли понад 300 підопічних Каїрського психоневрологічного будинку-інтернату, розташованого в Горностаївській селищній громаді Каховського району. Згодом більшість із них опинились у Краснодарському краї і Волгоградській області РФ, а сам Каїрський інтернат окупанти перетворили на військовий шпиталь.

5 листопада 2022 року окупанти силоміць вивезли понад 400 підопічних Каховського і Голопристанського геріатричних пансіонатів. Їх разом зі співробітниками закладів спочатку перевезли до окупованого Криму, а звідти депортували до Ростовської і Воронезької областей РФ.

Ще раніше окупанти вивезли 54 підопічних Херсонського психоневрологічного будинку-інтернату. Усім їм росіяни обіцяли відпочинок на морі, однак вони просто зникли — їхнє місце перебування рідним, опікунам і працівникам закладу невідоме.

Зникнення пацієнтів спеціалізованих закладів на ТОТ Херсонщини відбувались не лише в 2022 році в період звільнення українськими військами правобережної частини області. Наприкінці 2023 року окупанти закрили захоплений ними будинок для літніх людей в селі Першопокровка Нижньосірогозької громади Генічеського району, а його підопічних вивезли в невідомому напрямку. 

Згодом частину з них виявили в закладі «Владимиро-Ильинский гериатрический пансионат», незаконно створеному на базі захопленого комунального закладу «Спеціальний будинок-інтернат» для чоловіків в селі Чумацький Шлях Новотроїцької селищної громади Генічеського району. Місцеві мешканці скаржились, що росіяни перетворили так званий «пансионат» на гніздо розпусти, а нещодавно повідомили  про намір відкрити на його базі так званий центр соціально-психологічної реабілітації для поранених російських військових і постраждалих від війни та техногенних катастроф.

За словами Володимира Клюцевського, заступника голови Херсонської облдержадміністрації, до повномасштабного вторгнення РФ в Україну на Херсонщині діяли 10 інтернатних закладів системи соціального захисту населення, в яких перебували 1 486 підопічних. Це: геріатричні пансіонати в Голій Пристані, Каховці і Чаплинці, психоневрологічні будинки-інтернати в Херсонській громаді, Ушкалці, Олешках, Дніпрянах і Каїрах, будинок-інтернат у Чумацькому Шляху і Олешківський дитячий будинок-інтернат. 

«Окупаційна влада змінила керівництво і працівників цих закладів та незаконно перемістила підопічних і вихованців під виглядом реабілітації та відпочинку до АР Крим та РФ. На сьогодні інформація щодо них і їхнього місця перебування відсутня. Ми надіслали листи щодо протиправної евакуації підопічних закладів Херсонщини до прокуратури, Національної поліції України, СБУ та представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», — прокоментував Володимир Клюцевський.

Він додав, що лише один заклад — «Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат» — зараз перебуває на деокупованій території. Через численні російські обстріли він вимушено призупинив свою діяльність, а всіх 300 його підопічних евакуювали до аналогічних закладів Миколаївської, Черкаської і Тернопільської областей. Решту підопічних забрали до себе родичі. Доля депортованих росіянами 54 підопічних досі невідома.

Правозахисники стверджують: Міжнародне гуманітарне право забороняє примусове переміщення або депортацію захищених осіб, до яких належать і цивільні люди з інвалідністю. 

«Єдиний виняток — евакуація, якщо таке переміщення потрібне для забезпечення безпеки населення або зумовлене особливо вагомими причинами військового характеру. Але навіть у цьому випадку захищених осіб можна переміщувати лише в межах окупованої території, а на територію окупаційної держави — РФ — лише у виключних випадках. Про будь-яке таке переміщення РФ зобов’язана повідомляти як мінімум Міжнародний комітет Червоного хреста і сприяти контакту та воз’єднанню сімей. РФ цих зобов’язань не виконує, що дає підстави говорити про серйозне порушення нею положень міжнародного гуманітарного права, яке може становити як воєнний злочин, так і злочин проти людяності», — сказала Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA.

За словами співробітників Дніпрянського будинку-інтернату, для їхніх підопічних депортація у ворожу країну виявилася величезним стресом.

«У такої категорії людей дуже загострене почуття прив’язаності до місця, в якому вони виросли, до тих, хто їх оточував. Багато хто з них не мав батьків, тож працівники інтернату їм були як рідні люди. І в одну мить усіх цих хлопців відірвали від їхньої домівки, від дорогих для них людей. Причому, у росіян вони ж не потрапили в кращі умови. Коли я спілкуюся з хлопцями, вони  зізнаються, що дуже сумують і хочуть повернутися. Я прошу їх бути обережними, не лізти на рожен, закликаю їх: «Просто живіть!». А вони завжди завершують розмову теплими словами: «Янгола-охоронця вам! Ми дуже чекаємо зустрічі з вами і робимо все, щоб зайвий раз не нервувати», — на умовах анонімності розповіла колишня співробітниця закладу.

Дуже чекають повернення хлопців не лише працівники інтернату, а й їхні батьки і опікуни. 

«Ми дуже чекаємо на повернення нашого Максимчика, — сказала Інна Черноус з Білозерки. – Чекає його і бабуся, якій вдалося оговтатися від пережитого інсульту. Їй в цьому році виповниться 82 роки. І вона дуже хоче дочекатися свого онука».

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.