Кривава загарбницька війна Росії проти України у розпалі. Світ у побоюванні нової агресії Росії – проти країн Балтії. В одному з балтійських портів тим часом працюють на днопоглибленні земснаряди компанії, повʼязаної з бізнесом генерала ФСБ у відставці, який очолював сумнозвісну 5-ту службу, що діяла у країнах колишнього СРСР.
Ні, це не фабула сценарію нової версії формату «Окуповані». Це реалії наших днів. Центр журналістських розслідувань дослідив історію мереж компаній EHT Group, що були засновані у десятці країн світу, і GDP Group з штаб-квартирою у Москві, і звертає увагу спецслужб і урядів на потенційні ризики для безпеки.
Січень 2006 року, порт Усть-Луга. Владімір Путін відкриває паромну переправу до Балтійська. Її запуск забезпечить сполучення по Фінській затоці між російським анклавом – Калінінградською областю, де знаходиться ВМБ Балтійського флоту, – і Росією.
За спиною у Путіна – його головний охоронець і глава ФСО Віктор Золотов, а в периметрі – офіцер ФСБ Андрєй Шкрабо. За кілька років він вийде у відставку і піде в бізнес, однією з локацій якого стане порт Усть-Луга, відомий сьогодні як один з найбільших хабів для експорту російської нафти по Балтійському маршруту.
Андрєй Шкрабо у периметрі охорони Владіміра Путіна на відкритті паромної лінії «Усть-Луга – Балтійськ», 2006 рік. Фото: mintrans.gov.ru
Серед засновників і керівників цього бізнесу будуть колишні старші товариші Шкрабо по спецслужбі – відставні генерали ФСБ, військової розвідки і наближені до них менеджери. Мережа їхніх портових компаній, обʼєднаних у групу Ekogidrotekhnika із власним технологічним флотом, поширилась на США і кілька європейських країн. Залишила слід і в Україні: компанія з умовної групи працювала в Одесі, а її земснаряди – в окупованій Євпаторії і ще вільному Бердянську.
Пов’язані з «чекістами» і між собою компанії і після 2014, і після 2022 років вільно працюють як в Росії, так і в країнах ЄС. Їхні днопоглиблювані судна прямо зараз знаходяться у акваторіях як підсанкційного російського порту Усть-Луга, так і в порту Риги.
Ми знайшли цю мережу завдяки Андрєю Шкрабо, якого ідентифікували як одного з контактерів Віктора Медведчука у гуманітарній підгрупі тристоронньої контактної групи «Мінськ-2»: «по зову Родины» і під легендою керівника МНС він брав участь у підгрупі від РФ.
У той же час Шкрабо як керівник переходив з однієї в іншу «генеральську» фірму, володів частками компанії у Латвії, чим виконав у нашому розслідуванні роль червоної нитки, що пов’язує бізнеси «чекістів». Але справжніми канатами з міцними морськими вузлами у цій мережі будуть:
- генерал-полковник Віктор Комогоров, заступник директора ФСБ в 1999-2009 роках, екскерівник сумнозвісної 5-ї служби;
- генерал -лейтенант Віктор Орлов, який служив у військовій контррозвідці і в центральному апараті ФСБ, фахівець із боротьби з тероризмом;
- Алєксєй Прусаков, служив в МЗС, був віце-президентом «Новобанка» (Ростех),
- їхні незмінні бізнес-партнери в Росії та за кордоном: родини Бородіних (Бородінсів) та Дзаміхових, а також фунти, на яких «повісили» ключові компанії.
За участі цих осіб упродовж 25 років були сформовані дві міжнародні бізнес-групи і «благодійний фонд» із заявленою діяльністю в рамках програми ООН. Тут, звісно ж проситься класичне «колишніх чекістів не буває». Не будемо заперечувати, але зосередимось на тому, як ця мережа працює і які потенційні ризики вона може нести для безпеки у портах країн ЄС і НАТО. На Балтиці, в першу чергу.
Радянський спадок і група Ekohidrotechnika
Ця історія бере початок з тих часів, коли технічний флот треста «Балтморпуть» Балтійського морського пароплавства працював по всьому світу: його земснаряди поглиблювали дно в портах і будували гідротехнічні споруди практично на всіх континентах. З розпадом СРСР «Балтморпуть» припинив своє існування, а його судна були приватизовані – частина в Латвії, де був головний офіс управління тресту, решта – в Росії. Щонайменше шість суден дістались латвійській компанії Eko-Gidrotehnika Ltd, у якої в наступні роки в різних країнах зʼявились «сестри» із такою ж або співзвучною назвами, деякі з них згодом ліквідовувалися, натомість реєструвались нові. При цьому судна переходили від однієї до іншої спорідненої компанії, які виступали то власниками, то комерційними чи [popper word=”ISM-менеджерами”]ISM – Міжнародний кодекс управління безпекою. ISM- менеджер судна відповідає за впровадження і дотримання норм безпеки екіпажа, судна, вантажу і довкілля[/popper] земснарядів.
Земснаряд Poseidon I (ІМO:7330064) у порту Лієпая, 2025 рік. Фото: Marine Traffic, фотограф AndrejS
У звіті про фінансову перевірку діяльності порту Калінінграда вказано, що «обслуговування глибин Калінінградського морського каналу здійснювала американська фірма «Экогидротехника ЛТД» (директор А.Бородін)», якій було виплачено 1,054 млн доларів у 1999 році. Компанія Ekohidrotechnika Ltd була зареєстрована у 1994 році агентською фірмою у штаті Делавер, законодавство якого дозволяє сховати реальних власників зареєстрованих в його юрисдикції осіб. А ось згаданий у звіті про перевірку порту директор Бородін – людина знакова.
Точніше, в цій історії два Александра Бородіна: Олександр (Aleksandrs) Вікторович Бородін (Borodins), 1957 року народження та його 44-річний син Александрс Бородінс (Aleksandrs Borodins), у цьому бізнесі також дружина Бородінса-молодшого – Каріна Бородіна. Різне написання прізвищ, повірте, не найбільша плутанина, але ми намагатимемось не перевантажувати текст і читачів зайвими подробицями за чверть століття існування цього бізнесу. В групі компаній Ekogidrotechnika прослідковується чіткий розподіл: Бородінс-молодший і його дружина керують/володіють переважно компаніями в Латвії, Бородінс-старший – в інших країнах.
На старій версії сайту групи повідомлялось, що «Ekohidrotechnika Ltd.» (тобто, та що в США) має самостійні структурні підрозділи в Росії, Україні, Литві, Латвії, Німеччині, Панамі та на Мальті.
Наразі «західна» частина схеми групи компаній Ekohidrotechnika (EHT Group) та її флоту виглядає так:
Пройдемось компаніями, які мають особливе значення для діяльності групи і мають активи.
Celleton Holdings Limited зареєстрована на Кіпрі у 2008 році, бенефіціарний власник – Александрс Бородінс, 1957 р.н., управляється секретарськими компаніями. Відповідно до актуальних даних бази IMO, Celleton Holdings Limited є судновласником двох земснарядів – Astra (IMO:8305767) і Poseidon I (ІМO:7330064), обидва ходять під прапором Saint Kitts and Nevis. За даними сервісу Marine Traffic, судна зараз перебувають в акваторії порту Рига.
Примітно, що в кіпрському реєстрі Бородінс вказаний як громадянин України з адресою проживання в Гамбурзі. При цьому наведені дані паспорта, виданого у 2013 році, свідчать на користь латвійського (дві латинські літери серії і сім цифр у номері, тоді як в українському старого зразка («книжечка») літери кириличні і шість цифр номера).
Є в Александрса Бородінса і український ІПН. Як і в його дружини Ніни Іванівни, уродженки Очакова Миколаївської області. На жаль, в публічному доступі інформація щодо Бородінса-старшого, за виключенням реєстрів, фактично відсутня – знайшлись одиниці повідомлень і зовсім відсутні фото, що може свідчити про зачистку інформації.
Крюінгова компанія ABC Crewing зареєстрована у 2010 році, як і абсолютна більшість латвійських компанії групи, має одну юридичну адресу в Ризі на вул. Лудзас, 2. Бенефіціарними засновниками є Ольга Кисельова та Каріна Бородіна (частки по 40%), а чоловік останньої – Бородінс-молодший з часткою у 20% є керівником і підписантом.
Про себе компанія повідомляє, що спеціалізується на відборі персоналу саме на технічний флот – днопоглиблювачі, нафтоналивні та хімічні танкери, балкери та інші суховантажі, в тому числі і для суден Ekohidrotechnika. Як видно з опублікованого на спеціалізованому сайті переліку моряків та фахівців, які скористались послугами агентства Бородінсів в останні два роки, переважна більшість – громадяни РФ.
За даними сайту компанії, за 15 років вона працевлаштувала 15 тисяч моряків різних спеціальностей на 50 суден.
У групі компаній EHT є й українська ТОВка – «Екогідротехніка Україна», зареєстрована в Одесі у жовтні 2012 року одеситкою Наталею Власовою, яка надає бухгалтерські послуги. У 2013 році Александрс Бородінс-молодший як іноземець намагався отримати дозвіл на працю на посаді директора цієї фірми, однак Одеський обласний центр зайнятості відмовив. Оскарження відмови дійшло до Верховного суду, який став на бік латвійця, однак, у 2014 році це, мабуть, вже не було актуально, і компанію переписали на кіпрську Perle Properties Ltd, оформлену на кіпріотів.
Одеська компанія вела прибуткову діяльність – передавала у фрахт українським компаніям судно-землесос «Ignis» (IMO: 6600620), що також залишило слід в судових справах через заборгованість орендарів. До 2015 року судновласником значилась американська Ekohidrotecnika Ltd. Саме вона, за даними ImportGenius, у 2013 році за допомогою cудна «Ignis» транспортувала продовольчі товари з України. І саме вона у 2016 році фігурувала у кримінальному провадженні щодо будівництва нового контейнерного терміналу в Одеському порту, що призвело до збитків у 2,4 млрд гривень та затоплення хвилелому в Чорному морі. Групу іноземних компаній СБУ підозрювала у виведенні коштів і фінансуванні «терористичних організацій ДНР/ЛНР», однак справа з часом заглохла.
У 2015 році реєстраційним власником судна «Ignis» стала кіпрська компанія Etrecat Limited, власником якої і нині значиться Александрс Бородінс-молодший. І того ж року, згідно з моніторингом Blackseanews, судно, в порушення законодавства України та санкцій ЄС і США щодо закритих портів окупованого РФ Криму, перебувало у порту Євпаторії протягом чотирьох місяців у два заходи. Ймовірно, розчищало фарватери та підходи до причалів порту, зазначають укладачі «чорного списку» порушників санкційних режимів щодо Криму.
Судно-землесос «Ignis» (IMO: 6600620) в Одеському порту. Photo: shipspotting.com, Photographer: Vladimir Knyaz
З того часу судно двічі змінило назву (Vyborgskiy-1, актуальне – Liman), прапор – на російський, судновласник, за даними ІМО, – той же, кіпрська фірма Etrecat Ltd, Бородінса-молодшого, але володіє ним (C/o) з 2021 року пітерське ТОВ «Бюро морских проектов и технологий», про яке ще згадаємо нижче. Воно ж є комерційним і IMS-менеджером судна. За даними Marine traffic, зараз Liman перебуває поблизу порту Азов (на Кубані), але дані АІС у акваторії Азовського і Чорного морів можуть бути скомпроментовані застосуванням росіянами GPS-спуфінгу для приховування заходів суден у підсанкційні порти на ТОТ України.
Бенефіціарним засновником латвійської компанії Ekohidrotechnika Latvia з моменту її реєстрації у 2014 році, одноосібно є Александрс Бородінс-молодший, а Каріна Бородіна – її директор. За видом діяльності ця компанія – агент з торгівлі машинами, обладнанням, морськими і повітряними суднами. А на окремому від групи сайті є і пропозиції послуги із управління екіпажами, виставлення рахунків та технічного обслуговування.
Неважко помітити, що контент сайту EHT Group (запам’ятайте, будь ласка, її логотип) змінюється в залежності від ситуації, пов’язаної з війною Росії проти України. На новому сайті вже немає інформації про відокремлений підрозділ в Росії, який ми цитували вище, ба більше – Росія взагалі зникла із історії компанії! Але найбільше вражає сторінка «Технічний флот», де сьогодні бачимо лише два судна – вже згадувані Astra і Poseidon, тоді як до повномасштабного вторгнення РФ в Україну (і посилення санкцій) у цьому ж розділі старого сайту були п’ять суден, а ще раніше – шість. Тож,
Куди поділась більша частина флоту EHT Group?
Спочатку про природне зменшення: земснаряд «Baltic Sea», власником і оператором якого з 1999 року була американська Ekohidrotechnika Ltd, було розрізане у 2018 році в Туреччині, під прапором якої судно ходило (дані бази Equasis і MarineTraffic).
У червні 2022 року, тобто, уже в розпал великої війни в Україні і посилення захіних санкції щодо РФ, російський уряд видав розпорядження про дозвіл ТОВ «Бюро морских проектов и технологий» на вивіз до кінця року за межі території країни товарів до Латвії, Литви та Естонії. Товарами в переліку виявились … три земснаряди – «Poseidon I», «Astra», «Baltic Digger».
Сліди останнього, що належав на той час кіпрській Eko Hydro Tech Shipping LTD, десь загубились в Естонії, а два перших знаходяться в порту Риги.
Ще три судна із каравану Ekohidrotechnika перебувають в Росії і ходять під її прапором. Це вже згадуваний Liman (попередні назви Igris/Vyborgskiy-1), що знаходиться на Азові, та Aksay (IMO:7802964, попередня назва James) і Saulkrasti (IMO:8898506), яких «бачимо» в порту Усть-Луга.
У червні цього року судно Aksay було продане в Росії, причому новий власник вирішив не розкривати свої дані, тому в базі IMO в рядку реєстраційний власник – напис Rptd sold Russia. Така практика нерозкриття судновласників існує давно, а Росія активно її використовує зараз для формування так званого «тіньового флоту».
Власник земснаряда Saulkrasti підводить наше розслідування до прямого зв’язку з бізнесом російських відставних силовиків, які дуже помічні діючим в нинішній Росії.
Судновласником цього судна є компанія Green Line Shipping зареєстрована у Клайпеді, Литва, у 2004 році. ЇЇ філія в Латвії, зареєстрована у 2010 році за тією ж адресою в Ризі, що і компанії групи EHT, проіснувала менше року і була ліквідована. Але директором литовської компанії з 2016 року і донині є Александрс Бородінс-молодший.
Green Line Shipping є засновницею двох іноземних компаній:
- BST Wasserbautechnik GmbH, Гамбург, ФРН, керуючий директор Александрс Бородінс-старший (згодом – і ліквідатор)
- ТОВ «Балтгеотрест» («БГ-Трест») Москва, РФ. З 2015 по 2017 рік директором фірми був…Андрєй Шкрабо.
Саме так, Шкрабо керував російською фірмою, заснованою литовською Green Line Shipping , під керівництвом одного із Бородінсів. І так, цей ФСБшник працював у російському бізнесі литовців саме в той час, коли представляв Росію у гуманітарній підгрупі тристоронньої контактної групи в Мінську.
Андрєй Шкрабо, представник РФ у гуманітарній підгрупі «Мінська-2» незаконно в’їхав на територію України, щоб контролювати передачу цивільних полонених. Місто Щастя, 17 вересня 2016 р. Фото надане Іриною Геращенко.
Треба сказати, що саме в час керівництва Шкрабо «Балтгеотрест» отримував найбільший дохід, виконуючи підряди з днопоглиблення від Росморпорту на чверть мільярда рублів. Так, попри санкції, введені ЄС після окупації Криму і війну на Донбасі, «дочка» литовської компанії працювала в Росії і отримувала прибутки під керівництвом відставного ФСБшника. І це особливо ніким не приховувалось. На старій версії сайту EHT Group знаходимо:
«У Росії компанію «Ekohidrotechnika Ltd.» (тобто, американську – ред.) представляє ТОВ «БалтГеотрест», що має допуск СРО на генпідряд до 10 млрд. рублів і здійснює підготовку до участі в найбільших днопоглиблювальних проектах».
Заступником Шкрабо, а потім – і його наступником в «Балтгеотресте» був Алєксандр Аттар. Саме він надалі став засновником ТОВ «Бюро морских проектов и технологий», яка розпоряджається від імені власників суднами Liman і Saulkrasti, фігурувала в розпорядженні уряду РФ про виведення в країни Балтії трьох суден з групи EHT, і саме вiн представляв компанію на транспортному форумі в окупованому Криму. В свою чергу, наступником Аттара в іншій компанії – «Азимут-Вектор» (ТОВ «АВ», м. Санкт-Петербург) у березні 2019 році стане Александрс Бородінс, котрий саме з двох – невідомо, бо ІПН не вказаний в реєстрі (це допустимо для нерезидентів). За інформацією зі злитих баз даних, у березні того року у Росії бували обидва Бородінси.
Ні, ми не забули про те, що й досi не назвали бенефіціарного власника Green Line Shipping, яка підсвітила спільний бізнес латвійців з «чекістами» країни-агресора. З 2012 року засновниками компанії були трастова компанія з Ліхтенштейну і ….громадянин України Володимир Вікторович Літовкін з Маріуполя, який працював на земснарядах на Балтиці. З 2023 року він значиться одноосібним власником цієї компанії.
Володимир Літовкін біля земснаряда. 2016 рік. Фото: Facebook/Владимир Литовкин
Це не єдина компанія, де моряк із Маріуполя значиться власником бізнесу. З моменту створення у 2006 році, Володимир Літовкін є директором та засновником мальтійської компанії Dredging Maritime Company Limited, чиї дані витекли в Paradise Papers. Сторінка цієї компанії у Фейсбук відсилає до сайту російської компанії.
Сім’я Літовкіних у вересні 2021 році, як свідчить запис у соцмережі Володимира, переїхала із Маріуполя на Закарпаття, де в с.Великі Лучки поблизу Мукачевого він зареєструвався фізособою-підприємцем, але за два місяці припинив діяльність. У травні цього року був зупинений поліцією за порушення ПДР, від огляду на наркотичне спʼяніння відмовився. Суд визнав його винним у адмінпорушенні, справа знаходиться в апеляції, але на засідання Літовкін не з’являвся.
Нам вдалося зв’язатися із Володимиром Літовкіним телефоном і запитати, як йому, громадянину України, вдалося побудувати такий великий бізнес у партнерстві з високими чинами ФСБ. На прямі питання він відповідав фразою «Я не схильний про це говорити» і багатозначними зітханнями. Стверджує, що знаходиться у Ризі «на роботі».
Ознаки явного «фунта» замість реального власника спостерігаємо і в реєстраційних даних іншої, дуже важливої компанії із групи EHT – «Bureau Ship Service», яка була/є комерційним та IMS-менеджером суден: Saulkrasti і Liman, які працюють в Росії, та Astra і Poseidon I, які перебувають в порту Риги.
Одноосібним власником і керівником цієї серйозної компанії з 2021 року у реєстрі значиться Хоменко Юлія (Homenko Jūlija). Єдина, хто ідентифікується за імʼям, прізвищем, датою народження (є частиною ID номера в Латвії) і місцем проживання – це 50-річна фітнестренерка Юлія Хоменко. На сайті клубу myfitnes вона є в списку тренерів, тож ймовірно керує безпекою і комерційною діяльністю суден за сумісництвом.
Юлія Хоменко, фітнес-тренерка. 2023 рік. Фото: Facebook MyFitness Latvia
У компанії, попри її важливу роль у групі, немає власного сайту (за вказаною адресою – заглушка з повідомленням про реконструкцію), а контактні дані знаходяться на сайті EHT Group. Не виключено, що у них один офіс.
Кореспондент ЦЖР зателефонував за номером Александрса Бородінса-молодшого і чоловік ствердно відповів на питання, чи це він. Але після того, як журналіст представився і почав задавати питання, співбесідник перервав розмову (запис зберігається в редакції). Більше жоден телефон компаній EHT Group не відповідав на дзвінки, а прохання про коментар, надіслані в месенджер, залишилися без відповіді. Якщо пан Бородінс все ж надасть коментар щодо співпраці з російським бізнесом, повʼязаним із високими чинами ФСБ у відставці, ми обовʼзково його опублікуємо.
Незрозуміло, навіщо так ховатись, якщо до кінця минулого року інформація про спільну бізнес-групу із, скажімо так, специфічними росіянами була у загальному доступі.
GDP Group і «благодійний фонд» ФСБшників
Нижче – скрін сайту російської групи компаній DGP Group, його домен зареєстровано в середині 2015 року і доступ до нього припинився в грудні 2024, але його можна переглянути у веб-архіві. Група юридично не оформлена, але об’єднана спільною діяльністю і засновниками бізнес-структур в кількох країнах.
На одній сторінці об’єднані логотипи трьох компаній: латвійської групи Ekohidrotechnika, російської «дочки» литовської Green Line Shipping – «Балтгеотрест» і російської компанії «Балтинвестпроект». Там же – увесь технологічний флот EHT Group, а в закладці «Виконані роботи» – днопоглиблювальні роботи його суднами у портах різних країн до 2022 року. (Якщо вам здалося, що дизайн цього російського сайту дуже схожий на дизайн сайту EHT Group, то вам не здалося – це один в один сторінки з флотом і виконаними роботами старого сайту групи компаній).
Отже, що ж то за компанія «Балтинвестпроект», яка пов’язана з відомими нам юрособами з Литви і Латвії. З моменту заснування у грудні 2014 року і донині у рівних частках ТОВ володіють Комогоров Віктор Івановіч та Дзаміхов Ахмєд Мухамєдовіч.
Так, власною персоною генерал-полковник Віктор Комогоров, який займав посаду заступника директора ФСБ із 1999 до 2004 року і очолював Службу оперативної інформації і міжнародних зв’язків, більше відому як 5-та Служба ФСБ, що веде діяльність за кордоном, в основному, у колишніх республіках СРСР (тобто, був начальником Шкрабо). Російські медіа пишуть про наближеність Комогорова до Ніколая Патрушева, ексдиректора ФСБ, а нині – голови створеної минулого року Морської колегії. Який збіг!
У Ахмєда Дзаміхова теж цікава біографія, але, щоб не переобтяжувати і так великий матеріал, згадаємо лише, що свого часу багато писали про рейдерське захоплення його горілчаного заводу, розбірки за участю міліціонерів-чеченців, що мало не скінчились тюрмою. Але якось все уляглося і Дзаміхов став бізнес-партнером таких поважних людей як генерали Комогоров і Орлов. Ахмєд Дзаміхов був засновником ще двох компаній – «Джидипи-гео» и «ИВЭК», які в один день у 2023 році припинили діяльність (ліквідатор – А.Шкрабо), а частку останньої в ТОВ «Джидипи групп» він передав сину Артуру Дзаміхову (76%). Решта уставного капіталу належить АТ «Институт технологий устойчивого развития» (ИТУР), створеного за сприяння ще однієї структури «чекістів» – «Международного фонда устойчивого развития».
Його засновниками у 2018 році були ТОВ «Джидипи групп», Віктор Комогоров, Юрій Алєксєєв і Алєксєй Прусаков. Останній є президентом фонду і в своєму зверненні на сайті, щоб уже ні в кого не було сумнівів, що це за контора, каже буквально таке:
«Постійно діючі співробітники [фонду] – це в основному звільнені в запас вищі офіцери спецслужб, які бажають і надалі приносити користь своїй Батьківщині, мають бездоганну особисту та професійну репутацію, які розділяють моральні «загальнонародні» цінності та мають необхідні комунікативні якості та можливості».
Генерал-полковник Віктор Комогоров займає посаду управляючого партнера МФУР, генерал-лейтенант Віктор Орлов – голова президії, Анна Бакуліна – віце-президент з консалтингу, проектів і сталого розвитку.
І так – щодо сталого розвитку, яким пройнялися ветерани спецслужб країни-агресора і терориста. Нас переконують, що фонд створено на підтримку програми ООН «17 цілей сталого розвитку», прийнятої до 2030 року. Власне, весь сайт МФУР заповнений інформацією і картинками із ресурсів ООН, однак жодного слова про реалізовані власні заходи чи проекти, Google про них теж не знає. Що може означати тільки одне: цей «міжнародний фонд» – ще одне прикриття для легалізації міжнародної діяльності «чекістів».
Яка роль в цьому громадян країн ЄС і НАТО (крім заробляння грошей в портах) – мають сказати спецслужби цих країн. І України також. Ми ж підсвітили цю спільну діяльність достатньо для того, аби її не прогледіли. Фаховий аналіз потенційних ризиків і загроз, які несе спільний бізнес представників спецслужб РФ і громадян країн ЄС в їхніх портах, ми попросили зробити Павла Лакійчука, керівника безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» та Ксенію Підручну, директорку Асоціації морських агентств України, надавши їм лише посилання на сайт групи компаній Ekohidrotechnika.
Аналіз ризиків і загроз
Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», капітан 1 рангу запасу. Фото: uacrisis.org
Російські спецслужби давно використовують цивільні компанії для проникнення в критичні галузі «умовного противника». І це доволі успішна робота, бо політики кажуть: давайте дружити і доручимо росіянам будувати атомні електростанції; давайте доручимо росіянам будувати гідротехнічні споруди; давайте доручимо росіянам будувати радіовежі… Хтось може знати, коли там зʼявиться «троянський кінь»? Зараз вони переривають кабелі десь там за межами портів, а потім виявиться, що хтось здійснює диверсії безпосередньо в портах. А цього «хтось» немає, бо всі довкола – абсолютно легалізовані.
Як це досягалось? Ну, це еволюція російської воєнної політичної розвідки і спецслужб взагалі після Радянського Союзу. Агентурна розвідка поділялася на три рівні. Стратегічний рівень (АА) — найвищий, найскладніший. Це нелегали, які роками вкорінювались у країнах перебування, і завербовані агенти впливу.
Другий рівень — це робота під дипломатичним прикриттям. Тобто, аташати, військові аташе посольств — це завжди в радянському розумінні розвідники. Формально військових аташе призначає президент, але це завжди офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС РФ.
Був ще нижчий рівень — агентурна розвідка, оперативна агентурна розвідка військових округів і флотів. На кожному флоті був свій розвідувальний і агентурний пункт, який опікувався, серед іншого, і пароплавствами. Його головною задачею було ведення суднової розвідки з використанням можливостей пароплавства та вербовка капітанів і членів екіпажу цивільних суден для виконання завдань агентурної розвідки, розвідувальних, диверсійних задач тощо.
Але потім Союз почав сипатись, державні підприємства стали комерційними установами. У цей час радянські КДБ-ФСБшники намагалися заробити якомога більше грошиків. Путін, думаю, – один з яскравих прикладів того часу, бо до сфери його діяльності входило Балтійське морське пароплавство і його філіал в Ленінградському порту. Там і робилися перші великі гроші за рахунок дерибану портових служб і контрабанди під прикриттям спецслужб. Таким чином, багато військових і ФСБшних офіцерів несподівано стали директорами, номінальними чи справжніми власниками бізнесових структур і активів.
Тож тепер, коли гражданін Патрушев, колишній глава ФСБ і секретар Радбезу РФ, а нині – голова Морської колегії Росії їде в Новоросійськ, не треба дивитись уважно офіційні зібрання, де просто пургу несуть. А треба дивитися, з ким він там зустрічається. А зустрічається він з керівниками портових компаній. Якщо подивитись біографію цих товаришів – так це генерали і полковники Федеральної служби безпеки у запасі. Типу у запасі, а насправді продовжують робити свою брудну справу під прикриттям цивільного підприємства. Європа нашпигована майже легальними агентурними мережами, резидентурами ГРУ і ФСБ, проти яких з діючим законодавством європейських держав боротися практично неможливо.
Прокладають якісь росіяни кабель чи будують якісь об’єкти в Європі, формально вони роблять це на законних правах. Всі знають, що це може бути шпигунська діяльність, а зробити нічого не можуть. Але це ж ненормально! Очевидно, що європейцям треба міняти підходи не тільки на професійному рівні, а й на законодавчому.
Ксенія Підручна, директорка Асоціації морських агентств України. Фото: facebook.com/kseniia.diligent
Очевидно, що якщо компанія «ворожої країни» має доступ до днопоглиблювальних робіт в акваторіях портів країн ЄС, то вона має всі можливості для збору детальних даних про підводну інфраструктуру портів (карти дна, глибини, кабелі, трубопроводи), які можуть бути передані спецслужбам для планування атак, диверсій тощо. Аналогічно до інцидентів з пошкодженням кабелів у Балтійському морі, де підозрюють російські судна.
Цивільні судна можуть використовувати обладнання для сканування (сонари, GPS), що фіксують стратегічні об’єкти. Згідно з сайтом компанії, сонарне обстеження виявляє техногенні об’єкти на дні, магнітометр — металеві предмети (як кабелі), а проміри глибин з ехолотами (точність ±1 см) та GPS (точність ±0,5 м) дозволяють створювати цифрові моделі місцевості (DXF-формат), які можна використовувати для розвідки чи планування саботажу.
Для обробки геодезичних даних, компанія використовує програмне забезпечення CREDO, яке походить з Росії (розроблене компанією CREDO-DIALOGUE – https://credo-dialogue.ru). Це створює вразливості для витоку даних чи вбудованих «задніх дверей», дозволяючи передачу чутливої інформації до Росії.
Також ризики несуть російські крюїнгові компанії, які набирають моряків на судна іноземних країн. Це може бути інфільтрація агентів ФСБ/ГРУ під виглядом моряків для збору даних про портову інфраструктуру (карти, логістику, безпеку) під час стоянок чи робіт. Аналогічно до випадків шпигунства серед російських моряків у Балтиці у 2025 році, де екіпаж так званого «тіньового флоту» фіксував кабелі. Це також може бути введення саботажників в екіпажі суден для пошкодження їхнього обладнання, кабелів чи суден під час швартування чи робіт, що призведе до аварій чи блокування портів.
Найняті агенти на суднах (чи завербовані члени екіпажу) можуть запускати дрони з суден або розміщувати на суднах обладнання для глушіння сигналу GPS. І це вже відбувається! Мої колеги із Литви розповідають, що через застосування росіянами GPS-спуфінгу на Балтиці, судна змушені заходити у порти по паперових картах.
Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми.
