25 жовтня 2017 року за угодою між президентом РФ Володимиром Путіним і президентом Туреччини Реджепом Тайипом Ердоганом з окупованої території Криму до РФ, а звідти до Туреччини було вивезено заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу – Ільмі Умерова і Ахтема Чийгоза. Обидва вони перед тим були незаконно засуджені окупаційними «судами» – Умеров до двох років, а Чийгоз – до восьми років позбавлення волі. Ільмі Умеров на своїй сторінці у Facebook згадує подробиці тих подій. Наводимо повний текст допису Ільмі-аг’а.
У цей день в 2017 році я останній раз в Криму – мене вивезли і назвали це «звільненням». Але чи це так?
Почалася ця епопея за два тижні до того, 12 жовтня. До мене додому приїхали два полковника ФСБ РФ. Представилися. Обидва з Москви і обидва Володі. Один зі звучним прізвищем Крисін, а інший – наш давній знайомий – Шевченко (який, між іншим, більше 10 років до російської анексії Криму працював у відділі захисту національної державності кримського главку СБУ і курирував кримськотатарські питання, а з 2014 року – продовжив ту ж тему в ФСБ).
На той день ситуація була така: останнє слово вимовлене, вирок оголошено – два роки реального терміну; подані апеляційні скарги в так званий суд наступної інстанції, а я продовжував перебувати вдома під підпискою про невиїзд.
Так ось, ці два ФСБшники прямо з порога заявили, що вони приїхали з «хорошою» звісткою. Від них ми дізналися, що президент Туреччини Реджеп Тайип Ердоган домовився з Путіним про звільнення від несення «покарання» двох заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу – Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. Але для цього необхідна маленька формальність – написати заяву (клопотання) на ім’я президента Путіна. Розмова тут же зайшла у глухий кут. Я категорично відмовився писати прохання і фактично прогнав «гостей». Якщо хоче звільняти, нехай звільняє без прохання. Вже стоячи на вулиці сказав їм, що якщо однією з умов буде «покинути Крим», я не прийму таке «звільнення».
Ільмі Умеров і «суддя» Андрій Кулішов, 27.09.2017. Фото: RFE/RL
На другий день один з них приїхав знову, причому приїхав у супроводі адвоката Миколи Полозова. ФСБшник сказав, що є варіант вирішення проблеми з підписанням указу без наших прохань, який саме – говорити не став. Пояснив, що тепер необхідно зробити: за правилами РФ, для того, щоб президент міг кого-небудь помилувати, вирок має набрати «законної» сили, а я, на свою чергу, маю відкликати апеляції, подані до суду наступної інстанції. Я категорично відмовився відкликати апеляції і почав обурюватися. Тут втрутився Микола. Сказав, що він тут на прохання Мустафи Джемілєва, і цю умову необхідно виконати. Я тут же, в їх присутності зателефонував Мустафа-аг’а. Він порадив робити так, як скаже Микола. Нагадавши фсбшникам про те, що не погоджуся виїхати з Криму, легше два роки відсидіти, я написав заяву про відкликання апеляцій зі словами: «У зв’язку з моїм недовірою до судів на території Криму і черговою безперспективністю об’єктивного і справедливого розгляду вироку щодо мене, я відкликаю апеляційні скарги представників мого захисту: адвокатів Марка Фейгіна, Еміля Курбедінова, Едема Семедляева, Олександра Подрабінека».
Адвокати Едем Семедляєв і Марк Фейгин і заступник голови Меджлісу Ільмі Умеров
Полковник сам відвіз заяву в суд. Суддя в той же день (13 жовтня) прийняв рішення про набуття вироком «законної» сили. Через пару днів, вже з готовим рішенням приїхала заступниця начальника ФСВП з Сімферополя (Федеральна служба виконання покарань). Вона ознайомила мене з тим, що я повинен сам приїхати в колонію міста Керч 21 жовтня. Усно додала, що якщо сам не приїду до Керчі, буду під конвоєм відправлений в Харп (найпівнічніша в’язниця в Росії).
Геніальне мотивування: поїдеш сам – до Керчі потрапиш, не поїдеш сам – відвезуть у Харп. Представниця ФСВП зробила вигляд, що нічого не знає про можливе звільнення, і я теж промовчав. Ми з дружиною приготували речі і упакували їх у валізу. Я був «готовий» їхати самостійно в Керч. Але життя вносило свої корективи. Минав час, день за днем, ФСБшники нервували, а Указу все не було.
20 жовтня у мене стався гіпертонічний криз, швидка відвезла мене в районну лікарню в Бахчисараї. На моє запитання «може обійдеться, у мене можуть бути неприємності» доктор швидкої допомоги відповів, що він відповідає за моє життя. Так я в Керч і не поїхав. Минуло ще кілька днів, я отримував повноцінне стаціонарне лікування, і готувався після виписки їхати до Керчі щоб не «загриміти» в Харп.
Ільмі Умеров і Ахтем Чійгоз в Анкарі Фото: Айше Умерова
25 жовтня, рано вранці, до мене в палату прийшли шестеро людей, один з них назвався заступником начальника ФСВП. Він сказав, що мені треба разом з ним проїхати в їх офіс в Сімферополі, для ознайомлення з указом Путіна про моє помилування. Для мене, щоб не ризикувати здоров’ям, підготовлена машина швидкої допомоги з лікарем. Я погодився.
Коли їхали Сімферополем, я зрозумів, що везуть не в офіс ФСВП, а в бік аеропорту. По телефону сказав про це доньці Айше. Вона знайшла Полозова, і вони, по можливості відстежували ситуацію. Десь на краю аеропорту ми зупинилися біля якогось літака. Я не міг зрозуміти, що відбувається. Етапування? Літаком? За що така честь?
Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров в посольстві України в Туреччині, 26 жовтня 2017 р. Фото: Reuters
Простояли більше години. Мене з машини не випускали. Дзвонити заборонили, але телефон не забрали. Навколо були тільки спецназівці. Ніхто нічого не пояснював. Нарешті кілька спецназівців підійшли до «швидкої допомоги», попросили мене вийти, підвели до трапу, запропонували мовчки пройти в салон. Піднявшись і озирнувшись в величезному салоні, в хвостовій частині я побачив Ахтема Чийгоза, він сидів один. Мене посадили в передній частині салону. Крім нас в літаку було чоловік 10-12 «супроводжуючих». Все спортивної статури, в однакових білих сорочках, причому вони, швидше за все були кавказького походження. Один з них сів поруч, представився лікарем, виміряв моє артеріальний тиск. Підтримував розмову тільки про моє здоров’я. На питання, що відбувається і куди нас повезуть, просто не відповідав.
Минуло ще не менше однієї години. Я попросився в туалет. Повели. Проходячи біля Ахтема я привітався, вимовивши «Селям алейкум». В цей час один з «супроводжуючих» прошипів прямо у вухо: «Ви зараз зробили грубе порушення, вас же просили не розмовляти. Якби не ваш вік і стан здоров’я, ви б уже лежали мордою в підлогу».
Р. Чубаров, М. Джемілєв і Е. Джеппарова зустрічають в Києві І. Умерова і А. Чийгоза Скріншот FB Emine Dzheppar
Нарешті злетіли, і прилетіли в Анапу. Думки про етапування посилилися. Через півтори години знову злетіли, і ще через дві години приземлилися в… Анкарі. Мікроавтобус представників турецьких спецслужб зупинився приблизно в 300 метрах від літака. Спочатку вивели Ахтема. Хвилин через п’ять, пішов на вихід і я. Триста метрів роздумів про те, що нас чекає, пролетіли непомітно, як мить. Представники Туреччини привітали нас із звільненням і запросили в свій офіс. Там ми пообідали, мене оглянув лікар. Потім за нами приїхали з українського посольства. Зустріч з послом. Пресконференція. Зустріч з кримськотатарською діаспорою. Прийом Президента Туреччини.
Фото: пресс-служба президента Украины
І нарешті, 27 жовтня, переліт до Києва. Багато людей, що зустрічають в аеропорту. Величезна пресконференція. Офіс Меджлісу. Мустафа-аг’а…
З вдячністю до всіх причетних до цієї історії, Ільмі Умеров.
РS: Путін виглядає в цій історії як великий гуманіст, який відпустив двох заступників голови Меджлісу на прохання турецького колеги. Багато ЗМІ підхопили. Приблизно через місяць в турецьких ЗМІ з’явилася інформація про те, що замість нас Туреччині довелося віддати двох громадян Росії, що відбували покарання за вбивство журналістів. Виходить нас банально обміняли на двох кілерів з російським громадянством.
