Напередодні Різдва Христового, 6 січня, християни східного обряду святкують Святвечір.
Значення святої ночі появи на світ Богонемовляти Христа настільки велике, що навіть хід нової історії та наше літочислення ми сьогодні ведемо саме від Різдва Христового, пише Інтерфакс. Святвечір – останній день Різдвяного посту. До «вечірньої зірки», тобто до вечірніх піснеспівів за Богослужінням «Волхви з зіркою йдуть», нічого не їли і навіть не сідали за стіл. З появою на небі першого радісного вогника, який сповістив колись волхвам про народження Спасителя, можна було починати святкувати.
Головна кулінарна подія Різдва – це вечеря на святвечір. Наші пращури напередодні Різдва обов’язково клали на стіл пучок свіжого сіна – на згадку про ясла, в яких народився Ісус. Стіл накривали білою скатертиною і розставляли на ньому дванадцять страв – за кількістю апостолів. Усі страви були пісними.
Богослужіння у цей день має свої особливості. Після закінчення Літургії в центр храму виноситься свічка, що символізує Віфлеємську зірку, і священики співають перед нею тропар та кондак Різдва Христового. У різдвяний Святвечір православні чують євангельські читання про поклоніння волхвів Богонемовляті Христу. Східні мудреці принесли Новонародженому: золото – як Царю, ладан – як Богу і первосвященику, смирну – як людині на поховання. Богослужбові піснеспіви поступово стають радісними, вони пов’язані з очікуванням Сина Божого, що народився: «Радуйся, вся земля, це Христос наближається, у Віфлеємі народжуйся: море, звеселись: Пророчий сонм, заграй, збути даремно твоїх слів, і всі радійте, праведні».
За традицією, родина сідала за стіл, коли на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка. На столі мало стояти дванадцять пісних страв.
Першим сідав господар. Не прийнято було виходити з-за столу та голосно розмовляти. Люди згадували померлих і запрошували їх до Святої вечері – для цього їм залишали місце на лавах і стільцях, ставили страви і клали ложки. Після молитви із побажанням здоров’я та щастя господар зі свічкою і кутею вклонявся на чотири боки, після чого передавав страву дружині. Першу ложку куті підкидували до стелі й дивилися, скільки зернин прилипне – від цього, вважалося, залежить кількість приплоду в худоби в новому році. Другою ложкою в такий самий спосіб визначали майбутній врожай зерна, а третьою – успішність бджолярської частини господарства. Лише після виконання цих обрядів родина приступала до вечері.
