«Луценко збожеволів», «У Генпрокуратури проблеми з головою» — це далеко не найжорсткіші діагнози, поставлені керівникові ГПУ як у розтривоженому владному вулику, так і безліччю користувачів різноманітних соцмереж і месенджерів після того, як в Україні ознайомилися з інтерв’ю Юрія Луценка американському політичному виданню The Hill.
Вітчизняних лікарів хаусів можна зрозуміти: поїхати до Вашингтона, щоб там публічно, в інтерв’ю відомому виданню висунути низку гучних, але досить сумнівних звинувачень послові Сполучених Штатів, — на таке може спромогтися тільки шаленець, але ж не генпрокурор досі ще американозалежної країни. Однак поспішимо всіх заспокоїти: зовнішньополітичне харакірі Юрія Віталійовича на берегах Потомака викликане не душевною недугою, а зовсім іншими причинами. Але про них трохи нижче.
Чим же шокував Ю.Луценко, перемістившись з печерських пагорбів на пагорби Вашингтона, не тільки широку українську громадськість, а й держдеп, який чимало бачив у цьому світі?
По-перше, він заявив, що під час їхньої першої зустрічі посол США в Києві Марі Йованович передала йому «список людей, яких ми не повинні переслідувати», і обурено назвав її вчинок неприпустимим. По-друге, він сказав в інтерв’ю, що ГПУ так і не отримала майже 4 млн дол., які посольство США начебто мало виділити українській генпрокуратурі. «Ситуація насправді дуже дивна», — багатозначно зауважив Луценко, наголосивши, що кошти виділили, але в Україні їх «ніколи не одержували».
Звичайно, досить дивно, що обурений «списком Йованович» Луценко так довго стримував свої почуття і зважився публічно поділитися наболілим лише якраз перед самими президентськими виборами в Україні. Очевидно, усі ці два з половиною роки він, як і в справі Гандзюк та «Укроборонпрому», «стояв на фінішній прямій». Крім того, дивно, як це Юрію Віталійовичу вдалося залишитися з Йованович сам на сам: адже за суворими правилами американської дипломатії, на подібних зустрічах присутні не менше ніж дві особи, і досі тільки Дональду Трампу вдавалося позбутися супроводу підлеглих — на рандеву з Путіним, та й то в присутності перекладача, якого Конгрес тепер наполегливо вимагає допитати.
© president.gov.ua
Посольство США в Україні «викриття» Луценка щодо «списку» назвало такими, що не відповідають дійсності, і наголосило, що «свобода слова й відверта неправда — це різні речі». Держдеп слова генпрокурора розцінив як «відверту вигадку». Що ж до натяків Луценка на «дрібне крисятництво» посольства і нібито загублені в його надрах 4 млн дол., то в коментарі тому ж таки The Hill американське дипломатичне відомство гранично чітко пояснило: «Сполучені Штати зараз не надають жодної допомоги Генеральній прокуратурі України, але раніше робили спробу підтримати фундаментальну реформу сфери юстиції, у т.ч. після Революції гідності 2014 року. Коли ж політичної волі для справжніх реформ кільком генпрокурорам, які змінювали один іншого, забракло, ми виявили свою відповідальність перед американськими платниками податків і переспрямували допомогу більш продуктивним проектам». Усе чітко і ясно, чи не так?
За інформацією джерел DT.UA, усупереч чуткам, які розганяють по українському сегменту Інтернету, негайно відкликати через скандал свого посла з Києва Вашингтон зовсім не збирається. Ба більше, держдеп умовляє її залишитися в Україні бодай до літа, хоча сімейні обставини, пов’язані з її близькими, вимагають повернення Марі Йованович на батьківщину. Але Вашингтон ніяк не може залишити Україну без нагляду або на піклування нового посла (якому буде потрібен час, щоб зрозуміти всі нюанси українських реалій) — відразу після президентських виборів і за кілька місяців до парламентських, та ще й коли Київ готуються залишити найближчим часом іще кілька послів впливових західних країн. Тому Марі Йованович поки що лишається. Не треба гадати, з яким настроєм.
Але бурхливі почуття охоплюють не тільки її. Як свідчать численні джерела DT.UA, держдеп не просто розгніваний, він лютує. Американська система таких витівок не пробачає. Нікому й ніколи. «Юрі — капець», — найбільш коротко й вагомо резюмував один з наших обізнаних співрозмовників. Але ця історія не про «бідного Юрика». У цьому випадку він лише кур’єр.
Значно більше роздумів, ніж майбутнє українського генпрокурора, викликає десерт із доправленого ним на вашингтонську політичну кухню меню з трьох страв. І якщо «деруни» і «котлета по-київськи» з Марі Йованович в американській столиці одразу були визнані держдепомнеїстівними, то десерт дуже навіть припав до смаку — у Білому домі.
В інтерв’ю The Hill Ю.Луценко повідомив, що ГПУ розслідує можливу причетність голови Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артема Ситника до «зливу» матеріалів розслідування у справі «комірної книги» Партії регіонів, у чорній бухгалтерії якої серед реципієнтів круглих сум фігурує і прізвище Пола Манафорта — колишнього керівника виборчої кампанії Дональда Трампа. Оприлюднення цієї інформації вдарило по позиціях опонента Гілларі Клінтон і призвело до швидкого звільнення Манафорта зі штабу Дональда Трампа. Ця справа стала першим камінцем, що спричинив згодом лавину обвинувачень членів оточення Трампа у співробітництві з Росією під час виборчої кампанії.
І ось тепер, коли спеціальний прокурор Мюллер, який розслідує «російський кейс», ось-ось має оприлюднити свою доповідь, а Трамп починає готуватися до битви за другий строк у Білому домі, з Києва передають «смаколик» — за принципом «від нашого передвиборного стола — вашому» — «український кейс» про втручання у вибори в США. Бо Артем Ситник, як повідомив в інтерв’ю Луценко, своїм «зливом» матеріалів чорної бухгалтерії щодо Манафорта нібито намагався допомогти Гілларі Клінтон на президентських виборах 2016-го.
Для того щоб усе було максимально зрозуміло, коротко нагадаємо й дотепер досить загадкову історію питання. Вона почалася 2016 року, коли невідомі володільці «комірної книги» Партії регіонів розіслали кілька її сторінок оригіналів різним людям, очевидно, з метою подивитися на реакцію одержувачів цих «пробників». За інформацією DT.UA, серед них були не тільки згодом засвічені перед широкою публікою колишній перший заступник голови СБУ Віктор Трепак і народний депутат Сергій Лещенко. З якої причини держателі чорної бухгалтерії регіоналів в остаточному підсумку вирішили віддати всю «комірну книгу» В.Трепаку, нам невідомо. Генерал у відставці передав цей ексклюзивний фоліант до НАБУ, про що й дав інтерв’ю DT.UA. Того ж дня Трепак дав свідчення, як саме книга опинилася в нього, хто може пролити більше світла на історію системної корупції й підкупу часів Януковича, і як би він діяв на місці слідства, якщо слідство бажає перетворити підказки «чорної бухгалтерії» на докази.
Після інтерв’ю Трепака свої сторінки-«пробники» опублікував і С.Лещенко. Пізніше він написав також і про Манафорта. Потім присутність прізвища цього американського персонажа в чорній бухгалтерії ПР підтвердив і Ситник. Сам він минулого тижня пояснив свої дії в ефірі 24 каналу тим, що його відомство отримало низку запитів (у т.ч. і від ЗМІ) про те, чи фігурує в «комірній книзі» прізвище Манафорта. Версію про запити ЗМІ, зокрема журналіста «Нью-Йорк Таймс», днями на своїй сторінці ФБ підтвердила і Дар’я Каленюк, виконавчий директор Центру протидії корупції.
Невдовзі після виходу статті в «Нью-Йорк Таймс» про отримані Манафортом від Партії регіонів мільйони, з яких не було сплачено ані цента податків, у Штатах вибухнув гучний скандал. А тепер ось Ю.Луценко, посилаючись в інтерв’ю американському виданню на заяву депутата Верховної Ради про втручання Ситника, що нібито мало місце, в американські вибори, повідомив про початок розслідування цієї справи ГПУ.
Прізвище нардепа-заявника ні для кого не секрет. Це депутат від БПП, фігурант кримінальної справи, переданої НАБУ до суду, Б.Розенблат, який опублікував 13 березня ц.р. аудіозапис, де нібито А.Ситник каже: «Я Гілларі допомагав. Трамп, він же, у нього внутрішні питання домінують над зовнішніми, а Гілларі з тих політиків, які підтримують гегемонію в Америці й у світі. Для нас це краще, а для американців краще те, що Трамп робить».
Як стверджують джерела DT.UA у Спеціальній антикорупційній прокуратурі (САП), задовго до оприлюднення цього запису Розенблатом, він із чиєюсь допомогою опинився в американських правоохоронних органів, які нібито розслідують втручання українських високопосадовців в американські вибори на користь кандидата в президенти США від демократів. Ба більше, за твердженням одного з джерел, американці вже навіть провели експертизу, яка довела, що голос на записі належить А.Ситнику. Крім того, поділилися наші конфіденти, голова САП Н.Холодницький у розмовах з різними людьми нібито неодноразово розповідав, що двоє американських слідчих прилітали до Києва і допитували Ситника, а сам Холодницький нібито дав їм свідчення проти Ситника, посла Йованович і колишнього її заступника, а нині помічника заступника держсекретаря США Джорджа Кента, який курирував свого часу НАБУ.
І вимальовується така собі цікава картинка: М.Йованович, яка була призначена послом у Київ президентом Обамою і не приховує своїх симпатій до демократів, разом із директором НАБУ А.Ситником організовує злив компромату на Манафорта, бажаючи сплутати карти в президентських перегонах Трампу і допомогти увійти в Білий дім Гілларі Клінтон.
Щоправда, з цього ретельно зібраного конспірологічного пазла якось випадає Марі Йованович. Судіть самі. «Комірну книгу» регіоналів, у якій містилася інформація про бонуси Манафорта, Трепак передав до НАБУ в травні 2016-го, стаття у «Нью-Йорк таймс» з цитатами із заяви НАБУ, що підтверджує наявність у книзі прізвища Манафорта, вийшла 14 серпня 2016-го, Манафорт звільнився зі штабу Трампа в результаті скандалу 19 серпня, а Йованович вручила копії вірчих грамот заступникові міністра закордонних справ України Пристайку 23 серпня, а самі грамоти президентові Порошенку — 29 серпня 2016-го.
Яка ж мета всіх цих ігрищ навколо «українського втручання» в американські вибори, і кому вони вигідні? Дональду Трампу, для якого «російський кейс» — справжня червона ганчірка. Президент США не забарився ретвітнути посилання на публікацію в консервативному ilovemyfreedom.org. Це протрампівське видання проявило дивну поінформованість про матеріали не найбільш рейтингового українського телеканалу й оперативно повідало, з посиланням на 112-й канал, історію про запис, на якому нібито Ситник зізнається в бажанні допомогти Гілларі Клінтон на виборах 2016-го.
Ще через кілька днів господар Білого дому, вилаявши у Твіттері екс-главу ФБР Джеймса Комі та назвавши його «брудним копом», пояснив, що причина існування спецрозслідування (про російське втручання) полягає в тому, що Комі «спеціально злив свої нотатки другові, котрий злив їх у пресу». А ще через годину він процитував у Твіттері назву публікації журналіста видання The Hill Джона Соломона, який написав про інтерв’ю Ю.Луценка й назвав свою колонку так: «Російська змова зникає, а українська змова у поміч Клінтон виникає».
Трампу конче потрібно відвернути увагу виборців від «російського кейса», посиливши в американському інформпросторі галас навколо «кейса українського»: мовляв, у демократів теж рильце в пушку, вони з допомогою українського компромату допомагали Гілларі Клінтон.
Ні для кого не секрет, що у 2016 р. український політичний істеблішмент поголовно ставив на Гілларі Клінтон, причому дехто необачно робив це навіть публічно. Хто дав відмашку на «злив» у пресу компромату на Манафорта — американські демократи, український президент, чи це справді була «всього лише» відповідь глави НАБУ на запити ЗМІ, як стверджує Ситник, — до кінця незрозуміло. Але, хто б це не був, стосунки з Дональдом Трампом у Петра Порошенка так і не склалися. І очевидна причина візиту посильного Банкової Луценка до Вашингтона, його інтерв’ю The Hill і неформального спілкування з Джуліані (не тільки радником, а й другом Трампа) — це старання українського президента особисто зробити приємне президентові американському, прокласти до нього хоч якийсь шлях. Бо на сьогодні, як стверджують обізнані, між Порошенком і Трампом немає не те що наїждженої ґрунтівки, а й навіть сяк-так протоптаної стежки.
У чому ж полягав план Банкової? По-перше, Порошенко, що прагне допомогти Трампу в його внутрішньополітичних битвах, не може виключати свого програшу на виборах, які стрімко наближаються. Йому вкрай потрібні хоч якісь гарантії свого безпечного та спокійного майбутнього з боку Вашингтона. І коли він, внаслідок низки останніх скандалів — навколо «Укроборонпрому», так званої «сітки», рішення Конституційного суду про скасування статті за незаконне збагачення, які потрапили в західні ЗМІ, став токсичним для американської системи, Порошенко намагається знайти шляхи до несистемного американського президента. Але, як зазначив один із наших співрозмовників, проблема Петра Олексійовича в міксі «його розуміння, як це робиться в нас, і його уявлення з фільмів, як це робиться в них». Чи оцінить Дональд Трамп послужливо піднесену гінцем із Києва передачу з Банкової тією мірою, на яку там розраховують? Абсолютно не факт. Так, Трамп її прийняв і відразу ж розпакував. Але хто сказав, що він вважатиме себе чимось зобов’язаним дарувальникам, які намагаються віддано зазирнути в очі? Цілком можливо, що він розцінить це лише як повернення боргу за 2016-й.
По-друге, парашут для безпечного приземлення після виборів з Олімпу на грішну землю потрібен не тільки главі держави, а й нинішнім українським небожителям калібру дрібнішого і рангом нижчим. Тому можна припустити, що ще однією метою вояжу Луценка в Штати і ремейку історії про «українське втручання» було бажання представників оточення Порошенка з особливим цинізмом позбутися «американського любимчика» Ситника американськими ж руками. Бо є в цих людей серйозні побоювання, що навіть після рішення КС про незаконне збагачення закриті справи НАБУ під керівництвом Ситника будуть реанімовані.
Ті ж побоювання людей із команди Порошенка спонукали їх оголосити відкриту війну й послу Йованович: вона не тільки різко критикує останнім часом чинну українську владу за протягування у Верховний суд кандидатів із сумнівною репутацією, за рішення Конституційного суду про скасування статті про незаконне збагачення; закликає не тільки до негайного повного аудиту «Укроборонпрому» і максимально можливого розсекречення державного оборонного замовлення, а й до притягнення до кримінальної відповідальності членів команд кандидатів, які вдаються до спроб фальсифікувати вибори. Йованович, яка весь час послідовно підтримувала голову НАБУ Ситника, відкритим текстом закликала звільнити керівника САП — того самого Холодницького, в якому оточення Порошенка, що зісковзує з Олімпу разом із патроном, бачить зачіпку для свого безпечного подальшого існування.
Але, як і Петро Олексійович, його оточення не розуміє принципів роботи американської системи. Це не посол Йованович закликала звільнити Холодницького, це була вимога американської системи, сформульована у Вашингтоні. Заступник держсекретаря Сполучених Штатів із політичних питань Девід Гейл чітко дав це зрозуміти: «Посол Йованович представляє президента США тут, в Україні, і Америка поділяє її позицію». Крапка.
По-третє. Американська система знає про Україну дуже багато. Особливо про фінанси — як державні, так і приватні, а особливо — про змішані. Рентген її правоохоронних органів висвічує всі скелети у всіх українських владних і навколовладних шафах. Це не перебільшення, це об’єктивна реальність, що, цілком імовірно, скоро може бути дана багатьом нинішнім українським хазяям життя в досить неприємних відчуттях. За інформацією наших джерел, у Сполучених Штатах відкрито кримінальні справи, під час яких розслідуються факти різних зловживань, вчинених людьми з команди Порошенка. Насамперед ідеться про виведення та відмивання грошей. Ті ж джерела свідчать, що деякі фігуранти цих справ уже підписали угоду про співпрацю зі слідством і дають свідчення… Жертвопринесення Ситника Трампу Банкова розглядає як deal, у результаті якого американський президент заборонить американській системі «доганяти» Порошенка й Кº.
Річ не в тому, що Штати не люблять Порошенка, до недавніх скандалів вони мирилися з ним і навіть (згнітивши серце й бридливо морщачись) були готові прийняти його другий президентський термін. Для них це був усе-таки більш прийнятний варіант, ніж президентство Тимошенко. І річ не в тому, що у Штатів є свій фаворит на українських виборах, — такого насправді немає. Річ у тому, що Україна знову дуже втомила, а Київ — глибоко розчарував. І, за великим рахунком, Штати хотіли б повного перезавантаження влади в нашій країні. Але дуже сумніваються в можливості такого варіанту. Тому один із основних меседжів усіх візитерів, які регулярно прибувають до Києва через океан, переважно адресований командам Порошенка й Тимошенко: «Жодних фальсифікацій!». Американці всерйоз побоюються виникнення третього майдану внаслідок непереконливої легітимності переможця. Бо дестабілізацією ситуації в Україні може знову скористатися Путін. І тоді американці муситимуть на це реагувати — набагато жорсткіше й рішучіше, ніж це відбувається сьогодні. А вони не хочуть загострень із РФ. Адже для вирішення своїх внутрішньополітичних завдань перед прийдешніми президентськими виборами у власній країні Трампу потрібні не нові проблеми, а нові перемоги, зокрема на зовнішній арені. Стверджують, що в планах Білого дому три основних пункти — підписання торгової угоди з Китаєм, втілення в життя мирного плану Кушнера для Ізраїлю й Палестини та врегулювання російсько-українського конфлікту. Як буде реалізований останній пункт — тема окремої розмови.
Поки що нам слід зрозуміти, «чим слово Юри відгукнеться». Що принесе ця історія, крім радісного дзвону келихів із шампанським, яке розпивають цими днями в Москві? Чи зробить вона непоправну пробоїну в україно-американських відносинах? Наші конфіденти стверджують, що ні. Однак без наслідків теж не обійдеться. Значно тяжче офіційному Києву тепер буде працювати з посольством США і «пробивати» через нього якісь меседжі та прохання до Вашингтона. Можливо, на невизначений термін буде заморожено окремі проекти допомоги. І, певна річ, доводити необхідність американської підтримки Україні, чиє керівництво знову так по-дурному й гучно оскандалилося, у Конгресі США її симпатикам стає день у день важче.
Джерело: DT.UA
