Цей текст не слід розглядати ані як пораду, ані як рецепт, ані як прогноз того, що нібито обов’язково станеться. Це лише безпристрасний аналіз. Текст зобов’язаний своєю появою замітці Вадима Зайдмана «Путіна можна зупинити невійськовим шляхом», в якому були використані мої деякі цитати, але, на жаль, не ті, які є точним і розгорнутим викладом моєї позиції.
Перше. Військові операції, що ведуться Путіним, невійськовим шляхом зупинити не можна.
Вторгнення путінських військ до Грузії у 2008 році було зупинено героїчним опором грузинських збройних сил і початком перебазування ВПС США на бази в Румунії і Туреччині, а кораблів американського ВМФ — в Чорне море.
Вторгнення путінських військ в Україну в 2014−15 роках було зупинено героїчним опором добробатів і ЗСУ, що коштував українцям тисяч жертв, і початком військової допомоги Україні з боку західних союзників.
Підготовані путінські гібридні операції в країнах Балтії були зупинені превентивним розміщенням в них підрозділів НАТО.
Друге. Путін сам по собі: не припинить підтримку сепаратистів в Молдові, Грузії, Україні; не виведе війська з Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, Криму, Донбасу; не поверне Молдові, Грузії, Україні окуповані території. Так, і відхід Путіна від влади сам по собі нічого в цьому відношенні не змінить.
Третє. Ті, хто вважає, що деокупації захоплених територій від Путіна можна буде добитися в результаті:
— мирних дипломатичних переговорів;
— введення (розширення, посилення тощо) антиросійських санкцій;
— заморожування активів путінських олігархів або його самого на Заході ( «накладення арешту на награбовані трильйони»);
— або іншими подібними невійськовими діями, що
живлять глибокі ілюзії.
Особи, які вважають, що Захід (його лідери, уряди західних країн) будуть заради інтересів Молдови, Грузії, України «тягати каштани з вогню», тобто вступлять у військову конфронтацію з Росією, однією з двох найбільших ядерних держав у сучасному світі, не цілком адекватні.
Четверте. Для Путіна війна проти України, за Крим, Донбас, Придністров’я носить особливий, сакральний, характер. У його свідомості виняткове місце займає поняття так званої «історичної Росії». Це не тільки відмова у визнанні існування таких народів, як українці і білоруси. Це і сприйняття ним цієї війни не тільки як війни за територію, а й як священної війни за відвоювання у «ворожих сил» свідомості мільйонів «російських православних» людей. Увага української громадської думки зараз привернена насамперед до Донбасу, вже набагато менше — до Криму. А у Путіна в голові сидять не Донбас і не Крим, а Придністров’я до Дністра і вся Україна до Збруча.
Глибоко помиляються ті, хто вважає, що головний (єдиний) мотив дій Путіна — мільярди доларів, заради яких — минулих або майбутніх — він нібито готовий повернути окуповані території.
П’яте. Уявлення Путіна про «історичну Росію» і її кордони мають для нього воістину «вистражданий» характер. Вони виникли не на порожньому місці і не вчора. І від них він не відмовиться ні за які гроші і не через будь-які санкції.
Ще на Бухарестському саміті НАТО Путін намагався переконати президента США Джорджа Буша в тому, що Україна як держава є непорозумінням. Що половина її території, з його точки зору, належить Росії. Це було в квітні 2008 року. У січні 2012-го він писав уже про «велику Росію» та її кордони на кінець 18 століття. А в травні 2019 року про «історичну Росію» він заявив військам на параді на Червоній площі в Москві. Цей виступ Путіна перед російськими військами 9 травня 2019 року на кшталт промови Сталіна перед випускниками військових академій 5 травня 1941 року: «Час закінчувати з оборонним гаслом, оскільки воно застаріло і з його допомогою вже неможливо отримати ані п’яді землі. Червона Армія повинна звикнути до думки, що ера мирної політики закінчилася і почалася ера насильницького розширення соціалістичного фронту. Той, хто не розуміє необхідності наступальних дій, — обиватель або дурень». Той, хто вважає, що Путін готовий «торгувати» захопленими територіями тоді, коли він де-факто закликав війська до «визвольного походу» за «звільнення» території «історичної Росії», той не розуміє необхідності наступальних дій.
Шосте. Молдові, Грузії, Україні повернути окуповані території можна тільки одним способом. Тим самим, яким вони були захоплені. Тобто військовою силою. Інших способів не існує.
Сьоме. Чи можуть ці країни повернути захоплені у них території сьогодні (найближчим часом)? Для будь-якої адекватної людини, знайомої з подіями останніх років, відповідь однозначна: ні. Сьогодні ані Молдова, ані Грузія, ані Україна повернути окуповані території не можуть. З цілком очевидної причини — через співвідношення сил. Таке визнання може не подобатися, але це факт життя. За нинішнього стану збройних сил, економіки, держапарату, за нинішньої відсутності у цих країн потужних союзників ці країни повернути свої території не можуть. За існуючих нині розколів у політичних класах молдавського, грузинського, українського суспільств це неможливо. Звісно, Молдова, Грузія, Україна, ослаблені внутрішніми запеклими суперечками, є ідеальними партнерами жертвами для Путіна.
Восьме. Коли можливо домогтися повернення окупованих територій? І якою є стратегія, здатна привести до вирішення цього питання? Якщо залишити емоції осторонь, то для того, щоб хоча б почати обговорення питання повернення окупованих територій в скільки-небудь реалістичному ключі, Молдова, Грузія, Україна повинні стати іншими: вони повинні стати незрівнянно сильніше в економічному, політичному, військовому планах; у них повинні з’явитися справжні потужні союзники, що підтримують їх і розділяють їхню позицію; при цьому повернення окупованих територій можливе тільки після перемоги цих країн у військовому конфлікті.
Дев’яте. Чи є історичні приклади повернення окупованих територій? І які вони?
У 1871 році після перемоги в ході франко-пруської війни Німеччина відібрала у Франції Ельзас і Лотарингію. Французи змогли повернути ці провінції:
— через чотири з половиною десятиліття;
— силою — в результаті перемоги в Першій світовій війні;
— за допомогою найпотужніших союзників того часу — Британської імперії, Російської імперії, США.
Через 20 років Німеччина знову забрала Ельзас і Лотарингію. Франція знову змогла їх повернути:
— за п’ять років;
— силою — внаслідок перемоги у Другій світовій війні;
— за допомогою найпотужніших союзників того часу — Британської імперії, США, СРСР.
У 1949 році Німеччина була розділена на Західну і Східну. Чи могла тоді Західна Німеччина відвоювати східну частину країни у СРСР? Відповідь очевидна — ні. Але Західна Німеччина змогла возз’єднатися зі Східною Німеччиною:
— через 40 з гаком років;
— внаслідок перемоги Заходу в Третій світовій (Холодній) війні;
— за допомогою найпотужніших союзників того часу — США, Великобританії, Франції;
— за згодою переможеного в Холодній війні СРСР.
Десяте. Наведені приклади з історії провідних європейських країн показують, які інгредієнти необхідні для повернення втрачених територій:
— стратегічне терпіння (Х років), проект щодо повернення територій не слід планувати ані на рік, ані на 5 років;
— інші збройні сили, інша економіка, інша держава;
— перемога у війні, навіть якщо вона називається «холодною» або «гібридною»;
— допомога найпотужніших союзників;
— згода переможеного агресора.
Нарешті, за попередніми випадками агресій видно, що Путін вважає за краще нападати на слабшого, на того, кому важко себе захистити, на того, у кого немає союзників, на того, до кого необов’язково прийдуть на допомогу. Саме так він перешкоджав об’єднанню Молдови, саме так він нападав на Грузію й Україну, які не є членами НАТО. Як відомо на членів НАТО не нападав не тільки Путін. На них не нападали ані Андропов, ані Брежнєв, ані Хрущов, ані навіть Сталін. Тому найкращий спосіб забезпечити країні найвищий рівень безпеки в сучасному світі — це вступ до НАТО.
Цей текст не слід розглядати ані як пораду, ані як рецепт, ані як рекомендацію для чиїхось дій, ані як авторський прогноз того, що нібито обов’язково станеться. Це лише безпристрасний аналіз становища країн, значна частина територій яких в останні три десятиліття була окупована. А також ідентифікація базових умов, виконання яких необхідне для їх деокупації.
