Україна має заборонити плавання та перебування всіх кораблів і суден навколо окупованого Кримського півострова

Україна є суверенна та незалежна, демократична, соціальна, правова держава. – Це найперше, з чого варто починати розмову, і це зазначено у статті 1 вітчизняної Конституції. А стаття 2 декларує, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах чинного кордону є цілісною та недоторканною.

Положеннями ж статті 2 Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (далі – Конвенція) визначено, що суверенітет прибережної держави поширюється за межі її суходолу та внутрішніх вод на прилеглий морський пояс, який називається територіальним морем, а також на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра. 

Окрім цього, згідно зі статтею 3 Конвенції кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль, які відлічуються від вихідних ліній, визначених у відповідності з цією Конвенцією.

Про мирні та немирні проходи суден

Своєю чергою, відповідно до частини 1 статті 25 Конвенції прибережна держава може вживати у своєму територіальному морі заходів, необхідних для недопущення проходу, що не є мирним. Останнім, як зазначено у частині 1 статті 19 Конвенції, є прохід, під час здійснення якого не порушується мир, добрий порядок або безпека прибережної держави. Саме так зазначає Конвенція та інші норми міжнародного права.

Прохід іноземного судна відповідно до частини 2 статті 19 Конвенції вважається таким, що порушує мир, добрий порядок або безпеку прибережної держави, якщо в територіальному морі воно здійснює будь-який з наступних видів діяльності:

а) загроза силою або її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності прибережної держави або будь-яким іншим чином у порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об’єднаних Націй;

б) будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду;

в) будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні чи безпеці прибережної держави;

г) будь-який акт пропаганди, що має на меті посягання на оборону або безпеку прибережної держави;

д) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого літального апарату;

є) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого військового пристрою;

ж) навантаження або вивантаження будь-якого товару чи валюти, посадку або висадку будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним або санітарним законам і правилам прибережної держави;

з) будь-який акт навмисного і серйозного забруднення усупереч цій Конвенції;

и) будь-яку рибальську діяльність;

і) проведення дослідницької або гідрографічної діяльності;

ї) будь-який акт, спрямований на створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв’язку чи будь-яких інших споруд або установок прибережної держави;

к) будь-яку іншу діяльність, яка не має прямого стосунку до проходу.

Прибережна держава також може ухвалювати відповідно до положень цієї Конвенції та інших норм міжнародного права закони і правила, що стосуються мирного проходу через територіальне море, стосовно всіх або деяких із нижченаведених питань:

а) безпеки судноплавства та регулювання руху суден;

б) захисту навігаційних засобів і обладнання, а також інших споруд або установок;

в) захисту кабелів і трубопроводів;

г) збереження живих ресурсів моря;

д) запобігання порушення рибальських законів і правил прибережної держави;

е) збереження навколишнього середовища прибережної держави і запобігання, скорочення і збереження під контролем її забруднення;

є) морських наукових досліджень і гідрографічних зйомок;

ж) запобігання порушення митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної держави (частина 1 статті 21 Конвенції).

Водночас, прибережна держава може без дискримінації (за формою або по суті) між іноземними суднами тимчасово призупиняти у певних районах свого територіального моря здійснення права мирного проходу іноземних суден,…

…якщо таке призупинення суттєво важливе задля охорони безпеки цієї держави, включаючи проведення навчань із використанням зброї. Таке призупинення набуває чинності лише після належного його опублікування (частина 3 статті 25 Конвенції).

Окрім цього, прибережна держава має належним чином оголошувати щодо будь-яких відомих їй небезпек для судноплавства в її територіальному морі (частина 2 статті 24 Конвенції).

Про держкордон та забезпечення безпеки

Слід також зазначити, що статтею 1 закону «Про державний кордон України» (далі – Закон про держкордон) цей кордон визначається як лінія та вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору. 

Державний кордон України визначається її Конституцією та законами, а також її міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою. 

Згідно зі статтею 3 Закону про держкордон останній, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, на морі встановлюється по зовнішній межі територіального моря України.  

Відповідно до статті 5 Закону про держкордон до територіального моря України належать прибережні морські води завширшки 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки.

Географічні координати цих точок затверджуються у порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися її міжнародними договорами, а за їхньої відсутності – згідно із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права.

Водночас статтею 17 Закону про держкордон задекларовано, що у територіальному морі України та її внутрішніх водах рішенням компетентних вітчизняних органів можуть бути встановлені райони, в яких тимчасово забороняється плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів. Про встановлення таких районів оголошується у встановленому порядку.

Пунктом 6 Правил плавання і перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів також закріплено, що у територіальному морі, внутрішніх водах України іноземні військові кораблі не повинні заходити в ті райони, де їм заборонено плавати й перебувати.

Не можна залишити поза увагою й надважливий міжнародний документ, що стосується забезпечення безпеки у Світовому океані, а саме – Міжнародну конвенцію з охорони людського життя на морі (зі змінами та доповненнями; далі – СОЛАС).

Так, згідно з правилом 4 «Навігаційні попередження» глави V «Безпека мореплавства» СОЛАС, кожен Договірний уряд вживає усіх заходів, необхідних задля поширення інформації про будь-яку небезпеку, отриманої з будь-якого надійного джерела. Така інформація має негайно доноситися усім, кого це стосується, та повідомлятися іншим зацікавленим урядам. 

Приписами правила 9 «Гідрографічні служби» глави V «Безпека мореплавства» СОЛАС встановлено, що Договірні уряди зобов’язуються вжити заходів задля збору та складання гідрографічних даних, а також опублікування, розповсюдження та оновлення всієї морської інформації, необхідної для безпечного мореплавства.

Зокрема, Договірні уряди мають співпрацювати в проведенні, наскільки це можливо, наступного навігаційного та гідрографічного обслуговування у той спосіб, який найбільш повно відповідає меті надання допомоги мореплавству. Тобто:

1. забезпечувати, щоб проведення гідрографічних з’йомок якомога повніше відповідало вимогам безпеки мореплавства;

2. готувати та видавати морські навігаційні карти, лоції, опис маяків і вогнів, таблиці приливів та інші навігаційні посібники, де це може бути відображено, які задовольняють потребам безпечного мореплавства;

3. розповсюджувати повідомлення мореплавцям, щоб морські навігаційні карти та посібники були максимально відкориговані;

4. забезпечувати заходи з управління даними для підтримки цього обслуговування.

Договірні уряди зобов’язуються забезпечити максимально можливу однаковість карт і морських навігаційних посібників та, якщо це можливо, брати до уваги відповідні міжнародні резолюції й рекомендації.

Водночас Договірні уряди зобов’язані максимально швидко та повно координувати свою діяльність, щоб забезпечити доступність, наскільки це можливо, своєчасної, достовірної та чіткої гідрографічної та навігаційної інформації у світовому масштабі.

Також відповідно до правила 13 «Встановлення та експлуатація засобів навігаційної огорожі» глави V «Безпека мореплавства» СОЛАС кожен Договірний уряд, коли він вважає практичним та необхідним, має забезпечити – чи самостійно, чи у співробітництві з іншими Договірними урядами – такі засоби навігаційної огорожі, яких потребує інтенсивність руху суден та ступінь небезпеки.

Щоб засоби навігаційної огорожі були максимально однаковими, Договірні уряди під час встановлення таких засобів зобов’язуються брати до уваги міжнародні рекомендації та вказівки.

Договірні уряди також зобов’язані дбати про доступність – для всіх, кого це стосується – інформації щодо засобів навігаційної огорожі.

Необхідно, наскільки це можливо, уникати змін у передачах систем визначення місцезнаходження, адже ці зміни можуть несприятливо відбитися на роботі встановлених на суднах приймачів. Отже, такі зміни повинні вноситися тільки після розсилання своєчасних та належних повідомлень усім, кого це стосується.

Вищенаведені положення СОЛАС відображені у статті 76 Кодексу торговельного мореплавства України (далі – КТМ). Так, нею визначено, що навігаційно-гідрографічне забезпечення судноплавства у внутрішніх водах, територіальному морі та виключній морській економічній зоні України здійснюється шляхом:

встановлення, розвитку та утримання засобів навігаційного обладнання, яких потребує інтенсивність руху суден і ступінь навігаційної небезпеки;

проведення гідрографічних зйомок;

збору навігаційної інформації;

своєчасної підготовки, видання і забезпечення мореплавців навігаційними картами, порадниками та посібниками для плавання, навігаційними повідомленнями і попередженнями та іншою сучасною навігаційно-гідрографічною інформацією.

У свою чергу підпунктом 31 пункту 4 Положення про Міністерство інфраструктури України визначено, що відповідно до покладених на нього завдань це міністерство, поміж іншого, затверджує положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства у внутрішніх морських водах, територіальному морі та винятковій (морській) економічній зоні України.

Окрім цього, відповідно до пункту 1.1 Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства у внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України (далі – Положення про НГЗ), навігаційно-гідрографічне забезпечення (далі – НГЗ) мореплавства – це створення сприятливих у навігаційному відношенні умов плавання суден шляхом установлення й утримання засобів навігаційного обладнання, яких потребує інтенсивність руху суден і ступінь небезпеки, проведення гідрографічних зйомок, публікації, розповсюдження та підтримки на рівні сучасності навігаційно-гідрографічної інформації згідно з вимогами Міжнародної Морської Організації (далі – ММО).

За приписом пункту 1.2 Положення про НГЗ, навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства – це спеціалізована послуга, яка пов’язана з організацією безпеки мореплавства та надається суднам відповідно до міжнародних зобов’язань України. Воно здійснюється шляхом:

оснащення морів засобами навігаційного обладнання (далі – ЗНО) – береговими (маяками, навігаційними знаками, навігаційними створами, маяками на гідротехнічній основі, радіосистемами, засобами е-навігації) та плавучими (плавучими маяками, буями, віхами), забезпечення їх безперебійної дії згідно з установленими режимами роботи відповідно до рекомендацій Міжнародної асоціації навігаційного забезпечення мореплавства і маякових служб (далі – МАМС);

проведення гідрографічних зйомок Чорного й Азовського морів з метою підготовки і видання офіційних морських навігаційних карт, керівництв і посібників для плавання відповідно до стандартів Міжнародної гідрографічної організації (далі – МГО);

збору та доведення до суден інформації про зміни навігаційних умов та режиму плавання на морях.

Навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства організовується і проводиться державною установою «Держгідрографія» та фінансується згідно із чинним законодавством (пункт 1.4 Положення про НГЗ).

Про Держгідрографію

Відповідно до покладених завдань з НГЗ мореплавства Держгідрографія:

• бере участь у розробці програм розвитку й удосконалення національної системи НГЗ;

• ініціює розробку стандартів і нормативно-правової бази, які регламентують НГЗ мореплавства;

• здійснює оснащення морів України засобами навігаційного обладнання, забезпечення їх розвитку, змісту, ремонту і безперебійної роботи в заданому режимі;

• проводить гідрографічні зйомки та океанографічні дослідження у Чорному й Азовському морях;

• проводить топографо-геодезичні роботи у п’ятикілометровій зоні узбережжя України;

• здійснює комплексне управління в галузі картографування морів і внутрішніх водних шляхів;

• створює морські навігаційні карти, інструкції та посібники для плавання (в аналоговій, цифровій та інших формах) і реалізовує їх мореплавцям;

• здійснює організацію банку даних гідрографічних і океанографічних матеріалів;

• розробляє та представляє за даними гідрографічних зйомок проекти шляхів руху суден, морських коридорів і систем розподілу руху в територіальному морі;

• доводить до відома мореплавців інформацію про зміни навігаційних умов та режиму плавання, публікуючи повідомлення для мореплавців і передаючи навігаційні радіо-попередженння;

• виконує функції Національного координатора навігаційних попереджень України в рамках Всесвітньої служби навігаційних попереджень;

• представляє Україну в Міжнародній гідрографічній організації та Міжнародній асоціації навігаційного забезпечення мореплавства і маякових служб, співпрацює з гідрографічними і маячними службами інших держав;

• забезпечує виконання офіційних міжнародних правил і стандартів з питань НГЗ, бере участь у розробці нових документів з урахуванням інтересів України;

• узгоджує в межах повноважень будівництво  на українському узбережжі та в акваторіях Чорного й Азовського морів тих об’єктів, які можуть вплинути на встановлений режим роботи ЗНО або створювати навігаційну небезпеку;

• також узгоджує в межах повноважень проектну документацію щодо зведення гідротехнічних споруд, проведення гідротехнічних робіт, прокладання підводних кабелів і нафтогазопроводів на морях і узбережжі України;

• здійснює організаційне та технічне супроводження і підтримку функціонування мережі базових і на плавучій основі автоматичних ідентифікаційних систем (далі – АІС), які утримуються на її балансі;

• здійснює організаційний та технічний супровід і підтримку функціонування запасного серверу маршрутизації системи моніторингу;

• виконує функції національного координатора міжнародної автоматизованої служби передачі на судна навігаційних та метеорологічних попереджень та термінової інформації (НАВТЕКС);

• забезпечує створення та оновлення, за потреби переліку морських обмежувальних зон у межах юрисдикції України (додаток), обмежуючи зони під час цілорічної експлуатації й обмежуючи (де це є доцільним) експлуатацію класів суден з використанням критеріїв класів, викладених у частині 1 статті 4 Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/45/ЄС від 06.05.2009 року, щодо правил та стандартів безпеки для пасажирських суден;

• публікує у повідомленнях мореплавцям перелік морських обмежувальних зон у межах юрисдикції України та зміни, які вносяться до переліку;

• подає до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки судноплавства на морському та річковому транспорті, перелік морських обмежувальних зон у межах юрисдикції України та інформацію про його оновлення для розміщення на офіційному веб-сайті цього органу та інформування міжнародних організацій.

Отже, Україна має досить розвинену нормативно-правову базу з питань навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Про тимчасово окуповану територію

Загальновідомо, що Російська Федерація у 2014 році здійснила окупацію українських територій – Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Щоб визначити статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії РФ, законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон про окупацію) встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захист прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 1 статті 1 Закону про окупацію визначено, що українська тимчасово окупована територія (далі – тимчасово окупована територія, ТОТ) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія її Конституції та законів.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Окрім цього, частиною 1 статті 3 Закону про окупацію встановлено, що для цілей цього закону тимчасово окупованою територією вважається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води та територіальне море України навколо Кримського півострова, 

3) територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та… 

4)…прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

5) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2, і…

6) повітряний простір над цими територіями. 

Необхідно констатувати, що внаслідок окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя й інших численних протиправних дій РФ Україна не контролює переважної частини свого територіального моря та виключної (морської) економічної зони – близько 100 тис. км² у Чорному та Азовському морях з 137 тис. км² загальної площі морських вод, на які поширюється суверенітет України або її суверенні права.

Водночас наказом Міністерства інфраструктури України «Про закриття морських портів» морські порти Керч, Севастополь, Феодосія, Ялта та Євпаторія закрито до відновлення конституційного ладу України на ТОТ Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Варто додати, що через неможливість у морських рибних портах, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних, експедиційних робіт та інших пов’язаних із цим видів господарської діяльності, забезпечення належного рівня безпеки судноплавства, дотримання вимог міжнародних договорів України, забезпечення охорони навколишнього природного середовища Кабінет Міністрів України своєю постановою «Про тимчасове закриття морських рибних портів» тимчасово закрив Керченський морський рибний порт та Севастопольський морський рибний порт до відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Враховуючи вищенаведені факти, приписи міжнародного морського права та національного законодавства України, а також об’єктивну неможливість виконання Україною правила 4 – «Навігаційні попередження», 9 – «Гідрографічні служби», 13 – «Встановлення та експлуатація засобів навігаційної огорожі» глави V «Безпека мореплавства» СОЛАС в межах окупованих Російською Федерацією внутрішніх морських вод і територіального моря навколо Кримського півострова,… 

Україна, як прибережна держава, зобов’язана встановити у відповідних внутрішніх морських водах і територіальному морі навколо Кримського півострова район, де тимчасово забороняється плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів, – до відновлення конституційного ладу України на цих тимчасово окупованих територіях.

Карти тимчасового забороненого морського району навколо окупованого Кримського півострова

 

 

Джерело: BlackSeaNews