11 квітня нинішнього року президент Володимир Зеленський в супроводі вищого військового керівництва відвідав місто Бердянськ. Там йому продемонстрували плани створення нової інфраструктури Військово-морських сил України на Азовському морі.
Незважаючи на те, що цей візит президента, а також візити міністра оборони Андрія Тарана в Одесу і Очаків дають деяку надію на розвиток системи базування ВМСУ, спільне бачення подальшого напряму розвитку вітчизняного військового флоту в умовах російської агресії офіційно поки не сформульовано. Спробуємо розглянути один з варіантів побудови українських Військово-морських сил, виходячи з пріоритетних завдань і фінансових можливостей нашої держави.
Почнемо з того, що хоча 2014 рік для Військово-морських сил України і був трагічним, але він приніс багато змін. Стало зрозуміло, що ворог є, і це — Росія. І розмовляти з нею треба маючи силові козирі в руках. Іншого Росія не розуміє, інакше її не зупинити.
Оскільки більшість бойових кораблів ВМС України були захоплені й залишились у Криму, постало завдання відродити вітчизняні військово-морські сили в нових воєнно-політичних реаліях. З допомогою не забарилися іноземні партнери та українські волонтери.
Але спочатку все пішло за старою звичкою. На стратегічному рівні, у «звичному колі» (без військово-морських експертів) відбувався перегляд усього пакета документів, які стосувалися майбутнього ВМС України, і довести актуальність нових підходів вдалося насамперед завдяки наполегливості наших іноземних партнерів із країн НАТО. Хоча супротив старих традицій відчувався значний, поступово логічні й зрозумілі методики почали перемагати.
Катер специального назначения ВМСУ U170 «Скадовск» типа «Гриф-М» Фото: © Joinfo
Першим українським національним бойовим кораблем став артилерійський катер «Гюрза-М», розроблений на базі річкового бронекатера проєкту «Гюрза», дві одиниці якого були поставлені у 2004 році на озброєння берегової охорони Узбекистану.
Попри запевнення розробників, до морських операцій цей катер виявися непридатним: слабке озброєння, недостатня морехідність, мала швидкість. Навіть незважаючи на героїзм тих моряків, які на них служать, «Гюрза-М» не годиться для морського бою: він не має тих тактичних переваг, які могли б стати основою перемоги над сильнішим противником. Події в Керченській протоці 25 листопада 2018 року чітко це продемонстрували. Міноборони, Генштабу і командування ВМС України мало відразу зрозуміти, що більше не потребує катерів «Гюрза-М», а їх подальше будівництво є марнуванням грошей.
У 2017–2019 роках у ВМС України було опрацьовано Стратегію ВМС-2035, яка вперше досить простою мовою сформулювала реалістичне бачення майбутнього Військово-морських сил України на 15-річну перспективу. Згідно з цією стратегією, основне призначення ВМС складається з трьох розміщених за пріоритетністю завдань: захисту від агресії на морі та з морського напрямку, захисту національних економічних інтересів України (включно зі свободою судноплавства), участі у міжнародних операціях із морської безпеки.
Реалізувати ці завдання планується поступово, у три відповідних етапи, по п’ять років кожен. Так, на першому етапі планується забезпечити безпеку прибережної зони (12–40 миль від узбережжя). На другому — виключної морської економічної зони в Чорному морі (до 200 миль від узбережжя). На третьому — в районах національних інтересів за межами Чорного моря. Основними причинами саме такої етапності розбудови національних ВМС є оцінка пріоритетності загроз і наявний фінансовий ресурс.
На цей час та найближчу перспективу на розвиток бойових спроможностей ВМС України бюджет Міноборони може виділити не більше 3–5 млрд грн (приблизно до 200 млн дол.) на рік. Не дуже багато, але на порядок більше за суми, які виділялися на ці потреби 10 років тому. Треба додати, що вартість самого корабля — це в середньому тільки 30% вартості його утримання впродовж життєвого циклу (20–25 років). Решта — витрати на інфраструктуру базування, ремонт, пальне, технічний регламент, підготовку екіпажу, його розквартирування тощо.
Цілком зрозуміло, що наразі загроза агресії проти України з моря потребує фокусування основної уваги ВМС України на ділянці Чорного моря від Одеси до Севастополя (приблизно 150 миль завдовжки) та ділянці Бердянськ—вхід до Керченської протоки (100 миль) на Азові. Такі географічні параметри дають Україні можливість стримувати міцнішого агресора багатофункціональними катерами так званого москітного флоту, а метеорологічні умови Чорного моря дозволяють, практично, весь рік застосовувати такі відносно невеликі бойові одиниці. Одним із визначальних чинників на користь побудови швидкісних малорозмірних бойових кораблів є вартість самого плавзасобу як бойової платформи для доставки комплекту морської зброї до району бойового застосування: для катера це коштує в 4–25 разів менше, ніж для корвета або фрегата. І хоча катер програє в автономності й морехідності корветові або фрегату, однак переваги останніх будуть важливі для виконання інших завдань, у більш віддалених, ніж територіальні води та виключна економічна зона в Чорному морі, районах можливого бойового застосування.
Перший досвід застосування далеко не нових патрульних катерів типу «Айленд» (довжина 35 метрів, водотоннажність 150 тонн) свідчить, що такі габарити дозволяють впевнено виконувати завдання в західній частині Чорного моря. До речі, в перспективі, навіть попри такі скромні характеристики, він цілком може ефективно використовуватися в Середземному морі з операційними витратами, в десятки разів меншими, ніж у фрегата чи корвета.
Висока швидкість і бойова потуга катерів «москітного флоту», можливість застосовувати чималу їх кількість у синергії з безпілотними літальними та надводними апаратами, а також береговими протикорабельними комплексами може мати серйозний вплив на противника, який готується до класичної війни на морі.
Наведені вище переваги та наявні фінансові ресурси роблять цілком реалістичним нарощування надводних сил ВМС України 25–30 катерами «москітного флоту» впродовж найближчих п’яти років. Ідеально, на мою думку, було б придбати за кордоном з організацією подальшого виробництва в Україні перевірених практикою проєктів кораблів ВМС іноземних держав таких класів:
— ракетний катер (легкий корвет) — для боротьби з надводними силами противника, орієнтовна водотоннажність 400–650 тонн;
— патрульний катер — для охорони портів, об’єктів морської індустрії, безпеки судноплавства, протимінних дій, орієнтовна водотоннажність до 250 тонн;
— амфібійно-штурмовий катер для рейдових дій морської піхоти або сил спеціального призначення, орієнтовна водотоннажність до 100 тонн.
Більші за водотоннажністю кораблі треба будувати пізніше, починаючи з кінця другого етапу реалізації Стратегії ВМС-2035, адже ці кораблі значно дорожчі, виконують завдання в інших операційних зонах, а в прибережній зоні є ідеальними мішенями для засобів ураження противника. Крім того, виявлення та супроводження противником таких кораблів цілком можливе вже з моменту їх виходу з бази.
Наведене вище обґрунтування підкріплює висновок Стратегії ВМС-2035, що «москітний флот» є оптимальним варіантом швидкої побудови досить серйозних і небезпечних для противника надводних сил ВМС України у найближчі 3–4 роки. Крім того, багато важать відповідність проєктів (зброї, зв’язку, передачі даних, забезпечення) стандартам НАТО, локалізація їх виробництва з передачею технологій Україні, можливість кредитування та розумних інвестицій у виробництво.
Наприкінці 2019—початку 2020 років склалися досить сприятливі умови для початку реалізації цього концепту. Стратегія ВМС-2035 була схвалена вітчизняним Міністерством оборони, отримала позитивну реакцію вітчизняних експертів і представників країн-партнерів.
Передача від США до України двох катерів типу «Айленд» і доведення до кінця планів поставки ще трьох таких кораблів у 2021 році, фактично, відкрили б еру існування ефективного «москітного флоту» у ВМС України. Наступним етапом мало бути вирішення питання поставки на озброєння ВМС України новітніх американських «москітів» — багатоцільових катерів «Марк VI». Крім того, розпочалось обговорення пропозицій з боку інших країн НАТО, аж до отримання інвестицій та будівництва сучасних і високотехнологічних проєктів катерів на наших суднобудівних потужностях.
Але, схоже, цей процес застопорився, й не хотілося б вірити, що на це вплинуло щось більше, ніж карантин пандемії COVID-19. Проте складається враження, що хтось в оборонному блоці влади вперто не вважає пріоритетом державної політики швидку поставку морської зброї для захисту від російської агресії. Зокрема, знову продавлюється неактуальна наразі ідея побудови корвета проєкту 58250, який може просто бездарно з’їсти більшість бюджету розвитку на потреби ВМС, забере значно більше часу (щонайменше, 5–6 років) і матиме операційну вагу не більше ракетного катера (попри в 4–6 разів вищу вартість). Проєкт дуже складний для реалізації, наразі не актуальний і найбільше вигідний Росії як зручна для ураження мішень та фінансовий якір ефективного розвитку корабельної складової ВМС України.
Наразі важливо зрозуміти, що в умовах смертельно небезпечної для нас загрози з боку Росії на Чорному та Азовському морях, наявності в неї подальших планів захоплення української території, а також з урахуванням обмеженого фінансового ресурсу швидке будівництво сучасних і технологічних катерів з потужними засобами ураження критично необхідне. Без чіткого розуміння цього неможливо створити той військово-морський кулак, який буде здатний асиметрично та ефективно протидіяти агресорові.
Джерело: DT.UA
