Що може дати Україні універсальна юрисдикція на прикладі вироку іділівцю, оголошеного німецьким судом. Про це у виданні ZN.UA пише Гюндуз Мамедов, заступник генерального прокурора (2019—2021 рр.), кандидат юридичних наук.
Цього тижня суд німецького міста Франкфурт засудив іракського учасника «Ісламської держави» Таха Аль-Джумаілі до пожиттєвого ув’язнення.
Суд визнав його винним у геноциді проти єзидської меншини Іраку, а також у скоєнні злочину проти людяності, воєнного злочину та в торгівлі людьми. Суд звинуватив «іділівця» у смерті п’ятирічної дівчинки, котру той у 2015 році купив разом із її матір’ю як рабинь. Зокрема суд встановив, що мати отримала тяжкі опіки, бо мусила стояти на вулиці у 50-градусну спеку, тоді як її донька була прив’язана до вікна й померла від спраги.
Чоловіка заарештували в Греції у 2019 році, екстрадували до Німеччини і звинуватили на підставі міжнародного принципу універсальної юрисдикції. Місяць тому його дружину засудили до 10 років ув’язнення за те, що вона нічого не зробила для порятунку дівчинку.
Процес над подружжям Аль-Джумаілі — наочна ілюстрація того, як працює універсальна юрисдикція. Завдяки їй Україна та світова спільнота можуть і повинні переслідувати осіб, котрі скоїли тяжкі злочини в тимчасово окупованому Криму та на тимчасово окупованому Сході України.
Універсальна юрисдикція — це один із видів екстериторіальної кримінальної юрисдикції. Держави, які підтримують універсальну юрисдикцію, мають право і обов’язок розслідувати тяжкі злочини, незалежно від того, на території якої країни зазначені злочини було скоєно, а також — право і обов’язок засуджувати винуватців цих злочинів.
Універсальна юрисдикція стосується особливих тяжких злочинів, що визначені Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Це злочини проти людяності, воєнні злочини, геноцид та злочин агресії.
Механізм універсальної юрисдикції діє в кількох країнах Європи та Сполучених Штатах, хоча в кожній із цих країн — свої вимоги і обмеження щодо застосування зазначеного механізму. Найвідомішою є справа чилійського диктатора Піночета, якого було заарештовано у Великій Британії за запитом Іспанії у зв’язку зі звинуваченнями у скоєнні геноциду та катувань у Республіці Чилі. Ще один яскравий приклад — справа Чакі Тейлора (сина колишнього ліберійського президента Чарльза Тейлора), якого американський суд засудив за злочин катування.
Механізм універсальної юрисдикції може бути корисним тоді, коли країна не має можливості затримати підозрюваного на своїй території та забезпечити над ним судовий процес. Тобто якщо вину обвинуваченого у справі в’язниці «Ізоляція» Євгена Бражнікова доведено незаперечними доказами, то в разі його втечі, наприклад до Франції, була б можливість арештувати Бражнікова у Франції і засудити його французьким судом.
Так само універсальна юрисдикція дала б змогу Україні надати правовий захист біженцям — громадянам країн, у яких ті ставали жертвами міжнародних злочинів. Зокрема це стосується біженців із Білорусі, яких незаконно утримували під вартою, катували тощо.
Притягнення до відповідальності через механізм універсальної юрисдикції відбувається в судовому порядку третьою країною, тобто не тією, в котрій було скоєно злочин. Отже, держава, зацікавлена у притягненні підозрюваної особи до відповідальності на території третьої країни, має надати якісні переконливі докази з дотриманням відповідних правових стандартів як міжнародного права, так і національної юрисдикції тієї країни, в котрій відбуватиметься розгляд справи. Нині українська правова система ще не відповідає таким стандартам ані в матеріальному аспекті, ані в процесуальному.
Кроком до наближення до цих стандартів є законопроєкт №2689. Він уже ухвалений Верховною Радою і чекає на підпис президента України. Потрібні також істотні зміни до Кримінального процесуального кодексу. Зокрема в чинному КПК не обмежені строки судового розгляду, складна процедура оголошення про підозру підозрюваним на окупованих територія або в країні-агресорці, не прописано механізмів відновлення матеріалів кримінальних проваджень із тимчасово окупованих територій, значно обмежений строк досудового слідства.
Ратифікація Римського статуту — фінальний крок у запровадженні державою механізму універсальної юрисдикції. Якнайповніше скористатися цим принципом Україна зможе після того, як долучиться до Римського статуту Міжнародного кримінального суду та запровадить відповідні зміни до свого внутрішнього кримінального законодавства.
Міжнародний кримінальний суд (МКС) є механізмом міжнародного правосуддя. До його складу входять 123 країни, котрі ратифікували Римський статут Міжнародного кримінального суду. Римський статут визначає повноваження МКС. Статут надає міжнародного статусу чотирьом видам злочинів: геноцидові, злочинам проти людяності, воєнним злочинам та злочину агресії. Це означає, що для переслідування за такі злочини не існує кордонів. Якщо підозрюваний у скоєнні одного з таких злочинів на території третьої країни опиняється в державі — учасниці Римського статуту, влада цієї держави арештовує і судить його. Мета Римського статуту — позбавити таких злочинців притулку будь-де у світі й унеможливити уникнення відповідальності. До речі, наступного тижня проходитиме Асамблея країн — учасниць Міжнародного кримінального суду.
Україна — одна з 72 країн, які не ратифікували Римського статуту, а отже не є учасниками МКС. Проте 2015 року наш парламент ухвалив декларації про співпрацю, і, згідно зі статтею 12(3) Римського статуту, МКС має тимчасову юрисдикцію на території України. З того ж таки 2015 року ситуація в Криму та на Сході України була предметом попереднього вивчення Офісом прокурора МКС. Той проводив оцінку стосовно наявності розумних підстав вважати, що на території України вчинялися злочини, в розумінні Римського статуту.
Наприкінці минулого року Офіс прокурора МКС заявив про закриття попереднього вивчення, оскільки зробив висновок, що такі підстави є. І мав би подати запит до досудової палати для отримання дозволу на відкриття повноцінного розслідування ситуації в Україні. Проте Офіс прокурора МКС поки що на невизначений строк ситуацію заморозив. Це пов’язано з обмеженою ресурсною спроможністю Суду.
Україна як не учасниця Римського статуту обмежена в можливості захищати своїх громадян із допомогою міжнародної системи правосуддя. Отже, є над чим працювати.
