Шостий президент України Володимир Зеленський у Печерському суді (!) програв п’ятому президентові — Петру Порошенку.
Зараз у соцмережах до піни у рота сперечаються про те, чому Порошенко не сів «хоч би під домашній арешт, як Медведчук» (так планували на Банковій), а переможцем залишив зал суду під кволе особисте зобов’язання. Це договорняк? Візит Блінкена? Неспроможність «вирішувачів» від влади? Чи упертість судді, свого часу призначеного Порошенком? Вже не має значення.
Важливо інше: коли президент програє у придворному Печерському суді, то люди, які ухвалюють рішення в цій країні (включно з олігархами та силовиками), починають зворотний відлік його терміну, пише редактор відділу політики видання ZN.UA Інна Ведернікова.
Але чи можна вважати, що питання вичерпане? Ні. Справа про держзраду є. Розслідування триває. На рішення судді Соколова буде апеляція. Зеленський, хоч і на напівзігнутих (на Банковій зараз мечуть громи та блискавки в Татарова та Смирнова, які профукали рішення), — запустив процес.
А це означає, що частину подій нашої новітньої історії час усе-таки розставив на свої місця. І, незважаючи на потік сороміцького політичного шлаку, який полився у ЗМІ з моменту приземлення лідера «Європейської солідарності» в Жулянах, тепер кожен український громадянин буде зважувати на своїй внутрішній вазі Порошенка і Януковича. Визначатися з тим, що страшніше — приректи країну на Майдан і повергнути у війну з Росією чи заробляти на цьому, стоячи по коліна в крові українців?
До каси умовного супермаркету Порошенко підійшов з «пустими руками» — всі основні активи ще два роки тому він переписав на старшого сина. Однак з’їдено й розсовано по кишенях вочевидь більше, ніж публічно задекларовано і вже заарештовано. Може так статися, що цього разу Господь візьме не грішми.
© REUTERS/Valentyn Ogirenko
У мене зараз мурашки шкірою побігли… Бо мова не про силувані символи і вдалі образи, а про правду. Донецький аеропорт, Дебальцеве, Іловайськ… Доки народ умирав, президент заробляв? Але гірка правда і в тому, що меч справедливості (як і булава) опинився в руках людини без голови, — і в цій характеристиці Зеленського Петро Порошенко правий.
Чи може у виставі, в якій цинічно самостверджуються сценаристи конкуруючих політичних команд, бути місце правосуддю? Чи може фарс, де б’ются всього лише костюми «головного патріота» і «чесного Голобородька», дати мотив Заходу продовжувати боротьбу за Украйну? В умовах, коли ми вже третій місяць читаємо зведення про ймовірну атаку Росії, яка прагне остаточно загнати нас у «мінський мир», що руйнує державність.
Відповіді на ці запитання, які ми отримаємо з розгортанням судового/політичного процесу, теж стануть частиною нашої історії. А поки що розберімося в його основних ввідних.
Зеленський і плівки
«Аннушка розлила олію» 19 лютого 2021 року, коли РНБО ефектно «обвалила» санкціями медіа- та бізнес-імперії Віктора Медведчука. При цьому зазначимо, що в рішенні було пряме відсилання до повернення державі української частини дизельного нафтопродуктопроводу (колись не без допомоги української влади «відкушеної» всеїдним Медведчуком). Однак у наданих СБУ матеріалах, на основі яких приймалося рішення про впровадження санкцій, не йшлося про співпрацю Путінового кума з бойовиками т.з. ЛНР/ДНР у «вугільній справі».
Але буквально через тиждень — 25 лютого — на сайті Цензор.нет відбулося перше витікання інформації щодо «плівок Медведчука». Між цими двома подіями сталося дещо важливе. Після кинутого Зеленським кличу: «Все, що є на Медведчука, несіть сюди!» — президентові повідомили, що в надрах СБУ лежить масив даних про телефонні переговори Медведчука. З безліччю цікавих і значущих моментів, котрі стосуються економічних і політичних комунікацій у трикутнику Київ—Москва—ОРДЛО.
Про цей масив даних поняття не мав голова СБУ Іван Баканов, який доти майже два роки (!) очолював СБ. Іван Геннадійович, звісно, великий друг президента, але виявився дуже маленькою людиною в СБУ. З погляду розуміння, що й де лежить. При цьому в СБ зовсім не було людей, котрі б рвалися йому допомагати в цьому.
На основі цих даних слідство і вибудувало своє обвинувачення Петру Порошенку. Особливість полягає в тому, що записи, за твердженням джерел ZN.UA, зроблені СБУ абсолютно законно: «СБ України в рамках контррозвідувального пошуку за класифікацією «Терористична та екстремістська діяльність» (ст. 258 КК України)» здійснювало документування протиправних дій громадян РФ, вищих посадових осіб РФ і громадян України, котрі зайшли з ними у змову, а також громадян, у чиїх діях було виявлено окремі ознаки причетності до діяльності іноземних спецслужб і здійснення розвідувальної діяльності на шкоду національним інтересам України, а також загрозу державному суверенітетові та територіальній цілісності України. З метою документування протиправних дій зазначених у СКП осіб, здійснено комплекс оперативно-технічних заходів на підставі рішення голови Апеляційного суду м. Києва Чернушенка А. В.».
Наскільки відомо, під час моніторингу «слухачі» спочатку натрапили на Костянтина Затуліна, який брав активну участь у розробці та ідеологічному забезпеченні подій на Сході. Через нього попав у сітку Олексій Чеснаков — радник на той момент помічника Путіна з питань СНД, ключового ідеолога війни з Україною Владислава Суркова. За Чеснакова зачепився сам Сурков, а вже до нього паровозом — Медведчук, який так багато і так докладно розповів Суркову, Козаку та іншим російським чиновникам про свої політемні контакти з «головним».
Усі аудіофайли, що надходили, зберігалися на сервері Департаменту оперативно-технічних заходів СБУ, який курирував заступник голови Служби Олег Фролов. Та оскільки операція проводилася з ініціативи контррозвідки, вся інформація, що потрапляла в сітку, автоматом завантажувалася на сервери контррозвідки. Про що — кому на щастя, кому на лихо — забули і сам Фролов, і його шеф — голова СБ Василь Грицак.
Порошенко був упевнений, що всю делікатну інформацію Грицак і Фролов вичистили. Він мав підстави вимагати цього від людей, котрі пішли зі служби з великими зірками й не меншими статками. Але сталося не так, як гадалося. І, очевидно, тому сьогодні есбеушний «вухогорлоніс» Фролов вимушений розповідати п’ятому президентові, який перебуває у стані істерики, що «статус плівок сумнівний» і дозволу суду на прослуховування Медведчука не було. Адвокатуючи себе, генерали СБУ — члени нинішнього штабу Порошенка — також стверджують, що техніки, яка моніторила ефір (а без неї неможливо провести експертизу плівок), у СБУ вже немає.
.png)
Наші ж джерела в Службі стверджують, що всі пристрої-носії, куди автоматом записувався санкціонований судом масив інформації, в розпорядженні обвинувачення. Що стосується «віялового» дозволу слухати всіх і можливої відсутності окремої санкції судді на розробку Медведчука, то епізоди з ним уже можуть бути легалізовані в рамках інших проваджень.
Зазначимо, що для ZN.UA близькі стосунки Медведчука й Порошенка не є чимось новим. Вони сягають корінням у роки створення та функціонування СДПУ(о), а також співпраці з адміністрацією президента Леоніда Кучми у вирішенні питань комунікації з лівими фракціями парламенту. (Хтось же час від часу мав оплачувати потрібне голосування комуністів або прогресивних соціалістів.) Після перемоги на президентських виборах у «Білому домі» Порошенка серед картин Кустодієва майже щонеділі збиралися на обід Петро Порошенко, Віктор Медведчук, Костянтин Григоришин, Макар Пасенюк (фінансист Порошенка), який примкнув до них. До осені 2014 року (про що ZN.UA вже писало) ці теплі й корисні зустрічі були регулярними. Де, якими буквами й на якому борді написати це, щоб тисячі апологетів Порошенка таки «подивилися вгору»?!
Однак повернімося до Зеленського. Коли президентові вказали на масив записів і їх знайшов просвітлений Баканов, вони одразу ж перейшли в розпорядження головних сценаристів Банкової — Андрія Єрмака та Михайла Подоляка. І нічого кращого, ніж потроху зливати інформацію у ЗМІ, посилаючи сигнали Порошенкові, ті не придумали. Вслід за лютневим «Цензором», другий шмат розмови Медведчука й Суркова з натяками на бізнес-угоди української влади з так званими ДНР/ЛНР опублікував «Обоз». Але ця інформація теж не зчинила великого суспільного резонансу. І тільки коли команда Bihus.Info., видряпавши записи в середньої ланки СБ, системно розклала файли та голоси «по темах і поличках», про роль Порошенко в комерційних проєктах Медведчука дізналася вся країна.
Ми всі слухали ці аудіо-хихикання Медведчука в чотирьох частинах фільму і провалювалися в пекло. Так, ми досі не маємо рішення суду стосовно нерукоподаваного Медведчука, але тепер точно знаємо, що за його масштабною легалізацією в рамках переговірної групи в Мінську були особисті комерційні інтереси Порошенка. Так, ми прочитали підозру Порошенкові, помітивши певну недбалість у деталях і датах, але вже зараз, до суду, дуже добре розуміємо, що в бекграунді в п’ятого президента — Верховного Головнокомандувача — не тільки Липецька фабрика, яка працювала й торгувала на території ворога, а схеми серйозніші. І трубні, і вугільні, і завод у Севастополі.
Так, у 2014-му, після окупації левової частини Донбасу, Україна залишилася без антрациту. І, певна річ, одразу вугільну дірку поставками з ПАР закрити було неможливо. Але навіть обивателеві зрозуміло, що український уряд мав реальну можливість згодом домовитися з країнами, котрі видобувають вугілля (не тільки з ПАР), і таки закрити цю проблему без фінансування українськими грішми режимів у Луганську та Донецьку. Але президент Порошенко віддав перевагу схемі, на якій заробляв Медведчук і, можливо, він сам. І в якій були дуже зацікавлені росіяни, щоб вливати в «республіки» менше своїх грошей. Звісно, в цій історії може бути купа другорядних нюансів, відтінків та пояснень, якими Порошенко й забиває інформпростір, роздаючи інтерв’ю.
Однак, читаючи їх, не забуваймо, що в страшному ряду разом із вугіллям із так званих ДНР/ЛНР лінію фронту щодня перекреслювали контрабандні поставки металу, зброї, наркотиків, продуктів, ліків… Не забуваймо про розстріляну мобільну групу Ендрю (Андрія Галущенка). Вбитого Тайфуна (Володимира Кияна). Не забуваймо про те, як силовики «забили» на злочини, скоєні проти загиблих волонтерів, що боролися з контрабандою, і журналістів-розслідувачів, які втекли з країни. Від цього каналу наживи, курируваного пірамідою державних «сліпців», від продажних оперів та військових і до вищого керівництва країни, відгонить корупцією та державною зрадою.
Навіщо Зеленському садити Порошенка?
Якщо історію з Медведчуком, доки не відбувся суд, зараховують до трофеїв Зеленського (Порошенко возніс, а він — закрив), то справа Порошенка, який тепер точно мобілізує свій ядерний електорат і ситуативно підскочить у рейтингу, зовсім іншого штибу.
У президента був час, щоб вчинити з Порошенком за законом: відпустити силовиків з повідця Банкової, давши їм можливість провести чесне розслідування, а суду — право вирішити: винен «головний патріот» чи ні. Що означало б повести країну туди, куди й пообіцяв «чесний Голобородько» людям, які в нього повірили. Однак неможливо однією рукою душити САП, покривати Єрмака у справі вагнерівців, користуватися послугами «вовчого» ОАСК, давати «ліцензію на відстріл» ставленикові Портнова Татарову, а другою — чесно розслідувати справу Порошенка. До булави потрібна не тільки голова, а ще совість і честь.
Навіщо тоді садити Порошенка? Щоб дискредитувати й підвищити свій рейтинг? Рекетнути активи олігарха з майбутнього ручного реєстру? (Потішивши при цьому Коломойського, який зручно розсівся на касі. Колишній власник «Привата» ненавидить Порошенка не просто за банк. Це довгий обопільний шлях, на якому кожен відкривав свої сторони жадібності.) Чи просто забезпечити основу для санкцій і вибити фінансовий ґрунт з-під політичного конкурента? Остання версія, до речі, в арсеналі адвокатів Порошенка.
Втім, завдання-мінімум зрозуміле. Порошенко і Медведчук неймовірно токсичні для електоратів один одного. Пі час судових розглядів (навіть за такого сороміцького для Зеленського старту в Печерському суді) прізвище Порошенка завжди буде сусідити з прізвищем Медведчука. І чим більше людей зрозуміють, що між Порошенком і Медведчуком під час війни був комерційний союз, тим більше електорату «відкусить» в обох Зеленський.
Є й особисте. Зеленський відторгає Порошенка нутром. І це світле почуття поселилося в ньому задовго до лобової зустрічі на стадіоні. Команду «Фас!» Зеленський дав. За нашою інформацією, вже кілька місяців працює спеціальний штаб силовиків (ОДПУ, ДБР, СБУ), де розробляють Порошенка й Ахметова. Очолює його заступник генерального прокурора Олексій Симоненко. Він же безпосередньо спілкується з хазяями Банкової.
Показово, що справу Порошенка розслідує ДБР, однак процесуальний нагляд, який здійснює генпрокуратура, віддали непрофільному департаментові Станіслава Гущесова, який курирує СБУ. Фішка в тому, що так Симоненкові (офіційному кураторові департаменту Гущесова) легше контролювати піраміду і звітуватися Татарову. А також прикривати його, наскільки змога.
Цікаво, що Шевченківський райсуд столиці ще 14 грудня зобов’язав прокурорів ОГПУ закрити кримінальне провадження стосовно заступника керівника офісу президента Олега Татарова (кейс забудовника Микитася). Всі терміни вже спливли, а ось підлеглі гостя, котрий найдовше засидівся на відомому дні народження, досі не внесли інформацію про закриття справи до ЄРДР. Симоненко/Гущесов свідомо йдуть на порушення, мабуть не бажаючи ще однієї негативної інформаційної хвилі. Тож святковий бійцівський топ-прийомчик Татарова, який чітко сигналізував правоохоронній системі — Не рипатися! — працює безвідмовно.
Однак у влади глобально щось не клеїться. Де, взагалі, генпрокурорка Ірина Венедіктова, коли надворі головний судовий процес країни? Чому не заарештували ключових активів Порошенка, включно з «Рошеном», якщо в прокуратурі давно відпрацьовано практику визнання угод про передачу активів нікчемними? Хіба угода між батьком і сином Порошенками не така? Чому лідера ЄС не затримали в аеропорту, якщо було рішення Печерського суду? Чому суддя Соколов, у якого щохвилини «на вусі» ОПУ, два дні не міг виговорити рішення про домашній арешт Порошенка і, зрештою, відпустив Порошенка під особисті зобов’язання? Чому Банкова так легко інформаційно здала кейс повернення «головного патріота»? Промеканий коментар Подоляка та коментар прес-служби партії — і все? А де спікери? Чому мовчать Арахамія, Шуляк чи Єрмак?
Порошенко намагається сконцентровано показати, що він опозиція. Питання — до чого? Влада де? Хоч Петра у жовтій майці ніхто не підтримує (Тимошенко та Гройсман мовчать, Яценюк дав стриманий коментар), усі здогадуються: ресурсний і досвідчений Порошенко у змозі потягнути найважливішу карту, і «Картковий будиночок Зе!» розвалиться. Тому медіа дружно транслюють картинку із п’ятим президентом, а силовики, наче чорт від ладану, тікають від виконання розпоряджень шостого, які можуть ударити бумерангом.
Четвертий рік президентства це взагалі рік втеч. Схоже, Ірина Венедиктова, котра ефективно зачистила Офіс генпрокурора після Руслана Рябошапки, який виявився надто чесним для системи, перша здогадалася, що треба подумати про завтрашній день. І негайно сісти не те що на два — на дванадцять стільців. Щоб потім не лягти разом із фараоном живцем у могилу.
За цей здогад їй має бути вдячний не тільки Володимир Яценко, який зірвався з України перед самим врученням підозри НАБУ, а й Порошенко, синхронно з Зеленським дізнавшийся, що Симоненко приніс на Банкову «рибу» підозри. Того ж дня Порошенко поставив Костянтину Єлісєєву завдання організувати візит до США. Однак під Різдво ніхто з конгресменів та сенаторів не зробив вибір на користь Петра Олексійовича, і події розгорталися за загальновідомим сценарієм.
Де, взагалі, голова у влади? Порошенко — політичний монстр. Його права рука Турчинов — не менший. У Банкової ж, із погляду розуміння політичної інтриги, людських слабкостей і підступництва, немає навіть карликового Турчинова. Тоді як команда Зеленського грає в «зірницю», Порошенко бореться за життя. За повною програмою розстебнувши і рот (Зеленський знову публічно названий наркоманом), і кишеню. А хазяї Банкової, засівши в кущах, через п’яті руки наказують людям, котрі бачили, як вони ж розправилися з Рябошапкою, давили Трепака, розтерли Мамедова… При цьому не здали тільки інкасатора Трухіна й Татарова.
Зеленського вже не прикриють, тому що наслідків від виконання його побажань бояться більше, ніж його самого. Він мечеться по українському політикуму, всіх кусає, множить поранених та ворогів, але нікого не «загризає». Сьогоднішнє рішення суду ще раз це підтвердило. І тому політики й олігархи, зализавши рани, об’єднуються проти нього. Тому так широко висвітлюється історія повернення Порошенка. Всі вже забули хватку Петра Олексійовича, який завжди вмів нехило впиватися зубами в чужі кар’єри та бізнеси. Зате свіжі рани від Зеленського. І в результаті країна, що знову розділилася на два табори, просто працює вентилятором. А ці — метають лайно. На «Експо-2022» — найкрутіший павільйон був би в України. Росія стягує війська, Захід стривожено дивиться на нас, як на здичавілих, а ми розкидаємо на весь світ те, що в пристойних людей заведено приховувати.
Судова перспектива справи
У надрах прокуратури є думка, що переслідування Порошенка за статтею про державну зраду — від самого початку помилкове. Все, про що йдеться на плівках, — корупція в особливо великих розмірах, яку до того ж легше довести. Прямих доказів держзради і свідків у слідства немає (щонайменше, публічно про них ніхто не заявляв), тільки непрямі. На плівках голосу самого Порошенка немає. Є тільки можливість зіставляти факти й перевіряти їх.
Експертиза — завжди питання. Чому? Та тому, що там Рувін. Той самий директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ), який відпочивав із Петром Порошенком на Мальдівах і якого ніхто звільнити не може. Він потрібен кожній владі. І якщо у справі Порошенка він на боці п’ятого президента, то в справі Ахметова — на боці Зе!. Рувін знає, коли дати, а коли професійно відмовити. Він радо взяв би на експертизу записуюче обладнання, яке прокурори йому ледь не притягли. Ви що, з глузду з’їхали?! Якщо «випадково» поламається, то ніяка міжнародна експертиза буде вже неможлива», — казали слідчим досвідчені юристи. І це — не жарт. Але важливо інше: через картельну змову експертів усі шляхи так чи інакше приведуть до Рувіна. Тоді як усі сумніви експертів у рамках змагального процесу суддя завжди тлумачить на користь обвинувачуваного.
Та чи є сьогодні судді, готові приймати справедливі рішення стосовно топів від політики? Ступор Соколова нам у поміч. Усі вже грали в політику й добре пам’ятають і Юлію Тимошенко, і Юрія Луценка. Ба більше, в цій ситуації суддя виноситиме основний вердикт не Порошенкові, а прокурорам. Тому, якими доказами прокурори забезпечать свої підозри. Будуть докази зібрані в повному обсязі і в рамках КПК — чи залишаться на рівні політичної команди через побоювання силовиків забруднитися в цій токсичній історії? Підуть усі ланки на глибоке розслідування — чи їх купить/завербує опонуючи сторона? До речі, дуже здешевлює витрати й залізно блокує справи «вирішення» справи на рівні саме середньої ланки.
Справедливий юридичний процес у нашій країні апріорі неможливий. Тим більше на рівні топів. Одні гравці мають купівельну спроможність, інші — продавацьку. І це дуже заважає чистоті експерименту. Тому загальний настрій прокуратури (а там ще є трохи чесних молодих кадрів) сьогодні цілком очікуваний: хоч би вони домовилися і спустили все на гальмах.
За інформацією низки джерел, у Генпрокуратурі готують ще дві підозри Порошенкові. Йдеться про неконституційну роботу коаліції у парламенті 2016–2019 років, а також про банківські кредити, які нібито отримували на пільгових умовах компанії Порошенка. Наскільки живі ці версії, ми скоро дізнаємося.
Справа Порошенка і Захід
Крім прибічників Порошенка й Зеленського, які паралельно б’ються на смерть у соцмережах, є групка людей, котрі розуміють, що Петро Олексійович — це вчорашнє лихо, а Володимир Олександрович — лихо свіже. У першого — жадібність і амбіції, у другого — амбіції і жадібність. Вибрати фаворита, м’яко кажучи, складно. Не тільки всередині, а й зовні.
Захід демонстративно тримає нейтралітет, під килимом дозволивши Порошенкові говорити, що міжнародна спільнота його підтримує. Насправді ціну йому знають і в Євросоюзі, і в Білому домі. Байден чудово пам’ятає, як обидві влади втручалися у виборчу кампанію, граючи проти нього. І в Німеччині не забули «чесне слово» Порошенка. Але питання не в еталонності відносин, а в небажанні Заходу допустити внутрішній масштабний розгардіяш у країні на тлі перспективи імплементації «Мінська» та російської загрози.
Ба більше, плівки Медведчука для Заходу — ніяка не новина. Всі ключові країни давним-давно були поінформовані про них і мали необхідні вижимки. Десь це просто взяли до уваги, десь — щиро обурилися. Але наші міжнародні партнери ще не встигли розібратися з ситуацією Зеленський/Ахметов, як раптом виріс Порошенко, конфлікт з яким (у разі, якщо це виплеснеться на вулиці) Путін може використати на першій лінії. Захід не хоче під час атаки Росії громадянського протистояння всередині України, яке робить нас ще жаданішою жертвою.
Адже це вже не криза в енергетиці чи економіці, а громадянський конфлікт, коли на тлі загрози російської агресії судять «головного патріота». Та яка ж величезна іронія долі, коли головним патріотом видається людина, котра сама підписала «Мінськ», а тепер люто виступатиме проти його імплементації. Ніхто не плюсує два і два. Всі диванні аналітики емоційні, а не логічні. Навчити математики може Росія, спровокувавши короткочасний конфлікт із жертвами для того, щоби була залізна підстава заштовхати нас у «Мінськ» Порошенка. Але це — вже інша історія.
А в нашій весь світ зайнятий Україною, а Україна — Петром. Виходить, що жодна революція українців нічого не навчила. Ми запалюємо смолоскипи на Майданах, освітлюючи весь світ, а потім як громадяни провалюємося в «несвідомість». Абсолютно не контролюючи чергову владу, яка теж «забиває» на свої обіцянки. І ця ситуація може повторюватися нескінченно, доки Україна, як шагренева шкіра, не перетвориться на крихітний Печерськ. Люди цілком серйозно вбиваються за двох акторів у карнавальних костюмах (один — переодягнений патріот, другий — липовий Голобородько), тоді як тих, хто розуміє, що Порошенко повинен відповісти за скоєне, але Зеленський не має морального права вимагати цього — дедалі менше.
