Вчора я бачила, як моя мила фейсбук-бульбашка, принаймні її частина, перетворилась на колективного Арестовича. Як вона плодила вигадані версії, збудовані на неправдивих твердженнях, як переписувала реальність, пише у Facebook Аліса Юрченко, редакторка та журналістка-розслідувачка видання BIHUS.Info.
Я шоковано дивилась, як хтось розумний стирає багаторічну журналістську біографію Юрій Ніколов. Називає його блогером і тіпом, що не має уявлення, як працюють закупівлі харчування для армії. Журналіста, який про закупівлі харчування для армії писав, мабуть, найбільше з усіх українських журналістів.
Я шоковано дивилась, як хтось авторитетний з остервенінням допитувався у Юри, чому він не узяв коментар Міноборони? Чому нема коментаря МО? Як могло так статись, що журналіст не поцікавився їхнім поясненням?! Хоча у самому матеріалі написано, що журналіст надсилав запит, а от відповіді не було. Що слово намагались дати. Але слово не взяли.
Це написано цілим абзацем у тексті статті. Але в автора посту не вистачило сил прочитати матеріал уважно. Зате вистачило натхнення написати несправедливу претензію. Купу разів написати. І в історії фб цей епізод лишився таким, ніби коментаря немає через журналіста, а не відомство.
Я шоковано дивилась, як хтось відомий… записав автора публікації у вороги України. Автора публікації, а не тих, хто закладає крадіжку у бюджетні контракти під час війни.
І я вже нічому не дивувалась, коли прочитала реакцію Міноборони. Яке замість пояснень викотило погрози журналісту. Прямі погрози кримінальним переслідуванням від СБУ.
Так от, окрім шоку від учорашніх спостережень, у мене є для вас новина. Найближчим часом гучних повідомлень про імовірну корупцію буде багато. Тому що був період, коли ми взагалі не дивились в цей бік, і це створило ілюзію, що крадіжки з бюджету і незаконне збагачення зникли.
Ми займались лише рснею, висвітленням їхніх злочинів і новинами з фронту. А потім ми поцікавились, чи все в порядку. Чи точно нема великих схем на бюджеті? Чи не обростають посадовці і політики новим непояснюваним майном у розпал російського вторгнення. І виявилось: схеми є, майном обростають.
Тому уже вийшло і ще вийде чимало неприємного. Але все це вийде для того, щоб запобігати. Щоб стримувати. Щоб не давати внутрішньому злу розростатись далі. Щоб потенційні корупціонери бачили, що розголос буде – попри війну. Що не вдасться сховатись за закритими реєстрами. І закритими закупівлями. Розголос буде. А за ним має бути і відповідальність.
Публікації ж про корупцію мають нас не сварити, а об’єднати. Проти неї. Бо не дозволяти красти – це складова успіху в нашій перемозі над росією. Суттєва складова.
