Я категорично проти ідеї про бронювання для громадян, які заробляють відносно великі гроші. Цю ідею, якщо вірити Forbes, зараз активно проговорюють у «високих кабінетах», пише у Facebook Юрій Гудименко, військовослужбовець ЗСУ, громадський і політичний діяч, лідер руху «Демсокира».
Чому я проти?
Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати і закінчувалось це як правило однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувались від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.
Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни в США. Однією з причин бунтів було незадоволення «комутаційними платежами» – можливістю заможних людей за $300 (великі гроші на той час) не йти у армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну або просто подивіться «Банди Нью-Йорка», там якраз цими бунтами фільм закінчується.
Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, з єдиними викликами і спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали один одному, коли у чергах до військкомату стояли один за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтішники і механіки, студенти і люди пенсійного віку.
Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.
Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має вирішувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки за рахунок того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне вирішення задачі.
Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості і легкості веденню бізнесу, залучати іноземні інвестиції і врешті зробити так, щоб специ у чомусь, наприклад у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще. Це дасть плюс – економічне зростання – без мінуса соціальної напруги. Хоча, звичайно, прийняти будь-який ідіотський закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра наступить, вірно?
І останній – не аргумент, а заклик.
Відкиньте цю ідею. Викиньте її нахрін з голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.
Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.
І якщо я не можу за гроші викупити своїх мертвих, то гроші нічого не варті. Варто лише життя і те, за що його віддають.
Крапка.
