Можна бути головою Апеляційного суду АР Крим Чорнобуком і публічно агітувати за підтримку окупації півострова, закликати судів прийняти присягу Російській Федерації, а потім перебратися в Дніпропетровську область і робити вигляд, що так і має бути.
Можна бути головою Національної асоціації адвокатів України Ізовітовою і підтримувати діяльність голови асоціації адвокатів АР Крим Павлової, яка зареєструвала та очолила «палату адвокатів Республіки Крим». Можна блокувати кримським адвокатам, що виїхали з окупації, створити асоціацію, яка б захищала їх права.
Можна бути секретарем асоціації адвокатів одної з областей України (забув прізвище цього гандона), щоби блокувати на з’їзді адвокатів України права кримських адвокатів, зокрема блокувати право висловитися.
Можна бути прокурором якоїсь там області, і за тищу кілометрів від лінії бойового зіткнення нарішати собі інвалідність…
Можна бути суддєю Вовком…
Можна бути заступником начальника НПУ… і, а дружині при цьому мати російське громадянство…
***
А можна бути прокурором Щ., під час окупації особисто залізти на флагшток, зірвати та спалити прапор «народної республіки», виїхати з окупованої території, розслідувати найгучніші справи, отримати інвалідність на роботі, але продовжувати бути порядною чесною моральностійкою людиною.
Можна бути прокурором Н., і під час розгляду повідомлення про кримінальне правопорушення набрати номер телефону і спитати: «Сергію, а чому те, що ви написали, є ознаками саме воєнного злочину. Просто поясніть мені, будь ласка», вислухати і внести відомості про воєнний злочин в ЄРДР, відкрити кримінальне правадження.
Можна бути суддею Т., і в лютому 2022 року стати до лав Збройних Сил України, захищати Київ і область як звичайний солдат.
Можна бути суддю В., і пройти весь 2022 рік в окопах в Херсонській області.
Можна бути суддєю Константиновим Дмитром і під час бої в Харкові супроводжувати розвідників, забезпечити вивезення жінок і дітей з напівоточеного міста, розміновувати звільнені села Харківської області і трагично загинути під час розмінування.
Можна бути слідчим поліції Ш., вижити в полоні, повернутися до служби і вперто послідовно всупереч позиції окремих начальників розслідувати воєнні злочини московитів.
Можна бути юристом міністерства: «Сергію, формально ви праві, але такий документ не погодять. Давайте змінемо конструкцію, щоб вони не зрозуміли, а ви отримали погодження вашої постанови».
І всі ці і сотні тисяч інших людей – юристи.
Мені настільки огидно від всіх чорнобуків, ізовітових, вовків, що соромно говорити, що я юрист, що я прокурор, що я адвокат. Соромно та огидно.
Проте, ще більше я не можу терпіти узагальнень.
Коли я чую «вони там всі», задаю одне питання: «а скількох ти персонально знаєш?» В більшості випадків (можна навіть сказати МАЙЖЕ ЗАВЖДИ) такий говорун-узагальнювач нікого персонально не знає, а в кращому випадку один раз в житті мав якійсь негативний досвід взаємодії з правоохоронцями (але навіть якщо цей досвід розібрати, то виявиться, що причиною була помилкова тактика самої особи).
Ті з нас, хто дозволяє собі писати, говорити, навіть думати узагальненнями, вбиває і своє і наше майбутнє.
Ви не уявляєте, як важко порядній людині працювати в СИСТЕМІ.
Мій особистий досвід свідчить, що в правоохоронних органах в більшості працюють нормальні порядні люди. Відвертих негідників реально не так багато. Проте вони мають владу, вони підтримують одне одного (це називається порєшать), вибудовують свою мережу горизонтально і вертикально, тому в них завжди є хтось дуже високо, щоб захистити себе (викупити себе). Вони відчувають і знають одне одного і дуже сильно, повторюся, підтримують. Вони сильні. А решта просто не спроможна захистити себе персонально, свої права, тому вимушена грати в імітацію, або підлаштовуватися під правила негідників.
Коли ми – суспільство – узагальнюємо, ми не лише дискредитуємо, демотивуємо нормальних людей в системі, ми ще й фактично даємо схвалення діяльності негідників. «Ну, там всі негідники і корупціонери. Про яку мораль в прокуратурі/суді/поліції ми можемо говорити? Ні! Тільки повне перевантаження…» І ми вже не можемо апелювати до моралі, совісті, репутації. І цим потрапляємо в пастку, яку самі створили.
Ми маємо говорити категоріями моралі, совісті, справедливості. Це має бути орієнтиром. Як інакше в суспільстві з’явиться інститут репутації? Як би не поводилися негідники, ми маємо звертатися до моралі.
Мій колишній командир – псевдо Консул – апелюючи в 2022 році до командира батальйону казав: «Командире, так не можна робити. Не можна знімати з посади нормального офіцера, а долбойоба ставити на посаду виключно через те, що за нього попросили… Це не етично». І командир психував і тікав: «Ай, Консул, апять ти са сваєй етікой. Дєлай шо хочеш…».
Не кажіть, не пишіть і не думайте конструкціями накшталт «вони там всі».
Не узагальнюйте.
Ніколи, ніколи не робіть так.
Будь ласка, лишайте шанс на зміни.
Сергій Мокренюк, представник Крайової Ради Українців Криму/Facebook
