Відверто про російські ракети. З повагою і скорботою — до всіх наших втрат, до всіх життів, які згасли від ворожих ударів. І водночас — з холодною аналітикою: попри весь заподіяний біль, росіяни так і не досягли жодної зі своїх стратегічних цілей ракетними ударами. Ба більше — їхні можливості поступово зменшуються, пише у Facebook Мар’ян Заблоцький, народний депутат з фракції «Слуга народу».
З початку повномасштабного вторгнення по Україні було випущено близько 7 000 ракет. Це коштувало державному бюджету РФ щонайменше 30 мільярдів доларів. І при цьому — ми зі світлом. У нас є тепло. Працюють аеропорти. Якби аналогічний обсяг ударів припав на будь-яку іншу країну без західної підтримки — наслідки були б катастрофічними.
Чому Росія провалилася стратегічно?
Я бачу тут дві причини.
1. Обмежені можливості виробництва.
Росія не здатна серійно виробляти високоточну ракетну зброю у великих обсягах. Насправді у них є кілька базових типів ракет, які маскують під десятки назв.
Тип 1 — крилаті ракети: Х-55, Х-101, Х-102, «Калібр», Х-59, Х-69.
По суті, це одне і те саме — відрізняються тільки діаметром і платформою запуску: корабель чи літак. Об’єднує їх один двигун — ТРДД-50, який виробляє одне підприємство. Тому, коли зростає частка одних у новинах, інші зникають — виробничі потужності спільні. Росія ж маскує старі моделі під «нові» — лише косметичні зміни та нова назва. У нормальних країнах, як-от США, це все було б просто «Томагавк» з версіями, але не в РФ, де кожну дрібну модифікацію називають новою «вундервафлею».
Тип 2 — «Іскандер» та «Кинджал».
Фактично одна і та ж ракета. «Кинджал» — це «Іскандер», адаптований під запуск з МіГ-31. Жодного «гіперзвуку» там немає — реальна швидкість 2–3 Махи, що робить їх уразливими для Patriot. Як я вже писав раніше, у РФ закінчились двигуни до МіГ-31 — і ці літаки майже не піднімаються. Тобто — або запускають одне, або інше.
Тип 3 — Х-22.
Радянська важка ракета ще з 1958 року. Дуже дорога у виробництві. Швидша за тип 2, але не точна, дуже застаріла, і запаси майже вичерпано.
Тип 4 — С-300/С-400.
Протиповітряні ракети, які РФ використовувала по наземних цілях. Дуже неточні. Влітку 2022 року їх почали масово застосовувати, але вже у 2024-му згорнули через вичерпання старих запасів. До того ж росіянам все більше потрібні ці ракети для ППО — через активність наших дронів і ракет.
Висновок: за три роки потенціал РФ у ракетному озброєнні не зріс — він впав.
2. Точність — ще одна слабкість.
Не хочу видавати закриту інформацію, але багато вже відомо публічно:
Міст Кличка: цілились в офісний центр на 50 метрів вище — де був штаб місії EUAM, але ракета влучила у міст.
Будівля СБУ (Альфа): один «Кинджал» влучив у дорогу, інший — у бізнес-центр.
Удар по заводу «Артем» (29 грудня 2023 року): мішенню було оборонне підприємство, але ракети влучили в житлові будинки, склади, гаражі та навіть станцію метро.
І таких прикладів — десятки. Так, стріляти з відстані у 1000 км складно. Але це не рівень західної зброї, де GPS-наведення дає точність до кількох сантиметрів.
Тож маємо результат: десятки мільярдів доларів, тисячі ракет — і жодної стратегічної перемоги ворога.
Ракетний терор став безглуздою, затратною і провальною стратегією. З великою кількістю смертей серед цивільного населення.
І тут не можна не подякувати союзникам.
Україна отримала десятки систем ППО. І ми їх ефективно використали — понад 3 000 ворожих ракет знищено.
Дякую партнерам.
Дякую президенту Зеленському, який виборов ці системи.
Дякую кожному оператору ППО. Знаю, серед вас також є втрати. Ви — герої.
Ми щодня живемо в умовах війни. Вибухи на світанку стали частиною буднів. Новини про обстріли більше не шокують, але й досі болять.
Це виснажує. Але не ламає.
Росія витратила мільярди. Випустила тисячі ракет. І стратегічно не досягла нічого. Ми стоїмо.
Це не пост про перемогу. Але точно — про витримку.
І про вдячність усім, хто її забезпечує.
Детальніше у графіку:
