Донати не складають основну частину фінансування війська. Насправді, це доволі маленький відсоток. Тому що усе, що летить у ворога, коштує дурних грошей, пише у Facebook Олександр Жуган, військовий, режисер, драматург, викладач.
Наприклад, одна міна скромного 82 калібру натівського зразка коштує більше 9к грн. Старі, вітчизняні – більше 3 к. На пристрілку міномета треба 2-3 міни (7 – 11к, якщо радянські, або ж 18-27к якщо ви з багатої родини). Буває, що за один раз випускаєш 10-15 мін, якщо ціль крупна, або особливо живуча (дзинь, дзинь, дзинь).
Я ще раз наголошую, що це найдешевша і найпримітивніша артилерія. Я зараз не розказуватиму, які маніпуляції ми проводимо з мінами, щоб вони взагалі вилітали зі ствола, летіли хоч приблизно куди треба і і вибухали. Не скажу, бо мене посадять. І Андрій Павленко не стоїть за мною в черзі на повоювати. Скажу тільки, що у нас над цим працює майстерня з 3 людей, які окрім своїх основних обов’язків, мають ще допилювати огріхи оборонпрому. І це теж гроші: щось купити, щось виміняти на щось інше (це інше теж треба купити).
Але донати дуже вирішують в плані логістики: усі корчі, які возять особовий склад і бк на позиції, усі ці старлінки, генератори , зарядні станції, РЕБи, усі ці нескінченні ремонти корчів, які постійно ламаються від тяжкого донецького життя, усі медикаменти, усі будматеріали, уся хуйня, яка тримає нас в строю – це ви. Це ваші донати. Так, теоретично, ми можемо воювати без усього цього. Ходити пішки на позиції, (подивіться статистику померлих від інфарктів наших 50річних вояків, у яких серце не витримало марш-кидка) носити міни в рюкзаках (десь по три міни на брата максиму, бо, враховуючи вагу автомата, магазинів, броні, екіпу, води, пайка, більше ти не понесеш.). Можна працювати без інтернету , сидіти на рації, але це сильно уповільнить роботу розрахунку, можна, можна, можна.
Можна, звісно, піти іншим шляхом: дати офіційний запит.
Наприклад на корч. Заповнити купу паперів (ок, це ми можемо), чекати поки свисне на горі рак, і потім ніколи на ньому не їздити, бо недайбох щось станеться, а це ж бригадна техніка.
Ремонтувати теж можна за рахунок батальйона. Але гм-гм, як би так сказати, тільки техніку, що стоїть на балансі частини, і тільки якщо у них є деталі (спойлер, немає) і якщо ніхто з рембригади не пішов в сзч, влк, декрет, тощо. І так з усім. І тут постає питання, нам шашечки чи їхати? Будь-яка система (тим більше така, що регулюється державою) трохи інертна. Ми всі пам’ятаємо історію, коли МОУ відмовлялось визнати, що дрони – майбутнє цієї війни, і не закуповувало дрони на держрівні, хоча вони уже довгий час як працювали на фронті. І навіть зараз волонтерські дрони – велика частина усіх дронів, якими працюють наші пілоти. Але минув час.
І якщо б ми розраховували тільки на державу, то вибачте, але я не впевнений, що ми були б там, де ми є. Зрозумійте мене правильно: військо тримається не виключно на ініціативі окремих людей, на донатах, на волонтерстві, на героїзмі. Зараз ми набагато краще ніж були на момент повномасштбного вторгнення, забезпечені, одягом, їжею, зброєю, засобами захисту, частково – транспортом, частково – пальним. Але ми маємо справу з противником, що в рази переважає нас кількісно і за ці роки істотно мілітаризувався, зробив війну своєю філософією.
Тому так. Ти або у війську, або заради війська. Я не кажу, що не треба смикати систему, її треба смикати, підпихати, пиздити з ноги, щоб вона банально працювала, швидше адаптувалась до реалій сучасної війни, до потреб війська. І цим займаються люди, які знають як воно працює. Я не знаю, тому мовчки роблю роботу, і вдячний тим, хто допомагає.
Андрія особисто я звільняю від необхідності донатити. Донатити Андрію на розвиток його ютуб каналу теж не є пріоритетом №1 у країні, що воює.
