Давайте я швиденько поясню за поліграф: чому ця норма у представленому новому прекрасному законопроекті є здебільшого популізмом, окозамилюванням, а також надає широке поле для маніпуляцій, зловживань та навіть коруції, пише у Facebook Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки, фахівець з інформаційної безпеки, співзасновнк компанії Berezha Security Group.
Протягом 2023-2024 полковник Корсун організував психофізіологічні (на криворізькому слензі – “поліграфологічні ”) дослідження для сотень військовослужбовців кількох підрозділів ГШ ЗСУ. Попередньо мав тривалі бесіди з багатьма різними поліграфологами, пояснював їм нюанси контррозвідки, особливості вербовки та агентурної роботи, і ми разом у муках народжували переліки коректних питань для тестування. Було ще багато інших цікавих завдань, але про них вже точно “після війни”.
Але от за поліграф я точно таки маю шо сказати.
Отже, момент перший: безліч ризиків маніпуляцій.
Ці ризики можливі на дуже багатьох етапах: на етапі складання переліку питань, їх порядку, їх змісту, як саме вони будуть поставлені, навіть з якою інтонацією.
Коли я проходив свій перший поліграф, я засміявся якраз від інтонації питання, а не його змісту – і це “змазало” саме питання, довелося повторювати його ще раз. На іншому дослідженні я голосно гигикнув від питання “чи пов’язані Ви зі спецслужбами лднр”: спецслужби можуть бути лише у справжніх країн, а не у бидлуватого рашн-маппет-шоу.
Але найуразливіше місце для маніпуляцій – це оцінка результатів “поліграфу”.
Тут супер-важливо 1) ХТО читає результати психофізіологічного дослідження та чи має контррозвідувальний досвід (якщо саме цьому присвячене дослідження) та 2) ЯКІ критерії будуть застосовані для трактування певних реакцій на певні питання.
Мало хто знає як виглядає звіт поліграфолога. А у ньому немає (і не може бути) слів “бреше” чи “говорить правду”. Там є лише про наявність або відсутність реакції на питання. Грубо кажучи “смикнувся” опитуваний чи ні. А це можна трактувати у прям дууууже широкому діапазоні.
Часто бувають некоректно поставлені питання. Наприклад, якщо ЗОЖніка спитати: “Ви досі п’єте горілку щоранку?” – будь-яка відповідь Так/Ні буде не на користь опитуваного. Так питання формулюють в основному через необізнаність, але ніщо заважатиме зробити це свідомо, для певних груп протестованих.
Також можна гратися з різними моментами в організації проходження “поліграфу”: змусити піддослідного довго чекати та нервувати, приголомшити неприйнятним “передтестовим” питанням, ввести у стан розгубленості, проводити дослідження більше 4 годин, тощо. А для “своїх” можна злити перелік та послідовність питань, щоб дати можливість до них підготуватися.
По-друге: юридичні наслідки – їх просто немає у законопроекті. “Провести поліграф” – окей, а далі шо? А нічого. Звільнений на підставі “результатів поліграфу” негайно біжить до суду і років через кілька буде відновлений на посаді, з виплатою усієї зарплати, недотриманою вигодою, та компенсацією за моральну шкоду. Тоді для чого проводити “поліграфологічне дослідження”? Щоби що?
По-третє: корупційні ризики. В Україні існує дві основні “школи” поліграфологів, і їх методики базуються на двох дуже різних методиках.
Ці дві “школи” перебувають у несамовитій конкуренції та люто ненавидять один одного. Норма про регулярну обов’язковість поліграфу для десятків тисяч співробітників держструктур відкриває колосальне вікно можливостей – бо послуги поліграфолога досить недешеві. А тому боротьба за ці контракти розгорнеться несамовита, з усім арсеналом заборонених прийомів – і звісно, з підкупом та корупцією. Занадто солодкий цей шмат пирога.
І до речі, “поліграф” планується чомусь лише щодо причетності до ворожих спецслужб. Тестування на причетність до корупції – нема у планах. Але ж це навіть важливіше наразі для суспільства, згідно останніх опитувань. Ми у ГШ приділяли цьому питанню не менше уваги, ніж контррозвідці. Але президентський законопроект цього чомусь не планує.
Я свого часу прочитав сотні звітів поліграфологів і по кожному робив висновки. Абсолютна більшість була “без зауважень”. Але майже кожного тижня були неоднозначності, сумніви, конкретні підозри. В одному випадку підозри розвіялися після бесіди з опитуваним. У іншому я був впевнений, що пан полковник намагався обманути поліграф – якраз у частині “причетності до корупції” – але мою думку командування не взяло до уваги (чомусь). Було безліч “прикордонних” станів, коли я сам не міг визначитися – чи передавати матеріали в ДВРК, направити людину до психолога чи вважати ризики несуттєвими та апрувнути.
Це я до того, що навіть якщо ти дорослий та досвідчений профі, все одно забагато речей буде занадто суб’єктивними і залежитимуть від чиєгось персонального досвіду, знань, розуму, вірувань чи переконань. Чи навіть настрою.
Саме тому, до речі, результати психофізіологіних досліджень ніде не можуть бути підставою для звільнення або юридичної відповідальності.
Висновок: якщо ти хочеш дискредитувати певну особу чи групу осіб – “поліграф” дає тобі для цього великий спектр можливостей, навіть за умови “погодження методики”.
І навпаки: якщо бажаєш когось виправдати та “очистити” – так само є купа способів маніпуляцій з результатами дослідження.
Психофізіологічне дослідження – чудовий інструмент для прийняття рішення “брати чи не брати цю людину на роботу”.
Але його роль часто невиправдано переоцінюють для вже діючих співробітників. Ну “завалив” він/вона поліграф, і шо? Можна хіба що перевести в інший підрозділ або інший регіон. Рішення таке собі, малоефективне. І нашо тобі ворожий шпигун навіть у найменш важливому підрозділі найдальшого регіону?
Тому внесення норми про проведення психофізіологічних досліджень у такий важливий законопроект я вважаю суто популізмом. Смішною спробою тикнути в обличчя “дивись як потужно я борюся проти російського впливу”.
Бо насправді ні.
У дзеркало б краще глянули, там того “впливу” значно більше.
