Про те, що новий законопроєкт про внесення змін до Цивільного кодексу, вбиває всі розслідування в Україні, вже багато хто написав. Як і в принципі всю журналістику теж знищує. В моєму особистому рейтингу це один з найгірших законів, який я коли-небудь читав. Але й це ще не найстрашніше в ньому, пише у Facebook Володимир Рисенко, член ГО «Харківський антикорупційний центр», який має 20-річний досвід юридичної роботи.
Найгірше в ньому те, що він знищує здоровий глузд.
Найстрашніше – повністю знищує розслідування російського геноциду.
Розумієте закон не виникає на пустому місці. Він виникає тільки тоді, коли треба регулювати суспільні відносини, які вже існують.
Бо спочатку люди починають міняти їжу на сокиру, потім вигадують гроші і починають продавати їжу та сокиру, а вже потім, через тисячі років, називають це договором міни та купівлі-продажу і записують його в Цивільні кодекси різних держав.
Навпаки буває тільки в диктатурах та старих мультиках про них.
Олди повинні пам’ятати мультик про Чипполіно та податки на повітря та зливу. Ось це саме воно. Коли закон намагається регулювати те, до чого не має жодного відношення і знищує здоровий глузд, повітря та зливи.
Новий Цивільний кодекс саме про це, спробую пояснити на пальцях.
Найскандальніша правка дослівно: «Недостовірною вважається інформація, яка порушує презумпцію невинуватості, доки вину особи не доведено у визначеному законом порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили».
І тут одним абзацом знищено все що можна і не можна:
1) Презумпція невинуватості – категорія кримінального права, виключно кримінального. Тепер автори впихнули її в Цивільний кодекс і знищили одночасно право та здоровий глузд. Бо тепер про будь-яку особу не можна писати нічого.
Бо величезна купа інформації, яку ви читаєте в ЗМІ не має Жодного Відношення до кримінального права. По ним вироків не може бути в принципі. Ніколи і ніяких. Приклади на кожному кроці.
«Власниця салонів під час війни похизувалась ведмедиком з троянд за півмільйона гривень. Можливо їй це подарував депутат Х».
«Міністр Y їздить на автомобілі, отриманому, як благодійна допомога Україні».
Зараз це можна написати. Після цього закону – ні.
Бо дарувати ведмедика – НЕ злочин. Відправити автомобіль не на фронт, а віддати міністру – порушення не кримінальних, а моральних норм. По ним в принципі НЕ може бути вироків.
У всесвіті здорового глузду дарування квітів або користування автомобілем жодного відношення до презумпції невинуватості – Не має. Про це можна писати, бо це важлива інформація для воюючого суспільства.
А у світі «юризму», за цим формулюванням, ця інформація Є Недостовірною Апріорі. Бо вироку немає і не буде.
Тому тепер кожна інформація про що завгодно і про яку завгодно особу стане недостовірною до вироків, яких не може бути в принципі.
2) По купі осіб, навіть якщо вони порушили закон, а потім визнали це або скоїли злочин в прямому ефірі – вироків не буде ніколи. Бо визнання або злочин в прямому ефірі та вирок суду – це категорії із різних всесвітів. Розстріли на Майдані відбувались в прямому ефірі. З вироками все набагато гірше.
Щоб отримати вирок суду треба довести вину особи в змагальному процесі. З належними доказами, зібраними належним чином. З показами свідків, які не злякаються їх давати.
З експертом, який дасть чесну експертизу. Зі слідчим, чесним і непідкупним, у якого не декілька сотень справ, і в якого є сили та час довести цю справу до обвинувального акту. З прокурором, який буде битися в суді за цю справу. З судом, який буде слухати цю справу, як в голлівудських фільмах – щоденно, а не буде призначати засідання раз на два місяця і не закриє справу за строками. І підсудний повинен бути затриманим та дієздатним, і ще купа всього.
І весь цей неймовірно довгий час до вироку жодне ЗМІ не зможе писати нічого про цю особу, бо вся інформація про неї до вироку є Недостовірною.
Мова навіть не про вітчизняних корупціонерів або мажорів в смертельних ДТП. Не буде по ним ні інформації в ЗМІ, ні вироків суду. Бо писати про них до вироку – не можна, а вироку не буде ніколи, бо кожний вирок по корупціонерам з’являється після резонансних журналістських розслідувань, яких тепер не може бути. Бо до вироку інформація недостовірна. Відшкодуйте мільйон моральної шкоди, закривайте своє ЗМІ та йдіть нафіг.
А по мажорам з’являються вироки тільки під суспільним тиском, якого не буде. Бо писати, що свідки бачили, що за кермом машини, яка збила нацгвардійця – був суддя Тандир, або за кермом машини, яка вбила пішоходів на Сумській в Харкові – була Зайцева, тепер не можна. Бо ця інформація порушує презумпцію невинуватості судді або мажора і теж недостовірна до вироку.
Уроборос, коло замкнулося. Всі, як Трухін, таки успішно і тихенько в ліс пішли.
Але й це не найгірший приклад.
Якщо закон буде прийнятий в цьому вигляді, то ми ніколи не зможемо писати про російський геноцид.
Просто прочитайте цей заголовок: «На Донеччині росіяни розстріляли сім’ю цивільних, а дитину взяли у заручники для прикриття наступу».
Вирок суду є? Немає. Про який розстріл ви всі тут пишете?
Вбивство – це кримінальний злочин і писати слово «вбивця» ви можете тільки після вироку суду. Не можна російського солдата вбивцею називати. Якщо ви раптом вважаєте, що я перебільшую, то ні. Це майже дослівна цитата викладача кримінального права в прямому ефірі в правовій дискусії. Кину в коменти. Це він доводив з цим законодавством і так вчить студентів. А що буде з новим кодексом, я навіть уявити не можу.
Хоча ні, цілком собі можу. Беремо реальне розслідування:
«Слідство.інфо ідентифікувало росіян, які катували українських полонених у Курському СІЗО. Колишній військовополонений та морський піхотинець Владислав Задорін назвав імена російських тюремників, які катували полонених українців у Курському СІЗО № 1.
«Баранов, Виноградов, Ложкін, Баглай — нечисть, яку потрібно, як пухлину, вирізати, садити та знищувати. Те, що вони з нами там робили під час перевірок… Відбивали нирки та хлопці кров’ю блювали, і в туалет ходили з кров’ю…», — розповів Задорін.
За словами військовополонених, одним зі старших був Віталій Віноградов. Російський окупант контролював полонених та давав вказівки щодо їхнього побиття та мордування голодом».
“Журналісти Kyiv Independent встановили двох російських військових, які у березні 2022 року під час окупації Київської та Херсонської областей були причетними до зґвалтування двох жінок”.
Ось це тепер будуть не розслідування, а суцільне грубе порушення українського законодавства. Український суд вирок цим покидькам виніс? Ні. То їх прізвища називати заборонено українським законодавством. Закрийте своє ЗМІ, знесіть публікацію і не порушуйте презумпцію невинуватості бідних російських катів. А якщо ви думаєте, що росіяни через декілька років не скористаються таким подарунком Цивільного кодексу, то у мене для вас погані новини. Скористаються, ще й як скористаються. І хтось їм в Україні допоможе. Гроші не пахнуть. А закон буде на їх стороні. Ще й моральну шкоду відсудять.
Мені тільки дві речі на голову не налазять.
Як це в кодексі можна було написати? Автори хоч трохи наслідки пробували спрогнозувати?
Як це можна захищати? Цілий голова ВР захищає ініціативу 150 депутатів та авторів. Але давайте про аргументи Стефанчука окремо напишу. І так лонгрід вийшов.
Лайкніть, якщо дочитали його. Бо ці норми треба зносити. І пролістайте картинки про злочини, які один абзац чарівним чином перетворює на недостовірну інформацію та підстави для стягнення моральної шкоди на користь російських вбивць та гвалтівників.
А всіх, хто це це репостив – співвідповідачами для відшкодування моральної шкоди.
