Продовжуючи спецпроект На межі. Медіа-мапа півдня Херсонщини, Центр журналістських розслідувань залучає до обговорення проблем інформування мешканців цього важливого регіону, місцевих ЗМІ і інформаційної безпеки на прикордонні з Кримом в цілому представників профільних міністерств та відомств України та міцевих адміністрацій. Міністерство інформаційної політики – саме той центральний орган виконавчої влади, який покликаний займатися цією проблематикою. Цьогоріч міністерство отримало небачену досі суму бюджету для реалізації інформаційної політики – 862 млн гривень. Чи є серед них кошти для проектів створення контенту для Криму та півдня Херсонщини? Про плани і завдання міністерства інформполітики – у розмові із Юлією КАЗДОБІНОЮ, радницею міністра інформаційної політики України.
Валентина Самар: З минулого тижня ми почали спецпроект Центру журналістських розслідувань, який назвали «На межі», де досліджуємо медіа мапу півдня Херсонщини, визначаємо потреби локальних ЗМІ. Які цьогорічні плани міністерства інформаційної політики по укріпленню нашого інформаційного фронту на півдні?
Юлія Каздобіна: Цього року ми саме і хочемо приділити увагу Херсонській області. Ми – це частина міністерства, яка займається кримським питанням. Минулого року, коли ми писали інформаційну стратегію реінтеграції Криму, ми побачили, що прикордоння в Херсонській області є дуже важливим, і на відміну від Криму, це та частина України, яка лежить в юрисдикції української влади, і в нас там набагато більше можливостей чогось досягти.
Валентина Самар: Багато робиться в технічному плані, так?
Юлія Каздобіна: Так, в технічному плані робиться багато в рамках комісії з відновлення мовлення (на окуповану територію Криму – ред.). Але цього року ми також збиралися дослідити ситуацію з медіа мапою, подивитися проникнення інтернету, звідки люди беруть інформацію, які є ЗМІ, кому ці ЗМІ належать, далі подивитися на нормативну базу, тобто яким чином може комунікувати держава, тому що ми не можемо впливати на редакційну політику ЗМІ. Ми можемо створювати умови для розвитку ЗМІ, але диктувати їм, що вони повинні говорити, ми не можемо. Проте ми можемо працювати з органами державної влади, і намагатися розвивати інституційну спроможність цих ЗМІ, навчити їх будувати інформаційну політику.
Валентина Самар: Південна частина Херсонщини в плані реалізації державної політики тепер невідривна від інформаційної політики, яка стосується Криму. Адже і мовлення на Крим, і донесення сигналу, і все, що робиться для Криму, автоматично розповсюджується і на територію південної Херсонщини.
Юлія Каздобіна: Частково – так, частково – ні. Тому що, коли ми говоримо про комунікацію, то все ж таки одна зі складових – це розуміння аудиторії, тобто які проблеми в аудиторії є, тому воно частково перетинається. Але все ж таки це трохи різні речі, адже ця територія під нашою юрисдикцією.
Валентина Самар: Але виходить так, що своїх ресурсів для розвитку медіа, для збільшення виробництва місцевого контенту ані приватні ЗМІ, які там є, ані комунальні не мають, окрім тих, які кидаються зараз на кримську тематику. Такі реалії сьогодні – за нашими спостереженнями. Хоча є там є ЗМІ, які нас дуже подивували і порадували тим, що вони ламають стереотипи про суцільну поросійщенність і бідність місцевих газет. Про це – в сюжеті Анастасії Шевченко та Петра Коберника, які побували у Генічеському та Новотроїцькому районах (друкована версія матеріалу тут).
Валентина Самар: Отже, як держава може підтримати медіа в південних районах Херсонщини та вирішити проблеми,про які йшлося у сюжеті?
Юлія Каздобіна: На цей рік у нас є план дослідити ситуацію в деталях, і нам дуже приємно, що настільки активне громадянське суспільство, що ви почали цю роботу, що є й інші громадські організації, які досліджують громадську думку. Ми знаходимося з ними в контакті і сподіваємося, що цього року ми зробимо те дослідження, яке планували, і потім разом сядемо і проговоримо, які можливі рішення.
Також цього року Міністерство інформполітики отримало набагато більший бюджет, ніж у попередні роки. І є постанова уряду, яка регламентує, який контент може замовляти Міністерство. Ми сподіваємося, що за результатами тих досліджень і тих рішень, які ми напрацюємо вже разом, ми зможемо потім, за допомогою тих грошей імплементувати ці рішення.
Валентина Самар: Ну, ви ж недовго будете планувати?
Юлія Каздобіна: Сподіваюсь, що ні. Багато інформації є вже, вона попередньо зібрана, її потрібно просто проаналізувати і сісти та проговорити з небайдужими. Тому що насправді, дуже велика частина людей, які є небайдужими до цієї теми, по-друге, в нас непоганий контакт з місцевою адміністрацією Херсонщини, отже, ми з ними теж будемо все це пропрацьовувати і рухатися далі.
Валентина Самар: Бюджет міністерства інформаційної політики цьогоріч не просто добрий, він неймовірно гарний. Варто лише нагадати, що між першим і другим читанням закону про державний бюджет, на «МінСтець» упало 340 мільйонів гривень. А загальна сума бюджету на держпрограми МІП– більше 8600 мільйонів. На що підуть ці шалені гроші?
Юлія Каздобіна: Переважна більшість – це державна агенція Укрінформ та платформа іномовлення. На програму по Криму і Херсонській області піде десь 14 мільйонів гривень.
Валентина Самар: Малувато трохи, але якщо порівняти з тим, як МІП починало взагалі своє життя з трьох мільйонів все про все, то це непогано. Ці 14 мільйонів – на що вони будуть витрачені, що ви маєте право за законодавством замовляти, які конкурси, тендери проводити?
Фото: investigator.org.ua
Юлія Каздобіна: Ми можемо проводити закупівлі через ProZorro. Тематику програм (держзамовлення -ред.) ми ще будемо визначати. В рамках стратегії інформаційної реінтеграції Криму планувалося створення дорадчого органу саме з кримського питання, і там разом з громадянським суспільством треба думати про те, які напрямки та теми є важливими.
У нас є розуміння, що для Криму треба доносити інформацію про те, що робить держава для кримчан, які послуги для них є, щоб ті люди, які орієнтовані на Україну, отримували інформацію про те, що Україна їм готова надати. Також важливо роз’яснювати певну політику України. Наприклад, зараз офіс уповноваженої ВР з прав людини Валерії Лутковської розробляє законопроект на противагу проектам про «колабораціонізм». Тобто, дуже важливо пояснювати, що з цими людьми буде в результаті повернення Криму до України.
Тут ми багато в чому залежимо від того, сформована чи не сформована державна політика. І через те, що вона сформована дуже точково – на деякі питання є відповіді, на деякі – немає, нам трошки важко. Але все одно треба сідати та думати про те, що ми можемо донести.
Валентина Самар: Чи є якісь дослідження, щоб дізнатися, а що люди хочуть чути в Криму, яка їм необхідна інформація?
Юлія Каздобіна: На жаль, ми всі знаємо ситуацію з опитуванням громадської думки, що на окупованій території такі опитування проводити доволі важко. Ми намагалися робити інтерв’ю з тими людьми, які приїжджають сюди про те, як вони оцінюють інформаційну політику. На жаль, чула багато негативу, тому що, з одного боку, міністерство просуває тезу, що Крим – це Україна, а з іншого боку, є певні дії українського уряду, які спростовують цей меседж. Поза тим, чули про те, що люди не дуже добре знають, яким чином отримувати документи, не знають, як вступати до ВНЗ, не знають, що ці можливості існують. Тобто всю цю інформацію, всі ті рішення, які приймав український уряд, щоб вийти на зустріч кримчанам, треба збирати, систематизувати і доносити у зрозумілій формі.
Валентина Самар: Найбільша проблема у тому, що гілки влади ніяк не перетинаються у вироблені державної політики. Ми дуже раділи змінам у Цивільному кодексі для спрощення процедури легалізації актів громадянського стану – отримання посвідок про народження і смерть громадян в окупованому Криму і Донбасі. Проблема лише у застосуванні цих норм, щоб суди чітко працювали. І тут приймається закон №7163, який стосується Донбасу, де депутати, не думаючи нічим, раптом дозволяють легалізувати довідки про смерть і народження з ОРДЛО. Без судом встановленого факту, без можливості перевірити на непідконтрольній території осіб. Я собі уявляю шалений потік фальшивих документів неіснуючих людей, воскресіння мертвих і документування ненароджених. Що робити в цій ситуації?
Юлія Каздобіна: На жаль, проблеми з процедурами вироблення політики є, і немає такого підходу, як на Заході, коли спочатку вивчаються всі аспекти проблеми, аналізується законодавство, яке вже існує, визначається мета, чого ми хочемо досягти цією політикою, і на основі наявних ресурсів, визначається те, що ми можемо робити далі.
Валентина Самар: Чому немає такого підходу? Державний менеджмент не досяг умом цієї простої схеми роботи?
Юлія Каздобіна: Моє пояснення, що це тому, що держава Україна дуже довго не виконувала тих функцій, які мала б виконувати. Вона була приватизована олігархами, які розтягли собі всі ресурси, які тільки можна було розтягти, і була лише імітація демократії. Зараз держава стикнулася з реальними проблемами.
Валентина Самар: Кількість олігархів зменшилася, але вони й надалі приватизують державу!
Юлія Каздобіна: І лишається проблема державної служби. Тобто люди, які йдуть працювати за маленьку зарплату, мають зрозумілу кваліфікацію. Тому ситуація далеко не веселкова і можна скаржитися, а можна розуміти, що вона така і щось з цим зробити.
Валентина Самар: Ми намагаємося вам допомогти, як можемо. Наступне дослідження наших кореспондентів буде з Каланчацького району, подивимося також, що чути і видно ближче до Чонгару. Добре, що у вас є кошти для програми для Криму і Херсонської області і ми обов’язково будемо слідкувати за тим, як ви їх будете використовувати. Підсумовуючи: які ваші думки в цілому щодо медіа-мапи півдня Херсонщини?
фото: YouTube
Юлія Каздобіна: Зрозуміло, що каналів донесення інформації недостатньо. З вашого дослідження, яке я читала, видно, що багато людей беруть інформацію з інтернету, і існують проблеми з розумінням, наскільки та інформація є достовірною та заангажованою.
Має бути розуміння, як розвивати саме інформаційний простір ЗМІ і як це має регулюватися. Але знову таки, треба сідати і говорити із власниками, редакторами та виходити на якісь спільні рішення. Тому що ми розуміємо, що держава інституційно є доволі слабкою, якихось важелів, які могли б змусити людей робити якісь речі, в неї не так багато, тому треба виходити на спільні рішення та розуміння, що в нас одна держава, і якщо ми не вийдемо і не будемо робити всі разом, її не стане.
