ПриватБанк довгий час був найпрогресивнішим, найбільшим і найпопулярнішим банком в Україні. Однак роки успіху і визнання закінчилися – спочатку сталася втрата депозитів кримських вкладників, потім – викриття багатомільярдних тіньових схем і, нарешті, націоналізація банку. За гріхи Привату розплачуватися доводиться всім.
Про те, як народився ПриватБанк, куди поділися вклади кримчан і чому Ігор Коломойський не вберіг своє дітище від націоналізації, розповів в ефірі програми «Питання національної безпеки» Андрій ЯНИЦЬКИЙ, редактор відділу економіки видання LB.UA, співавтор книги «ПРИВАТна історія». (Телепроект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська від 29 травня 2018 року).
Валентина Самар: Доброго дня, Андрію! За кілька днів ви разом зі співавтором Грехемом Стеком будете на «Книжковому арсеналі» презентувати свою книжку, до якої є надзвичайно велика цікавість і в журналістів, і в кримчан, і в усіх, хто цікавиться фінансовою та банківською тематикою, всім, хто цікавиться розслідуваннями на цю тематику…
Андрій Яницький: Не варто очікувати, що ця вся книга – розслідування. Це, скоріше, цікава історія для широкого кола людей, в тому числі і для простих клієнтів ПриватБанку, а не тільки для тих, хто любить копирсатися в циферках. Ми з Грехемом вважаємо, що ПриватБанк – це історія про «велику корову, яка потрібна самому», як в мультфільмі. Є, до речі, різні зауваження з приводу корови, в одному інтерв’ю нашому сайту Коломойський сказав, що ПриватБанк – це священна корова, а його бізнес-партнер в судовому позові описав ПриватБанк як дійну корову.
Валентина Самар: А ви з Грехемом Стеком що мали на увазі? Представте, до речі, співавтора.
Андрій Яницький: Грехем Стек – це британський журналіст-розслідувач, який пише для OCCRP – це організація, яка бореться з організованою міждержавною злочинністю і корупцією. Також Грехем зараз вчитися в одному з англійських університетів, досліджує різні тіньові схеми, схеми виведення грошей і таке інше. Загалом, це фахівець своєї справи, і він написав найскладніші статті, присвячені виведенню грошей з банку за межі України.
Але таких глав лише декілька, в цілому книга присвячена історії банку з 1992-го по 2016-й рік, коли його націоналізували. І в цій книзі є кілька кримських моментів. Один з моментів – це 2014-й рік, який пам’ятають багато кримчан.
Валентина Самар: Банк нам до сих пір винен гроши.
Андрій Яницький: Є там і кримські нотки 90-х років, коли стали з’являтися філії банків, зокрема, як з’являлася кримська філія. Це дуже цікава історія, вона пов’язана з організованими злочинними групами, зі спілкуванням менеджерів банку з якимись дуже авторитетними людьми, які й зараз, при російській владі залишаються дуже авторитетними людьми в Криму.
Валентина Самар: Ви маєте на увазі Сергія Михайловича Воронкова?
Андрій Яницький: Я можу кивнути, але давайте не розкривати всю інтригу.
Валентина Самар: Тому що деякі авторитетні люди і колишні депутати знаходяться в місцях позбавлення волі, деяких і в живих немає. Але вистачає й живих, які продовжують зберігати і капітали, і вплив на політичні події навіть вже в анексованому Криму.
Андрій Яницький: Наприклад, голова федерації боксу. Його представляють як людину, що допомагає кримському боксу з 1993-го року.
Валентина Самар: Яка його роль в становленні ПриватБанку в Криму?
Андрій Яницький: Він постачав певні послуги для розвитку банку. Скажімо так, фізично зареєструвати банк в Криму можна було де завгодно, більш того, ПриватБанк починав працювати тоді в Севастополі і переводив гроші російським військовим, які платила Росія своєму флоту. ПриватБанк був тією структурою, яка виплачувала ці гроші в гривні, і росіяни дуже скаржилися, що це робилося не по правильному курсу.
Що стосується решти території Криму, у Привата були великі проблеми. Тому що фізично і юридично банк був зареєстрований, але не розвивався бізнес, не йшов клієнт, і треба було домовлятися.
Валентина Самар: Це ще коли банк належав Тігіпко?
Андрій Яницький: Банк завжди належав Ігорю Валерійовичу Коломойському, але Тігіпко був головою правління банку, Тігіпко був ідеологом, який створив цей банк – він його вигадав. Він знайшов гроші, знайшов і Коломойського, і Боголюбова, інших акціонерів для того, щоб вони вклалися, стали спонсорами його ідеї. І через якийсь час він отримав там частку, але коли звільнявся, він цю частку з собою забрав. Це його стартовий капітал в житті, і якщо багато хто не може сказати, звідки в них перший мільйон, то звідки взяв свій перший мільйон Тігіпко, відомо – все народилося в Приваті.
Валентина Самар: 2014-й рік. Ви знаєте, куди поділися гроші з кримського банку?
Андрій Яницький: Офіційна версія офісу банку, яку він озвучує всюди, але чомусь в судах юристи її не озвучують – що гроші були виведені на окрему юридичну структуру – як зобов’язання банку, так і його активи. Хоча юридично це неправильно. Звичайно, банк може передати комусь свій кредитний портфель, щоб з його боржників збивали борги інші люди, інші компанії, але свої депозити передати іншій особі банк не може.
Валентина Самар: «Фінілону» в даному випадку?
Андрій Яницький: Так, він цього зробити не може за законом.
Валентина Самар: Тобто це неправда або малоймовірно?
Андрій Яницький: Я вважаю, що це якесь виправдання, що цього насправді не було. Коли ви приносите гроші в своє відділення банку десь на Троєщині, вони не залишаються на Троєщині, вони враховуються в загальному капіталі банку, правильно? І якщо раптом Троєщинське відділення захопили бандити і анексували його, то банк не може сказати: вибачте, грошенята залишилися в троєщинському відділенні.
Валентина Самар: Тоді про які втрати говорив ПриватБанк, щоб в тому ж 2014-му році отримати дуже жирний рефінанс і вивести потім ці гроші?
Андрій Яницький: На мій погляд, вже в 2014-му році всім вкладникам ПриватБанку потрібно було задуматися про те, що відбувається з банком, оскільки він перестав виконувати зобов’язання перед своїми клієнтами. А в нього було 800 тисяч клієнтів в Криму з двох мільйонів населення. А банк оголосив дефолт за своїми зобов’язаннями перед кримськими вкладниками, і це був дзвіночок, що в банку не все в порядку. Найзагадковіше в цій історії – це поведінка Національного Банку України, який повинен був теж відреагувати на це. Але НБУ в даному випадку став на сторону банкірів, а не на бік простих громадян. І до сих пір багато кримських вкладників домагаються повернення своїх коштів через суд. Але не вийде просто так прийти в банк і сказати: я не отримував ніяких грошей з російського фонду гарантування, я давно переїхав на материк або навіть перепрописався – поверніть мені мої гроші. Приват, на жаль, гроші не повертає. Спочатку в 2014-му році були випадки повернення коштів, але вони проводилися в ручному режимі. Як говорив керівник громадської організації «Кримська діаспора» Анатолій Засоба, який себе на 5 годин приковував до дверей Національного Банку України в тому числі через ПриватБанк, були виплати, але кожну виплату керівник Привату Олександр Дубілет погоджував особисто.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Ви говорите, що важкого фінансового контенту в цій книжці немає. Тоді в чому був інтерес, якщо це було не розслідування фінансових махінацій, які привели до таких плачевних наслідків?
Андрій Яницький: Нам хотілося описати сам феномен цього банку. Він як монета з двома сторонами – в нього є і хороші риси, і погані. Є герої та антигерої. Швидше, в кожного героя цієї історії є і світла сторона, і темна. З одного боку, це величезний банк, до 2016-го року в нього були відмінні показники, найкращі відділення, співробітники зустрічали людей з планшетами, там була найзручніша онлайн-система – тобто, це був найпрогресивніший банк. І багато в чому він і залишається таким, навіть будучи державнимим. Але були в нього і підводні камені, про які прості люди не здогадувалися, я думаю, що і прості співробітники про них не знали.
Валентина Самар: У вас в цій книзі є інтерв’ю з Коломойським?
Андрій Яницький: Є багато розмов, які залишилися поза книгою. Ми вели переговори і з Коломойським, і з Боголюбовим про те, щоб взяти інтерв’ю, але, на жаль, Ігор Валерійович говорив, що віддалено по всіляких мессенджерах він спілкуватися не хоче (це ж не короткий коментар, потрібно сісти і нормально поговорити), а так, щоб зустрітися і поговорити серйозно, довго і докладно, він жодного разу не назвав конкретної дати та часу зустрічі. Одного разу ми так обпеклися. Він сказав, мовляв, прилітайте, поговоримо – ми витратилися, взяли за власні кошти квитки, полетіли, але в цей день у нього чомусь не знайшлося часу зустрітися. Він запропонував нам залишитися ще на один день, але ми зрозуміли, що це може тривати нескінченно, а залишатися жити довічно в Женеві ми не хотіли, тому довелося повернутися. Але в нас є позиція Ігоря Валерійовича, яку ми отримали від наших колег з англомовної преси. Ця позиція була написана по слідах публікацій про ПриватБанк, і там в повній мірі відображено його точку зору.
Валентина Самар: А які питання для вас були б найголовнішими в інтерв’ю з Коломойським? На які питання ви не знайшли відповіді?
Андрій Яницький: Там з самого початку створення банку була дуже велика інтрига, звідки взялися гроші на цей банк. Є сумніви, що люди вкладали власні кошти, є підозра, що це могли бути якісь позикові кошти, хоча це протизаконно. Але навряд чи вони б сказали, як було насправді.
Мене більше цікавили якісь життєві питання, тому що я не вірю, що Ігор Валерійович та інші акціонери банку вирішили, що в 2014-2015 році потрібно обрушити банк. Мені здається, він би хотів користуватися цим своїм фінансовим інструментом і бізнесом ще довгі і довгі роки.
Валентина Самар: Чи не хотів Коломойський «задоїти» корову, щоб вона перестала доїтися? Чи він не лиходій?
Андрій Яницький: Ну як, лиходій – не лиходій… Він про себе сказав: «Я не добрий олігарх, але позитивний».
Він, безумовно, привабливий, харизматичний чоловік, у нього буває різний настрій – позитивний, негативний, іноді буває неприємно спілкуватися з ним, буває – приємно. Але мені не здається, що це така хитромудра схема зі створення банку, який проіснував 25 років, а потім по його зхлопування. Я думаю, що не змогла домовитися діюча на той момент фінансова влада, навіть Петро Олексійович Порошенко – оскільки ми знаємо, він в цьому процесі брав участь, і напередодні націоналізації проходили зустрічі на Банковій. Мені здається, вони не змогли домовитися один з одним про якийсь компромісний варіант виходу з цієї складної ситуації. Банк об’єктивно був у важкій ситуації – Крим, Донбас, схеми, які, як стверджує Національний банк, мали місце – банк в банку, циклічне перекредитування, коли пов’язаним компаніям давалися кредити, потім вони поверталися і тут же знову давалися, наче це були нові гроші, а фактично ці гроші ніколи в банку не з’являлися і весь час були в справі.
Мені здається, що Ігор Валерійович хотів би зберегти цю систему роботи. І коли йому сказали, що правила змінюються, що МВФ хоче очистити банківський ринок, зробити його прозорим, з більш суворими правилами – можливо, він не повірив, що правила змінюються для всіх. Можливо, він подумав, що це політичний тиск. Мені було б цікаво з ним поговорити, як він оцінював цю ситуацію сам, чи хотів він сам зберегти банк, наскільки він був емоційно прив’язаний до цього банку.
Валентина Самар: Ваш прогноз щодо кримінальних проваджень щодо колишніх власників Приватбанку, і взагалі всіх справ, пов’язаних з цим банком?
Андрій Яницький: Питання це здебільшого політичне, тому що переслідування колишніх акціонерів ПриватБанку пов’язано з тим, хто керує країною. Наскільки ми розуміємо логіку Ігоря Валерійовича, який хоче дочекатися зміни влади в країні ….
Валентина Самар: Він буде сприяти цьому?
Андрій Яницький: Він буде сприяти цьому, він не хоче, щоб зберігався Порошенко, а вже з новим президентом, з новим Кабінетом Міністрів, з новими депутатами можна буде цю справу злити. Як я бачу, це його стратегія.
Мені здається, що оптимальним варіантом було б вийти на якусь компромісну домовленість. Знаємо, що вже було кілька спроб, залучали Ротшильдів до цього, але ні про що не домовилися, на жаль. Шансів повернути всі гроші, які витратила держава, я вважаю, абсолютно немає.
Валентина Самар: Нагадайте суму?
Андрій Яницький: Зараз, вона, здається, досягла вже 7 мільярдів, але треба перерахувати. Це не тільки те, що стосується «поганих» кредитів, а й те, що стосується подальшої докапіталізації Привату. Але це не менше 5 мільярдів доларів. Позови виставлені в одній зі справ – 2 мільярди доларів, в іншій – три, треба б перевірити ще раз. Але питання в тому, що повернути ці кошти в повному обсязі, мені здається, буде неможливо.
Валентина Самар: Коротше, тепер ця корова доїть нас?
Андрій Яницький: Ця корова тепер доїть нас, і не тільки ця. Я вам скажу, що й інші банки ми докапіталізуємо, і все банки, які збанкрутували, і всі вкладники, яким виплачувалися кошти через фонд гарантованих вкладів, – теж такі маленькі корівки. Так що це питання не тільки Привату, а питання системи в цілому.
