Сергій Гайдук: Брати Крим Росія готувалася заздалегідь

Публікації
Командувач ВМСУ у 2014-2016 роках, віце-адмірал Сергій Гайдук Фото: investigator.org.ua

Центр журналістських розслідувань продовжує цикл програм «Питання національної безпеки» про воєнні злочини, які РФ вчиняє у окупованому нею Криму. Стаття 8 Римського статуту МКС до таких злочинів зараховує: умисне вбивство; тортури та нелюдське поводження, умисне завдання сильних страждань чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень; умисне позбавлення військовополоненого права на справедливий суд; незаконне обмеження свободи; взяття заручників та інші.

Фактично усі ці насильницькі злочини мали місце при окупації Криму російськими військовими та колаборантами із так званої самооборони Севастополя і Криму, особливо багато їх фіксувалось під час блокування і захоплення військових частин та кораблів ВМС України. Про це ми говоримо із віце-адміралом, командуючим ВМС України у 2014-2016 роках Сергієм Гайдуком в програмі «Питання національної безпеки» (проект Центра журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).

Валентина Самар: Час спливає, вже не так болісно відчуваються деякі події,  і вже можна без емоцій аналізувати ситуацію та дивитися на неї трохи згори. Що ви бачите сьогодні? Наскільки була успішною спецоперація Російської Федерації? Наскільки адекватно діяло і політичне керівництво України, і ви – військове командування?

Сергій Гайдук: Ставлення до окупації Криму, скажу відверто, не змінилося. Тому що я залишаюся впевненим у тому, що окупація почалася фактично з моменту здобуття Україною Незалежності. Здійснювалася вона в різний спосіб: нормативно-правовий, інформаційний, економічний, фінансовий та інші способи. І те, що відбулося у лютому-березні 2014-го року, – це остання, крайня фаза окупації Автономної Республіки Крим.

Валентина Самар: Тобто завдання було досягнуто?

Сергій Гайдук: Ця мета ставилася багато років до того. Російська Федерація робила певні тренування, якщо говорити спортивною термінологією, закріплення успіху. Адже ми можемо згадати і 2003-й рік, коли були загострення, пов’язані з островом Тузла. Ми можемо згадати парамілітарні дії під час зриву навчань «Сі Бріз», які були в Криму. Це говорило про те, що як політичні сили так званого «русского мира», так і парамілітарні угрупування відпрацьовували певні сценарії, певні дії, і реально це було закріплено у 2014-му році. Адже перша складова – немілітарна – була зрозуміла, зараз вже ми можемо говорити про мілітарну складову, то й середня складова, парамілітарна – «самооборона», бійцівські клуби, охоронні фірми, церква, створення проросійських ветеранських рухів – мала не спонтанний вигляд. Не раптово з’явилися у 2014-му році роти «самооборони», які були одягнені в камуфляж, мали зброю, мали якусь системність дій, оперативність дій, зв’язок – такого ж не буває у природі. Можна говорити, що це був плановий, системний процес, який просто був реалізований в тому стані, в якому знаходився Крим часів київського Майдану. Скористалися невизначеністю влади, дістали з темника все, що було заготовлено, і реалізували.

Валентина Самар: Ви не дали оцінку своїм діям. Чи змінилися вони б сьогодні?

Сергій Гайдук: Я вважаю себе виваженою і стабільною людиною, самооцінку своїх дій не змінюю. Спадок, який мені лишився в цій ситуації був таким: знищені документи управління, відсутність зв’язку – тобто, крім мобільних телефонів, нічого не було, – розбалансованість і зневіреність командирів  в цій ситуації, тому що це вже було через певний термін тиску. І глибоке розуміння того, що військове застосування, і не лише Військово-морських сил, адже там була частина і повітряних сил, і частина центрального підпорядкування, – це все-таки операція чи якісь бойові дії, коли ставиться мета і ти до цієї мети ідеш. Або потрібно було вийти з Криму, прорватися через перешийок, або треба було захопити і створити рубіж північніше. Тобто ставиться якась задача, яка виконується. На даний момент жодного планового документу не було, системного управління не було, системи матеріально-технічного забезпечення не було, і в тому стані блокування провести самостійну операцію в Криму було неможливо. Можливо було брати участь, якби ця операція була з континентальної України. Але ми повинні говорити, що там теж були застереження щодо воєнного стану – легітимного права для його застосування не було. Якби була проведена 27 лютого спеціальна операція, не був втрачений час, можливо, ситуація розгорталася б зовсім по-іншому.  

Тому, на мій погляд, в цій ситуації ми виконали те завдання, яке мали, – дати можливість на континентальній Україні розібратися з ситуацією, розібратися зі станом Збройний сил України, максимально затягнути час – тому що термін тричі переносився.

Валентина Самар: Ви маєте на увазі «референдум»?

Сергій Гайдук: «Референдум» – раз; друге – це закінчення дій військових частин ЗСУ в Криму. Тому що «референдум» закінчився, потім з’явилися укази Путіна. Він видав свій указ про приєднання Криму і Севастополя до Російської Федерації, а тут ще якісь військові частини: морські піхотинці, десантний корабель, тральщики, які ще й чинять супротив. Це викликало дуже велике дратування. Якщо ви подивитесь на медаль «За визволення Криму», то вона датована 18 березня. А реально останній тральщик штурмували 25-го березня. Тобто вони вже 18-го нагороджували цими медалями, а наші ще стріляли, відбивалися і чинили спротив тим окупаційним діям, які були в Криму.  

Валентина Самар: Ми зараз по новій переглядаємо фактично всі відео, всі публікації, всі інтерв’ю, які були зроблені під час цих всіх подій. Стосовно підпорядкування – гра у «зелених чоловічків» була не єдиною грою, потрібно було Путіну за когось сховати свою армію та цих «зелених чоловічків». Для цього був живий щит із «самооборони» Криму, із членів сімей і українських, і російських моряків, яких однаково цинічно використовували. Захоплюючи Крим, Росія вдавалася до методів, які порушують правила і звичаї війни: захоплювала Верховну Раду і уряд Криму, під виглядом «самооборони» Криму були начебто «спецназівці» Росії. Але ви ж всі, військові, один одного знали. До вас приходили переговорники з Чорноморського флоту, і точно було зрозуміло, хто є хто.

Сергій Гайдук: Я б це питання розбив на рівні процесу. На момент, коли я прийняв командування флотом, я залишився сам на сам із ситуацією. Мені було зрозуміло, що йде окупація, і паралельно йдуть військова та політична агресія. Я зараз пишу книгу про цю ситуацію, і відкриваю для себе багато речей. Один з висновків: це було поєднання окупації і політичної, і військової, тому що накопичилася дуже велика кількість воєначальників, крім командувача Чорноморського флоту, який, до речі, виконував там додаткову функцію. Та цю функцію виконували і військовики Федеральної служби безпеки і Південного воєнного округу. Також була створена і політична складова у вигляді і Журавльових, і Савіцьких, і цілої низки депутатів Держдуми. В цій ситуації я залишився один: керівництва Автономії не було, керівництва Севастополя не було, керівництва військових формувань не було, ні Міністерства внутрішніх справ, ні СБУ, ні прокуратури – нікого не було. І в цій ситуації приходилося проводити цілу низку перемовин, особливо за відсутності офіційного зв’язку з Києвом.

Валентина Самар: І при відсутності офіційної чіткої позиції Києва.

Сергій Гайдук: Так, закритих телефонів не було, і рішення, які я проводив, були поступовими. Це, наприклад, була зустріч севастопольського рівня. Після того, як зрадив Березовський, я висунув лише одну вимогу – всі переговори будуть проходить лише в штабі Військово-морських сил України, тому що я реально розумів, що як тільки я переступлю поріг КПП штаба Військово-морських сил України, можливий і полон, і утримання тощо. І найголовніше, чому не можна було так робити: командири повірили, що на флоті залишилося управління, що флот не втратив управління, що з’явився командувач.  

Другий етап – це переговори з кримською новою владою. Але Аксенову, який приїхав у штаб, я сказав, що розмовляти з ним не буду. Він психанув і я думав, що буде навіть штурм штабу. Але цього не відбулося. Через певний час повернулися переговорники, до яких залучалася Ольга Ковітіді, яка була у Аксенова відповідальна за силовий блок, Мєрцалов – штабіст «самооборони АРК». Це був вже інший рівень переговорів.

Третій рівень переговорів – це були Панков , Булгаков – заступники міністра оборони Росії. Це був той майданчик, де можна було вирішувати питання, балансувати. Я не говорю, що домовлятися, але, повірте, було прийнято багато рішень, які стримували певні емоції, яких на той час було дуже багато. Ці рішення не допустили ситуацій, які б привели до загибелі військового складу. Наприклад, якщо говорити про тактичний рівень, то можна згадати штурм «Ольшанського». Його штурмували 24 березня, на кораблі залишилося разом з командиром 17 чоловік. (На жаль, ця проблема територіального комплектування дала результат) Отже, на бортах буксира, який підходив до корабля, (в це складно повірити) стояли цивільні люди. А за ними стояли «зелені чоловічки». Яке кощунство! І воно полягає ще в іншому: коли ми промоніторили ситуацію і розібралися, то я можу сказати, що це були військовослужбовці 197-ї бригади десантних кораблів – матроси, контрактники, мічмани, яких перевдягли у цивільне, а за ними ховалися «зелені чоловічки». Тобто це не цивільне населення було, а військовослужбовці 197-ої бригади десантних кораблів, яких ми ідентифікували. Коли я аналізував ситуацію вже спокійно, то замислився, чому, наприклад, це були військовослужбовці не з 30-ї дивізії чи інших підрозділів. А знаєте, чому? Тому що вони знали устрій корабля. А це дуже важливо, тому що корабель поділений на відсіки, тамбури, трапи, палуби тощо. Тобто навіть спецназівцю з рівнем підготовки складно розібратися в цій ситуації. Тому їх взяли, щоб вони, по-перше, були щитом, і по-друге, щоб вони були провідниками, які знають устрій цього корабля.

Валентина Самар: Вони були перевдягнені, як «самооборона Криму»?

Сергій Гайдук: Вони були перевдягнені в цивільний одяг.

Валентина Самар: Ви не назвали ще одне прізвище переговорника – Олексія Чалого. Його брат Михайло Чалий стверджує в своїх відвертих інтерв’ю, де він зізнається в скоєні злочинів, таких, як підкуп, агітація до державної зради українських військових, що Олексій Чалий до вас приходив у штаб чотири рази. Один раз ви його не прийняли, а тричі прийняли. Взагалі, в цих інтерв’ю дуже багато цікавого має бути для наших прокурорів, тому що, можливо, в ейфорії чи конкуренції між собою – хто з них більше зробив для Росії під час «кримської весни», вони багато розповідають.Там є конкретні ознаки злочину: підкуп, підбурювання до державної зради українських військовослужбовців та визнання того, що родичі військовослужбовців утримувалися «самообороною», яка їх пресувала для того, щоб чинити тиск на українських військовослужбовців. Чи підтверджуєте ви слова пана Чалого?

Сергій Гайдук: Тиск на військовослужбовців через їхніх членів родини дійсно підтверджується. Готуючись до ефіру, я ще раз підняв інформацію з цього приводу, і факти, коли здійснювався тиск на членів сімей, є. Наприклад, це стосується гарнізону у Донузлаві. Гарнізон невеличкий – 2-3 тисячі осіб, вони всі один одного знають, одна школа на гарнізон. Там пішли плітки, що школу оточує «самооборона» і зараз дітей військовослужбовців, які знаходяться на кораблях і штабі, заблокують і викрадуть. Добре, що в стислі терміни на цю інформацію відреагували, і дружини встигли швидко забрати своїх дітей зі школи. І більше в школу дітей не відпускали, тому що загроза залишалася.

Також дуже багато було прикладів, коли командирам частин, наприклад, командиру Феодосійського батальйону морської піхоти відкритим текстом говорили: ти живеш за такою адресою, в тебе дома дружина, дитина ходить в таку-то школу, чи ти не боїшся за свою сім’ю? Ухвали правильне рішення.

З іншого боку, з урахуванням територіального комплектування, велась робота не стільки з сім’ями військовослужбовців, скільки з батьками та родичами для того, щоб вони проводили профілактичні бесіди зі своїми дітьми, щоб ті прийняли «правильне» рішення.

Валентина Самар: Хто займався цією психологічною обробкою?

Сергій Гайдук: Це добре спланована системна операція, і інформаційною складовою цієї операції займалися спеціально підготовлені агітатори-інформатори, які мали ядро, і в той же час вони мали інструменти і механізми, як впливати на цей процес. Наприклад, був такий цікавий приклад для аналітиків, це так званий «Комитет солдатских матерей», який очолювала така собі пані Савицька. Вона зараз очолює міжрегіональну організацію «Совет родителей военнослужащих Крымского Федерального округа». Але тоді вона виконувала функціонал програми «верните сыновей в семьи, верните сыновей домой».   

Валентина Самар: Так, це був такий сценарій: тиск на військовослужбовців здійснювали так звані «солдатські матері». Але, як говорили військові деяких частин, вони не мали жодного стосунку до солдатів, ні до їхніх матерів. Але поза тим, це був дуже сильний психологічний тиск. Як розповідають нам журналісти, які також їздили по військових частинах, ці «матері» мігрували від частини до частини, і незрозуміло було, де ж їхні діти, яких вони так хотіли врятувати. Це теж було сплановано.

Сергій Гайдук: Так, і ми відмічали ці мобільні групи по 30-60 чоловік, які працювали на камеру, тобто за гроші. Вони проводили акцію, яку знімало на камеру російське чи кримське телебачення, та відверто працювали на картинку – показували, що «відбувається» в Криму.

Я згадав цікавий епізод по поводу «солдатських матерів». Це було у Феодосії, у батальйоні морської піхоти. Туди прийшли ці «солдатські матері» і до них вийшов командир батальйону, якого вони почали ображати та провокувати. Це був один із принципів – ображати і вивести із стану рівноваги. Отже, вони його почали ображати і називати «бандерівцем». Але він дістав паспорт громадянина України і каже, що я не «бандерівець», я родом з такої-то області центральної України. А тепер ви покажіть паспорти громадян України. І ці жіночки ретирувалися, зрозумівши, що говорити нема про що.

Фото investigator.org.ua

Валентина Самар: Ще один суб’єкт цих подій – Олег Росляков, який тривалий час очолював Полк морської піхоти 810-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту. Насправді, загони «самооборони» створювалися в грудні й січні, а 23-го лютого, коли був великий мітинг у Севастополі, на якому начебто «обрали» «народного мера» Олексія Чалого, вже була їхня координація, це були вже досить натреновані підрозділи, які очолив Олег Росляков. Що ви про нього можете сказати?

Сергій Гайдук: Росляков дійсно починав як парамілітар з керівництва роти, яка називалася «Герої Севастополя». Потім Чалий його підвищив до начальника штаба всієї «самооборони» Севастополя. Так, людина з певним досвідом. Біографія Рослякова дуже цікава, тому що після закінчення служби в морській піхоті, він певний час жив в Москві, як жив у Москві і “міністр оборони Криму” Валерій Кузнєцов. Тобто певний час проживання в Москві, а потім повернення в Севастополь, у варіанті Кузнєцова – отримання посади міністра оборони, у варіанті Рослякова – керівник «самооборони» Севастополя, а потім один з кандидатів на «народного мера» Севастополя після «русской весны»… Тобто  ця людина отримала певну підготовку.

Валентина Самар: В останні місяці перед анексією пан Росляков займав дуже скромну посаду начальника збройної охорони 810-ї бригади. Тобто він там і залишався своїм.

Сергій Гайдук: Я звернув би увагу на те, що прослідковується архітектура цієї «самооборони». Це не якісь хаотичні речі. Зараз Росляков після невдалої спроби кар’єри цивільної людини посідає почесну посаду голови ГО «Самооборона Севастополя». Я не знаю, від кого вони самообороняються, але він посідає ці посаду. Так от, після весни 2014-го року Росляков і його команда займалися підготовкою найманців на Донбас. В нас є інформація, що вони не зупинилися на «русской весне», як і Гіркін з Безлером. До речі, Безлера ми ідентифікували в Криму, і в нас є задокументованими всі його дії. Вони переметнулися з Криму на Донбас. Так і Росляков. Він не випустив цю ситуацію, тобто йому не дали випустити ситуацію, вони створили табір для підготовки найманців, які протистояли українській владі на сході держави.

Якщо ще проаналізувати дії Рослякова по тезі «их там нет», то ми зафіксували такий факт, що після «русской весны» Росляков готував подання до кадрового органу Чорноморського флоту на заохочення «самооборонівців» медалями «За визволення Криму». Коли я побачив ці документи, в мене виникло питання: яке відношення «самооборона» має до Чорноморського флоту?

Валентина Самар: Тобто ці «самооборонівці» могли бути  колишніми військовослужбовцями Чорноморського флоту, що логічно, знаючи, скільки відставників є в Севастополі. Росляков, до речі, казав, що 18 березня він дав наказ «самооборонівцям» здавати зброю. Куди, і хто її видавав? Є у вас така інформація?

Сергій Гайдук: Ця інформація дуже сумнівна в плані правдивості, тому що пан Росляков брав участь у штурмі штабу Військово-морських сил 19 березня. Тобто вони йшли за жінками по стандартній схемі: жінки, потім «самооборона», а потім йшли вже «зелені чоловічки». 18 числа відбулися перші переговори, після того, як в нас у Сімферополі був перший загиблий – Кокорін, а старший лейтенант Гладун отримав поранення в ногу і шию. Це були нічні переговори з Панковим та іншим представниками Міністерства оборони – замглавкома Воєнно-морського флоту РФ Федотенковим та Булгаковим. Розмова була дуже жорстка. Я їм жорстко заявив, що ще одне порушення зони охорони – ми застосуємо зброю на ураження. Я таку команду всім командирам військових частин віддав. Я не буду говорити, в який спосіб я її видавав, з урахуванням проблематики зв’язку, але я таку команду віддав. Вони зрозуміли, що розмови вже закінчилися, межа перейдена, і о 5-ій годині ранку почався штурм штабу Військово-морських сил. Адже їм потрібно було позбавити управління Військово-морські сили. А я вирішував питання і по повітряним силам, і по нашим ПВОшникам. Там дуже багато було проблем, які потрібно було терміново розрулювати.

Валентина Самар: Отже, 19 березня був штурм, вони були озброєні, і те, що Росляков сказав, що «самооборона» була роззброєна, це неправда?

Сергій Гайдук: Неправда. Ба більше, ви знаєте, що 8 березня був захоплений Республіканський військовим комісаріат, там розміщався Кузнєцов…

Валентина Самар: Там був і Стрєлков.

Сергій Гайдук: Так, при захопленні був Стрєлков. Але, знаєте, Кузнєцов був без апарату Міністерства оборони (ми його називали міністр без апарату), як і главком Аксенов без Збройних сил, Березовський – командувач ВМС без кораблів і матросів. Я хочу сказати, що ми фіксували інформацію про те, що у військкоматі роздавалася зброя. Там можна було отримати АК-74 і два ріжка з набоями. Для цього достатньо було надати посвідчення «самооборони» і паспорт з кримською пропискою, і ти міг отримати там зброю.

Валентина Самар: Скільки такої зброї могло бути роздано?

Сергій Гайдук: Я думаю, рахунок йшов на тисячі.

Валентина Самар: І ця вся зброя зберігалася у Республіканському військкоматі?

Сергій Гайдук: ЇЇ переміщали та зосереджували там. Військкомати, по великому рахунку, не призначені для зберігання зброї. Тобто її туди завозили і це був пункт роздачі зброї та боєприпасів.

Валентина Самар: Називається дуже велика кількість цих «самооборонівців», але, аналізуючи всю інформацію, ми прийшли до висновку, що таких штурмових бригад було дві. Перша  – це була добровільна народна дружина «Рубеж», яку очолював Володимир Мельник. Це незаконне збройне формування брало участь у захопленні корветів «Хмельницький» та «Тернопіль» штабу ВМСУ. Друге формування – це «Севастопольские ночные волки», які були, на наш погляд, дуже підсилені чи «самооборонівцями», чи переодягненими російськими військовими, можливо, якимись відставними – ветеранами, афганцями тощо. «Нічні волки» Севастополя на чолі із Дмитром Сінічкіним. Ці на свій рахунок записують «Славутич», аеродром Бельбек і всі блокпости начебто встановлювали вони. Все-таки, яка була роль «самооборони» під час захоплення частин і кораблів? Це була картинка, щоб показати, що це місцеві захоплюють? Як насправді відбувалося захоплення і «Тернополя», і «Хмельницького», і «Славутича»?

Сергій Гайдук: В цій ситуації «самооборона» виступала прошарком між ГРУшниками, ФСБшниками, спецназівцями і українськими військовослужбовцями. А в деяких випадках ми навіть спостерігали трійне кільце, як в Донузлаві. Вам відомо це відео, коли трактор зносив ворота в штабі південної бази, то до цього епізоду там було трійне кільце. Перше – діти і жінки з російськими прапорами. І на питання командиру, чи це ваші діти та дружини, я почув відповідь, що це завезені люди. Він сказав: ми всіх в гарнізоні знаємо, і серед цього мітингу були лише одиниці місцевих – безхатченки, наркомани чи алкоголіки, які безробітні. Їм заплатили і вони погналися за легкими грошима.

Друге кільце – це «самооборона». Ми провели ідентифікацію командира «самооборони» Новоозерного, це дехто Ігор Грузінов, колишній афганець.

І третім ешелоном йшли «зелені чоловічки». Ми відмічали, що під час штурмів були переодягнені в цивільне підготовлені спецназівці і ГРУшники, які вміли заводити натовп. Цей заведений натовп починав активно рухатися, потім вони йшли за ним, по команді натовп розходився і ці спецназівці застосовували спеціальні засоби.

Валентина Самар: Щодо військових частин ми це знаємо, а от щодо захоплення кораблів… Існує дуже мало фото захоплень, в основному є ті, які представлені стороною захоплення. Але багато хто їх ставить під сумнів, тому що час штурму того чи іншого корабля не співпадав за світловим днем на тих фотографіях. Наприклад, штурм був ввечері, а на фото яскраво світило сонце. Мельник та Сінічкин в численних інтерв’ю вихваляються, що в лічені хвилини брали наші кораблі, і на «Хмельницькому» та «Тернополі» майже не було спротиву. Це зайняло 8,5 хвилин. Що там насправді відбувалося: хто штурмував, чи був штурм взагалі, чи все це було інсценовано і заздалегідь домовлено з командирами кораблів?

Сергій Гайдук: Однозначної оцінки немає, є окремий тактичний епізод. Коли я готувався до ефіру, навіть розробив для себе таку термінологію – герой тактичного епізоду. В нас дуже багато експертів, а є конкретні герої тактичного епізоду, які можуть реально дати ту чи іншу оцінку. В цій ситуації спрацьовувало дуже багато факторів. Ми повинні враховувати, що той чи інший командир – це не робот, а жива людина, в якої є сильні чи слабкі сторони. І повірте мені, тривалий час знаходження в блокаді, дається в знаки. Коли я розмовляв з одним командиром, який займався охороною військового містечка в Донузлаві, він мені сказав, що коли він спілкувався з тими, хто захоплював, йому здавалося, що вони краще за нього знають його біографію. Йому говорили: «А ти пам’ятаєш, що в тебе родичі живуть у Санкт-Петербурзі за такою-то адресою?». Тобто йдеться про те, що дуже добре вивчали людей та шукали слабкі місця.

Треба врахувати те, що на другий день після захоплення Верховної Ради і Кабміна Криму, начальник севастопольського СБУ, якому на той період була підпорядкована контррозвідка, був у Аксенова керівником служби безпеки. Уявляєте, який об’єм інформації про військовослужбовців перемістився із Севастополя в Сімферополь, де його чекали Панков, Бєлавєнцев та їхні підлеглі. Таким чином можна було проаналізувати і ретельно спрогнозувати дії  практично кожного командира. Вони чітко знали, хто слабкий на фінансову сторону, хто слабкий за характером тощо. Адже один в складній ситуації мобілізується та приймає різкі та кардинальні рішення, інший – в складній ситуації губиться. Тобто не можна давати одну оцінку всім, тут треба розбивати на кожен тактичний епізод і дивитися, хто як себе вів, і хто приймав які рішення в тій чи іншій ситуації. Пам’ятаєте той епізод, коли командир «Тернополя» в ефірі сказав командуючому Чорноморського флоту «Русские не сдаются». А потім він взяв і зрадив.