Вони такі різні й такі схожі у своїй самовпевненості. Різниця тільки в часових відрізках розгортання й послідовності технологій набуття влади.
Далі побачимо різницю або схожість в адекватності оцінки загроз і здатності їм протистояти з обстоюванням державних, а не шкурних інтересів, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання DT.UA.
Відчуття загальної рівності, свого роду егалітарності, яке мільйони українців переживали під час Майдану, випарувалося, щойно сцена Майдану переселилася на Банкову й Грушевського. «Свої хлопці» перестали чути. Журналісти чекали прес-конференцій президента Порошенка іноді більше року, поповнюючи список запитань без відповідей і непокараних корупційних діянь.
Прибічники Зеленського зараз переживають таке саме відчуття, яке зріднює з кандидатом: він каже, що він просто людина, така як усі, і хоче нею залишитися. Але при цьому абсолютно закритий для вільного доступу преси й суспільства, видаючи себе гомеопатичними дозами, змушуючи судити про себе чи то з позитивного кіношного образу, чи то за жартами «95 кварталу», не завжди пристойними і доречними.
Петро Олексійович каже, що отримав урок і тепер дає інтерв’ю по кілька разів на день, по суті, агітуючи й мітингуючи серед своїх. Володимир Олександрович обіцяє спілкуватися з народом прямо, у тому числі щодня переконуючи жителів Донбасу в необхідності вступу України до НАТО. Мені як кримчанці, звісно ж, дуже імпонує ідея щоденного спілкування з нашими громадянами, які живуть на окупованих територіях. Я до цього всіх закликала всі ці п’ять років їхньої несвободи. Але я не розумію, чому Зеленський готовий комунікувати з жителями Донбасу, але не згадує при цьому жителів Криму? Там у неймовірно складній ситуації живуть не наші громадяни?
Я знаю, чому Петро Порошенко в перший рік свого президентства взагалі не вимовляв слова «Крим». Вуста розверзлись у момент експропріації РФ під виглядом «націоналізації» належного йому Севморзаводу. Але було ще питання продажу горезвісної Липецької фабрики. І політика України в плані бізнесу з Росією та збереження активів на окупованих територіях формувалася аж ніяк не з державних інтересів. А з інтересів великого бізнесу, якому прислужувала більшість «постмайданної» Ради. Так на світ з’явилася правова потвора — окупована територія АР Крим і м. Севастополя з режимом вільної економічної зони «Крим» — без стягнення податків і митних зборів. За трохи менше ніж рік тільки легальний товарообіг між постраждалою в результаті анексії Криму Україною та окупованим РФ півостровом становив понад мільярд доларів — в один кінець, на Крим. Фури стояли в кілометрових чергах. Ахметов, Фірташ, Косюк, Гереги і багато-багато інших зберегли свої активи в окупованому Криму, а згодом їх із різним ступенем вигідності продали росіянам.
При цьому громадяни України — жителі Криму отримали статус нерезидентів (закон про ВЕЗ «Крим» і постанова НБУ №699), у результаті їхні права стали меншими, ніж у тих, що «понаїхали», — громадян Росії. Зате власники єдиного недобросовісного банку, який кинув сотні тисяч своїх клієнтів у Криму, були застраховані від виплати депозитів. Цю саму політику тепер проводить і державний Приватбанк.
І тут інтереси нинішньої владної еліти і тієї, що претендує на роль майбутньої, переплітаються.
В обох важких для нашого вибору випадках є багато різного, але є тема, яку старанно обходять обидва кандидати, — Крим. Тобто логічний кінець війни з Росією. Тому що без деокупації і реінтеграції Криму вона ніяк не закінчиться, і жоден політик не може себе назвати переможцем у цій війні, не піднявши українського прапора над півостровом. Проблема, звісно, значно серйозніша, ніж ситуативне мовчання фіналістів президентських перегонів: 14 із 39 кандидатів у президенти України взагалі не вжили слова «Крим» у своїх програмах. Така людина є й у першій п’ятірці, з майже гарантованою перспективою ефективного представництва в новому парламенті, — це Юрій Бойко.
Це означає, що постмайданна влада за п’ять років не провела червоної лінії, за яку не можна заходити. Територіальна цілісність та існування держави, яка може бути втрачена в разі її порушення, не встановлені як усіма прийнята цінність. Політична гра на боці агресора не карається, а отже, допускається у вигляді «іншої думки». Політична корупція на самій верхівці піраміди влади, яка є загрозою безпеці держави, досі ще не має практики розслідування антикорупційними органами, на які покладалися найбільші надії суспільства.
Це наш солідарний — виборців і нами обраних — результат. І ми не будемо успішною країною, доки не виправимо цих «непорозумінь». Тема уроку, який із тріском провалила влада нинішня і який має вивчити влада потенційна, — це Донбас, Крим, корупція. Усунувши останню складову, вирішення завдання щодо двох перших значно спростимо, оскільки багато «неможливостей» мають цілком конкретну юридичну адресу, яка збігається з офісами компаній українських і російських (!) олігархів. А глибина провалу, в який упали мільярди донорських євро і доларів, а також бюджетних гривень, виділених на «ремонт провалу» інфраструктури Донбасу, прораховується за виграними тендерами компаній, що належать учорашнім «регіоналам» єфімових/близнюків, прийнятим у стан БПП. Напевно, зовсім задарма, тобто безоплатно (с).
На жаль, уже перші живі заяви експертів команди Володимира Зеленського, включно з кандидатами на пости президентської квоти при владі, свідчать, що, навіть незважаючи на досвід, люди ще дуже далекі від реалій життя. А життя і його ворог про це нагадують.
«Ми маємо формувати порядок денний, а не вбудовуватися в чужий» — звіряючись із текстом, амбіційно заявив у презентаційному ефірі «плюсів» Олександр Данилюк, екс-міністр фінансів, а нині — експерт команди лідируючого в перегонах кандидата Зеленського. Експерт широкого профілю — міжнародні відносини, економіка, фінансова та банківська політика — і ймовірний кандидат на посаду міністра закордонних справ.
У Путіна, не дочікуючись інавгурації чергового президента країни, «якої не повинно існувати», вже зверстали порядок денний — такий собі «комплекс першочергових заходів», підійшовши до справи, як завжди, ґрунтовно, тобто гібридно.
Попереду, як за підручником, ішла інформаційно-психологічна операція.
По-перше, повідомлення російських ЗМІ про підготовлений указ президента Путіна про видачу паспортів РФ для жителів «ДНР/ЛНР», з посиланням на джерела в адміністрації президента РФ. Указ «опрацьовано», залишилося тільки дочекатися результату виборів в Україні. Інформацію охоче підтверджували депутати Держдуми, але Пєсков, як завжди в таких випадках, нічого не коментував. А депутат Калашников дав зрозуміти, що така можливість прямо залежить від політичного розкладу в Україні після виборів. Але цього було достатньо, щоб відомі українські пабліки рознесли інформацію, підвищуючи її до рівня загрози національній безпеці та викликаючи в окремих політиків і лідерів фейсбучних думок справжню паніку — аж до вимог ще не обраному Зеленському засідати з керівниками спецслужб і НГШ для відсічі «обілечуванню» населення ОРДЛО.
По-друге, у ролі змія-спокусника виступив Віктор Медведчук — недовідставлений представник президента Порошенка в «мінській» тристоронній контактній групі.
Побачившись з Путіним два тижні тому, Медведчук дав інтерв’ю Reuters. Агентство винесло зі спілкування таке посилання: новий президент України може впродовж кількох місяців відновити контроль над сепаратистським Сходом, отримати дешевий газ і великі інвестиції з Росії, якщо він укладе угоду з Москвою. Одне слово, яйко-млєко будуть видавати, а не відбирати.
І, нарешті, щоб серйозність намірів Кремля була відчутна вже сьогодні, напередодні другого туру виборів, Кремль зірвав «великоднє перемир’я» у зоні бойових дій на Донбасі та впровадив заборону на поставку нафтопродуктів в Україну.
Звісно ж, це тільки початок публічного вивішування прапорів сигналів Кремля. У метушні боротьби штабів боротьби смислів не спостерігається, — бачимо тільки змагання технологів, їхнього вміння володіти е-ресурсами та уроків їх опанування Петром Порошенком. Тим часом українські громадяни на окупованих територіях хочуть чути і бачити живих людей в українській владі, а не начитані під гарну картинку тексти, котрі спекулюють на їхніх бідах та страхах.
На жаль, чинний президент, який п’ять років обіцяв бути гарантом і захисником прав українців на окупованих територіях, раптом став поширювачем страхів, використовуваних їх окупантами, на всю країну. Поділ людей на «Хто не за Порошенка, той за Путіна» повернув багатьох у 2014 рік. Саме так — на поділі людей на «наших» і «фашистів», українців і кримчан — була побудована інформаційно-психологічна агресія напередодні і в перші місяці окупації Криму. А потім — і Донбасу.
На жаль, Володимир Зеленський, який претендує на посаду президента і обіцяє реінтеграцію жителів окупованого Донбасу, чомусь забуває при цьому про жителів Криму. Це ж не тому, сподіваюся, що Меджліс кримськотатарського народу підтримав на цих виборах Петра Порошенка?
Правозахисники нарікають: у штабах що Порошенка, що Зеленського виявилися глухими до звернень громадськості. Ініціатива низки правозахисних і волонтерських організацій «Почуй Нарешті Виконай» розіслала у штаби свою позицію щодо Сходу, позначивши перелік найгостріших проблем, які стосуються мирного населення Донбасу, але ніхто з лідерів перегонів не відповів.
«Це жителі окупованих територій, і все, що пов’язане зі збереженням зв’язків та їхньою реінтеграцією, — це питання цивільних полонених або заручників. Ми можемо по-різному їх називати, оскільки в нас досі немає законодавчого врегулювання цього статусу. І це питання зниклих безвісти— попри те, що більше півроку тому парламент прийняв закон, він досі не імплементований», — каже координатор ініціативи Восток SOS Олександра Дворецька.
Представників цієї ініціативи на зустріч із президентом не покликали. І він не єдиний, хто не почув жителів окупованих територій, каже Олександра.
«Жоден із кандидатів не працював з окупованими територіями. Вони вирішили, що не зможуть сподобатися людям, які живуть у зоні конфлікту, які страждають від нього, які щодня бачать зруйновану інфраструктуру і відновлення старих порядків на цій території. Мені дуже жаль, що кандидати не відвідували Луганську й Донецьку області, не спілкувалися з цими людьми. Виняток становлять лише військові, де тільки один із кандидатів, користуючись своєю посадою головнокомандувача, зустрічався. Вся риторика про Схід і конфлікт говорить про людей на Сході як про об’єкт і спрямована більше на жителів Центральної й Західної України, а не навпаки. Тобто ніхто не звертається до людей на сході України як до суб’єктів, як до виборців», — вважає правозахисниця Олександра Дворецька.
Інша правозахисна ініціатива — Кримськотатарського ресурсного центру — розіслала «чорні мітки» кандидатам у президенти України, котрі у своїх програмах не згадали Крим. Реакція на ініціативу одинична, — Андрій Садовий відредагував свою позицію щодо прав кримськотатарського народу на самовизначення у складі України.
Центр журналістських розслідувань розіслав і з посильним доставив п’ятьом лідерам перегонів «кримські питання»: яка позиція щодо двоякого статусу Криму — окупованої території з режимом вільної економічної зони; щодо створення кримськотатарської автономії та партійної роботи над питанням Криму. Пряма відповідь на всі запитання надійшла тільки від Анатолія Гриценка і опосередкована — від Юлії Тимошенко. Замість Петра Порошенка відповіла партія його імені, але головні питання залишилися без відповіді. А Володимир Зеленський і його штаб запит просто проігнорували.
Треба розуміти, що обіцянки чинного президента кримським татарам про відновлення національної автономії були або голослівними, або нечесними. Як і те, що Володимиру Зеленському ця проблема або невідома, або в його команди немає відповіді на це запитання. Що й не дивно.
У переліку осіб, названих членами команди Зеленського я не побачила жодного, хто міг би претендувати на звання експерта з проблематики Криму або Донбасу. Ну, екс-чиновник, котрий мені запам’ятався фразою «Крим і Донбас нам обходяться занадто дорого», звісно ж, не береться до уваги.
Що з усього цього слід шити? Країну.
Є дуже немала частина співвітчизників, яка рік у рік голосує й обирає не прізвища та портрети, а цінності. Які поділяють кандидати — від депутата сільради до президента країни. Нам треба знаходити одне одного набагато швидше, ніж у наш дім поцілить снаряд. Справжній або інформаційний.
Джерело: DT.UA
