Програми партій, котрі прогнозовано ввійдуть до парламенту наступного скликання, не принесуть приємного читання політичним українцям окупованого Криму, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання DT.UA.
Присутність у партійних списках кримчан (у переважній більшості — це кримськотатарські політики і громадські діячі) картини назагал не прикрашають, і не тільки за скромними кількісними показниками. Виступаючи всі як один за єднання громадян та возз’єднання країни, партії забули об’єднати їх у своїх програмах і списках.
Висуванці Меджлісу кримськотатарського народу йдуть на парламентські вибори в різних партійних колонах. Поясню, чому це — велика новина. Чверть століття української незалежності політичну силу, яку кримським татарам рекомендувалося підтримувати під час виборів, визначали або Курултай (національний з’їзд), або його представницько-виконавчий орган Меджліс. І більшість кримських татар дотримувалися їхніх закликів, щоразу підтверджуючи авторитетність Меджлісу та становлячи його політичний капітал, конвертований у вирішення болісних питань репатріантів і місця у владі для його лідерів.
Звісно, кримські татари були й в інших, «нерекомендованих» партіях — від комуністів до «Батьківщини», і Меджліс осуджував їх як зрадників та розкольників.
Під критику потрапляли й мої матеріали в DT.UA, де упродовж кількох довоєнних років обстоювалася, здавалося б, очевидна річ: чим ширше представництво кримських татар у політичних інститутах України, тим глибша їхня інтеграція в суспільство, тим швидше можна очікувати прийняття ним «кримськотатарського питання», а також зниження рівня конфліктогенності в регіоні. Для цього кримським татарам не потрібно замикатися на одній партії/силі, а треба йти в різні демократичні партії і сприяти появі в їхній програмній діяльності питань ліквідації наслідків геноциду кримських татар 1944 р., відновлення прав корінного народу тощо.
Звісно, російські спецслужби (а в окремі періоди — й українські) цілеспрямовано створювали або поглиблювали наявні внутрішні конфлікти у кримськотатарській спільноті. Мета була зрозуміла: добитися реального розколу найорганізованішої групи населення Криму, яка послідовно підтримувала державність України, що й підтвердив 2014 рік. Після окупації Криму Росією кримськотатарський народ позбавлений можливості проводити Курултай, діяльність Меджлісу, визнаного в РФ організацією екстремістською, заборонена, а його керівництво вигнане з Криму й переслідується ФСБ.
Під час президентських виборів 2014 і 2019 рр. Меджліс підтримував Петра Порошенка.
Однак до прохідної частини списку оновленої партії експрезидента голову Меджлісу Рефата Чубарова не запросили. Місця в першій десятці отримали лідер кримських татар Мустафа Джемілєв та заступник голови Меджлісу, колишній політв’язень Ахтем Чийгоз. Вибір зрозумілий і загалом відповідає логіці формування першої десятки списку партії Порошенка, де популярність поєднується з особистою відданістю. Визнання Ахтема Чийгоза на з’їзді: «Я з в’язниці вам казав, що ви — мій президент, і зараз кажу: ви мій президент!», викликало в Петра Олексійовича щиру хвилю емоцій.
Рефат Чубаров несподівано знайшовся у списку партії «Сила і честь» Ігоря Смешка. У строкатій десятці, що зібрала чинних нардепів із БПП й «Самопомочі», ексчиновників Януковича та колишніх силовиків, лідер Меджлісу отримав третє місце і, мабуть, її прикрасив. Відрекомендовуючи Чубарова, Смешко навіть прочитав кілька подячних фраз кримськотатарською, запевнивши, що «в цій війні ми переможемо разом».
На запитання DT.UA, чи правда, що в штабі Порошенка йому пропонували місце в третій десятці (там вважали, що воно прохідне), що це означає, і чому він опинився у списку «Сили і честі», Рефат Чубаров відповів:
«Ми проводили консультації з різними партіями проукраїнського і проєвропейського спрямування про включення у прохідні частини списків представників кримськотатарського народу. Ми йдемо широким фронтом, що дозволить нам привести в новий парламент, мінімум, удвічі більше кримських татар, ніж є тепер. Чому «Сила і честь»? Тому що наші погляди на членство в ЄС і НАТО повністю збігаються. І це одна з партій, яка запропонувала таке гарантоване місце в списку».
Від себе додам, що, попри всю свою дипломатичність, Рефат Чубаров був, звісно, джерелом дискомфорту для Петра Порошенка. За посадою, Чубарову постійно доводилося відповідати на незручні запитання, вирішення яких президентом гучно декларувалося, але насправді не виконувалося. Як, наприклад, зміни до Конституції, що стосувалися кримськотатарської автономії, скасування дискримінаційного й корупційноємного закону про ВЕЗ Крим, статусу кримчан як нерезидентів, проблем на пунктах пропуску та багато всього, чого держава «за Петра» не вирішувала. З іншого боку, на думку опитаних лідерів думок кримських татар, у спільноти багато питань до Чубарова з приводу сприяння бізнес-інтересам Ленура Іслямова, помічника народного депутата, який погодився у 2014 р. на посаду заступника «прем’єра» Аксьонова. (До речі, результати аудиту Рахункової палати витрат коштів держпрограми на розселення та облаштованість кримських татар свідчать, що понад 80% коштів держбюджету (більше 100 млн грн) пішли на підтримку телекомпанії ATR, яка належить Л.Іслямову).
Заяви лідерів кримських татар про широкий переговірний фронт і рішення йти в парламент кількома колонами, мабуть, потребують уточнення. За моїми даними, відповідного рішення Меджлісу немає. Але реально такі переговори справді велися. Як свідчить результат, перемогу здобула умовна «група Джемілєва».
У списку партії Святослава Вакарчука «Голос» — координатор ініціативи Крим-SOS Таміла Ташева (26-те місце), а 18-м включений бізнесмен і меценат Рустем Умеров. У списку «Голосу» на 31-й позиції — ще одна відома кримчанка, юристка й правозахисниця Олександра Дворецька, співзасновниця руху «Восток-SOS».
Еміне Джепарова, перша заступниця Мінінформполітики, отримала почесне третє місце у списку малопрохідної партії «Українська стратегія» Володимира Гройсмана.
В оприлюдненій п’ятірці партії «Батьківщина» кримчан немає. У ній більше немає ні кримської організації, ні військового кабінету Юлії Тимошенко. Їх керівник Андрій Сенченко залишив партію й оголосив про автономне політичне плавання, переформатувавши громадський рух «Сила права» на партію. Упродовж останніх років юристи руху воювали з РФ у судах, отримавши тисячу рішень на користь потерпілих від збройної агресії РФ і створивши мережу приймалень у 27 містах. «Ми єдині, хто не «обтікається» з питання війни. У нас є стратегічне бачення, як закінчити війну», — каже Сенченко. Шанси потрапляння в Раду, зважаючи на молодість партії та скромний бюджет із власних заощаджень,— мінімальні, але Сенченко впевнений, що невдовзі Україну чекають наступні вибори.
І, нарешті, у списку фаворитки виборчої кампанії — партії президента Зеленського «Слуга народу» поки що знайшлася тільки одна кримчанка, яка замикає першу сотню: це блогерка Ліза Богуцька, соратниця Міхеїла Саакашвілі, ставлення до якої кримської спільноти досить неоднозначне, але всі шанси потрапити до Ради вона має.
Таким чином, у новому парламенті, у кращому разі, можуть опинитися до п’яти-шести кримчан, що насправді кількісно менше, але, можливо, якісно більше, ніж у нинішньому. Однак сама собою їхня присутність не гарантує прориву у вирішенні «кримського», а тим більше — «кримськотатарського питання».
«Внесення кримських татар до списків кандидатів у народні депутати України від різних політичних партій — загалом позитивна практика. При цьому важливо розуміти, чи підтримують ці політичні партії вимоги кримськотатарського народу щодо відновлення його прав. Зараз це питання відкрите», — вважає громадський діяч Арсен Жумаділов, який пройшов відповідальний і важкий шлях у роботі Конституційної комісії над змінами до «кримського» розділу Х Конституції України. DT.UA писало про це докладно й тоді ще — оптимістично. Однак Петро Порошенко заблокував роботу комісії, продовжуючи декларувати відданість відновленню прав кримськотатарського народу.
На сьогодні можемо констатувати, що, у світлі нового розкладу сил у парламенті та новій АП, процес щодо Криму доведеться починати з лікнепу тих, хто приймає рішення. Бо в команді президента Зеленського немає жодної людини, котра б володіла системними знаннями кримської проблематики. Нові обличчя в парламенті не можуть не тішити, але, здається, чимало їх уже краще знають реалії Європи, ніж рідної країни. А тим більше її окупованих РФ околиць.
У програмі партії «Слуга народу», яка може отримати більшість у парламенті, релевантними сподіванням кримчан можуть вважатися тільки два пункти в різних розділах: «Забезпечимо законодавчий супровід ініціатив президента, спрямованих на відновлення територіальної цілісности та державного суверенітету України» і «Створимо систему інформаційної реінтеграції жителів окупованих територій в Україні». Оскільки чіткої програми в президента Зеленського щодо деокупації Криму й частини Донбасу немає, то що законодавчо супроводжуватимуть депутати СН, теж неясно.
Друге зобов’язання викликає запитання: а чому тільки інформаційна реінтеграція? Адже «папєрєднікі» так потрудилися, що нині, за великим рахунком, ідеться про необхідність ліквідувати дискримінацію громадян України з кримською «пропискою» з боку держави Україна. Так, саме так правозахисники кваліфікують статус нерезидентів, наданий кримчанам законом про ВЕЗ «Крим» і наказом НБУ №699, які їх дискримінують у правах.
Володимир Зеленський, вторячи Петрові Порошенкові, закликає Захід посилити санкції проти РФ. При цьому в адміністрації, судячи з усього, ще не зрозуміли, у чому тут наша слабина. На запитання мого колеги Євгена Лєшана про реформування санкційної політики України прессекретарка президента Юлія Мендель здивувалася: «Я перепрошую, ви стверджуєте, що санкційна політика проти Росії неефективна зараз? Ну, щоб я зрозуміла… Адміністрація Зеленського підтримує санкції проти Росії, особливо проти тих людей, які залучені у війну, яка зараз ведеться на сході України. На жаль, деталі я зараз сказати не можу. Але я матиму це на увазі і, можливо, цим відкриємо наступний брифінг».
Наступний і останній брифінг «відкрився» Леонідом Кучмою, який пояснив, як треба розуміти його слова про зняття блокади з ОРДЛО.
Проміжні висновки з поточного процесу для кримчан однаковою мірою і сумні, й оптимістичні. Залежно від того, у скельця яких окулярів вони дивляться на світ і чи здатні вони особисто докласти зусиль до зміни існуючого стану речей. Меджліс кримських татар (і особисто Мустафа Джемілєв) доклав зусиль для отримання місць у парламенті для утвердження свого порядку денного. Представники інших суспільно-політичних формувань Криму через інституціональну оформленість і дефіцит ресурсів знову залишилися на узбіччі політичної кампанії. Запитання очевидне: а чи може бути спільний порядок денний у кримських і кримськотатарських організацій, який переконає український політикум у необхідності більш прискореної деокупації Криму, ніж вони собі уявляють?
У мене відповіді, на жаль, немає. Але вона точно з’явиться, коли для того, щоб виробити стратегію і тактику деокупації Криму, за стіл сядуть політики родом із громадського сектора. Де неможливого, як показала війна, практично немає. Так, для цього в нашому випадку, можливо, потрібно буде, не знімаючи національного одягу, надягти поверх однаковий обладунок. Але поки що цей іспит кримські українські політики відклали на потім.
Джерело: DT.UA
