Експансії проросійського телебачення в Україні мало би протистояти законодавство. Перший закон №1831 щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації був прийнятий у 2015-му році. Він зобов’язував теле-радіокомпанії публікувати на сайті інформацію про власників і подавати до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення достовірні дані про кінцевого бенефіціара. Але цього замало для забезпечення справжньої прозорості. Наприклад, в Грузії й Австрії повністю викладається фінансова інформація – про контрагентів, джерела надходження коштів тощо. Такий підхід мали забезпечити два законопроекти – №6762 і №8494 – але вони, отримавши схвалення профільного комітету, ніяк не потраплять до сесійної зали.
Співавтор обох проектів – народний депутат Микола КНЯЖИЦЬКИЙ телефоном для програми “Питання національної безпеки” (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська), розповів про долю законопроектів та інші інструменти захисту українського інформаційного простору.
Валентина Самар: Пане Миколо, чим важливі законопроекти про прозорість фінансування та власності телерадіокомпаній для питання національної безпеки і що дасть їхнє ухвалення?
Микола Княжицький: Я був автором законопроекту про прозорість фінансування засобів масової інформації, але, на жаль, коли ми за нього голосували, лобістами-депутатами були внесені деякі правки, через які він працює, але не до кінця. Але я абсолютно переконаний, що ми маємо показувати кінцевих бенефіціарів в медіа, навіть коли вони ховаються за різноманітними кіпрськими або іншими фірмами, ставлячи якихось підставних власників. Ще один закон про прозорість фінансування є вкрай важливим, тому що ми знаємо, що в Україні існують так звані проросійські телеканали, які записані на тих чи на інших депутатів або проросійських політиків, але ми не знаємо, як ці ЗМІ фінансуються. Як правило, вони є збитковими, туди просто заносяться гроші у валізах, що отримують в Росії, таким чином забезпечуючи їхнє існування. А суспільство, безумовно, має знати, хто і наскільки фінансує наші засоби масової інформації, з яких джерел, наскільки законним шляхом здобуті ці гроші.
Якби ми могли прийняти ці законопроекти – очевидно, що існування таких каналів, які ведуть антиукраїнську пропаганду, було б унеможливлене.
Валентина Самар: І суспільство в цьому зацікавлене. То чому Верховна Рада не може приступити до обговорення цих законопроектів? Наскільки я пам’ятаю, вони внесені в порядок денний десятої сесії, так?
Микола Княжицький: Так, вони внесені в порядок денний, вони підтримані профільним комітетом, але, на жаль, оскільки українські олігархи мають вплив в більшості фракцій українського парламенту, вони роблять все, щоб ці законопроекти не розглядалися. Але, блокуючи їхній розгляд, вони тим самим грають на руку агресору, думаючи про свої незаконно здобуті статки. Коли я писав ці законопроекти, я спрямовував їх насамперед проти тих каналів, які фінансуються безпосередньо з Росії. Сподіваюся, що ці сумні події, які відбуваються зараз, коли в нас анонсують телешабаші з країною-агресором на різних каналах, підштовхнуть український парламент до прийняття цих законів. Вже мало є шансів, що їх прийме парламент цього скликання, але я абсолютно переконаний, що в парламенті наступного скликання ми будемо наполягати на тому, щоб вони були прийняті.
Валентина Самар: Для того, щоб унеможливити в принципі скупівлю українських телеканалів чи іншу якусь експансію капіталу російської держави в український інформаційний простір, які ще, на ваш погляд, потрібно законопроекти прийняти та які правила внести?
Микола Княжицький: Перш за все, наш регулятор мав би бути незалежним та більш рішучим. Я маю на увазі Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення. Для цього навіть не потрібно приймати якісь особливі законопроекти, потрібно просто, щоб Нацрада діяла рішуче в межах своїх повноважень. Ми знаємо, наприклад, що не так давно суд Європейського Союзу підтвердив законність припинення мовлення російських каналів в країнах Балтії. Ці російські канали переважно були зареєстровані в країнах Європейського Союзу, отже мали європейську юрисдикцію. І коли регулятор балтійських країн припиняв їхнє мовлення, вони звертались до суду ЄС про те, що це заборонено робити. Але суд ЄС підтвердив, що такі канали закликають до міжнаціональної ворожнечі, підтримують тероризм, відтак органи національного регулювання зобов’язані припиняти їхню діяльність. Якщо для цього потрібно буде внести додаткові зміни в закон про Нацраду, ми це зробимо, хоча і зараз регулятор має право це робити.
