Днями члени української делегації Парламентської асамблеї ОБСЄ провели сеанс лікнепу щодо персони серба Деяна Берича, якого Росія представила журналістом і свідком українських обстрілів мирних мешканців Донбасу. На Сході Берич справді був, але не як журналіст, а як снайпер. На Деяна Берича з позивним “Декі” ми звернули увагу ще до скандалу в ОБСЄ – коли зацікавилися діяльністю росіянина Олександра Франчетті, який наприкінці лютого 2014 року очолював розвідувальну групу “самооборони Севастополя” із поетичною назвою “Північний вітер”. Берич був одним з дванадцяти бійців цього загону. На багатьох відео і фото Франчетті і Берич – поруч, як близькі друзі. Неодноразово Франчетті конфліктував із російською окупаційною владою у Криму через те, що Беричу не надавали громадянство РФ. Але в Росії на Берича були інші плани – він потрібен був Москві як «представник міжнародної спільноти”, що свідчить проти України. Попри те, що Берич-Декі занадто засвітився зі своїми «подвигами» у Криму і Донбасі, Росія спробувала втюхати світу черговий фейк. Снайпера Берича акредитували як журналіста при міністерстві закордонних справ Росії. На брифінгу речниці відомства Марії Захарової його й опізнав український журналіст Роман Цимбалюк.
На початку 90-х років Деян Берич служив у югославській армії Мілошевича, але про його участь у бойових діях нічого не відомо. За словами Декі, він пройшов підготовку снайпера.
«Коли навчалися, з нами дуже добре і багато працювали психологи. Це було в югославської армії. Вони нас підготували до війни», – каже він в інтерв’ю російському пропагандистському сайту Лайф.ру, пояснюючи, чи не турбує його часом совість через вбитих ним українців.
Потім мав бізнес у рідному селі Путинці, наробив боргів, збанкрутував і втік до Росії, покинувши дружину з сином. Там, в Росії, за кілька років до того просто на робочому місці помер інший сербський заробітчанин – батько Деяна Берича.
Крим
Для Декі знайшлася робота на будівництві олімпійських об’єктів у російському Сочі. А коли, ледве закінчивши зимову Олімпіаду, Москва в лютому 2014 року почала операцію з окупації Криму, Берич зрозумів, що настав його час для авантюри.
«Мене запросили хлопці, які воювали у нас. Мене запросили 24 лютого 2014 року, 27 лютого я з Сочі приїхав до Севастополя», – розповідає Берич у тому ж інтерв’ю.
«Хлопці, які воювали у нас» – це або російські найманці, або ж четники – ультраправі сербські націоналісти, які були активними учасниками бойових дій в Югославії. Група таких четників, до речі, брала участь в російській анексії Криму – зокрема, вони стояли на незаконних блокпостах навколо Севастополя.
Олександр Франчетті й Деян Берич у Севастополі Фото архів О. Франчетті
Імпровізований штаб «самооборони Севастополя» збирався в пельменній «У Палича». Туди 25 лютого потрапив Олександр Франчетті, а 27 лютого – Деян Берич. Він увійшов до складу розвідувальної групи «Північний вітер», очолюваної Франчетті, яка патрулювала ліси довкола Севастополя у пошуках «бандерівців». Цікавий збіг: на окупованих територіях Донбасу «Північним вітром» називають допомогу збройним формуванням «народних республік» з Російської Федерації.
«Деян Берич – серб, приїхав до Криму, вважаючи за свій обов’язок допомогти повернутися Севастополю і Криму додому… Слідопит-одинак, з його допомогою була виявлена озброєна група радикалів», – так рекомендує Франчетті свого друга та підлеглого у публікації на сайті «Новости Севастополя».
Про “викриття і знешкодження озброєної групи українських диверсантів” Франчетті розповідав неодноразово. Однак у викладі Берича все виглядає дещо скромніше: серб на одиночному виході в районі Чорноріченського каньйону побачив групу озброєних людей і доповів “командуванню”. У відповідь отримав наказ спостереження припинити, і що було далі, йому невідомо. Оце і весь подвиг.
«Командування» – це офіцери Чорноморського флоту РФ, яким підпорядковувався «Північний вітер», у цьому контексті Франчетті говорить про командування морської піхоти ЧФ.
Франчетті неодноразово підкреслює, що його група була неозброєною. Це виглядає сумнівно, оскільки всі інші підрозділи «самооборони Севастополя» мали зброю. Тим більше, що завдання перед групою «Північний вітер» стояли аж ніяк не дитячі: виявлення українських диверсантів на підходах до Севастополя і попередження диверсій на об’єктах критичної інфраструктури, зокрема, ЛЕП та газопроводах. Для цього бійці Франчетті постійно патрулювали місцевість навколо Севастополя. Без зброї, серйозно?
Донбас
Діяльність «Північного вітру», як і інших підрозділів «самооборони Севастополя», була припинена після виконання завдань із анексії півострова. Але якщо для командира “Північного вітру” кримські події стали єдиним “бойовим” епізодом, то для Декі все лише починалося. Він поїхав на Донбас, де у складі незаконних збройних формувань “ДНР” виконував обов’язки снайпера. Берич швидко став там “героєм” – у “народних республіках” із захопленням ставилися до іноземних найманців, що воюють за “Новоросію”.
Деян Берич Фото Facebook Деяна Берича
Декі дослужився до капітана та отримав паспорт “ДНР”. Його любили російські дівчата і російські пропагандисти. І російські дівчата-пропагандистки теж – Ольга Шектер, росіянка, яка вже багато років мешкає в Нью-Йорку, у 2016 році поїхала на окуповану РФ українську територію і зняла там апологетичний фільм про Берича “Війна снайпера”.
Сам Берич називав Ольгу своєю нареченою, але чи можна йому вірити? У березні 2018 року він одружився з іншою жінкою на ім’я Єлена. На фото з весілля він у парадній формі капітана “армії ДНР” і з численними нагородами. Колись він, наче ображений хлопчина, скаржився на очільників “ДНР”, які відмовили йому у якійсь медалі. “Іконостас” з орденів і медалей на парадному кітелі Берича у цьому контексті складає дивне враження.
Деян і Олена Берич Фото Facebook Деяна Берича
Між різними угрупуваннями проросійських бойовиків далеко не завжди були ідилічні відносини. Різні групи сербських найманців на Донбасі вкрай не любили одна одну. Боротьба між ними сягнула такого рівня, що у 2015 році сербського найманця Радоміра Пачучу зі спільниками було заарештовано в “ДНР” за участі Берича, якого вони нібито збиралися вбити. Окрім підготовки вбивства, Пачучу звинуватили у розкраданні гуманітарної допомоги. Інший сербський найманець, четник Братислав Живкович називав самого Берича крадієм гуманітарної допомоги і патологічним брехуном.
Щодо гуманітарної допомоги – цілком вірогідно, що Живкович не бреше. Кредитор Берича Владан Павлович, якому той винен 12 тисяч євро, згадує виправдання Декі щодо повернення боргу: «Знаєш, є такий варіант, ми тут займаємося гуманітарною працею, для дітей Донбасу, збираємо гуманітарну допомогу. Залишається трохи й для нас і буду старатися зібрати якісь гроші й віддати тобі борг».
Фанати “народних республік” розділилися на прибічників та ненависників Декі. Останні стверджують, що він більше часу проводить у московських ресторанах, ніж на війні з “украми”.
Деян Берич і Олександр Захарченко Фото Facebook Деяна Берича
У мережі збереглися жваві дискусії між Беричем, його прибічниками та викривачами, про те, чи бреше Берич, стверджуючи, що він воював у Слов’янську під керівництвом Стрєлкова і чи був він у Донецькому аеропорті. Сам Стрєлков заперечує службу Берича під його командуванням, додаючи, що серб приєднався до першої Слов’янської мотопіхотної бригади пізніше. Берич, у свою чергу, не шкодує недобрих слів на адресу Стрєлкова і його прибічників.
Деян Берич і Михайло Толстих («Гіві») Фото Facebook Деяна Берича
«Журналістика»
В усіх дописах у соцмережах та на форумах дуже помітно, що російською мовою Берич володіє досить погано – словниковий запас його бідний, а правопис кульгає на обидві ноги, як в людини, що опановувала мову на слух, не читаючи.
Деян Берич і речниця МЗС РФ Марія Захарова Фото Facebook Деяна Берича
Тому, мабуть, свою книгу “Коли мертві говоритимуть” про початок війни НАТО проти Югославії він писав сербською мовою, а на російську її вже перекладали. Книгу цю видали і активно презентують в ОРДЛО, зокрема серед дітей та юнацтва, в тому числі й під час зустрічей з автором. Це вже начебто шоста книга Берича. Попередні, за його словами, – це “роман, а також книги про управління світом, про НАТО”. Зараз він нібито пише сьому – про Донбас. Книги Декі з першої по п’яту в мережі нам знайти не вдалося.
Отже, Берич не лише аферист, що кинув своїх земляків на гроші і має кілька дружин, не лише снайпер-найманець, а й письменник. То чому б йому не бути ще й журналістом?
Фото Facebook Деяна Берича
Берич акредитований при МЗС Росії як кореспондент видання Politrussia.com. Його у 2014 році створив топблогер – пропагандист Кремля Олег Макаренко, відомий у “Живому журналі” під ніком Фріц Морген (fritzmorgen), за підтримки колективного топ-блогу teh-nomad. Макаренко був і першим головним редактором цього “народного журналу”. Анонсований як “місце для дискусій”, згодом сайт з пересічного інформаційно-пропагандистського майданчика “за русскій мір” перетворився на спеціалізовану сторінку пропагандистських відеоблогів трьох авторів – Анни Сочіної, Романа Романова і Руслана Осташко, який очолив оновлений проект.
Деян Берич і Руслан Осташко Фото Facebook Р.Осташка
Осташко закінчив Московський прикордонний інститут ФСБ РФ за фахом «оперативно-розшукова діяльність», а зараз є членом Ради Фонду розвитку інтернет-ініціатив та експертом Інституту розвитку інтернету. Обидві контори створені за ініціативи президента РФ Володимира Путіна і, як можна припустити, виходячи з російських реалій, опікуються організацією ефективного контролю над світовою мережею та методами впливу на інтернет-користувачів.
Раніше Осташко володів ТОВ “Ост Медиа”, що займалося виробництвом та просуванням відеопродукції. Про компанію і про Руслана Осташко колишні працівники “Ост Медіа” залишили багато вкрай несхвальних відгуків: і на гроші кидав, і некомпетентний… Не дивно, що “Ост Медиа” вже не існує.
Але, як ми бачимо, тонке відчуття генеральної лінії партії та співробітництво у проектах, створених за ініціативи російського президента, творять дива: проект PolitRussia виявився досить успішним, а його youtube-канал, для якого власне сайт є лише етикеткою, має півмільйона підписників.
Деян Берич бере інтерв’ю в співачки Чичеріної Фото PolitRussia
Ось на цьому youtube-каналі (на самому сайті Берич не згадується взагалі) розміщені інтерв’ю, які Декі брав у російської співачки Чичеріної і письменника Захара Прилєпіна, він викриває Ігоря Гіркіна, веде пропагандистську роботу з донбаської тематики. Погане володіння російською мовою в даному випадку скоріше не проблема, а додатковий шарм. Відео – рятівний формат, якщо не вмієш писати.
Між тим Берич вже прокоментує українські публікації про нього. “Я не иностраний журналисть. Но руский и работаю на PolitRussija” – пише він.
Снайпер-«журналіст» називає три причини, через які, на його думку, Україна ним зацікавилась. По-перше, він “викриває злочини України на Донбасі”. По-друге, він викриває сербський уряд, який, на його думку, озброює одночасно Ісламську державу і батальйон “Азов”. По-третє, Олівер Стоун використав фрагмент фільму Ольги Шектер про Берича у своєму новому фільмі про те, як Медведчук з Путіним рятують Україну.
Зрозуміло, що ілюстрацій і доказів того, що Берич є найманцем і ймовірно вбивав українських громадян на українській землі, більш ніж достатньо. І саме це є причиною інтереса України до сербського авантюриста. Але ж не можна просто так взяти й вийти з героїчного образу, у який ти стільки років вживався! Та колись таки доведеться.
