«Кримські санкції» Заходу проти Росії — суто символічні, головні — «санкції за Донбас». Помилкова, але звична думка, укорінена в головах українських політиків не менше, ніжу головах російських. Враження, що перескочили, як блохи» , – пише Валентина Самар, головна редакторка «Центру журналістських розслідувань» для видання DT.UA.
Останній, хто палко намагався нас у цьому переконати, був Алєксєй Вєнєдіктов, головний редактор «Эха Москвы», який позіціював себе в нас «на районі» в ролі нового комунікатора «кремлівських» і «хлопців з Офісу» (президента України).
«У нас же санкції не по Криму. У нас санкції по Криму персональні, там Ротенберги і ще хтось… У нас основні реальні санкції — це Донбас. Тому ділимо кейс: Крим ми будемо обговорювати, як Прибалтику, років 150», — палко запевняв Вєнєдіктов Дмитра Гордона, що підтакував йому.
Хоча насправді це посилання було для всіх нас, із «хлопцями з Офісу» включно: питання Криму — закрите («Нам наплювати, що думає президент України»), а питання Донбасу (читай — обіцяного Зеленським миру) може вирішити зняття санкцій ЄС і США проти Росії.
Як будемо ділити санкційні кейси, Алєксєй Алєксєїч? Невже сокирою під сміх «Іскандерів»?
Адже немає в рішеннях ЄС і США, а також країн, які до них приєдналися, документованого поділу санкцій на «кримські» та “по Донбасу». Немає цього поділу ні в указах президента Сполучених Штатів, немає його і в рішеннях Ради ЄС. Вони стосуються ситуації в Україні внаслідок безперервної збройної агресії РФ, порушення нею територіальної цілісності та суверенітету нашої країни. І діятимуть до повного відновлення суверенітету України над своїми, тимчасово окупованими Росією територіями.
Будь ласка, вчіть матчастину, дорогі українські політики та колеги-журналісти, не ведіться на «всезнайство» кремлівських чужинців.
Ось, приміром, наочний ресурс — санкційна карта ЄС. Читаємо, як позначені санкції проти РФ: «Обмежувальні заходи з урахуванням дій Росії, що дестабілізують ситуацію в Україні (секторальні санкції)». Документи — найкраще спростування брехні п. Вєнєдіктова про «в Криму в нас тільки персональні санкції».
Відкривайте один по одному документи — знайдіть там окремі списки «по Криму» і «по Донбасу». Таку диференціацію можливо провести тільки за двома критеріями. По-перше, за хронологією прийняття: перші обмежувальні рішення ЄС датовані 6 березня, тобто ще до проведення псевдореферендуму, в перші дні окупації півострова РФ і до її агресії на Сході.
По-друге, за видом західних санкцій: суто «кримські» справді є — це секторальні обмеження, введені за спробу неправомірної анексії РФ Криму і Севастополя. Суть їх — демонстрація політики невизнання окупації та “прийняття Криму й Севастополя в РФ», обмеження діяльності своїх бізнесів і фінансів межами Криму, причому в особливо чутливих для Росії як країни-окупанта секторах економіки півострова.
Окупований РФ Крим — токсична територія, тому на ній заборонено: імпорт у ЄС товарів, вироблених у Криму або Севастополі; інвестування в Крим або Севастополь (це означає, що ні європейці, ні компанії, які розміщені в країнах ЄС, не можуть купувати нерухомість і підприємства на півострові, фінансувати кримські компанії або надавати пов’язані з цим послуги); експорт окремих товарів і технологій для кримських компаній або для використання у Криму в транспортному, телекомунікаційному та енергетичному секторах, а також секторах, пов’язаних із розвідкою, освоєнням і видобутком нафти, газу й корисних копалин. Крім цього — заборона на технічне сприяння, брокерські послуги, будівельні та інженерні послуги, пов’язані з інфраструктурою в цих секторах. Заборонено створювати спільні підприємства як на території Криму й Севастополя, так і з юрособами, котрі перебувають на півострові. А ще — забороняється брати участь, свідомо чи навмисне, в діях, метою або ефектом яких є обхід санкцій.
Це — на спростування брехні п. Вєнєдіктова стосовно того, що в них у РФ «тільки персональні санкції» по Криму. Знову-таки, з відлуння московських рупорів в Україні часто чуємо, що «санкції не працюють». При цьому позиція офіційних росіян виглядає трохи роздвоєною: з одного боку, вони стверджують, що негативного впливу санкцій не відчувають, і навіть навпаки — вони їм будувати й жити допомагають (імпортозаміщення, бурхливе зростання вітчизняної науки та технологій), з іншого — гучно вимагають скасувати, але ще успішніше — тихо корумпують європейців і американців для проведення антисанкційної політики.
Звичні твердження про марноту санкцій проти РФ в Україні мають три природи: невігластво, шкурний бізнес-інтерес і пропаганда на боці ворога.
Перше пов’язане з низькою профпридатністю так званих лідерів думок: політики, чиновники і журналісти, які несуть інформацію в маси, не володіють предметом суджень. З розряду «не читав, але міркую». Або ж вони озвучують волю годувальників-олігархів. Вони спільно, не надто соромлячись, відпрацьовують «допуск до труби» — преференцій у поставках на український ринок, наприклад, енергоресурсів з Росії або допуску на її ринки товарів з України. Дивіться статистику імпорту-експорту з РФ, і «сим-сим» вам відкриється.
Візьмімо, наприклад, так звані кримські морські санкції. Україна закрила для заходження суден усі кримські порти — і державні, і приватні термінали. ЄС і США запровадили санкції проти захоплених РФ кримських портів. Як це працює? Санкціями ЄС заборонено заходити в будь-який порт Криму круїзним суднам, які ходять під прапорами країн — членів ЄС. І в Криму з 2015 року більше немає жодного круїзного лайнера.
Заборона ЄС поширюється на будь-які судна, власники й оператори яких — громадяни Союзу. Єдиний виняток — заходження до кримського порту з причин безпеки, тобто в екстрених випадках. За даними моніторингової групи Фонду «Майдан закордонних справ» і порталу Blackseanews, прапори ЄС до 2016 року ще з’являлися в закритих портах Криму (особливо жадібно підпрацьовували пороми з Греції), але сьогодні їх там немає взагалі!
Небезкорисливі мотиви присутні також у бізнес-інтересах впливових українців на окупованих територіях (або послугах із їх лобіювання). Найяскравішим прикладом цього може слугувати Закон України «Про вільну економічну зону «Крим». Він фактично підриває дію західних санкцій, які передбачають жорстке обмеження діяльности на території окупованого півострова. Наслідком запровадження санкцій ЄС і США став тотальний вихід іноземних інвесторів Криму. А закон про ВЕЗ «Крим» прямо стимулює український бізнес інвестувати в окупований регіон. Такою була солідарна політика парламентської більшости та її опозиції, політична воля президента Петра Порошенко і його найближчого кола, які мають бізнес-активи в РФ і на захоплених нею територіях Криму й Донбасу. Тому порти півострова закриті для прапорів ЄС, але в Керченській протоці з’явилися судна під українським прапором, які, у тому числі, працюють в так званій ільменітовій схемі. Так, західні санкції забороняють поставки до Криму сировини та експорт вироблених з неї товарів. Але заводам українського олігарха Дмитра Фірташа, який перебуває під захистом української влади (попередньої і нинішньої — через збереження схеми), ці обмеження не писані. Це до питання неписаних таємних додатків до «Мінських» та інших домовленостей. Запеклий опір оточення Порошенка, з яким довелося зіткнутися кримській громадськості при спробі скасувати цей закон або хоча б привести його в стан, солідарний з західними санкціями, свідчить тільки про одне: плювати вони хотіли на інтереси України. Бізнесова сорочка приросла до тіла, його й треба виносити з влади.
Тепер про пропаганду. Вона в РФ поставлена добре: системно, ресурсно, масштабно. Якщо по лінії «Россотрудничества» яких-небудь політичних заробітчан з провінцій Франції або Італії до «Масандри» привезуть або онука Беніто Муссоліні на «вибори» в ОРДЛО спостерігачем приїхала — про це сповістять весь світ. Як приклад міжнародного визнання. І українські ЗМІ сповістять — з їхньою ж картинкою. Але МЗС України рідко запитує в посольств цих країн: а чому, власне, ваші політики порушують ваші закони? Навіть після кричущого випадку поставки до Криму турбін Siemens ноти МЗС не було, санкцій проти цієї компанії Україна не запровадила. Утерлися.
Протистояти як російській пропаганді, так і неспроможності української санкційної політики можна й треба одним простим способом: оприлюднити факти, опублікувати документи, називати речі своїми іменами і вимагати від влади ухвалення адекватних і юридично вивірених рішень. Насамперед — ухвалення нової редакції закону про санкції, що забезпечить Україні весь необхідний інструментарій для цього фронту боротьби з агресором. Шість статей чинного закону — навіть не анахронізм, а шкідництво, оскільки обмежує законність застосування невоєнних дій для захисту інтересів держави.
Юлія Каздобіна, директорка «Української фундації безпекових студій», яка на замовлення однієї з держструктур проводила закрите дослідження санкційних політик різних країн, каже, що в українському суспільстві й владі не зовсім розуміють, для чого запроваджуються економічні та політичні обмеження:
«Якщо порівнювати санкційні політики Європейського Союзу і України, то, на мій погляд, основна різниця в тому, що санкції ЄС не є якоюсь окремою річчю, це складова частина політики Європейського Союзу щодо ситуації в Україні. Вона має кілька компонентів, один з яких — це тиск на Росію, другий — розвиток відносин з Україною, підтримка реформ в Україні для того, щоб вона стала сильнішою і могла б протистояти Російській Федерації. Тобто це цілий комплекс заходів, спрямований на те, щоб, з одного боку, натиснути на Росію, з іншого — допомогти Україні стати сильнішою і врегулювати ситуацію, що виникла внаслідок агресії РФ, мирним шляхом, якщо це можливо.
Що ж до українських санкцій, то далеко не цілком зрозуміло, яка їхня мета, для чого їх застосовують, чого ми прагнемо ними досягти. Це величезні списки якихось людей. Виходить так, що ми намагаємося просто когось покарати, наприклад людей, які були членами дільничних комісій на фейкових «виборах». Але як це може тиснути на Путіна? Яка йому різниця, що якась людина, котра була членом комісії, не зможе в’їхати в Європейський Союз? Який ефект мають ці санкції? Та ніякого».
Погоджуся: коли щось і послабляє дії санкцій проти Росії, то це непрофесіоналізм в ухваленні та реалізації таких рішень української влади або, що ще гірше, — явне або приховане лобіювання приватних інтересів, які вигідні агресорові або підігріваються ним.
