В редакцію Центру журналістських розслідувань звернулись родичі політичних бранців Кремля, яким відмовили у наданні допомоги. Ця допомога передбачена спеціальною бюджетною програмою. Гроші є, але не всі родини політичних бранців, які сидять у підвалах ОРДЛО чи російських тюрмах, отримують фінансову допомогу.
Кошти розподіляє Міжвідомча комісія, до якої входять урядовці і правозахисники. А оскільки закон про статус політичних бранців Кремля та їх найманців і досі не прийнятий, то керуються члени комісії своїми власними критеріями і суб’єктивним поглядом.
В окупованому Донецьку 27 жовтня 2019 року пролунав вибух, який зніс вишку мобільного зв’язку підконтрольного бойовикам оператора «Фенікс». Це кадри, зняті Григорієм Сінченком, який знаходився на сусідньому териконі. Цією акцією він хотів привернути увагу до тортур та нелюдських страждань, яких зазнають українці «на підвалах» у російських найманців. Григорій потрапив до катівні уже вдруге. Історію Григорія Центру журналістських розслідувань розповідає його мама, Тетяна Гулевська, яка ще з двома дітьми тепер живе у селі в Харківській області.
Вперше Сінченко потрапив за грати у 2016 році, тоді бойовики звинувачували його в участі у партизанській групі.
«Він був декілька тижнів у підвалі «УБОП». Ми нічого не знали, нам казали, що його ніде немає. Ми його шукали. А потім, коли він вже помирав від розриву легенів, мені колега зателефонувала, бо знала, що я шукаю свого сина, і повідомила про його стан», – розповідає Тетяна Гулевська. «Як він потім повернувся у 2017 році, розповідав, що його дуже жорстоко катували. Його били током, імітували розстріл, його підвішували за наручники на кілька годин, що руки потім були всі чорні. Кинули його на підвал. І декілька діб не підходили: ні води, ні в туалет не виводили. Він там вмирав».
Тетяна Гулевська, матір Григорія Синченка Фото: Фото: Youtube UA
27 грудня 2017 року в рамках масштабного обміну утримуваними особами 73 людини були звільнені з «днрівських» підвалів і вивезені на вільну територію України.
Серед них був і Григорій Сінченко. Але він уже виношував план – повернутися і помститися.
«Коли був у полоні, обіцяв своїм товаришам, що він це так не залишить, що він повернеться. І що помститься за ці тортури. Що це не можна вибачати», – пригадує слова сина Тетяна.
Після звільнення її син отримав 100 тисяч гривень допомоги від держави. Відмовився від реабілітації, почав готуватися, купувати необхідні речі: палатку, навігатор, тощо.
У жовтні 2019 року йому вдалося підірвати вишку мобільного оператора у Донецьку та викласти відео вибуху в мережу.
Григорій Сінченко після після затримання на окупованому Донбасі так званим «МВД ДНР» Фото: Youtube «МВД ДНР»
Григорія затримали. Він тікав, але його знову знайшли. Зараз Тетяна Гулевська не має з сином зв’язку та не знає в якому він стані. Остання інформація, яку отримувала від адвоката ще в жовтні – Григорій захворів на туберкульоз. І що на знак протесту проти катувань порізав собі вени в камері. Кров’ю написав ім’я свого ката – Стас Кошовий.
Адвокат, що мешкає на окупованій території, відмовився захищати Григорія. Треба шукати нового, але коштів на оплату його роботи немає. У 2019 році Тетяна Гулевська отримала допомогу у 100 тисяч гривень. Однак цього року комісія при міністерстві реінтеграції у допомозі родині Сінченка відмовила.
«Комісія цього року мені відмовила без пояснення причин. А на словах, телефоном, мені сказали, що «Ви ж уже отримали, а інші не отримали. Тому ми не можемо вам дати», – каже Гулевська.
Згідно з постановою Кабміну №328 від 18 квітня 2018 року, родини політв’язнів мають право отримувати допомогу по 100 тисяч кожного року, поки член їхньої сім’ї знаходиться в неволі. Здебільшого, кошти йдуть на оплату адвокатів, передачі в ув’язнення продуктів та ліків.
Головний критерій отримання допомоги – довести, що в’язень саме «політичний» або військовополонений.
Питання про виділення коштів політв’язням та їх родинам розглядає спеціальна Міжвідомча комісія, до якої входять 18 представників міністерств та правоохоронних структур та 6 правозахисників.
Міжвідомча комісія засідає в закритому режимі. Ігор Яременко, заступник міністра реінтеграції – голова комісії. Каже, що результати голосувань не є публічною інформацією – для захисту персональних даних.
Ігор Яременко, заступник міністра з питань реінтеграції ТОТ, голова Міжвідомчої комісії Фото: investigator.org.ua
«Кожен член комісії, який приймає участь, несе певним чином внутрішню відповідальність за те рішення, яке він ухвалює при розгляді конкретної справи. Так, це є суб’єктивне рішення. Але те, що у нас є 24 члени комісії, є певним запобіжником від того, щоб ця комісія не була заангажованою», – говорить Яременко. «У тій справі, про яку ви мене питаєте, воно не набрало необхідної кількості голосів».
До лютого 2020 року в комісії було 8 членів. Однак її склад було розширено до 24, зокрема, в комісію увійшли представники громадських правозахисних організацій.
«Це була наша свідома позиція залучити правозахисників. Які, по-перше, мають, чимало інформації про тих, кого ми розглядаємо. І для нас є дуже важливо почути цю інформацію. По-друге, це є певним суспільним контролем за роботою цієї комісії. По-третє, ці представники можуть зсередини, через надання тієї чи іншої інформації, впливати на роботу комісії», – пояснює Ігор Яременко.
Усі члени комісії підписали документ про нерозголошення деталей прийнятих рішень щодо конкретним особам. Але в загальних рисах говорити можна, тим паче, висловлювати власну думку.
Керівник «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» Ігор Котелянець – член комісії. Він вважає що деякі відмови у наданні допомоги були невмотивовані.
Ігор Котелянець, керівник «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля», член Міжвідомчої комісії Фото: investigator.org.ua
«Були відмови в цьому році, восени. Як по заручникам Донбасу, так і по політичним в’язням. Як на мене, щонайменше половина цих відмов ніяк не вмотивовані. Але це моя власна точка зору. Іноді на це може впливати, можливо, подання неповної інформації про кейс», – каже Котелянець.
Він, не називаючи імен, наводить приклад, коли на прийняття рішення могла вплинути недостовірна інформація, озвучена урядовцями.
«Кейс по політичному в’язню. Він визнаний політичним всіма основними правозахисними організаціями. Прозвучала інформація від одного з міністерство, що начебто воно вже допомагає цій родині. Я знав, що це не так. Потім прозвучала інформація, що у цієї родини на окупованій території залишилося майно – машина. Не знаю, мені здалося, що деякі члени комісії якось на це відреагували і ця інформація вплинула таким чином, ніби, якщо у тебе є якісь гроші, майно, значить ти не можеш претендувати на допомогу. Може допомога тобі не так вже і потрібна», – розповів про такий випадок Котелянець.
У Міністерстві реінтеграції тимчасово окупованих територій підтверджують – така ситуація дійсно була. І тепер шукають вихід із цієї несправедливості.
«Я знаю цей кейс, про який ви говорите. Ми шукаємо яким чином вийти з цього положення. І, в принципі, ми запропонували варіант… Я просто не хочу його зараз розкривати, це буде некоректно з мого боку, яким чином вийти з цього», – каже голова комісії Ігор Яременко.
Також він зауважує, що комісія може повторно розглянути кейс, якщо від заявника надійдуть додаткові документи. Щоправда, жодного випадку повторних розглядів ще не було.
«Людині ніхто не пояснює конкретні причини відмови. Вона починає збирати великий стос інформації, яка не передбачена постановою, і знову подавати на комісію. Думаючи, якщо відмова, мабуть, членам комісії щось було незрозуміло. А міністерство відмовляє у прийнятті. Все, більше ми вас розглядати не будемо», – розповідає Котелянець.
Ігор Гриб – батько політв’язня Павла Гриба – юнака, якого на території Білорусі викрали працівники ФСБ Росії. Ігор у минулому складі міністрества був секретарем комісії. Тоді він очолював спеціальний відділ Міністерства, що займався моніторингом та аналізом кейсів ув’язнених окупантами та бойовиками громадян України. Однак у нинішній структурі міністерства цей відділ не функціонує в повній мірі.
Ігор Гриб, правозахисник, ексначальник відділу з питань осіб, позбавлених особистої свободи, МінТОТ Фото: investigator.org.ua
«Кожен кейс, кожна справа є унікальною. І вимагає дослідження. За кожною справою – життя людини. Щоб не було такого, що допомогу у нас отримують ті негідники, які якимось чином попали в обміни, повернулися в Україну, хоча співпрацювали… Були проти України, співпрацювали з окупаційною владою. Робота цього відділу, який має працювати в Мінреінтеграції, і, на жаль, не працює, він і має надавати інформацію для роботи комісії. Повну інформацію», – говорить Ігор Гриб.
За словами нинішнього голови комісії Ігоря Яременка, від початку 2020 року допомогу отримали 63 родини людей, які знаходяться в ув’язненні на тимчасово окупованих територіях та в Росії. Рішень з відмовами – 14.
При цьому на психологічну реабілітацію та адаптацію звільнених людей не витрачено жодної копійки, хоча було передбачено понад три мільйони.
«Наскільки я розумію, мова йшла про те, що свого часу була ідея, яка полягала в тому, щоб передати на баланс попередньому міністерству, об’єднаному з Мінветеранів, певні заклади реабілітаційні. Відокремилось Міністерство ветеранів і Мінреінтеграції. У нас немає таких закладів. Тобто механізм, який був запропонований, в рамках нашого Міністерства не працює. Я не маю права витратити кошти, якщо не прописано механізм їх витрати», – пояснює Яременко.
На заходи з реінтеграції населення тимчасово окупованих територій бюджетною програмою на цей рік передбачено 20 мільйонів гривень. А не витрачено ні копійки. Натомість у міністерстві вирішили на зекономлені кошти програми профінансувати діяльність свого держпідприємства та облаштувати КПВВ.
Ігор Яременко запевняє, що коштів вистачає на все. Однак правозахисники вважають, що розмір допомоги політичним бранцям треба переглянути.
«100 тисяч у 2018 році це були одні гроші, у 2021 – зовсім інші. Якщо у зв’язку з інфляцією піднімається мінімальна зарплата, на цей же рівень піднімається і рівень допомоги. 100 тисяч гривень звучить дуже надихаюче, але це, наприклад, по моєму брату Євгену Панову, який знаходився в ув’язненні на території РФ, це в кращому випадку 3 місяці роботи адвоката. Це не є дуже якісь суттєві гроші. Але вони для сімей вони суттєві», – вважає Ігор Котелянець.
Більшість проблем із наданням допомоги політичним бранцям Кремля неможливо вирішити, допоки не буде прийнято закон про їхній статус, соціальну та правову підтримку з боку держави.
«Відсутність законодавчо визначених критеріїв надання оцінки, підстав для визнання людини особою, яка переслідується з політичних мотивів. Чим швидше ВР опрацює закон… Можу сказати, що на зустрічі з президентом в минулому році через тиждень після його обрання, я тоді був ще начальником відділу, з правозахисниками були на цій зустрічі. Доніс проблематику пану Зеленському, що сприяйте, будь ласка, прийняттю цього закону, щоб можна було отримати критерії. Але віз і нині там», – каже Ігор Гриб.
Поки не буде прийнято закон, який чітко визначить критерії для відбору отримувачів допомоги, політичні бранці та їхні родини будуть стикатися із суб’єктивними рішеннями членів міжвідомчої комісії.
