Заява прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) Фату Бенсуда про закінчення попереднього вивчення справи «Ситуація в Україні» не була великою несподіванкою для тих, хто брав участь у підготовці інформаційних повідомлень та слідкував за щорічними звітами. Її чекали ще наприкінці 2019 року. Більше того, позаминулого року тодішній прокурор АР Крим, а нині керівник «департаменту війни» Офісу генпрокурора Гюндуз Мамедов не виключав, що з «Ситуації в Україні», яка має три складові — злочини проти людяності і воєнні злочини під час Майдану, в ході збройних конфліктів у Криму і в Донбасі — за «кримським кейсом» розслідування МКС може бути відкрито раніше. Вже на той час були підстави для висновку, що Україна у своїх інформаційних повідомленнях щодо воєнних злочинів у Криму досягла критеріїв, необхідних для відкриття провадження. Важливо також, що починаючи із 2016 року у звітах Офісу прокурора МКС незмінною була оцінка ситуації в Криму — міжнародний збройний конфлікт і окупація Росією.
Прокуратура АРК і Севастополя продовжує готувати нові інформаційні повідомлення для Міжнародного кримінального суду — Росія мало не щодня дає привід для документування фактів з ознаками воєнних злочинів. Сьогодні це, приміром, продаж вкраденої в України легенди кримського виноробства — об’єднання «Масандра». Чому це воєнний злочин, які повідомлення розглядатиме МКС після відкриття провадження по «Ситуації в Україні» і чому «кримські справи» не розслідуються національними судами — в інтерв’ю з керівником прокуратури АР Крим та м. Севастополя Ігорем ПОНОЧОВНИМ.
— Пане Ігорю, які саме злочини, вчинені в окупованому Росією Криму, розслідуватиме Міжнародний кримінальний суд після відкриття провадження у справі «Ситуація в Україні»?
— Насамперед зазначу, що це справді історичне рішення, і ми стали на крок ближче до того, аби винні у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяності на окупованих територіях України відповідали на найвищому рівні.
Загалом з 2016 року прокуратура автономії направила до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду дев’ять інформаційних повідомлень щодо вчинення РФ міжнародних злочинів в окупованому Криму. Це наша спільна та кропітка робота з громадськими організаціями — Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Регіональним центром прав людини та Кримською правозахисною групою.
Повідомлення стосувалися: використання збройними силами РФ «живих щитів» — цивільних громадян для захоплення військових об’єктів у Криму 2014 року, знищення і захоплення державної власності України, заміщення українського населення півострова російським, примушення громадян України служити в армії держави-окупанта, пропаганди війни серед дітей.
Інформація щодо наших кримінальних проваджень лягла в основу усіх повідомлень, і в кожному ми доводили причетність конкретних високопосадовців держави-окупанта до вчинення зазначених злочинів на території окупованого півострова. Адже саме використання інструментів МКС дає можливість притягнути до відповідальності вище політичне та військове керівництво РФ.
При цьому закінчення попереднього розслідування «Ситуації в Україні» не означає, що ми припинимо інформувати МКС про порушення норм міжнародного гуманітарного права в окупованому Криму. Найближчим часом направимо ще два інформаційні повідомлення — щодо переслідування журналістів і щодо незаконного переміщення в’язнів з території півострова до пенітенціарних установ на території РФ.
Фото: massandra.su
— І Росія дає нові підстави для нових повідомлень. Привласнення і продаж об’єднання «Масандра» ви також кваліфікуєте як воєнний злочин. Чому?
— Тому що відповідно до IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року державі-окупанту забороняється привласнювати як публічну, так і приватну власність на окупованій території. Держава-окупант має право користуватися публічним майном лише у військових цілях. У цьому випадку після окупації півострова РФ майно «Масандри» було «націоналізовано», фактично експропрійовано, передано у федеральну власність — управлінню справами президента РФ, потім повернуто у «власність Республіки Крим» відповідно, ніякої військової необхідності у такому привласненні і передачі майна не було.
А виставлення на аукціон активів «Масандри» та її купівля російською компанією підтверджують той факт, що окупаційна адміністрація, окрім того, що незаконно заволоділа цим майном, ще й незаконно ним розпоряджається.
Фото: massandra.su
Загалом прокуратура АРК і Севастополя розслідує кілька епізодів, що стосуються майна «Масандри»: окрім привласнення, це ще й продаж землі під виноградниками у Гурзуфі (компанії, пов’язаній із власником «Лукойлу» Вагітом Алекперовим. — В.С.), і провадження стосовно «директора» «Масандри» Яніни Павленко, яка самовільно відкрила 240-річну пляшку «Херес де ля Фронтера» для Владіміра Путіна і Сильвіо Берлусконі. Тепер «справа «Масандри» поповниться і компанією-покупцем.
Фото: investigator.org.ua
— Ці провадження і подання до МКС — далеко не всі зусилля, яких могла докласти Україна у відповідь на захоплення Росією «Масандри». Державний Ощадбанк у міжнародному арбітражі виграв позов на 1,3 мільярда євро компенсації за привласнені Росією його кримські активи. Постійна палата Третейського суду в Гаазі торік уже визнала Росію винною у втраті «Нафтогазом України» активів, які НАК оцінила у 8 мільярдів доларів, і сума зростає, бо РФ продовжує видобуток газу з українських родовищ. Але уряд не лише не судиться з Росією за втрачені активи у Криму, ще й досі не створено реєстру втраченого майна і не встановлено загальної суми завданої шкоди. А ті суми, що їх високопосадовці називають публічно, починаючи з трильйона гривень від прем’єра Яценюка, взято зі стелі.
— Озвучена сума збитків у 1 трильйон 80 мільярдів гривень була встановлена без дослідження всієї інформації про втрати України в Криму.
У нас є великий кейс щодо привласнення публічного і приватного майна в Криму, в рамках якого зафіксовані численні факти захоплення, «націоналізації», федералізації державного майна України. Це факти масштабного та систематичного привласнення майна, що дає змогу кваліфікувати дії окупаційної адміністрації РФ у Криму як воєнний злочин.
Наше завдання в рамках кримінального провадження — встановити точну цифру втрат, яких зазнала України. Тому ми зібрали інформацію міністерств і державних органів про їхнє майно, яке розташоване в Криму, його вартість та інше. Експертна установа, з якою ми працюємо, розробила методику та певну формулу, за якою можна буде розрахувати найточнішу вартість майна і збитки, заподіяні окупацією півострова.
Також зараз наближаємося до фіналізації експертизи, пов’язаної з будівництвом моста через Керченську протоку. Ще 2017 року було зареєстровано кримінальне провадження з попередньою правовою кваліфікацією «порушення правил екологічної безпеки». Ми залучили кожен контролюючий орган, що належить до сфери управління Міністерства екології, вони готові надати інформацію, яка пришвидшить експертизу щодо шкоди, заподіяної екології будівництвом Керченського моста.
Попередньо цей злочин буде кваліфіковано як воєнний, за статтею 438 Кримінального кодексу України, оскільки знищення природних об’єктів — це серйозне порушення міжнародного гуманітарного права.
— «Автоматичне» присвоєння статусу громадян РФ громадянам України у Криму, політика натуралізації, політика колонізації, що призводить до зміни структури населення півострова — витіснення українського із заселенням росіянами, — це теж порушення міжнародного гуманітарного права, і ці дані ви також подаєте до Міжнародного кримінального суду.
— Демографічні зміни на півострові важливі в контексті окупації, я сказав би, що зараз це головна мета Кремля — разом із мілітаризацією. Працюючи спільно з міжнародними експертами, юристами та спеціалістами з міжнародного гуманітарного права, ми дійшли висновку, що основною метою всіх репресій, які відбуваються на півострові, є зміна етнічного складу населення. Численні обшуки, затримання, кримінальні переслідування, паспортизація, призовні кампанії спрямовані на витіснення незгодних з окупаційним режимом громадян України і заселення території Криму колонізаторами з РФ.
Таку політику держава-окупант реалізовує в Криму системно. Наприклад, російські військові переїжджають у Крим із сім’ями, для них там будується житло, надаються соціальні пільги. Так само — представники правоохоронних органів, державні службовці, у великих містах зводяться будинки для ФСБ, для Міноборони. Ще за часів прем’єрства Дмитра Медведєва була прийнята федеральна програма про переселення в Крим до 2030 року до 450 тисяч громадян РФ. Під неї розроблялися дрібніші програми, які дозволяють росіянам з території РФ отримувати дешевші іпотечні кредити, розраховувати на «підйомні» при призначенні на роботу. Для росіян створюються найбільш сприятливі умови проживання в Криму, а кримчан витісняють із власного дому.
— З нового року розпочнеться хвиля вилучення земель у Криму: указом президента Путіна майже весь півострів оголошено прикордонною зоною, де негромадяни РФ не мають права володіти землею. Це ще один спосіб примусу до отримання російського «паспорта» і видавлювання з Криму нелояльного населення. Скількох людей, за вашими прогнозами, може торкнутися це обезземелення, і як будете реагувати?
— Зважаючи на кількість території, зарахованої указом Путіна до земель, якими не можуть володіти негромадяни РФ, думаю, що заяв буде багато: указом охоплено 80 відсотків території півострова. Але до реагування на звернення громадян України з цього приводу ми готові. Кожен факт примусового відчуження земельної ділянки однозначно буде в кримінальному провадженні.
Ми використаємо всі можливі важелі впливу на РФ: на національному рівні — скеровуємо обвинувальні акти до суду, на міжнародному — подаємо інформаційні повідомлення до Офісу прокурора МКС. Інформацію, зафіксовану в наших кримінальних провадженнях, ми надаємо також Міністерству закордонних справ та Мін’юсту для подачі міждержавних позовів проти РФ. Проте повноцінно реалізувати завдання кримінального процесу, не маючи доступу до території, досить складно. Я маю на увазі — притягнути винних до відповідальності та реально повернути потерпілим їхнє майно чи відшкодувати заподіяні збитки. Але ми зараз виконуємо ту роботу, яка дасть людям змогу після деокупації Криму прийти й забрати назад своє майно.
— Тема кримських російських паспортів, які ми називаємо аусвайсами, використовується, на жаль, і для політичних спекуляцій у самій Україні, і для пропагандистських маніпуляцій із боку Росії. Регулярні спекуляції стосуються покарань в Україні за отримання мешканцями Криму «російських паспортів».
— Ніякого покарання за наявність російського паспорта, виданого в Криму громадянинові України, немає. Оскільки ці паспорти не визнаються ні Україною, ні жодною демократичною країною світу. По суті, це нав’язаний псевдодокумент, а за псевдодокументи відповідальності бути не може.
Ігор Поночовний, керівник прокуратури АР Крим та міста Севастополя Фото: ark.gp.gov.ua
— Так, але люди на КПВВ на межі з Кримом зіштовхуються з тим, що представники або митної, або прикордонної служб лякають їх відповідальністю за знайдений «паспорт РФ», вимагаючи таким чином гроші.
— Періодично такі факти трапляються: люди, які перетинають адмінмежу, скаржаться на дії митників, прикордонників, котрі їх шантажують наявністю російського паспорта. У нас є кримінальне провадження, відкрите за зверненням правозахисних організацій. При цьому заяви від самих потерпілих громадян офіційно до нас не надходили. Ми плануємо оновити наші інформаційні борди на КПВВ, тож доповнимо їх ще й інформацією про відсутність відповідальності за примусові паспортизацію та призов до російської армії.
— Але постає запитання: що зробити для того, аби «розлучитися» з Росією? Ми знаємо кейс Павла Казаріна — щоб позбутися кримського російського «паспорта», він пішов у консульство Росії в Києві й подав заяву про вихід із громадянства РФ. То треба це робити кримчанам чи ні?
— Я думаю, що ні, оскільки це документи, рівнозначні паспорту з сувенірної крамниці.
Звернення громадянина України з Криму до консульства Росії стосовно виходу з громадянства РФ — це визнання того, що він був громадянином Росії.
Громадяни України в окупації стали заручниками ситуації, їм примусово нав’язується цей паспорт, держава-окупант створила усі умови, аби без нього кримчани на своїй території не могли обходитися. Тому фейковий паспорт РФ, виданий окупаційною адміністрацією, потрібно сприймати лише як засіб для забезпечення необхідних умов проживання у Криму на період окупації.
— Дуже багато наших громадян, які уповноважені на виконання функцій держави, були змушені оформляти у Криму свої дачі, елінги, земельні ділянки за законодавством РФ, аби зберегти це майно у власності. Останній скандальний випадок із землею голови Конституційного суду — приклад того, якого рівня ця проблема торкається. Ваша думка: чи не доцільно було б, із безпекових міркувань, зобов’язати декларувати, якщо такі в громадянина є, документи РФ чи її маріонеткових утворень на окупованих територіях?
— Це було б правильно й логічно, і не тільки стосовно документів, виданих РФ. Держава мусить володіти інформацією про осіб, уповноважених на виконання функцій держави, які мають зв’язок із країною-окупантом. І, звісно, це спростило б роботу органам безпеки. Це має бути аспектом державної політики, спрямованим на забезпечення національної безпеки, який при цьому не порушував би прав людини. Правоохоронна система повинна володіти інформацією про те, хто з громадян України має «паспорт», виданий РФ у Криму, хто з громадян має майно в Криму, оскільки такі особи потенційно уразливі перед спецслужбами РФ, їх простіше завербувати.
— Якби вам сьогодні сказали: «Напишіть три пункти, які дадуть змогу підвищити ефективність роботи правоохоронних органів, усієї системи, наблизити нас до щасливого моменту справедливого суду», — що б ви, в порядку терміновості, назвали?
— Насамперед, процес наближення до справедливого суду істотно гальмує відтермінування ратифікації Римського статуту. Особливо, якщо ми говоримо про притягнення топчиновників РФ до відповідальності за окупацію Криму, ратифікація Римського статуту має бути на першому місці.
Другий пункт — імплементація норм міжнародного гуманітарного права в чинне кримінальне законодавство. До підготовки цього законопроєкту було залучено неймовірну кількість фахівців, які його «відшліфували» з урахуванням усіх конструктивних побажань та думок. Це спільна консолідована робота експертів, адвокатів, прокурорів, слідчих та депутатів. І саме це дасть нам змогу в кримінальному процесі розмовляти однією мовою з іноземними та міжнародними інстанціями. Щоразу, коли ти пояснюєш, що таке 438 стаття ККУ, куди вона нас відсилає і чому можна застосовувати Гаазьку конвенцію 1907 року, кваліфікуючи злочини у 2020-му, досягти порозуміння досить складно. А згаданий законопроєкт саме й дає змогу не ламати голову над кваліфікацією, пристосуванням міжнародних договорів під склад злочинів у Кримінальному кодексі України.
Ігор Поночовний, керівник прокуратури АР Крим та міста Севастополя Фото: ark.gp.gov.ua
— Чому він не рухається?
— Не знаю. Він ніби й не заморожений. Пройшов перше читання. До другого читання особливо доопрацьовувати нічого. Мабуть, потрібна тільки знаменита політична воля, щоб проголосували його у другому читанні. Було багато скептиків, які говорили, що цей законопроєкт дозволить притягувати до відповідальності українських військових, про це ж говорять усі противники ратифікації Римського статуту, але це хибна думка.
Україна з 2014 року не впливає на вибір, хто буде притягнутий МКС за воєнні злочини, а хто — ні. Україна вже визнала юрисдикцію МКС, відповідно лише Прокурор МКС може прийняти рішення щодо розслідування воєнних злочинів у справі «Ситуація в Україні», для нього громадянство чи сторона збройного конфлікту не мають жодного значення. Але якщо злочини розслідувані національними судами і винні особи притягнуті до реальної відповідальності, то Міжнародний суд не буде їх розглядати. До того ж варто розуміти, що МКС займається тільки «великою рибою».
І третя позиція — це комплексні й ґрунтовні зміни в національний кримінальний процес. З появою в КПК так званих «правок Лозового» прокурорам і слідчим доводиться реалізовувати принцип змагальності в процесі не зі стороною захисту, а з КПК України. Крім того, КПК взагалі не враховує специфіки розслідування кримінальних проваджень стосовно злочинів, вчинених на окупованій території, яке потребує набагато більше часу для збору доказів та встановлення винних осіб.
Аналогічна проблема й зі спеціальним досудовим розслідуванням, так званим заочним. Ми скерували до суду 81 обвинувальний акт за результатами спеціального досудового розслідування, у зв’язку з переховуванням обвинувачених на окупованій території України. За цей час маємо лише один заочний вирок — колишню депутатку ВР АР Крим VI скликання Світлану Савченко (з 2016 року — депутатка Держдуми РФ. — В.С.) визнано винною у державній зраді та засуджено на 14 років позбавлення волі. Але більшість цих обвинувальних актів перебувають на розгляді понад три роки. За цей час було призначено понад 600 судових засідань, однак реально проведено близько 200…
— Є велика проблема і з оголошенням підозрюваних та обвинувачених у «кримських справах» у міжнародний розшук через Інтерпол. Недавно у зв’язку з подіями в Нагірному Карабасі знову про себе нагадав «Самвел» — Армен Мартоян, один із командирів «самооборони Криму», підозрюваний у кількох тяжких злочинах. Інтерпол спочатку оголосив його в розшук, а потім за заявою Росії — зняв.
— Щодо «Самвела» ми зараз пішли шляхом двосторонніх договорів. Недавно скерували у Вірменію запит про міжнародну правову допомогу, оскільки з’явилася інформація, що він там. «Самвел» оголошувався в розшук через канали Інтерполу, проте був у них недовго, згодом Інтерпол зняв його з розшуку у зв’язку з тим, що переслідування нібито мало політично вмотивований характер.
Крім того, ми подавали в Інтерпол матеріали щодо розшуку «кримських самооборонівців», які причетні до викрадення Героя України Решата Аметова: їхні дії кваліфіковані за загальнокримінальними статтями. Але Інтерпол самоусунувся і від їх розшуку. Тепер спробуємо третій варіант, посилаючись на інформацію про те, що вони готові всебічно сприяти розшуку воєнних злочинців. Подамо матеріали щодо розшуку підозрюваних за статтею 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).
— Я б ще згадала про флот «Чорноморнафтогазу», який Інтерпол відмовився оголошувати в міжнародний розшук. А ви задоволені роботою Українського бюро?
— Її немає, по суті. Вони передають нам роз’яснення позиції Інтерполу — і все. Безпосередньо зі Штаб-квартирою Інтерполу ми не комунікуємо, такий порядок. Зазначу, що фактично ще жоден кримський правопорушник через канали Інтерполу не розшукувався.
— Велика реакція надійшла з Росії на арешти літаків, які здійснюють пасажирські перевезення до закритих аеропортів Криму. Відомо, що більшість літаків, які літають у Крим, надані росіянам у лізинг. Але західні санкції не містять прямої заборони на лізингові угоди з компаніями, що працюють із Кримом. Яка ваша тактика?
— Будемо намагатися використовувати в цих випадках канали Інтерполу, оскільки транспортні засоби вони теж можуть розшукувати. Тому вживатимемо заходів для розшуку й затримання морських суден-порушників, на які в нас накладено арешти.
Знаючи, що, практично, всі борти російських авіакомпаній отримані в лізинг, плануємо працювати через міжнародно-правову допомогу, саме з тими країнами, в яких ці лізингові компанії зареєстровані.
Готуємося до чергового раунду консультацій Україна—ЄС, і це питання теж будемо обговорювати. Звісно, заборонити передавати майно в лізинг неможливо, але зробити певні застереження щодо використання майна в Криму — цілком реально. Аналогічно можна пропрацювати й зі страховими угодами, оскільки ті ж літаки, які зареєстровані в Європі, порушують повітряний простір України та правила міжнародних польотів.
Але насамперед в Україні має бути запроваджена комплексна санкційна політика, вироблені механізми застосування санкцій та відповідальність за їх порушення. Важливо також, щоб державні контролюючі органи теж долучилися до цього процесу, — прокуратура та слідчі не можуть охопити усіх сфер. І моніторити літаки, і аналізувати, яких саме заходів реагування можна вжити до порушників тощо. Важливо, щоб цю роботу виконували уповноважені органи, наприклад Мінінфраструктури. Те ж саме стосується і порушень порядку в’їзду/виїзду на тимчасово окуповану територію морськими суднами.
