В один із перших днів окупації Криму Російською Федерацією розмовляла з відомим російським правозахисником. Напередодні разом з іноземними журналістами він «витягував» нас із блокади, яку влаштували нашому Центру журналістських рослідувань «вєжлівиє люді» і маргінали Медведчука.
«Який «референдум?». По-перше, це незаконно і під дулами автоматів, ніхто не визнає. По-друге, люди не проголосують, бо в більшості бойкотуватимуть. І потім: «зєльониє чєловєчкі», «прем’єр» і «головнокомандувач армії Криму» Аксенов-Гоблін??? Тут же все картонне!» — говорила я очевидні, як на мене, речі.
«А в Росії все картонне. І нічого, визнаЮть», — відповідав правозахисник тоном приреченого бувалого.
«Але ж люди»… — не здавалась я.
«Люди?.. А люди почнуть просто зникати».
Страх і брехня — власне, це все, що треба знати про політику Росії як на власних, так і на окупованих нею територіях. Страх, що має сковувати свободу і викликати побоювання втратити те, що лишилося; і брехня, що виправдовує будь-які злочини та видає картонне за граніт, а чужі установки — за власні переконання, пише Валентина Самар, головна редакторка Центру журналістських розслідувань для видання ZN.UA.
Нові окуповані РФ українські території — чергова тому ілюстрація, до якої, втім, варто застосувати категорію «з особливою жорстокістю і цинізмом». На захоплених землях Херсонської та Запорізької областей, принаймні у великих населених пунктах, поки що не спостерігаємо масових звірств щодо цивільного населення, як на Київщині та сході, повністю зрівняних із землею населених пунктів і братських могил. Цю територію наразі трохи «жаліють», бо у неї, особливо по лівий берег Дніпра, можна сказати, сакральне значення — це давно жаданий шлях суходолом із РФ до Криму плюс Північно-Кримський канал із незамінною дніпровською водою. Плани по-швидкому розіграти тут кримсько-донецький сценарій із «республіками» провалилися, натомість окупанти отримали потужні акції протесту і відсутність потрібної кількості колаборантів, аби зліпити нові адміністрації.
Відтак, перед окупантами постало три нагальні завдання: припинити акції цивільного опору, взяти під контроль органи місцевого самоврядування, ліквідувати незалежні ЗМІ і запустити натомість російські канали мовлення.
Фото: Сергій Нужненко / RFE/RL
Усі три взялися вирішувати звичним для РФ силовим шляхом. Сотні людей — міських і селищних голів, депутатів, громадських діячів, журналістів, власників ЗМІ, ветеранів АТО/ООС — було викрадено і кинуто в підвали. За даними прокурора Херсонської області Володимира Калюги, на початок квітня в області було задокументовано 137 випадків викрадень і незаконних ув’язнень, доля майже 90 людей невідома. При цьому жоден із керівників органів місцевого самоврядування Херсонщини на співпрацю із окупантами не пішов (принаймні публічно). Звільнені з підвалів мери їдуть з області і вже із вільної території, як правило, намагаються бути корисними громадам — організовувати гуманітарні вантажі, доставляти ліки і вибивати зарплати бюджетникам і пенсії.
Білборд в одному з районів Херсона Фото: ZN.UA
Однак є величезна проблема: українська влада і досі не визначила правового режиму на де-факто окупованих РФ територіях, які де-юре вважаються вільними. Це викликає чимало питань як у населення, так і в депутатів і керівників територіальних громад. Вони просять якнайшвидше роз’яснити, як саме їм діяти у разі створення російських адміністрацій, подання посадовцями заяв про відставку, запровадження «рубльової зони», припинення роботи управління Держказначейства і, відповідно, виплати зарплат, пенсій, фінансування роботи комунальних підприємств. Зрештою, в якому випадку діяльність працівників виконкомів і бюджетної сфери буде кваліфікуватись як колабораціонізм на повністю контрольованій російськими військовими території. Президент в інтерв’ю українським онлайн-виданням запевнив, що механізм фінансування урядом окупованих громад та їхніх жителів розроблений урядом, але не доведений до людей, обіцяв, що в понеділок-вівторок (тобто не далі як сьогодні) прем’єр Шмигаль має надати всі потрібні роз’яснення. Тож чекаємо.
Втім, додамо до озвучених ще одне запитання. Хто має нести відповідальність за злочини, які вчиняють російські військові на окупованих територіях? Персоніфікованих підозрюваних у слідства сьогодні немає. Російські коменданти окупованих міст і районів не мають прізвищ! У «документах», які доводяться населенню, замість прізвища і звання — закорючка. Хто віддає накази на затримання і проведення фільтраційних заходів і облав, вилучення майна, розпорядження приватною чи державною власністю, невідомо, — «слідчі» на підвалах у балаклавах, тюрми таємні.
Однак з огляду на масовість і тяжкість злочинів, які вчиняються щоденно на тимчасово окупованих територіях щодо цивільного населення, імена командирів військових частин ЗС РФ, які хазяйнують у кожному населеному пункті, мають бути оприлюднені. Влада окупантів має бути персоніфікована, і кожен із командирів повинен понести відповідальність за воєнні злочини, вчинені за його наказом чи його підлеглими, а також призначеними ними «гауляйтерами». Так, як це передбачено нормою міжнародного права щодо командної відповідальності, яка є і в так званому законі про воєнних злочинців (№2689), ухваленому ВР України майже 11 місяців тому і, всупереч конституційному обов’язку, так і не підписаному президентом. Натомість минулого тижня уряд зареєстрував новий законопроєкт, де норму про командну відповідальність підмінено відповідальністю за «бездіяльність командирів».
Тож наразі у кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів фігурують лише українці, які пішли на співпрацю з ворогом. Назвати їх владою можна лише умовно: колаборанти і зрадники, призначені окупантами виконувати обов’язки голів адміністрацій і мерів, — лише ширма і розмовляючі голови для російських каналів. Справжньою кузнею кадрів стали члени партій «Опозиційний блок» і ОПЗЖ, актив громадських організацій Віктора Медведчука і Іллі Киви, колишні депутати з корупційним шлейфом, невдахи і політичні маргінали. Багато старост і депутатів співпрацюють нишком, боячись, з одного боку, окупантів, з іншого — народного осуду і відповідальності. Але якщо дійде до «референдуму», доведеться визначатися.
Кадровий голод призвів до необхідності залучати варягів із окупованого Криму, ОРДЛО та самої Росії. «Народну міліцію» у Мелітополі та Енергодарі сформовано із «козаків» з Донбасу та бійців росгвардії, які навіть інтерв’ю дають у балаклавах.
Мерію Генічеська «укріпили» кримським соратником Віктора Медведчука Олегом Слюсаренком, який, попри активне пособництво окупантам, за вісім років так і не отримав бодай якоїсь посади на півострові. З Москви на окуповану Херсонщину повадився депутат держдуми Ігор Кастюкевич, відвідує лікарні і бібліотеки та радиться із «главою» Криму Сєргєєм Аксьоновим. Місцеві медіа вже називають його «мером Херсона», однак доказів такого кар’єрного стрибка наразі немає.
За відсутності окупаційних адміністрацій на захоплених територіях процвітає мародерство і бізнес під прикриттям «гуманітарної місії» та гучних слів про «відновлення господарських зв’язків із Кримом». На півострів почали завозити значно дешевші овочі з Херсонщини та Запорізької області. Як розповідають сімферопольці, редиску і капусту на гуртовий ринок привозять військовими КамАЗами під охороною росгвардії.
Херсонські фермери, налякані набігами військових та їхніх посіпак на початку окупації, побоюються, що невдовзі почнеться переділ землі та бізнесу. На початку квітня викрали власника великої аграрної компанії «Світанок» Сергія Максименка, який також є депутатом Херсонської обласної ради. Його схопили разом із сином, їхня доля досі невідома. Немає інформації й про іншого відомого херсонця — колишнього нардепа і голову обласної держадміністрації Андрія Путілова, викраденого 8 квітня. Він давно відійшов від політики і займався бізнесом — керував ТОВ «Механічний завод», співвласниками якого є він і канадська компанія. В обох випадках ймовірною причиною викрадення називають віджим бізнесу.
Один із найгучніших мародерських злочинів стався у Мелітополі. З виставкового майданчика компанії «Агротек-Інвест» — офіційного дилера американського виробника сільгосптехніки компанії John Deere в Україні — кадирівці викрали три нові комбайни, трактор, три сівалки загальною вартістю 1,5 млн євро, а також 20 тонн фірмових мастил.
Найцікавіше, що компанії вдалося вирахувати, куди вивезли вкрадену техніку: завдяки встановленим на ній системам, фахівці встановили, що наразі техніка знаходиться у Чечні, в селищі Закан-Юрт неподалік Грозного.
Кому ж дісталася вкрадена техніка? Судячи з адреси, що засвітилася завдяки встановленим маячкам, комбайни і трактор пригнали на територію вже ліквідованого «госхоза «Закан-Юрт», спеціалізація якого — вирощування зернових.
Селище Закан-Юрт входить до Ачхой-Мартанівського району і відоме тим, що це рідне село глави уряду Чечні Мусліма Хучієва та його брата Тамєрлана Хучієва, який очолює адміністрацію району. Останній відомий також тим, що 11 років був виконавчим директором фонду імені Ахмата Кадирова. Тож недивно, що в селі на кошти фонду будується багато соціальних об’єктів, на відкритті яких можна побачити ще одного знакового персонажа — Адама Дєлімханова, що командує нині кадировськими вбивцями на сході України.
Фонд Кадирова-старшого тепер знають і в Мелітополі, бо саме від нього жителям заблокованих населених пунктів окупанти розвозять «гуманітарку» фурами, що обліплені портретами Ахмата Кадирова. Виходить, мелітопольцям — консерви, а в Чечню — новенькі «джондіри». Вигідна «благодійність», одначе.
У житті жителів окупованого півдня, де орудують кадировці і найманці з ОРДЛО, з’явились і нові «податки». У місті Токмак окупанти провели збори місцевих підприємців, на яких під страхом покарання оголосили новий порядок: сплачувати 30% «податків» і комунальні платежі готівкою, а товар привозити з окупованого Криму.
Окупанти не дуже переймаються забезпеченням людей на підконтрольних їм територіях: дефіцит продуктів харчування і ліків зростає, багато віддалених сіл на межі гуманітарної катастрофи. Гуманітарні вантажі з вільної території України блокуються, а ті, що доходять, розкрадаються. Російських товарів сумнівної якості у магазинах окупованого півдня дедалі більше, а от процес рублізації, попри гучні заяви чиновників «уряду» Криму про «перехід на рублі», поки що кволий. У магазинах розраховуються картками українських банків, цінники — у гривні, а рублі, які привозять із Криму для «пенсій», тут таки міняють посіпаки окупантів за «вигідним» курсом.
Ознакою ж того, що окупанти збираються затриматись надовго, мали стати плани про переведення шкіл на навчання «за російськими стандартами». Як повідомив Аксьонов, улітку вчителів із Херсонської та Запорізької областей привезуть на півострів, де їх будуть перекваліфіковувати. «Голова госсовєта» Криму Константинов каже, що, навпаки, педагоги із Криму поїдуть на «звільнені» території перевчати місцевих вчителів правильного викладання. Схоже, про «реформу» примусової русифікації в деталях ще не домовилися.
Тим часом люди з Херсонщини і Запоріжжя зникають. Не тільки в підвалах таємних тюрем. Страх розправи і небажання жити під гнітом «русского мира» жене людей з окупованих територій на вільні. Росіяни стримують потік переселенців, адже населення їм потрібне як живий щит у кожному населеному пункті, що завтра може опинитися на лінії фронту. Втім, відплив нелояльного населення також їм на руку, а перетин численних блокпостів дає можливість здійснювати жорстку фільтрацію.
Особливо багато людей втікає із лівобережної частини окупованого півдня. За версією, яку цілком поділяю, росіяни можуть залишити Херсон та інші населені пункти на правому березі Дніпра і намертво закріпитися на лівому, підірвавши Антонівський і Каховський мости. Тобто зробити те, чого не зробили українські військові, аби стримати рух ворога, який стрімко сунув із Криму. Утримання лівобережжя із шляхом від Росії, ОРДЛО до Криму суходолом і дніпровською водою для півострова Росія вважатиме перемогою.
Однак спочатку потрібен «референдум» про створення квазіреспублік. Плани про приєднання Херсонщини та частини Запорізької області до Криму і РФ поки що офіційно Росією не заявляються, їх чути лише в інформаційному шумі, який традиційно створюється кримськими маріонетками. Але і у разі «відновлення Таврійської губернії» потрібен «референдум». Як провести його у протестному регіоні, Росію мало обходить. Там усе картонне! Намалюють і покажуть правильні картинки з чергами до «дільниць», сльозами радості «звільненого» населення, розповідями про щасливе життя без «нацистів». Периметр озброєних військових у кадр не потрапить.
