– Скажите, а у вас есть карта России в продаже?
– Да, а вам за какое число?
(з просторів соцмереж)
Навіть якщо це не ЗСУ, а Боже провидіння – то в Кремлі мають сприйняти пожежу і обрушення прольотів скрепного Керченського мосту як знак того, що у війні проти України остаточно відбувся перелом і далі буде ще болючіше.
І знак від українців усьому світу, що немає нічого неможливого, коли ти борешся за свою землю і визволяєш своїх людей.
У вогні на залізничній колії Керченського мосту згоріло не пальне, а міф про суперзахищеність цього улюбленого дітища Путіна і терабайти російського блефу про «непотопляємий авіаносець». Як власне і увесь хід війни Росії проти України – це крах міфів про непереможність російської армії, якими годували світ і власних громадян і обломки яких впали на дно протоки разом із прольотами мосту.
Як відреагує Путін на цей удар, що має зачепити й за особисті почуття, адже міст у Керченській протоці вважається одним із його найбільших досягнень? Ядерний удар чи замовчування поразки, як це було із потопленням крейсеру «Москва»? (Скорочена версія цього матеріалу опублікована у виданні ZN.UA)
У Кремлі вміють довести все до повного абсурду і при цьому тримати фейс вершителя історії людства. Коли говорять, що кримський «референдум»- 2014 проходив під дулами автоматів, то мають на увазі повний контроль над півостровом і органами влади, встановлений російською армією. На нових окупованих РФ територіях росіяни організували все буквально: членів «комісій», які ломились у двері українців з «бюлетенями», супроводжували озброєні бійці Росгвардії, під наглядом яких люди «голосували» за приєднання до Росії. Розтягнуте для певності майже на тиждень «волевиявлення» виглядало дешевою пародією навіть на фейковий кримський «референдум».
Спроби повторити на півдні кримський сценарій провалились ще на початку окупації: замість хліба-солі окупанти отримали тривалі масові акції протесту і страшний дефіцит колаборантів для формування своїх органів влади. Однак Путін все рівно хотів, щоб усе «було як у Криму». Не виключено, що слабіючому кремлівському диктатору хотілось заново пережити шалений емоційний підйом, який він «піймав» після анексії Криму і Севастополя, знову відчути себе переможцем, якого обожнює народ і боїться Захід. Однак не тільки це ним керувало.
«Многоходовочка» з авральним проведенням «референдумів» начебто була продавлена «партією війни» в особі генсека «Єдіной Росії» Турчака, заступника голови Ради безпеки РФ Мєдвєдєва і глави Росгвардії Золотова, які переконали Путіна невідкладно запускати процес приєднання до РФ захоплених території. Тоді, мовляв, Україна не зможе їх атакувати – бо це вже буде агресія проти ядерної Росії, і піде на переговори.
Приростання новими багатими землями також мало зіграти анестезійно-відволікаючий ефект від гіркого усвідомлення народом, що за це дароване їм Кремлем щастя треба йти помирати – особисто і невідкладно. Але народ побіг в інший бік: Росію, за різними даними, покинули від 500 до 700 тисяч втікачів від «могілізації» і наслідків війни, які вже позначились на всіх сферах життя.
Шантаж Кремля не вдався. ЗСУ не зупинили контрнаступ, а навпаки, розвинули успіх. Україна подала заявку на пришвидшений вступ до НАТО і відмовилась вести переговори з Росією, поки її президентом є Путін. Захід посилює санкції і продовжує постачання озброєнь. Повторення «кримського тріумфу» Путіна (за який Росії в плані реакції Заходу, за великим рахунком, нічого не було) не відбулось.
При цьому виникла ситуація, якої не було після незаконної анексії Кримського півострова. Приєднуючи українські землі на сході і півдні, де ведуться бойові дії з рухомою лінією фронту, Росія фактично розмиває свої кордони. Із ратифікацією і підписанням Путіним папірців про «принятие» чотирьох українських областей, Росія, фактично, з власної волі відмовляється від своїх міжнародно визнаних кордонів протяжністю більше 800 кілометрів і при цьому не встановлює нові (звісно, вони були б невизнані Україною і світом, але все ж).
Окуповуючи території Грузії у 2008 і України у 2014 роках, Росія намагалась якнайшвидше провести їхню бордиризацію – заблокувати захоплені території та встановити «державний кордон». Нинішня ситуація абсолютно інша. Насьогодні прикордонний стовпчик росіяни можуть встановити хіба що на блокпосту у с.Василівка Запорізької області – на єдиному коридорі, де вузеньким струмочком ще можливий виїзд людей із окупації. І то – тимчасово, поки контрнаступ ЗСУ не почався і на цьому напрямку. Тому речник Кремля Дмітрій Пєсков так і не зміг толком відповісти на питання: де ж тепер кордони РФ після «приєднання» нових територій? Сказав лише, що Росія «продовжить радитись із місцевим населенням». Абсурд? Ні, просто Росія сьогодні.
(Міністр оборони України Олексій Резніков показав мапу, яка підтверджує відвоювання Силами оборони окупованих територій з вересня по жовтень.)
#UAarmy’s autumn offensive, day by day. While the «russian parliament» is intoxicated from the futile attempts at annexation, our soldiers continue moving forward.
This is the best answer to any and all «referenda», «decrees», «treaties» and pathetic speeches. pic.twitter.com/qLCBu0Vdns— Oleksii Reznikov (@oleksiireznikov) October 5, 2022
Що змінюють ці події у «кримському питанні»?
«Обнуливши» свої міжнародно визнані кордони з Україною, Росія скасувала і «державний кордон», незаконно встановлений у квітні 2014 року по адмінмежі АР Крим з Херсонською областю. Його протяжність – близько 170 км по суходолу і озерах Азовського моря. Цього тижня контрольно-пропускні пункти на цій межі, яку вже оголошено «адміністративною», покинули російські митники, але військові блокпости ще зберігаються. Отже, Крим більше нічим не відрізняється від чотирьох щойно анексованих Росією областей.
Більше не «непотопляємий» і не скрепний
Український спротив російській агресії кардинально змінив сприйняття Криму як недоступної військової фортеці, яку Росія збудувала за роки після його окупації, повертаючи йому славу радянського «непотопляемого авианосца».
У березні 2014-го, напередодні «референдуму», ми прогнозували, що захоплений Крим стане для Росії аеродромом підскоку – тут вона «дозаправлятиметься» ресурсами і звідси Путін загрожуватиме світу й Україні. Так і сталось: Крим перетворився на гігантську військову базу, забезпечуючи спочатку сирійську кампанію, а потім – і вторгнення в Україну, та на величезний полігон, де безперервно тренувались всі види і роди збройних сил РФ.
Якість тієї підготовки, як і російської армії в цілому, виявилась дуже сумнівною.
З успішною атакою ЗСУ по аеродрому у Новофедорівці і складам боєприпасів у Джанкойському районі посипався міф про суперзахищенність Криму, який російська пропаганда продавала всі вісім років окупації півострова і вісім місяців – окупації півдня України.
Вибухи на авіабазі рф у Новофедорівці в окупованому Криму, 09.08.2022 Фото: соцмережі
Зі знищенням крейсера «Москва» луснув міф про могутній і непереможний Чорноморський флот РФ, а затоплення враженого ВДК «Саратов» поклало край планам окупантів на порт Бердянск (боєприпаси з корабля так і не підняли).
З кожним ударом розсіюється і завіса сакральності півострова, який Путін буцімто нізащо і ніколи не віддасть, адже Крим – це його прєлєсть і скрепа. І сьогоднішній вибух на Керченському мосту, що вивів з ладу залізничну частину мосту і зупинив рух на автомобільній – тому чергове, але не останнє підтвердження.
Зруйнований вибухом Керченський міст, 08.10.2022 Фото: ssu.gov.ua
Нині вперше за вісім років окупації РФ Криму стала проглядати реальна перспектива його звільнення. Причому – саме військовим шляхом, який досі Україна заперечувала, покладаючись на політико-дипломатичні зусилля (не в останню чергу – під впливом західних партнерів).
Росія усіяла півострів величезною кількістю військових об’єктів, які є легітимною військовою ціллю для ЗСУ, тож наші громадяни, які мешкають поруч із ними, мають заздалегідь подумати про свою безпеку і відселитись від місця потенційної «бавовни» і не дати можливості окупантам використати їх як живий щит.
(OSINT-розслідувач Іраклі Комахідзе оприлюднив «Повний перелік пожежонебезпечних об’єктів Криму», а ЦЖР публікує серію матеріалів «Тут може бути «бавовна», де розповідає про такі об’єкти в містах і районах Криму, аби мешканці півострова могли себе убезпечити).
З початком мобілізації потік людей на виїзд із Криму зріс на порядки – мешканці Криму і Севастополя масово виїжджають із півострова, аби уникнути російської армії і фронту. Для кримських татар ця хвиля особливо болюча: багато з них їдуть в країни Середньої Азії, тобто, фактично – в місця сталінської депортації, боротьба за повернення з яких на батьківщину в Крим тривала півстоліття. Виїжджають не тільки чоловіки, а й жінки-медики, які також підлягають мобілізації.
Мобілізація кримських татар, яких непропорційно кількості населення рекрутують на війну з Україною, – цинічна спроба Росії знищити нелояльну групу мешканців Криму, яка має особливі міжнародно визначені права – права корінного народу на самовизначення на історичній території.
Не відомо, скільки вже мобілізовано мешканців Криму. Попри браві рапорти Аксенова про дострокове виконання «плану», воєнкоми та поліцейські все ще ганяються за резервістами з повістками. Приміром, із 50 повісток, виписаних мешканцям села Холмовка Бахчисарайського району, до вчора вдалося вручити лише 15 чоловікам. Решта виїхали або переховуються. Для «стимулювання» набору мобілізованих окупаційна влада Криму і Севастополя засипає обіцянками пільг: учасникам «СВО» – надати землю, їхнім дітям – місця у дитсадках, підприємства мають виплатити додаткові «підйомні», а банки – кошти на екіпіровку. Попри це, результати мобілізації в Криму відстають від регіонів Росії.
Поза тим, тисячі кримських «мобіків» вже отримали зброю і готуються воювати. Дві тисячі громадян України, які раніше проходили службу в ЗСУ, вже присягнули Росії. «Мобіків» розмістили у двох частинах: 126-ій бригаді берегової оборони у селі Перевальному та 810-й бригаді морської піхоти Чорноморського флоту у Козачій бухті Севастополя. Обидві бригади брали участь у війні проти України на різних напрямках і понесли великі втрати. Тепер їх доукомлектують все ще громадянами України і відправлять проти неї воювати.
Мобілізовані до лав ЗС РФ кримчани в окупованому Севастополі Фото: Скриншот відео
Важкий випадок. За нормами міжнародного гуманітарного права, окупуюча країна не має права призивати до своєї армії мешканців окупованої території. Це – воєнний злочин. І всі роки після 2014 українські правоохоронці, відповідно до норм МГП, визначали примусово призваних до армії РФ громадян України в Криму як потерпілих від злочину, який вчиняє Росія в особі президента, міністра оборони, воєнкомів. Тобто – по всьому ланцюжку злочину. Однак противників вважати мобілізованих українців з Криму потерпілими в Україні з кожним днем кровопролитної війни все більше, і, як кажуть, позиція президента тут дуже жорстка. Відтак прокуратура АРК закликає громадян України в Криму ухилятись від призову, а в разі примусової мобілізації не вчиняти дії, які можуть бути кваліфіковані як воєнний злочин, і не просто складати зброю при відправленні на фронт, а заздалегідь повідомляти про такий намір.
Питання, яке часто задають: чому в Криму немає акцій протесту проти війни і мобілізації, які проходять в різних регіонах Росії? Відповідь дуже проста. Крим – не Росія. Коли в Пітері чи Москві виходили на мітинги з українськими прапорами, у Криму за жовто-блакитну стрічку могли забити до півсмерті. Всі, хто міг організовувати акції протесту, – в тюрмі або виселені із Криму, як усі лідери Меджлісу кримськотатарського народу та українські активісти. Але повірте: людей, які відчинятимуть ворота у містах Криму українській армії більш ніж достатньо. Власне, вони це вже роблять і сьогодні, повідомляючи про пересування ворожої техніки, вильоти літаків, виходи кораблів, ситуацію у всіх сферах життя в окупації.
Транзитна зона «из Петербурга в Херсон»
Від початку російського вторгнення Крим вже не «всеросійський курорт», а всеросійський військовий шпиталь, де все менше медичних послуг дістається місцевому населенню і туристам. Втім, кількість туристів і без того впала мало не вполовину, бо до Криму тепер ніхто не літає – Росавіація заборонила польоти на російському півдні і в Криму у зв’язку з «СВО». Тож новий супердорогий аеропорт «Сімферополь», який після 2014 року через санкції обслуговував тільки рейси до Росії, після 24 лютого взагалі закритий.
Крим нині – це транзитна територія для перекидання із Росії на південний фронт живої сили і техніки. Кримський міст врешті виконує ту функцію, заради якої він і будувався (крім розпилу мільярдів для друзів Путіна, звісно).
У зворотному напрямку Крим – це транзитна територія «зернового експресу», суходольного шляху транспортування краденого чи купленого під примусом за копійки у аграріїв Херсонської та Запорізькій областей зерна, насіння соняшнику, овочів, фруктів та іншого добра. Все, що можна було віджати на окупованому півдні і продати – було вивезено через кримські порти на незаконний експорт або через Керченську протоку – у Росію. Саме так у родовому селі глави уряду Чечні і екскерівника фонду Ахмата Кадирова опинилися вкрадені в Мелітополі комбайни та трактор John Deere.
Колона російських вантажівок з награбованим зерном рухається з Мелітополя до Криму Фото: investigator.org.ua
Крадене не приносить користі Росії. Одним із завдань, які попутно мало вирішити вторгнення в Україну, було відновлення доступу до дніпровської води, яку Крим втратив через окупацію у 2014 році. Нестача прісної води залишилась мало не єдиною проблемою, яку Росія так і не змогла вирішити на півострові за вісім років, оскільки водночас із збільшенням варварського видобутку підземних вод йшли процеси колонізації (населення у Сімферополі і Севастополі зросло вдвічі) і мілітаризації. «Мiнiстерство» сільського господарства Криму жаліється, що пуск дніпровської води ніяк не вплинув на успіхи аграріїв, а для покращення експлуатації Північно-Кримського каналу треба 14 млрд. рублів.
Через відмову Росії надати зелені коридори для цивільного населення Херсонщини Крим став одним із шляхів порятунку українських біженців із окупованого сходу і півдня до Європи і України. Їхній потік із початком часткової мобілізації до армії РФ значно зріс за рахунок мешканців півострова. Тікають не тільки політичні українці, які не хочуть воювати проти своєї країни, а й колаборанти, які по тихому спродують земельні ділянки, автомобілі, дачі, підприємства – і вивозять гроші у Грузію, Чехію, Казахстан та інші країни, де відкривають бізнес. Подалі від Росії, ФСБ і війни.
У Кремлі ще не прийняли рішення щодо створення «Кримського федерального округу», до якого увійдуть Крим, Севастополь, Херсонська та Запорізька області (точніше, їхні частини).
Існування федеральних округів взагалі не передбачено конституцією РФ. Однак Путін захотів отримати більше влади над «рівноправними суб’єктами федерації» і в 2000 році створив вісім федеральних округів, посадивши в кожному свого намісника – повноважного представника. Це государеве око наглядає за місцевими князьками і координує представництва федеральних органів влади.
У 2014 році, після незаконної анексії АР Крим і Севастополя, Путін створив Кримський федеральний округ (КФО), а повпредом призначив Олега Бєлавєнцева, активного учасника окупації Криму, колишнього шпигуна і «гаманця» Сєргєя Шойгу, з яким він пиляв мільярди ще у часи керівництва МНС Росії. Проіснував Кримський округ всього два роки «перехідного періоду», а потім Крим і Севастополь перекинули у Південний округ.
На посаду представника президента в ще не створеному КФО вже націлились гауляйтер Криму Сергій Аксенов і відставлений з «Роскосмоса» Дмітрій Рогозін. Власне, Аксенов зайняв низький старт ще в перші місяці окупації, коли велись розмови про відновлення Таврійської губернії. Він розвинув неабияку активність, окучуючи нові території з ще не розграбованими ресурсами. Однак після того, як заступник глави АП Росії Сєргєй Кірієнко «укріпив» кадри, створивши над адміністраціями неефективних колаборантів надбудову – «уряди», укомплектовані росіянами, – Аксенова тихо посунули із Херсонщини.
Суттєва деталь: «уряд» у Херсонській області очолив Сєргєй Єлісєєв, віце-прем’єр уряду Калінінградської області, до того він був заступником мера Вологди, а ще раніше – служив в ФСБ. Географія його кар’єри фактично співпадає з призначеннями генерал-майора ФСБ Леоніда Михайлюка, який з з 2019 року очолює управління ФСБ по Криму, яке відпрацьовує усі «справи» по окупованій Херсонщині.
Тож Аксенов у цій компанії ФСБшників був явно зайвим, натомість його «прикріпили» до окупованої Запоріжчини. «Главі» Криму вдалося прилаштувати в окупаційну адміністрацію свого друга – ексдепутата Держдуми Андрія Козенка, який залишився без мандата через корупційний скандал. Інший протеже Аксенова – екс«міністр» транспорту Криму Анатолій Цуркін, який злетів з посади і був засуджений за сприяння сімейному бізнесу при перевезеннях паромами Керченської переправи, успішно промишляє на окупованому півдні вантажними перевезеннями. Зерно, бітум, пальне, продукти – все що завгодно у будь-якій кількості («Коли мене питають, скільки фур я можу надати, я питаю – а скільки треба?»).
Конкуренція за контроль потоків на нових ТОТ після їхньої анексії посилиться, якщо ЗСУ їх не звільнить у найближчій перспективі, а Росія почне їх фінансувати вповні. Не в таких обсягах, як це було в Криму, але годівничка для причетних порожньою не буде, а ресурси в тому ж Криму вже вичерпуються.
Співавтор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини.
