З першого дня великої війни Росії проти України захищати Батьківщину зі зброєю в руках пішли люди абсолютно різних професій і соціального статусу. На Запорізькому напрямку в складі 115-го батальйону Територіальної оборони рідну землю боронить керівник однієї з громад регіону. Над позивним довго не думав – «Голова». Із міркувань безпеки його рідних ім’я нашого героя ми назвемо після повного звільнення окупованого півдня .
Його знають у Запорізькій області як голову однієї з найуспішніших громад. Навесні йому виповнилося 55 років. Раніше він служив в МНС, потім працював у відділі цивільного захисту райдержадміністрації. А з 2010-го очолює громаду, яку вважають за приклад успіху реформи децентралізації – дороги будуються, садочки працюють, інвестиції залучаються.
Голова сільради брав безпосередню участь у формуванні підрозділів територіальної оборони Запорізької області і не вважає чимось дивним, що пішов воювати.
«Ну, а як ви собі уявляєте? Пішли мої колеги, мешканці моєї громади, а я що, не піду? Я всі ці роки створював батальйон ТрО, сидів на зборах, в сільських радах створював загони самооборони, а тоді раз – і здриснув? Ні, так не годиться!», – каже «Голова».
Вранці 24 лютого він чітко знав, що треба робити. Поїхав до військової частини, що розташована на території громади. Впевнився, що допомога не потрібна, зв’язався з командиром батальйону ТрО і повідомив, що готовий приступати до служби.
Але спочатку завершив свої справи як голова громади. Зібрав сесію, надав право підпису заступнику. Депутати внесли зміни до регламенту, щоб можна було проводити засідання в режимі онлайн. І вже по обіді відбув до частини.
«Голова» з побратимами Фото з особистого архіву «Голови»
«План щодо дій за таких умов, що склались на 24 лютого, у нас був. Ми виїхали за територію міста, уточнили де саме маємо замінувати мости, щоб затримати ворога, замовили вибухівку і навіть відправили за нею автівку. На жаль, тротилу так і не дочекалися», – розповідає «Голова» і сумно хитає головою – «Не будемо зараз аналізувати, чого воно так сталося».
Розвідувальний взвод на чолі з командиром з позивним «Панчо» відправили у гапрямку просування колони ворога, яку зустріли на в*їзді в Мелітополь. Одну машину БМД ліквідували, ще одна – перекинулась через атаку тероборонівців. Тримали оборону до наступного ранку і вже тоді отримали наказ відступати на Василівку.
Не можу не запитати у «Голови» про співвідношення сил, адже безкінечні російські колони, що кілька днів поспіль ішли з Криму на Запоріжжя по сімферопольській трасі, бачили всі – це були тисячі одиниць техніки. Як тероборона могла протистояти такій навалі?
«Задача територіальної оборони на той час була в затримці ворога на всіх етапах, щоб ЗСУ могли перебудувати оборону і підтягнути основні сили. На той момент тероборона спрацювала. Ще на підході до Мелітополя ворог отримав перші втрати. Якби не було цього спротиву, орки вже 29 лютого були б у Запоріжжі», – впевнений «Голова».
Результати роботи підрозділу: знищена ворожа техніка Фото з особистого архіву «Голови»
Трохи розказує про бойові завдання, які отримували в перші дні. Наприклад, треба було завести дві колони бійців Нацгвардії в Мелітополь, коли в південну частину міста вже зайшли російські війська. На жаль, успішно заведені підрозділи не змогли втримати адміністративні будівлі й виконати доведене завдання. Не були готові ні тактично, ні морально.
Перший контактний бій мелітопольські тероборонівці отримали біля села Любимівка. Це була неочікувана зустріч з ворогом, проте тероборонівці змогли відбити атаку, знищити три автівки і близько тридцяти російських військових. Там же підрозділ поніс і перші втрати.
«Був замінований міст, і три наших військовослужбовці його охороняли. На жаль, вони залишились там назавжди. Ми знаємо, де вони захоронені, знаємо, де їхні документи. Як тільки звільнимо територію – перепоховаємо з почестями», – каже «Голова».
«Голова» з побратимами. Фото з особистого архіву «Голови»
Перший масований обстріл упродовж сорока хвилин прямою наводкою мелітопольські тероборонівці пережили біля Василівки. Вимушені були відійти, знову втрачали людей. Тепер підрозділ несе службу на Запорізькому напрямку.
Прошу «Голову» познайомити наших читачів із бійцями підрозділу. Каже, хто в них тільки не воює: вчителі і їхні учні, трактористи, фермери, робітники, підприємці, журналісти. Не має значення, ким ти був до війни – важливо, ким ти є зараз. Чи є серед бійців жінки?
«Аякже! Є у нас воїн, який прийшов воювати разом з мамою! Вона виявилася дуже вправним розвідником. На першому етапі, коли було незрозуміло, чи є в населеному пункті ворог, вона сідала на «легоквушку» і просто їхала попереду, а проїхавши село, віддзвоювалась і доповідала обстановку», – розповідає «Голова».
У його підрозділі воюють жителі з усієї окупованої території півдня.
«Є в нас «бойові генічани». Під обстрілом витягли російський танк з боєкомплектом, ми його потім подарували суміжникам в «хороші руки». Відбивали у ворога і БМП, і БТР. Є гарні хлопці з Запоріжжя – вчений, юрист, спортсмен. Усі одинаково мотивовані на боротьбу. А спортсмен так ще і з першого дня війни відмовився спілкуватися російською… Є дуже креативні. Я собі в сільраду вже начальника управління перспективного розвитку пригледів».
«Воюємо не тільки в окопах». Фото з особистого архіву «Голови»
«Голова» каже, що розчарування в людях, з якими воює, немає. А от робота військкоматів дивує, м’яко кажучи: у квітні прислали «поповнення» із людей, що мали по кілька відсидок, та хворих на наркоманію. Відповідальність за таке комплектування частини, яке можна прирівняти до диверсії, і досі ніхто не поніс.
Попри військову службу, сільський голова підтримує постійний зв*язок зі своєю громадою.Каже, дуже радий тому, що реальних колаборантів виявилось небагато – усього близько десятка на всю громаду. Однак серед зрадників є і посадовці місцевого самоврядування – секретар ради, заступник голови. І їм прощення точно не буде.
«Вони повелися на гроші, хоч і запевняють, що пішли на співпрацю «заради людей». А тепер у них дуже мало надії дожити до суду. Їм би краще заховатися на час звільнення, а потім швиденько шукати можливості здатися правоохоронцям. Бо того, що вони роблять нашим людям – погрожують підвалами, примушують до співпраці і отримання документів РФ, вимагають бути лояльними до ворога – пробачати не можна. Боюся, що всіх зрадників очікує «ніч довгих ножів», – каже голова сільради.
Підрозділу пригнали новий автомобіль. Фото з особистого архіву «Голови»
Вважає, що всіх, хто співпрацював з ворогом, а також їхні родини, однозначно треба позбавляти права на громадянство України. Втім, до колаборантів, які давно були агентами російських спецслужб, таких, наприклад, як Євген Балицький, так званий в.о. губернатора, чи Юрій Радьков, голова Мирненської громади, можуть бути питання і у ФСБ.
«Бо вони транслювали своїм кураторам в РФ не реальну ситуацію, а своє бачення, своє відношення до України. Через це ніхто не чекав партизанського руху, такого спротиву мешканців, навіть такої кількості тих, хто виїздить іх окупації, не чекали. Реально думали, що їх тут будуть з радістю зустрічати», – каже «Голова».
Сільський голова-воїн впевнений у нашій перемозі, але помилки, які ми допускали до війни, мають бути виправлені.
«Бо провина за цю війну є і на нас. Це ми допустили такий рівень корупції. Це ми за 30 років не спромоглися на єдину національну ідею. Я дуже хочу, щоб військові після перемоги йшли у владу.
Бо Росія не зміниться, це країна рабів і диктатури, яка завжди з кимось воювала. Навіть після розвалу ( а частину земель Росія точно втратить) дрімуча брудна Московія все одно буде лізти до сусідів. Ми не браття, це точно. Ми їхніх поранених витягаємо і лікуємо, а вони навіть своїх не рятують. Навіть тіла ми намагалися їм віддати, а вони відмовилися. І нам наших побратимів не віддали.
У нас немає великого досвіду державотворення, але є любов до своєї землі, прагнення свободи. Тож нам треба, щоб до влади прийшли люди, що люблять Україну і себе, як громадянина своєї вільної країни. Тоді все в нас буде гаразд».
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
