25 жовтня у хорватському Загребі відбувся Перший парламентський саміт Кримської платформи. Йому передували дискусійні панелі лідерів думок і членів Експертної мережі Кримської платформи, присвячені звільненню Криму від російської окупації.
У саміті у різних форматах взяли участь делегації з понад 50 країн та інституцій. Загалом близько 400 політиків з усього світу, з парламентських асамблей, міжнародних організацій, Європарламенту. Україна також запросила до участі країни, які не є членами Платформи, зокрема, з Південної Америки, Африки та Азії.
Про що говорили та чи змінилася думка міжнародних партнерів України щодо виключно політико-дипломатичного шляху деокупації Криму? Ці питання в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар поставили Аліні Фроловій — заступниці голови правління Центру оборонних стратегій і координаторці безпекової групи Експертної мережі Кримської платформи.
Валентина Самар: Почнемо із загального. Якщо порівнювати саміт у Києві минулого року і теперішній, між якими повномасштабна війна, чи змінилася думка західних партнерів щодо вирішення «кримського питання» дипломатичним шляхом, а не збройним? Ми побачили таке вікно можливостей. А вони?
Аліна Фролова: Якщо ми говоримо про політичних представників західних країн, моє враження — зараз не існує консенсусу з приводу того, що Україна має право звільняти Крим мілітарними засобами. Ніхто відкрито не говорить про переговори. Вчора в дискусії з експертом я зіштовхнулася з натяком на те, що будь-яка війна закінчується мирними перемовинами і, можливо, цей час настав. Але це експертна думка, якій я опонувала. На політичному рівні я не чула заяв про неможливість звільнення військовим шляхом.
Валентина Самар: Як саме законодавці країн-учасниць Кримської платформи, бо ми говоримо про парламентський саміт, можуть практично долучитися до нашої боротьби за Крим?
Аліна Фролова: Законодавча ініціатива тут дуже важлива. Бо по факту не існує загального міжнародного законодавства, яке було б обов’язковим для виконання. Тим більше, Росія більшу частину міжнародного законодавства просто не визнає.
Наприклад, арешт активів за кордоном. Кожна країна, яка вважає, що ці активи і кошти мають бути передані Україні, має змінити національне законодавство, щоби мати змогу це зробити. Тому що раніше такої передачі просто не передбачалося без рішення відповідних міжнародних судів. В цій ситуації це не дуже можливо і це затягує процес. Є політична воля розглядати питання передачі цих активів, і це залежить в тому числі від парламентів.
Другий приклад — продаж або передача зброї та обладнання Україні. В багатьох країнах згода на це видається сенатами, парламентами і парламентарями. По-третє, затвердження бюджетів, які будуть витрачатися на допомогу Україні. По-четверте, санкції. Або, скажімо, законодавство, яке пов’язане з можливістю приєднання до документування воєнних злочинів, які скоює Росія. Тобто роль парламентів досить важлива. Дипломатія на парламентському рівні має сприяти пришвидшенню прийняття відповідного законодавства.
Валентина Самар: Перший день форуму був відданий на відкуп експертам, лідерам думок. На яких аспектах саме в секторі безпеки наголошували ви і який фідбек від партнерів відчули?
Аліна Фролова: Панель, в якій я брала участь, була присвячена реінтеграції Криму. Фактично вона складалась з двох частин: політичний вимір, коли представники влади озвучували свої пропозиції, і експертний. Тут ми розглядали реінтеграцію з посиланням на хорватський досвід повернення територій після війни. Дискусія скоріше точилася довкола методів реінтеграції, правильного моменту вступу в такі переговори.
Я відстоювала досить жорстку українську позицію. Про те, що ми самі визначаємо шляхи реінтеграції. Ми самі будемо визначати принцип поводження з російським населенням, яке незаконно оселилося в Криму після 2014 року. Ми самі будемо визначати політику стосовно відновлення всіх порушених прав. Партнери не завжди сприймають це в такому різкому тоні. Але принципова згода з тим, що Україна має самостійно визначати свою долю, вона є.
Аліна Фролова і Валентина Самар Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Президент Володимир Зеленський в своєму виступі просив підтримки за трьома основними напрямками: безпека, фінанси і санкції. На сьогодні у країнах ЄС фактично нульова відповідальність за порушення так званих кримських санкцій. Як не прикро, але з 2014-2015 років ці санкції досі містять винятки, їх практично не змінювали. Чи йшла мова про оновлення цих санкцій, виходячи з нових реалій?
Аліна Фролова: Окремої дискусії про санкційну політику не було. Вона згадувалась в контексті. Моя особиста думка: санкційна політика може бути покращена в тому числі Україною. Я багато разів чула в кулуарах не тільки тут, а в принципі спілкуючись з представниками європейських країн, що впроваджуючи санкції, вони вичерпали найбільш очевидні і легко досяжні для них речі.
Якщо ми говоримо про поглиблення і розширення санкцій, має бути проведена ретельна експерта робота. Які це можуть бути санкції, яким чином вони можуть накладатися і регулюватися? Такої експертної роботи всередині самих європейських країн не вистачає, тому що ця тема не була затребувана.
Мені здається, це гарна нагода для українських експертів, які могли б провадити таку роботу. І вони це роблять. Але крім того, вони мають доставляти результати своєї роботи до європейських країн, які можуть бути, в гарному сенсі, лобістами наших інтересів при впровадженні санкцій.
Валентина Самар: Які основні ваші висновки з парламентського саміту?
Аліна Фролова: Подивимося на остаточний текст Декларації. Ми знаємо, що такі документи до останнього моменту правлять, вносять коментарі від усіх сторін. Але той текст, який я бачила, дипломатичною мовою досить чіткий. Це незвична риторика для дипломатичних документів. Для мене це є гарною ознакою того, що консенсус з приводу дій Росії є.
Я пам’ятаю, як дуже важко погоджувався документ інавгураційного саміту. Були бої за кожне формулювання, в тому числі стосовно санкційної політики. Зараз тональність документа відрізняється: вона чітка, зрозуміла, покриває всі ключові питання, які підіймає Україна.
Я думаю, що Україна має дуже активно використовувати такі речі, цю сформовану думку. Ми маємо докладати більше зусиль і пам’ятати, що уряди і парламенти змінюються. В нас низка виборів, і ми все одно маємо утримувати курс європейських країн на Україну.
Мені не вистачило інтеграції, взаємопроникнення експертної думки і парламентської. Це були трошки окремі треки, і я вбачаю в цьому слабкість. З цим потрібно працювати. Бо саме експертна думка формує політики, які потім впроваджуються.
