Не встиг Віктор Маруняк, староста Старої Збур’ївки Скадовського району оговтатися після катувань у російському полоні і виїхати з окупованої Херсонщини, як йому вже почали надзвонювати друзі з Латвії і пропонувати прихисток у своїй країні. Чекати довелося недовго, хоча ті два тижні між виходом на волю і виїздом на підконтрольну українську територію для нього були продовженням жахливого етапу в його житті.
Виїхати з окупованої Херсонщини Віктору Маруняку допомогли херсонські друзі. Через місцевий лиман він спочатку дістався до одного з найвіддаленіших сіл на Кінбурнській косі, а вже звідти його переправили до розташованого на протилежному березі Очакова, що на Миколаївщині. Таким шляхом, крім нього, з окупаціі змогли виїхати й десятки інших людей. Після нетривалих переїздів вільною Україною Віктора Маруняка забрали латвійські волонтери і довезли до столиці своєї країни. Там йому запропонували прихисток в Юрмалі, де він перебував до кінця жовтня.
Латвія: «пояснювати, що зі мною та іншими бранцями витворяли росіяни і на що взагалі здатна Росія тут не було жодної потреби»
Маруняк згадує, що російські окупанти «завітали» до нього в перший же день свого перебування в Старій Збур’ївці. Вони одразу відібрали його будинок і влаштували в ньому свою казарму.
В полон старосту схопили в день його 60-річчя, 21 березня 2022 року. Тримали спочатку в самому ж селі, а потім у Херсоні, постійно били, катували електричним струмом, одночасно поливаючи його водою і примушуючи до співпраці.
Віктор Маруняк. Фото: Вгору
«Пояснювати латвійцям, що витворяли зі мною та іншими бранцями росіяни і на що взагалі здатна Росія, не було жодної потреби. Вони все розуміли без зайвих слів. Хоча там, де ми жили – в Юрмалі – було дуже багато росіян. Так склалося історично: заможні росіяни любили скуповувати нерухомість в цьому курортному місті ще з радянських часів. Коли я виходив у місто мені різало вуха те, що чув там переважно російську мову, ще й з яскраво вираженим московським акцентом. Але навіть у Юрмалі я зустрічав дуже мало російськомовних, які б підтримували Росію. Хоча, звісно, такі там теж є. Та навіть у Ризі під час демонтажу пам’ятника так званим «воїнам-визволителям» прийшло лише біля півсотні проросійськи налаштованих людей, які виступали проти його знесення. Як для столиці це зовсім небагато», – розповів Віктор Маруняк.
Знесення пам’ятника так званим «радянським визволителям» у Ризі. Фото: соцмережі
Усюди в Латвії він був свідком величезної підтримки України і українців. Національній реабілітаційний центр «Вайварі» в Юрмалі приймав на реабілітацію поранених українських військових. У туристичному центрі в колишній місцевій паперовій фабриці відкрився український волонтерський центр, де почали робити окопні свічки, збирати гуманітарну допомогу для України і для наших військових.
І в Ризі, і в Юрмалі, і в інших латвійських містах ставлення до українців було як до рідних братів – стверджує Віктор Маруняк. Усюди йому надавали максимальну допомогу з лікуванням, оформленням документів. Та й він сам бачив, як до центру допомоги українським біженцям в Юрмалі місцеві збирали посуд, одяг, продуктові набори та інші потрібні їм речі.
«Підтримка України Латвією не стихає, – погоджується представниця української діаспори в Ризі, журналістка, авторка програми «Ми з України» на Латвійському суспільному радіо Людмила Пилип. – Попри те, що Латвія – невелика і не багата країна, вона дуже сильно підтримує українців. Бо вони, як тут кажуть, захищають не лише свою країну, а також і Латвію, яка має великий спільний кордон з Росією і Білоруссю. Всі розуміють, що російські апетити не обмежуються однією Україною і що жертвою російської агресії та її спільниці Білорусі може стати будь-хто з їхніх країн-сусідів».
Про це відкрито говорить й сама Росія, пояснюючи свої ворожі наміри проти України та інших сусідніх країн бажанням «захистити російськомовне населення». В Латвії не можуть до цієї загрози ставитись легковажно, адже тут приблизно чверть населення є етнічними росіянами, а майже 40% – російськомовними.
За словами Людмили Пилип, Латвія з перших місяців повномасштабної агресії РФ проти України почала боротися з російською пропагандою і з 9 червня 2022 року заборонила трансляцію російських телеканалів. Звісно, залишається якась частка людей, які не можуть злізти з пропагандистської кремлівської голки і дивляться ці телепрограми в інтернеті. Проте російський медійний вплив навіть на російськомовне населення в Латвії протягом 2022 року істотно впав.
Людмила Пилип. Фото: facebook.com/ludmila.pilip
Іншим свідченням зменшення російського впливу на цю країну стало анулювання латвійським регулятором у грудні 2022 року ліцензії російському нібито «ліберальному» телеканалу «Дождь» та рішення про виселення його з орендованого приміщення в Ризі. Сталося це після того, як «Дождь» неодноразово демонстрував в ефірі карту РФ з українським Кримом у її складі, а ведучий каналу розповідав про те, як допомагає російським військовим, котрі воюють в Україні.
«Ані телеканал «Дождь», ані «Медуза», яка давно тут працює, ніколи не були орієнтовані на місцеву, латвійську аудіторію. Вони завжди своєю головною аудиторією вважали росіян, які мешкають на території Росії. Ці ЗМІ жили та живуть окремо від місцевої аудиторії. Але у нашого суспільства є й вимоги до тих, хто сюди приходить. Якщо вже ви до нас прийшли, то маєте відповідати тим законам та нормам, які тут існують. Просто бути ліберальним ЗМІ – цього мало. Тут усі ліберальні ЗМІ, неліберальних тут немає», – прокоментував в інтерв’ю NV.ua голова правління AS Delfi, латвійського підрозділу мережі новинних онлайн-медіа в країнах Балтії Костантінс Кузіковс.
Після повномасштабного нападу Росії на Україну і етнічні росіяни, і російськомовні жителі в Латвії почали втрачати свою ідентичність– переконана латвійська журналістка Людмила Пилип. За її словами, чимала частина цих людей не розуміють, як їм тепер жити після того як їхня країна напала на іншу. Токсичність Росії і запровадження проти неї санкцій призвели й до розірвання бізнес-зв’язків між Латвією і РФ. Чи не найбільше це зачепило бізнес Юрмали, яка ще з радянських часів притягувала багатьох росіян, перетворившись на латвійський острівець російського марнотратства.
«В Латвії завжди уважно слідкували за подіями в Україні. Латвійці міцно ідентифікували себе з нею ще з часів Помаранчевої революції. Ці події ми сприймали як частину історії, яка могла б статися у нас. Особливо гостро це відчувається з початку російської агресії проти України в 2014 році, адже війна у вас ніби подовжує термін мирного існування тут», – каже відомий латвійський кінорежисер Юріс Пошкус.
Юріс Пошкус. Фото: Foto: LETA Ieva Čīka/lsm.lv
У Латвії постійно про це пам’ятають. За словами журналістки Людмили Пилип, уже на другий день після повномасштабного вторгнення РФ в Україну тут провели великий концерт солідарності, на якому латвійці закликали країни Заходу до застосування проти РФ жорстких санкцій. В Латвії постійно збирають гроші на закупівлю військових скутерів та іншої техніки. Наприкінці 2022 року в Латвії відбувся благодійний марафон Dod Pieci! («Дай п’ять!»), під час якого зібрали майже 900 тисяч євро для українських дітей-біженців. А одному з організаторів цього марафону, українському журналісту і волонтеру Володимиру Бірюкову разом із латвійськими друзями вдалося зібрати для України ще близько 1 мільйона євро. На ці кошти за запитом Міноборони України придбали 15 джипів, 45 розвідувальних дронів Atlas Pro. Окрім того 155 безпілотників, наземні станції управління, ретранслятори, комплекти запасних частин Міністерство оборони Латвії і компанія ATLAS Aerospace передали Україні безоплатно. Також Рига передала своєму місту-побратиму Києву кілька десятків автобусів, наповнених необхідною гуманітарною допомогою.
Ді-джеї марафону «Дай п’ять!» Фото: lsv.lv
Латвія допомагає Україні й на рівні культури. В місцевому художньому музеї «Ризька біржа» в січні 2023 року вперше відкрилась персональна виставка робіт відомого українського художника Івана Марчука. Сама «Ризька біржа» до повномасштабної війни співпрацювала з розграбованим російськими окупантами Херсонським художнім музеєм імені Олексія Шовкуненка і зараз готує вантаж з гуманітарною допомогою, який незабаром має доїхати до Херсона.
«Загалом весь останній рік можна сміливо назвати роком України в Латвії. Бо Україна показала, що є не «шароварною», а інтелектуально розвинутою країною. Також латвійці у захваті від того як українці захищають свою країну від ворога. Вони кажуть – «cepuri nost», тобто – «знімають капелюха» перед Україною і українцями», – каже Людмила Пилип.
Вдячним латвійцям залишився і староста Старої Збур’ївки Віктор Маруняк.
«У жовтні 2022 року ми переїхали з Юрмали до Німеччини – там живе наша донька, яка давно вже нас кликала до себе. Але майже півроку життя в Латвії я ніколи не забуду, як і неймовірного ставлення латвійців до себе і до інших українців», – зазнався він.
Литва: «24 лютого наша толерантність до Росії закінчилася»
У сусідній Литві з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну зареєструвалося більше 70 тисяч українських біженців. Багато жителів Херсонської і Миколаївської областей обрали для свого прихистку третє за величиною литовське місто Клайпеда. Чимало своїх земляків тут постійно зустрічає Наталія* з Херсонщини. Сама вона переїхала до Клайпеди за кілька місяців до окупації рідного міста на українському півдні, тож добре пам’ятає як литовці почали активно допомагати українцям.
Захід на підтримку України в Клайпеді, 6 березня 2022 року. Фото: obzor.lt
«Ще до 24 лютого 2022 року головною топ-темою всіх литовських новин була Україна і загроза великого російського вторгнення. Про те, що повномасштабна війна неминуча тут говорилося і аналізувалося надзвичайно серйозно. Я намагалася попередити своїх рідних і знайомих на Херсонщині, просила їх зібрати тривожні валізи, але всі з мене сміялися. Я й сама була шокована тим наскільки легковажно до прогнозів щодо російського вторгнення ставилась українська влада, як вона заспокоювала людей і закликала думати про шашлики на травневі свята. В Литві ж про велику війну говорили всі, навіть всі застілля, як правило, починались з розмов про Україну», – згадує жінка.
За словами Наталії, у переважної більшості мешканців Клайпеди не було жодних ілюзій стосовно Росії. Давалася взнаки близькість міста до Калінінграда й велика кількість місцевого російського та російськомовного населення, яке за три десятиріччя після відновлення литовської незалежності так і не спромоглося вивчити литовську мову.
Російська агресія проти України була сприйнята литовцями як загроза й для власної країни. Тому вже навесні 2022 року тут прийняли рішення про зниження рівня дипломатичного представництва з РФ і про закриття консульства РФ в Клайпеді.
Самі литовці з першого дня активно допомагають українцям. Як і інші країни ЄС Литва почала надавати біженцям з України статус тимчасового захисту, що надає право на освіту, медичне страхування, соціальну допомогу, доступ до ринку праці та постійне проживання терміном на 1 рік з можливим продовженням.
«У Литві швидко створили пункти прийому біженців. Компанії-перевізники надавали свій транспорт, людей почали селити в готелях, багато хто з литовців приймав їх у своїх квартирах. Спортивну залу в Клайпеді віддали для прийому українських біженців і надання їм необхідної допомоги. Місцева спілка українців залучила студентів місцевого коледжу, допомагала розселяти біженців, збирати гуманітарну допомогу для Чернігівської, Херсонської та інших областей. Багато допомоги збирають литовські волонтери, з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну тут налагодили виробництво пластин для бронежилетів, передають українцям дрони, рації, окопні свічки, місцеві жінки в’яжуть шкарпетки, плетуть маскувальні сітки», – каже Наталія.
Святкування Дня Незалежності України в Литві 24 серпня 2022 року. Фото: Укрінформ
За її словами, литовці дуже негативно ставляться до росіян, хоча тут теж вистачає проросійськи налаштованих людей – переважно серед російськомовних. Далося взнаки багаторічне засилля російського телебачення. Через розпалювання війни та ненависті в Литві вже забороняли деякі російські державні пропагандистські телеканали. А у вересні 2022 року литовський Сейм запровадив тимчасову заборону на ретрансляцію та розповсюдження радіопрограм, телепрограм та окремих програм в інтернеті, створених особами, які прямо чи опосередковано керовані, контрольовані або фінансуються країнами-агресорами – Росією та Білоруссю.
«Ставлення до Росії і росіян у Литві радикально змінилося після 24 лютого. До цієї дати ми були дуже толерантною нацією. Приміром, у курортній Паланзі, де у мене проживає багато родичів, до 2022 року завжди було багато туристів з РФ, місцеві активно вели бізнес з росіянами. Велика війна все змінила, люди припинили згадувати з ностальгією радянські часи і говорити про свою дружбу з Росією. Для переважної більшості жителів Литви Росія стала токсичною країною, литовці впевнені, що її потрібно максимально ізолювати принаймні до тих пір поки вона не припинить свою агресивну політику по відношенню до інших. Сприймати її і її культуру так, як це було раніше, в Литві стало неможливим. Наша толерантність закінчилася», – говорить Вікторія Горбатенко, підприємниця, яка проживає в Укмергському районі Литви.
Сама Вікторія народилася в Херсоні, там же провела перші п’ять років свого життя: її батько українець, а мати – литовка. Після розлучення батьків вона з мамою повернулася до Литви, де й живе досі. Попри те, що вона виросла не в Україні, вона дуже любить цю країну і вважає себе херсонкою та надає допомогу Херсонщині.
Вікторія Горбатенко каже, що живе в провінції, але навіть там у невеликих містечках надають величезну підтримку українцям і приймають українських біженців. Багатьох із них влаштовують на роботу в сфері послуг, навіть без знання литовської мови, всюди постійно проводяться різноманітні акції на підтримку України.
«Залишається в Литві й частина проросійських людей, але вона нечисленна і як правило не дуже освічена. Переважна ж більшість литовців розуміє, що Росія насправді вважає своїми ворогами не лише Україну, а й усі країни Балтії і бореться з будь-яким демократичним суспільством. Якщо Україна програє, то це обернеться проти нас. Литва не може цього допустити і намагається всіляко підтримувати українців», – підсумовує Вікторія Горбатенко.
Естонія: «Це теж наша війна»
Для багатьох українців країни Балтії стали транзитним пунктом під час довгої і виснажливої дороги з окупованих територій через Крим, Росію і Польщу. Ті, кому довелося долати цей шлях як один із найжахливіших спогадів у своєму житті згадують російський прикордонний пункт з Латвією в селі Бурачки Псковскої області.
В таких умовах просто неба по кілька діб змушені чекати своєї черги на російському КПП Бурачки українці, які намагаються виїхати з окупованої Херсонщини, жовтень 2022 року. Фото: ЦЖР
«Росіяни перетворили цей пункт на справжній концтабір, де всіляко знущалися з українців, які намагалися врятувати свої життя. Проходження всіх формальностей тривали там дуже довго, мені та іншим людям доводилося ночувати просто посеред неба, сидячи на своїх речах у дощ і мряку. Представники ФСБ проводили принизливі допити. Кілька днів, проведені у Бурачках були одними з найстрашніших у моєму житті», – зізналася жителька Херсонщини, якій восени вдалося виїхати з окупованої території.
Як жахливий сон згадує свою довгу дорогу зі свого окупованого міста через Крим і Росію й мешканець Нової Каховки Артем*. Разом із дружиною і собакою він виїхав наприкінці літа 2022 року власною машиною. Однак приблизно на середині шляху його автівка безнадійно зламалася, тож Артему довелося витратити всі заощадження на ремонт і на евакуатор до естонського кордону. Там, уже до естонської частини кордону, машину довелося штовхати вручну.
Мітинг проти російської окупаціі в Новій Каховці 6 березня 2022 року. Фото: соцмережі
«Я не хотів виїжджати з Нової Каховки, але рідні мене переконали. До того ж, якраз влітку росіяни почали сильно обстрілювати місто та й через сильні репресії окупантів були підстави переживати за власне життя. Загарбники викрадали і тероризували проукраїнські налаштованих мешканців міста, а ми були учасниками мітингу проти окупації 6 березня 2022 року. Тому ми вирішили, що треба їхати, аби елементарно вижити. Спочатку ми думали осісти в Німеччині, але через поламану машину так і залишились в Естонії. Й аніскільки про це не шкодуємо. Нас тут дуже добре прийняли, я вже знайшов роботу. Будемо тут жити, допомагати ЗСУ і чекати на звільнення рідної Херсонщини», – розповів Артем.
Спочатку його з дружиною розмістили в колишньому радянському пансіонаті в селищі Гельме, що в повіті Валґамаа на півдні Естонії. Трохи оговтавшись від важкої дороги з окупації Артем почав ближче знайомитися з країною, відвідувати заходи на підтримку України. Серед того, що йому найбільше запам’яталось своїм яскравим символізмом – скульптура у вигляді трактора, який тягне за собою російський танк, а навколо валяються пральні машини. Його встановили в містечку Тирва, у новому місцевому Парку Свободи, присвяченому боротьбі українців проти російських загарбників.
Скульптура у вигляді трактора, який тягне російський танк у Парку Свободи в місті Тирва. Фото: otg.mrada-baranivka.gov.ua
Потім деякий час Артем проживав на острові Сааремаа, а нещодавно перебрався до Таллінна.
Підтримка родини Артема та інших українських біженців в Естонії стала можливою завдяки угоді про створення місцевої урядової коаліції. Не випадково очільницю естонського уряду Каю Каллас Foreign Policy назвав найбільш безкомпромісним лідером у Європі щодо Росії, за виключенням президента України Володимира Зеленського.
В Естонії дуже добре знають, на що здатна РФ. Тут пам’ятають свою боротьбу за незалежність від Росії, часи сталінських репресій і депортацій естонців до Сибіру, знищення представників місцевої влади.
«Щоправда, до 24 лютого 2022 року деякі лідери суспільної думки в Естонії говорили, що з Росією потрібно дружити, що Естонії не потрібно розривати з нею економічні і культурні зв’язки. Зараз усі вони розуміють, що помилялися. Після початку повномасштабної війни мені телефонував знайомий естонець, редактор популярної естонської газети «Postimees» і визнав, що помилявся відносно Росії. За моїми спостереженнями серед естонців сьогодні вже не залишилося жодної людини, яка б ще мала якісь ілюзії щодо РФ. Навіть російськомовні місцеві жителі дедалі більше розуміють, що з РФ потрібно тримати дуже велику дистанцію», – говорить журналіст українського походження Олег Самородній, який з 1988 року проживає в Естонії і відомий своїми дослідженнями механізмів російської пропаганди в країнах Балтії.
Олег Самородній. Фото: Alar Truu/ohtuleht.ee
За його словами, після початку повномасштабної військової агресії РФ проти України в Естонії серед місцевого населення в кілька разів збільшилася кількість людей, які хочуть отримати естонське громадянство. Якщо раніше щороку надходило 200-300 таких заявок, то в 2022 році – майже 800. Всі ці люди готові здавати іспити на знання естонської мови, Конституції Естонії і Закону «Про громадянство», необхідні для подання клопотання на отримання громадянства.
Припинили після 24 лютого використовувати українофобську риторику й естонські політичні партії. Такими були Центристська партія, яка, за словами Олега Самороднього, значною мірою орієнтувалася на російськомовне населення та Консервативна народна партія.
«Після початку повномасштабної війни в Україні вони замовкли, бо висловлювати антиукраїнські гасла стало означати серйозно ризикувати своїм політичним впливом. Але попри це більшість естонців завжди були позитивно налаштовані до українців і з відкритою душею приймали і продовжують приймати українських біженців», – каже він.
Тііна Ілсен, яка раніше працювала в Естонському центрі східного партнерства, а нині створила власну організацію PracNet, що займається впровадженням євроінтеграційних реформ впевнена, що навіть ті естонські партії, які використовували проросійську риторику, насправді ніколи не виступали за Росію як таку. Здебільшого вони виступали за розширення прав місцевого російськомовного населення, «фліртували» з цією, чималою частиною виборців і іноді підживлювали антиміграційні настрої, які панували в Європі.
Тііна Ілсен з міністром закордонних справ Естонії Урмасом Рейнсалу. Фото: МЗС Естонії
«Звісно, так чи інакше ці партії повторювали наративи російської пропаганди, намагаючись сподобатися своїм потенційним виборцям. Зараз вони, як мені здається, переосмислюють це і навіть намагаються забути, що робили такі речі. В будь-якому разі нині естонський істеблішмент є єдиним у питанні підтримки України і українців. Нема жодної партії, яка б виступала проти», – стверджує Тііна Ілсен.
З перших днів повномасштабного вторгнення РФ Естонія надає велику військову підтримку, передаючи техніку та боєприпаси. Раніше ця невелика балтійська країна передала Україні ракети протитанкового ракетного комплексу Javelin, гаубиці, протитанкові міни і гранатомети, міномети, транспортні засоби, обладнання зв’язку, медичне приладдя, засоби індивідуального захисту. Загалом вже надана Естонією допомога оцінюється в 257 мільйонів євро. З урахуванням нового пакету сума військової допомоги, наданої Естонією, зросте до рекордних 370 мільйонів євро. Це більш як 1% валового внутрішнього продукту країни.
Гуманітарна ж допомога Естонії ще більша. В грудні 2022 року ця країна відправила до України 11 автобусів з генераторами і електрообладнанням для закладів культури Житомирської області. Всього ж за останні півроку Естонія відправила до України 44 автобуси. А МЗС цієї країни підтримав гуманітарну допомогу Україні на загальну суму біля 670 тисяч євро і планує ще кілька поставок енергоносіїв.
В грудні 2022 року Естонія відправила до України ще 11 автобусів з генераторами і електрообладнанням. Фото: МЗС Естонії
Одразу після 24 лютого 2022 року Естонія заборонила трансляцію російських і білоруських телеканалів. За спостереженнями естонського журналіста Олега Самороднього, це призвело до падіння впливу «ЗМІ» обох країн-агресорів на естонське суспільство.
За його словами, Естонія як і інші країни Балтії давно говорили про агресивність РФ, але в Євросоюзі не надто дослухались до їхніх застережень і ставились до цього як до русофобських атавізмів «цих дивних балтійців». Зараз практично для всіх в Європі стало зрозуміло, що ці країни були праві.
«Тому естонці зрозуміли, що треба ще більш наполегливо говорити про такі речі. Якщо інші західні країни особливо не розуміють, що собою представляє утворення, яке називається Російською Федерацією і що з нею робити коли Україна переможе, представникам балтійських країн потрібно більше говорити про все це. Також естонці усвідомили, що не достатньо в разі російської агресії покладатися на НАТО, потрібно самим готуватися до відсічі ворогу. Це зрозуміли навіть ті наші політики, які раніше говорили про необхідність якось порозумітися з Росією, бо вона «велика, а ми маленькі». Саме тому зараз в Естонії активно приймаються відповідні програми, готується новітнє озброєння, щоб естонські сили оборони змогли дати відсіч агресору, якщо він поверне свої війська проти нас», – стверджує Олег Самородній.
З ним погоджується й Тііна Ілсен. За її словами, Естонія почала суттєво посилювати свою оборону, а після 24 лютого 2022 року стала рішуче розривати економічні зв’язки з РФ.
«Для нас абсолютно очевидно, що не можна пов’язувати свою економіку з цією країною і не варто усипляти себе надією, що завдяки економічній співпраці з Росією її можна поступово перетворити на демократію. Таких намірів у них точно нема і якщо вони говорять протилежне, то вони або брешуть, або просто намагаються використати інші країни виключно у власних інтересах. Естонія має пояснювати це більше і активніше. Бо в Росії немає нікого з ким можна вести діалог і нікого не буде там навіть в майбутньому», – впевнена Тііна Ілсен.
Фото: МЗС Естонії
Вона наголошує, що на відміну від Франції та інших великих європейських країн, які любили говорити про якісь «гарантії безпеки» для Росії, в Естонії ніколи не було жодних ілюзій щодо свого східного сусіда і його ворожих намірів. Саме тому естонці зараз надають потужну підтримку українцям.
«Бо це теж – наша війна, – каже Тііна Ілсен. – Але зараз не Естонія, а Україна на прямій лінії вогню. Тому ми хочемо зробити все можливе, аби допомогти вам і щоб ваша перемога сталась якомога скоріше».
*На прохання героїв імена змінені.
Матеріал створений для Центру журналістських розслідувань в рамках проєкту «Життя війни» та n-ost Media Conference 2022 за підтримки «Лабораторії журналістики суспільного інтересу» та IWM.
