«Останній місяць перед звільненням села росіяни ніби з котушок з’їхали. Примушували людей виїжджати зі своїх домівок і потім їх грабували. А на початку листопада 2022 року ми всі прокинулися через гробову тишу. Не було чути нічого – жодного танку, жодної автівки. За чотири години росіяни повтікали всі. І невдовзі після цього зайшли наші. ЗСУ», – згадують про пережите мешканці села Борозенське, розкинутого посеред степів у Бериславському районі Херсонщини.
За їхніми словами, за вісім місяців окупації росіяни постійно їм повторювали, що прийшли сюди назавжди. Тим, хто з цим не погоджувався, погрожували: «Для вас тут надто добре, тому ви в Борозенському жити не будете. Тут будемо жити ми». З часом їхня риторика змінилася: «Якщо ми тут не житимемо, то ми вас просто зітремо з лиця землі».
«Росіяни кидали охоронця на землю, припалювали йому руку цигаркою і виганяли техніку»
Після звільнення Борозенської громади минуло майже десять місяців, а в місцевому сільськогосподарському виробничому кооперативі досі підраховують збитки і заліковують рани. Як з сумом говорять селяни, завдяки тому, що окупантам було що красти в СВК «Борозенське» – одному з найбільших господарств у Бериславському районі – росіяни трохи менше чіпляли самих людей.
«Коли окупанти зайшли до Борозенського, вони попервах нас не чіпали і більше просто спостерігали за нами. Якось влітку біля пів п’ятої години ранку я прокинувся від сильного гуркоту: росіяни заходились виламувати двері в нашому офісі. Ми прибігли до них, кажемо, чому не можна було попросити відкрити двері, а один із росіян питає: «Нацики, де тут нацики?» А потім такий: «Як ви ставитесь до Росії і до русскіх? Тільки правду кажи!» Кажу: «Ну, до Росії як до держави – нормально, а до ваших дій – негативно». Він на мене з кулаками кидається, а я йому: «Ти ж сам попереджав, щоб я казав правду, що ти робиш, ми ж прості люди. Ти знаєш, що таке кооператив?» А він поняття не має. Потім приїхав їхній командир і відчепились від нас. Але дедалі більше росіяни на нас наїжджали. Ти міг з ними поспілкуватися вдень, а ввечері отримати в хату міну», – згадує 69-річний Микола Медвідь, голова СВК «Борозенське».
Микола Медвідь. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
За його словами, найбільш важким для села виявився останній місяць окупації. Після того як Збройним Силам України вдалося звільнити сусідню Велику Олександрівку, росіяни кинулися до Борозенського, повсюди розставили свою техніку і робили все, що їм заманеться. Їхні командири до села здебільшого не заїжджали і керували зі штабів по сусідству.
Тоді ж росіяни трощили і грабували все навкруги. Знищили ферми в селах П’ятихатки і Садок, розграбували третій і четвертий відділки господарства, пекарню. Окупанти відібрали більшу частину врожаю, який вдалося зібрати в минулому році – його частку працівники кооперативу встигли сховати.
«Залітали до гаражу, кидали охоронця на землю, цигаркою припалювали йому руки і наказували: «Показуй, де тут хороші машини! Інакше ми тебе…» Брали найкращі машини і виганяли їх. Кожен ранок ми починали з підрахунку втрат: то молоковоз забрали, то «КамАЗи», то сівалки, то комбайни. Частину вони вивезли до Нової Каховки і туди, далі. А частину техніки просто нищили: били скло, виривали монітор, пробивали бак. Усюди, де були росіяни вони наробили великої шкоди», – каже Микола Медвідь.
СВК “Борозенське”. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
За приблизними підрахунками, російські окупанти знищили і розграбували виробничі потужності СВК «Борозенське» щонайменше на 60%, а тваринницький напрямок і того більше. Частково техніку вдалося відновити власними силами, а за решту досі довелося погасити оформлені до повномасштабної війни кредити. Більша частина орендованих кооперативом земель – біля 7,5 тисяч гектарів – ще навесні цього року залишалися замінованими, особливо з боку Великої Олександрівки. Трохи їх вдалося розмінувати власними силами, частково – за допомогою військових. Але ця проблема залишається для місцевих аграріїв дуже болючою.
Має кооператив проблеми зі збутом зерна. Микола Медвідь каже, що до великої війни у нього були надійні партнери, які теж сильно постраждали внаслідок бойових дій. Але він сподівається, що це питання вдасться вирішити.
Місцеві стверджують, що Борозенське і навколишні села змогли вижити саме завдяки роботі кооперативу, в якому працювали і продовжують працювати майже три сотні людей. В скрутний час господарство допомагало продуктами.
Росіяни встигли створити в Борозенському окупаційну адміністрацію, але попрацювала вона недовго. Очолила її 62-річна місцева колаборантка Надія Попоніна, яка перед звільненням правобережної Херсонщини встигла втекти до Росії.
Колаборантка Надія Попоніна. Фото: соцмережі
За словами Миколи Медвідя, росіяни йому не пропонували співпрацю. «Якось один мене спитав, чи хотів би я на них працювати. Я перепитав – хто ти за національністю? «Я дагестанець». Ти любиш свою батьківщину? «Да, люблю». Ну, а я свою Україну люблю, тож більше подібних питань мені не став». На тому розмова закінчилася», – згадує голова СВК «Борозенське».
Згодом він сам постраждав від рук окупантів. Микола Медвідь неохоче згадує, як росіяни жорстоко побили його разом із дружиною. Він стікав кров’ю, коли його доставили до Бериславської центральної районної лікарні, де згодом він дізнався про звільнення Борозенського. Наслідки жорстокого побиття досі дають про себе знати, хоча Микола Михайлович всіляко намагається це приховати і одразу переводить розмову на щось інше. Але хоч-не хоч бесіда все одно повертається до спогадів про безчинства росіян.
«Вони зовсім не такі люди як ми. Вони геть інші. Боляче дуже згадувати про те все. Стараємось це забути. Але поки не виходить», – зізнається Микола Медвідь.
Будинок культури в Борозенському. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
«Стелі тут не було, даху не було. Не було нічого, синок!»
«Ось тут жили орки, в нашому будинку культури. Будівля здорова, дуже гарна, внизу кафе було, дискотека. Відновленню підлягає, але обсяг робіт великий. А навколо росіяни понаставляли свої ДОТи. Навіть трохи встигли ними покористуватися, а потім кинули їх, залишивши таблички «Заміновано», – показує нам своє село Володимир Васюта, заступник начальника Борозенської сільської військової адміністрації.
Разом із ним і очільником військової адміністрації Семеном Мощенським підходимо до порослої травою невеличкої бетонної споруди. Біля одного з ДОТів Васюта зізнається, що після звільнення села спочатку пропонували їх передати нашим військовим. Ті відмовились, тому селяни вирішили перетворити їх на туалети.
Один із ДОТів, кинутих російськими окупантами в Борозенському. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Тут же, в центрі неподалік стоїть пусткою пошкоджена опорна школа. Представник військової адміністрації каже, що кошторисна документація з її відновлення вже подана до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.
До великої війни Володимир Васюта працював спортивним інструктором, мріяв побудувати в центрі села сучасний стадіон зі штучним покриттям. Підготовлений за його ініціативи проєкт став переможцем одного з конкурсів і в 2022 році вже мали розпочатися земляні роботи. Але після 24 лютого йому довелося переключатися на зовсім інші справи. Навесні 2022 року, після того як у Борозенському вже на повну хазяйнували «ДНРівці», він прийняв рішення вибиратися з окупації, зібрав колону з кількох десятків машин і через 14 ворожих блокпостів вивіз людей через Нову Кубань і Давидів Брід на Кривий Ріг.
Володимир Васюта в укритті, облаштованому в Борозенському. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
«На кожному з блокпостів я давав оркам шмат м’яса, щоб вони людей не чіпали. Стояли там «ДНРівці» з 113-го полку», – згадує Володимир Васюта.
Прогулюючись центром, заходимо до будинку 82-річної Віри Кулик. Жінка розповідає, що 3 листопада 2022 року, якраз перед звільненням села, росіяни майже повністю зруйнували її хату. Нещодавно в ній зробили капітальний ремонт, тож будинок знову став придатним для життя.
«Стелі тут не було, даху не було. Не було нічого, синок! Зірвало все, залишились лише стіни. Зараз усе відновлено», – говорить Віра Михайлівна.
Віра Кулик і Володимир Васюта. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
За словами Семена Мощенського, начальника Борозенської військової адміністрації, зараз у громаді вже відновлені і видані матеріали для відновлення 40 житлових будинків. Загалом тут пошкоджено 293 будинки, а 45 повністю зруйновані.
Відновлений будинок Віри Кулик. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Питання відновлення житла й отримання будівельних матеріалів у Борозенському, майже як і всюди, не обходиться без сварок.
«Часто питають: «Чому сусідам будматеріали дали, а мені не дали?» Нерідко люди хочуть отримати від нас, приміром, шифер, рейки, балки, потім отримати компенсацію від держави і ще й відновити житло за рахунок програми «Пліч-о-пліч». Або привезли нам на село фуру шиферу, а в ній 986 листів. Аби перекрити одне стандартне домоволодіння, потрібно 80 листів шиферу, тож однієї фури вистачає по факту лише на 12 будинків. А людям здається, що з однієї фури можна ледь не все село перекрити і виникає обурення. Бо всі хочуть отримати шифер. Тому ми виділяємо його за категоріями. В першу чергу тим, у кого немає даху, посеред хати просто небо і хто самостійно не може його перекрити. Якщо ж ми будемо роздавати шифер направо-наліво, то буде ще гірше, багато людей знов залишаться незадоволеними», – вважає Семен Мощенський.
Начальник військової адміністрації людина не місцева. Його призначили, коли Херсонську обласну військову адміністрацію очолював Ярослав Янушевич. Семен Мощенський розповів, що народився в Донецьку і що в 2014 році з родиною переїхав до Києва, де війна його застала вдруге. Він працював в одному з донецьких банків, Державній службі фінансового моніторингу України, департаменті захисту економіки столичного главку Нацполіції і в Національному агентстві України з питань виявлення, розшуку та управління активами.
Семен Мощенський. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
«Плануємо відкрити повноцінний ЦНАП у Борозенському»
Найбільш постраждале село в Борозенській громаді – П’ятихатки. Саме тут проходила лінія зіткнення. До російського вторгнення в цьому селі було близько 70 будинків, а зараз залишилося лише 29 мешканців. Через велику кількість мін, які зараз приховує високий бур’ян, з розчищенням П’ятихаток і навколишньої території доведеться почекати. Також складна ситуація з замінуванням у селі Дмитренка, проїзд до якого тимчасово заблокований.
Попри це люди продовжують повертатися до своїх домівок. Зараз у громаді проживає біля 2600 осіб з майже 4 тисяч, які мешкали до окупації. Бум повернення припав на час, коли місцеві почули, що в Борозенському знову з’явиться світло. За словами Семена Мощенського, подачу електроенергії тут відновили на початку весни 2023 року. Багато громаді допомагали енергетики з Івано-Франківської й Рівненської областей.
Через те, що окупанти розграбували місцеве господарство і саму громаду, зі здавалося б, елементарними проблемами тут стикаються постійно. Одна з головних – прориви водогону. Оскільки екскаватора тут немає, викопувати ями, щоб латати труби, доводиться вручну. На саме водопостачання підрив росіянами Каховської ГЕС і знищення Каховського водосховища ніяк не вплинули. Після катастрофи на гідроелектростанції тут зробили аналізи води, які виявилися в межах норми.
Опорна школа в Борозенському. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Довелося Борозенській військовій адміністрації розпочати й оптимізацію освітніх закладів, серед яких і повністю знищена будівля Новокубанської філії дошкільної та базової середньої освіти опорної школи. Наприкінці серпня 2023 року на базі Чарівненської школи, яка теж постраждала від окупантів, створили філію дошкільної та базової середньої освіти Борозенської опорної школи. Вже розпочата процедура ліквідації Садківського дитсадка «Колобок». Тут до великої війни виховувалося лише п’ятеро дітей, яких обслуговували вісім працівників, тож утримування кожної дитини обходилося платникам податків приблизно в 9 тисяч гривень щомісяця. Дітей з Садка підвозитимуть шкільним автобусом до Борозенського дитсадка – відстань між двома селами 10 кілометрів. Завдяки цій оптимізації місцева влада сподівається зберегти статус опорного закладу для Борозенської школи і зекономити чималі бюджетні кошти.
Семен Мощенський біля мапи громади. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Продуктами мешканці громади, як стверджує Семен Мощенський, повністю забезпечені. Щотижня завозяться продуктові набори від різних гуманітарних місій, двічі на тиждень привозять хліб, через що СВК «Борозенське» тимчасово перейшло на випікання власного хліба лише раз на тиждень. Тут підрахували, що мешканці громади вже отримали більше 105 тисяч гуманітарних хлібин. І це не враховуючи консерв, свіжих овочів, фруктів та інших продуктів.
Будинок культури імені Андрія Снігача у Борозенському. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Натомість, багатьом людям доводиться відновлювати документи на своє житло, щоб отримати грошову допомогу від держави на його відбудову. Місцевим стало трохи легше після того, як у сусідній Великій Олександрівці відновили роботу ЦНАП, бюро технічної інвентаризації й державний реєстратор. Однак через те, що Великоолександрівська громада теж має серйозні руйнування і багатьох охочих якомога швидше оформити потрібні документи, допомогти людям з Борозенського зможе в першу чергу відкриття власного Центру надання адміністративних послуг.
«Офіс президента України поставив перед нами чітку задачу: до 31 грудня 2023 року відкрити свій ЦНАП і ми рухаємося в цьому напрямку, – запевняє Семен Мощенський. – Плануємо відкрити повноцінний Центр надання адмінпослуг, де зараз знаходиться наше відділення «Укрпошти», яке переселимо до іншого приміщення. Вже обрали спеціаліста на посаду державного реєстратора, який невдовзі розпочне прийом людей в Борозенському».
