В останній тиждень ЗСУ здійснили низку успішних ракетних атак на воєнні цілі Росії на півдні. На кримському півострові Тарханкут, поблизу села Оленівка, 30 жовтня вразили стратегічний об’єкт системи ППО окупантів. 1 листопада атаковано місця дислокації ворога у трьох захоплених курортних закладах на Арабатській стрілці. Про ситуацію на південному фронті і, зокрема, на кримському напрямку в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар говоримо з Павлом Лакійчуком, керівником безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
Валентина Самар: Яка військова компонента Генічеського району для окупаційної армії? Відомо про скупчення техніки на Арабатській стрілці, нові військові бази, авіабазу, де базуються ударні вертольоти Ка-52 і куди час від часу прилітають великі начальники. Начебто там же розташований штаб військового угруповання «Днепр», яке відвідував Путін.
Павло Лакійчук: Про угруповання «Днепр» я сказати не можу — розвідка знає краще. Розташовані там засоби зв’язку, РЕБ, тактична авіація свідчить про те, що там перебуває штаб великого угруповання сил. Генічеський район — це глибокий тил ворожого угруповання, яке обороняється на Херсонщині і частково на Запоріжжі. І саме тут, по можливості, подалі від наших засобів ураження розташовуються їхні органи управління, склади, місця відновлення особового складу і полігони для їхньої підготовки. Місцевість зручна: нелюдна, багато заповідних місць, які можна засрати своїми полігонами. Росіяни максимально її використовують. Тому і логістика тут. Основні шляхи через Кримський півострів — це Чонгар і Перекоп, а допоміжний — через Арабатську стрілку.
Валентина Самар: Знаємо, що прокладена дорога на Арабатську стрілку з Ленінського району Криму. Поки вона не дуже активно використовується, але це зручна запасна артерія. Але це місце вразливе. Чи ні?
Павло Лакійчук: Вразливе, але Чонгар і Перекоп не менш вразливі. По них б’ють регулярно і будуть лупашити. Українська армія демонструє, що легких шляхів для орків не буде. По них битимуть незалежно від того, через Крим вони лізтимуть чи ні. Напевно, тому росіяни зараз і намагаються змістити центр уваги бойових дій, пробуючи перехопити ініціативу на Сході, де в них коротке логістичне плече. Вони розуміють, що на Півдні у них не все дуже добре або зовсім не добре.
Пошкодження мосту через Арабатську протоку 06.08.2023 р., фото із соцмереж
Валентина Самар: Якщо говорити про вчорашні удари, чи могла бути ціллю, окрім ППО, авіабаза? Я так розумію, що ми не дістали. Чи у вас є інша інформація?
Павло Лакійчук: Ще не знаю, але пояснюю: засоби ППО не є основною ціллю. Вони знищуються для того, щоб розчистити маршрут для наших засобів ураження — безпілотників, ракет, авіації — до основних цілей. Ними є пункти управління, аеродроми тактичної авіації, склади боєприпасів. Я сподіваюсь, що цього разу прилетіло або по командному пункту, або по аеродрому тактичної авіації.
Було б добре, якби дістали аеродром HIMARS чи ATACMS. Адже зараз у нас ATACMS не фугасні, а, так би мовити, зі шрапнельними зарядами, які саме і призначені для знищення площадних цілей — аеродромів і майданчиків тактичної авіації, тобто вертольотів, які дуже дошкуляють нашим військовим на Півдні.
Валентина Самар: Повернемося до минулого тижня. Черговий удар був завданий по розміщенню ворога на Тарханкуті поблизу Оленівки. Що ми там поцілили і чому останнім часом Збройні Сили України доволі часто дістають саме цей регіон Криму? По кількості атак його можна порівняти хіба що з Севастополем.
Павло Лакійчук: Тому що вони взаємопов’язані. На Тарханкуті ми нищимо засоби ППО противника. Колись був крейсер «Москва» в північно-західній частині Чорного моря. Він забезпечував зональну протиповітряну оборону, і його наші хлопці притопили. Тепер у росіян немає нічого іншого для дальньої протиповітряної оборони, як розміщувати потужні комплекси ППО на північно-західній точці Кримського півострова, максимально близько до нашого моря і до наших берегів. Такою точкою є мис Тарханкут.
Нашим ракетникам і дронщикам, аби пробитись до основних об’єктів противника в Криму — аеродромів в західній частині півострова, Севастопольської військово-морської бази — треба подолати значну дистанцію попід Кримом. І Тарханкут тут виступає найбільш важливою ціллю. Якщо Євпаторія і Севастополь дивізіонами С-400 і С-300 б’ють по наших ракетах, то Тарханкут може наносити удари по літаках, які несуть ті ж Storm Shadow і їхні аналоги ближче до Кримського узбережжя. Щоб створити коридор до Севастополя, Сак, Новоозерного, треба спершу знищити ППО на Тарханкуті.
Згорілий ВДК «Мінськ» після ракетної атаки по Севморзаводу у Севастополі, 13.09.2023. Фото: російські тг-канали
Перший раз це відбулося перед ударом по штабу Чорноморського флоту і Севморзаводу. Тоді були знищені засоби ППО і радіолокаційного спостереження противника на мисі Тарханкут. І протягом декількох днів цим коридором скористались. Дуже красиво скористались і продемонстрували можливості британських ракет. Британці ще такого застосування не бачили. Поцілили в Севморзавод, а згодом у штаб Чорноморського флоту. Але противник може відновлювати свої позиції ППО, коридор не постійний. Його створили, провели бойове застосування, за тиждень-два противник відновив свої засоби ППО. Так було і цього разу: вночі вдарили по Тарханкуту, а вже вранці добряче «бавовнуло» в Севастополі і в Саках.
Удар другої ракети по штабу Чорноморського флоту РФ у Севастополі, 22.09.2023. Фото: RFE/RL
Валентина Самар: Пройшов уже певний проміжок часу після атаки на Севморзавод. Чи підтвердилися тодішні прогнози щодо тривалого виводу з ладу сухого доку?
Павло Лакійчук: З Севморзаводом великі проблеми. Навантаження на основну судно-ремонтну базу Чорноморського флоту збільшилось на порядок. Пошкоджених кораблів стає все більше, їх треба десь ремонтувати, а одночасно треба готувати до виходу в море кораблів на бойову службу. Місць не вистачає. Дуже добре, що потопили крейсер «Москва». І дуже добре, що притопили розвідувальні кораблі «Приазовье» та «Іван Хурс». Тому що кораблі з діркою у боці займають чуже місце на заводі. Планували когось готувати до ведення бойових дій — а тепер і кошти, і робочі руки, і ремонтні місця зайняті відновленням кораблів. Робота Сил оборони на зовнішньому рейді Севастополя і у відкритому морі змушує російську ремонтну базу перенавантажуватись, м’яко кажучи.
Скріншот відео ураження корабля ЧФ РФ «Иван Хурс», знятого під час атаки камерою морського дрону, 24.05.2023.
Валентина Самар: Я б хотіла поговорити не тільки про кримський напрямок, а й Мелітопольський, Бердянський, Запорізький. Дратують оцінки західних журналістів, які не є військовими аналітиками, щодо правильності і швидкості нашого контрнаступу. Що бачите ви на цьому театрі, яка задумка у нашого командування і які дії російського командування?
Павло Лакійчук: Що говорити про журналістів, коли генерали наших союзників казали, що ми неправильно наступаємо. І якщо окремі американські хоча б брали участь в операції «Буря в пустелі», то інші взагалі паркетні і в кращому випадку командували невеликими експедиційними силами в Африці чи в Азії. І коли вони «вчать» наших військових без переваги в повітрі, з обмеженим артилерійським боєкомплектом проривати ешелоновану оборону противника, — вони не своїми солдатами розпоряджаються. Тому і говорити їм просто. Віримо нашим командирам, тому що вони — батьки наших солдат і вони бачать, як вести наступ з мінімальними втратами. Ми не маємо подавляючої переваги над ворогами і в теорії вести успішні наступальні дії в такому випадку, м’яко кажучи, проблематично. Але ми продемонстрували в 2022 році, на початку 2023 року дуже ефективні операції навіть за таких умов.
Те, що зараз відбувається на Півдні, — це великий успіх ЗСУ. Ворог розуміє, що там нічого хорошого йому не світить, що доведеться тікати. Тому він намагається змістити центр тяжіння війни на Схід, де у нього коротке логістичне плече, де можна сконцентрувати сили, де можна здійснювати маневри. Тому основні напрямки контрударів противника — Куп’янсько-Луганський, Донецький, Авдіївсько-Мар’їнський, Вугледар. Путін, який до цього мовчав як риба об лід, заговорив, що наш контрнаступ на Півдні на цьому нібито завершився. Це не так. Наші війська, стримуючи ворога на напрямках його контрударів, примудряються продовжувати наступальну операцію і на Запорізькому, і на Токмакському напрямках, де покращують положення під фланговими контрударами противника. Це нелегко.
Зверніть увагу на те, що відбувається в гирлі Дніпра. Це ще один можливий перспективний напрямок розширення плацдарму на лівому березі. Це дуже небезпечно для противника, бо якщо наші війська знайдуть спосіб організувати стаціонарну переправу, то це ще один, причому дуже близький до кримських перешийків шлях наступу. Він представлятиме загрозу для ворога. Тому говорити, що ми начебто відмовились від задуму контрнаступу на Півдні, помилково.
Зараз відбувається битва за ініціативу. Росіяни намагаються її перехопити і змусити нас планувати реактивну реакцію на їхні дії. Наш Генеральний штаб, наші командувачі секторами небезуспішно намагаються втримати ініціативу, щоб продовжити звільняти нашу землю за нашим планом.
