Арт-перформанс із розсипанням карткового Путіна та пособників «русского мира» під Верховною Радою влаштували колишні в’язні російських збройних формувань в ОРДЛО. Таким чином вони намагались нагадати нардепам і громадськості про необхідність криміналізації воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Так, на сьомому році російсько-української війни Україна все ще не має чітко виписаних норм кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в умовах збройних конфліктів. Чому вони мають з’явитися?
Законопроект №2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права» покликаний гармонізувати українське кримінальне законодавство з міжнародним гуманітарним правом. Він був зареєстрований у ВРУ 27 грудня 2019 року, в лютому цього року включений до порядку денного сесії, однак до розгляду справа так і не дійшла.
«Я розумію, що у нас навіть немає теоретичної можливості притягнути до відповідальності тих людей, скоріше істот, які це роблять з полоненими у Донецьку. І тому сьогодні я тут. Сподіваюся, що ми зможемо привернути увагу спочатку ЗМІ, а потім і нашої влади до того, щоб хоча б законопроект потрібен. Щоб ці люди не підпали під амністію за жодних причин, якщо взагалі до цього дійде справа», – каже Станіслав Асєєв, журналіст, звільнений з полону бойовиків 29 грудня 2019 року.
Станіслав Асєєв, журналіст Фото: investigator.org.ua
Акція під парламентом не здивувала великою кількістю учасників. Однак її точно можна назвати концептуальною та такою, що піднімає важливу проблему, що рано чи пізно відгукнеться у суспільстві – коли прийде час розбиратися із тим, кого конкретно і як карати за злочини на Донбасі.
«На цій акції немає випадкових людей. Тут присутні рідні політв’язнів, полонених, люди, які вийшли з донбаських підвалів, які пройшли через катування, біль, через те, що ми називаємо міжнародними злочинами. Люди, які вийшли з російських тюрем в окупованому Криму», – говорить Олександра Матвійчук, керівниця ГО «Центр громадянських свобод».
Олександра Матвійчук, керівниця ГО «Центр громадянських свобод» Фото: investigator.org.ua
«Правозахисники, автори цього законопроекту, науковці, митці. Ми всі прийшли сьогодні до парламенту, щоб запитати у народних депутатів: коли питання справедливості і покарання за воєнні злочини стане на часі?», – додала правозахисниця.
Автор арт-перформансу – Сергій Захаров, художник із Донецька. Він же створив і карти із зображеннями сумновідомих ватажків бойовиків «ЛДНР»: Ігор Гіркін, руками якого фактично були розв’язані бойові дії на Сході. Підірваний у Донецьку Олександр Захарченко та Ігор Плотницький – колишні керівники так званих «ДНР» та «ЛНР». Нині вже мертві Михайло Толстих («Гіві») та Арсен Павлов («Моторола») – польові командири бойовиків.
«Інсталяція готувалася ще у 2014 році. І була скоріше інформаційним джерелом для наших європейських друзів. Перша виставка була у Парижі, потім були інші міста Європи», – розповідає Сергій Захаров. «Головною картою є «Джокер» із зображенням президента РФ Володимира Путіна. Ідея була в тому, що цей «картковий будинок» утворень «ЛДНР» побудовані на одній основі. І якщо її вибити – все впаде. Якщо вибити карту з Путіним – впаде весь побудований ними так званий «русский мир».
Сергій Захаров у прямому сенсі вибив карту з Путіним – це була частина перформансу. Активісти взяли в руки по карті та стали в ряд. Далі художник написав на кожній карті по літері, які склалися у слово «безкарність».
Перед учасниками акції та журналістами виступив Денис Монастирський, голова комітету ВР з питань правоохоронної діяльності. За його словами, у Раді є сили, які не дають прийняти законопроект.
«Виникли певні проблеми при проходженні цього законопроекту. Деякі фракції виступають стримано проти того, щоб цей законопроект був підтриманий», – сказав Монастирський.
Денис Монастирський, голова комітету ВР з питань правоохоронної діяльності Фото: investigator.org.ua
«Звертаюся я до вас сьогодні з тим, щоб ми уникли маніпуляцій, пов’язаних із цим законопроектом. В тому, що будуть притягуватися до відповідальності добровольці, в тому, що навпаки уникнуть відповідальності ті люди, які воюють з того боку «порєбріка». Про це мови не йде. Ми, як держава Україна, вже давно маємо імплементувати ці норми в наше законодавство, підтвердивши спроможність України судити за міжнародні злочини», – наголосив голова парламентського комітету.
Для чого Україні потрібен «закон про воєнних злочинців»?
Причина 1: злочин є, а покарання – немає
В українському Кримінальному кодексі є стаття 438, яка передбачає відповідальність за «порушення законів та звичаїв війни». Самі закони та звичаї прописані у низці міжнародних документів та договорів: у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях 1949 року, тощо. Воєнні злочини описані у Римському статуті МКС ООН.
Законопроект № 2689, який також називають «законом про воєнних злочинців», вносить зміни до Кримінального кодексу, які вже запізнилися на сім років. Він встановлює відповідальність за злочини проти людяності та воєнні злочини. Зараз у Кримінальному кодексі відповідальності за злочини проти людяності просто немає. А воєнні злочини так виписані настільки розмито, що за роки війни маємо тільки два вироки за статтею 438 ККУ.
Один від 1 червня 2017 року, яким до 10 років позбавлення волі засуджено бойовика «ДНР» Сергія Пилипенка. Чоловік охороняв незаконно утримуваних військовослужбовців ЗСУ.
Другий вирок від 18 травня 2020 року, однак він ще не набрав законної сили – захист подав апеляцію. У Лисичанську Луганської області відбувся заочний процес над чотирма бойовиками, що викрали на погрожували життю мирного мешканця. Обвинувачені отримали по 10 років позбавлення волі.
Олександра Матвійчук каже, у чинних кримінальних статтях часто немає відповідника складу злочину у діях воєнного злочинця.
«Наприклад, коли Захарченко (колишній ватажок так званої «ДНР», – ред.) сказав, що пощади не буде. Що полонених не беремо і пощади не буде. Це воєнний злочин. А де аналог у загальнокримінальному законодавстві? Немає такого», – розповідає правозахисниця.
Акція біля Верховної Ради «Картковий будинок Путіна» Фото: investigator.org.ua
Заява про те, що пощади не буде нікому є воєнним злочином згідно Римського статуту Міжнародного кримінального суду ООН. Статут Україна досі не ратифікувала, хоч і підписала його у 2000 році.
Однак Україна скористалася механізмом визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду і протягом останніх років подає до суду інформаційні повідомлення про вчинені воєнні злочини на території збройного конфлікту на Донбасі та окупованого Криму.
Наразі Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду вже проводить попереднє вивчення ситуації в Україні.
Зараз Україна взяла на себе зобов’язання виконувати усі накази та розпорядження МКС, але ратифікація статуту зробить нашу країну повноцінним членом Асамблеї держав-учасниць МКС. Україна зможе виносити питання на розгляд Асамблеї, вносити кандидатуру судді МКС від нашої країни, брати участь у виборах Прокурора МКС.
«Міжнародні злочини не мають строку давності. Це означає, якщо ми розкрили такий злочин у загальнокримінальному порядку, то прийде час Х – і справа розвалиться. Тому що людину не можуть притягнути до відповідальності, не можуть зібрати докази. І вони будуть безкарними. На це вони і розраховують. Я точно знаю, що більшість із злочинців розраховують, що вони будуть обміняні або амністовані, або у справі спливуть строки і вона буде закрита», – каже Матвійчук.
Причина 2: специфіка воєнних злочинів
Олександра Матвійчук пояснює, що у чинному кримінальному законодавстві є низка проблем, що витікають із відсутності спеціальних статей у Кримінальному кодексі, що б передбачали відповідальність за злочини, вчинені в умовах збройних конфліктів. Немає розділення та визначення відмінностей між загальнокримінальними та воєнними злочинами.
«Наприклад, є загальнокримінальний злочин – згвалтування. Але він не враховує, на відміну від воєнного злочину, що під час війни часто жінці чи чоловікові дуже складно висловити явно свою незгоду. Коли перед ними стоять люди з автоматами», – говорить Матвійчук.
Акція біля Верховної Ради «Картковий будинок Путіна» Фото: investigator.org.ua
Причина 3: відсутність амністії та строків давності
Ще одна важлива деталь міжнародного права – відсутність амністії для воєнних злочинців.
«Є імператив міжнародного права, що за воєнні злочини не може бути амністії. Тоді ми вибиваємо ґрунт з боку Росії, і кажемо, що як би не змінилася влада в Україні, хто б не був новим президентом, парламентом… все. Ці люди не можуть бути амністовані. Тому що це імператив міжнародного права», – каже Олександра Матвійчук.
По закінченню війни Україні доведеться стикнутися із реалізацію перехідного правосуддя. Звісно, частину тих, хто приєднався до бойовиків чекає амністія – хоча б тому, що не всі з тих, хто опиниться на лаві підсудних, дійсно вчиняв злочини. Однак для того, щоб безкарними не лишилися реальні злочинці, держава має гармонізувати своє кримінальне право із міжнародним.
«Є сподівання на міжнародні інстанції. Наприклад, на Міжнародний кримінальний суд. І дійсно, це теж один з варіантів, який має бути застосований. Але навіть якщо він почне основне розслідування, МКС визначає тільки «велику рибу. Тих, хто віддавав злочинні накази. А тисячі виконавців, які своїми руками катували, ґвалтували, відрізали пальці, виймали око ложкою, забивали людей в дерев’яні ящики, знущалися над ними… Вони лишаються на відповідальності української влади. Ми нікому це не передамо. Ніякі міжнародні інстанції такий масив злочинів не будуть самостійно розслідувати. А якщо в української влади немає таких інструментів, про яку справедливість йдеться? Буде йти мова про безкарність», – каже Олександра Матвійчук.
