Міжнародний суд ООН частково визнав винною РФ у порушенні двох Міжнародних конвенцій: про фінансування тероризму та про заборону расової дискримінації. Однак не у тій мірі, на яку сподівались в Україні. Які наслідки матиме це рішення для нас, що Україна отримала і що втратила? На ці питання в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар відповів Захар Тропін, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка
Валентина Самар: Ваше перше враження від того, що ви почули?
Захар Тропін: Перше і головне — констатовано, що Росія є порушником міжнародного права. Щоб ми не говорили, але в рішенні констатовано, що Росія порушила обидві конвенції. Це перший момент. Друге — Росія порушила деякі зобов’язання за цими конвенціями. Частина заявлених вимог Україною про порушення були відхилені, але це не скасовує головного факту — Росія є порушником міжнародного права.
Чому частина вимог України була відхилена? Як на мене, це трапилось через те, що Міжнародний суд ООН вибрав дуже консервативний і, можна сказати, формалістський підхід до тлумачення обох Конвенції.
Валентина Самар: Більша частина, будемо чесно говорити. Будь-який суд, перш за все, розглядає докази. І частіше всього у промові голови суду звучало, що Україна не змогла переконати в тому, що Росія порушила вимоги Конвенції і свої зобов’язання. Наприклад, Україна начебто не довела той факт, що Російська Федерація порушила норми Конвенції, заборонивши діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Я нагадаю, що цей же Міжнародний суд у своєму приписі, ще до розгляду позову по суті, вимагав від РФ відновити діяльність Меджлісу разом із доступом до освіти рідною мовою українцям та кримським татарам. Як же так вийшло, що суд, з одного боку, вимагав від Росії відновити діяльність Меджлісу, а потім визнав, що його заборона начебто не є порушеннями Конвенції?
Захар Тропін: Свого часу, коли виносилось рішення щодо попередніх заходів забезпечення, суду було достатньо встановити в загальних рисах, чи можливе порушення? І суд тоді дійшов висновку, що в загальних рисах він може констатувати, що є факти, які свідчать про наявність порушення. Зараз суд дійшов до дещо іншого висновку. Але головний аргумент суду, і на цьому важливо наголосити, майже щодо кожного аргументу, суд зазначав, що скоріш за все порушення прав людини чи протиправна діяльність Росії має місце, але вона не становить порушення Конвенції саме в сенсі Конвенції. Адже в Конвенції щодо расової дискримінації є важливі два моменти. По-перше, Конвенція не встановлює відповідальність або обов’язки держав щодо переслідування за політичні дії або за ознакою громадянства. По-друге, важливість доведення саме дискримінації. Дискримінація — це певний порівняльний аспект, що особи дискримінуються за якимось критерієм. І ось майже по всім аргументам по цій Конвенції суд казав, що порушення можливі, але недостатньо доказів, що це відбувалося саме через расову дискримінацію, а не через політичні мотиви. Тобто суд казав: у цій ситуації, скоріш на все, було переслідування за політичними мотивами, але необхідно доведення саме за етнічною ознакою. А доказів цьому, суд вважає, було недостатньо.
Валентина Самар: Друга Конвенція стосується боротьби із фінансуванням тероризму. І Росія свої зобов’язання за нею також має. Всім здавалося, що тут у нас були залізні докази. Бо під фінансуванням Україна розуміла не тільки грошову підтримку, але і постачання озброєння, зокрема важкового. Воно було використане для здійснення терористичних акцій: збиття боїнга рейсу MH17, удари по Волновасі, Маріуполю, які призвели до великих жертв серед цивільного населення, яке є захищеною групою населення під час міжнародного збройного конфлікту. Що тут пішло не так і чому тільки один пункт із позову України був підтриманий?
Захар Тропін: Знову питання дуже обмеженого тлумачення Конвенції. Суд дійшов висновку, що за цією Конвенцією під фінансуванням розуміється лише передача коштів, фінансових активів. По-друге, має бути доведено, що ці кошти надавались з усвідомленням, що вони передаються на здійснення терористичного акту. Виходячи з цих двох вимог, суд дійшов до висновку, що не було надано достатньо доказів самого надання фінансових ресурсів і що був намір надавати ці кошти саме на здійснення терористичного акту. Це дуже високий поріг доведення, відразу скажу, і це дуже вузьке тлумачення цієї Конвенції.
Взагалі, якщо подивитись на рішення Міжнародного суду ООН, воно дуже текстуальне і дуже звужене щодо тлумачення обох Конвенцій. Я все ж таки вважаю, що у суда є певна дискреція і він може або звужувально тлумачити міжнародні договори, або розширювально. На моє особисте переконання, у цій справі суд міг підійти більш розширювально до тлумачення. Бо дійсно викликає запитання: надання ЗРК «Бук» для збиття літака – хіба це не фінансування тероризму?
Валентина Самар: Надання ресурсу, який можна використати тільки з однією ціллю – нанесення удару, і цей удар був нанесений конкретно по рейсу MH17. Треба було, щоб надали гроші і зафіксувати це в банківських проводках? З іншого боку, вся терористична діяльність дійсно фінансувалася Російською Федерацією. Зарплати членам незаконних збройних формувань, російським інструкторам, які насправді були реальним командуванням армійських корпусів АК-1 і АК-2, які існували на окупованій частині Донецької і Луганської областей. Численні розслідування, зокрема, і наші показували забезпечення грошима, продовольством і так далі, всі це знали. Чи Міжнародний суд ООН справді може проводити такі розслідування і розглядати банківські проводки?
Захар Тропін: В тому і питання, що суд відсторонився і не занурився в питання тлумачення Конвенції щодо фінансування тероризму. Він підійшов дуже вузько: лише надання фінансових коштів і є фінансуванням тероризму в сенсі Конвенції. Решта не підпадає під дію Конвенції. І виходячи з цього звужувального тлумачення, суд не мав необхідності розглядати інші питання. Більше того, він зазначив, що фінансування мало здійснюватись саме для здійснення терористичного акту. Використовуючи вашу аналогію, на думку суду, тут мала б бути не просто фінансова проводка, а це й з зазначенням призначення платежу «Для здійснення терористичного акту». Ось тоді б суд прийняв цей доказ.
Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Дуже таке формальне застосування букви закону і абсолютне абстрагування від духу цього закону.
Захар Тропін: Я погоджуюся з вами абсолютно. Дуже звужений формалістичний підхід до Конвенції без аналізу і без застосування духу і мети цієї Конвенції, для чого вона взагалі мала б застосовуватись.
Валентина Самар: Поясніть, чи може Міжнародний суд ООН призначити покарання, реального чогось вимагати від Російської Федерації реально, накласти на неї якісь санкції? Що б ми могли отримати, якби рішення Міжнародного суду задовольнило більшість вимог України?
Захар Тропін: Ми могли б отримати компенсацію, пряме фінансове відшкодування. Це перше і головне. Суд в цьому відмовив, тому що тому що не було підстав. Суд лише встановив порушення Росією обов’язку проводити розслідування фінансування тероризму і здійснення терористичних акцій. Якщо говорити про Конвенцію щодо фінансування тероризму, ми отримали б статус Росії як держави, яка в тому чи іншому вигляді підтримує тероризм або фінансування тероризму. І тут могли би бути наслідки у вигляді контртерористичних заходів, які є в законодавстві держав світу: замороження активів і так далі. Оскільки суд дуже обмежено підійшов і встановив лише факт одного порушення, всі ці опції недоступні, принаймні, в межах цієї Конвенції і цієї справи.
Валентина Самар: Маємо вимогу Міжнародного суду щодо відновлення доступу українців до навчання і ще одна вимога стосовно тероризму. І що Росія тепер зобов’язана зробити? Вона може це легко проігнорувати.
Фото: Радіо Свобода
Захар Тропін: Примусове виконання рішення Міжнародного суду ООН – це Рада безпеки ООН. Враховуючи наявність права вето Росії в Раді безпеки ООН, малоймовірно, що цей варіант був би реалізований і для Росії були б якісь наслідки. Тому це просування цих обов’язків під час міжнародного спілкування, під час перемовин, також це посилення української позиції на міжнародній арені. Бо щоб там не було, але є констатація факту порушення двох конвенцій. По першій Конвенції — Росія не проводить ефективне розслідування. Це означає, що Україна може просувати на міжнародній арені ідею того, що Росія неефективно проводить розслідування цієї категорії кримінальних справ. Відповідно співробітництво з Росією в антитерористичній діяльності має бути або припинено, або обмежено.
Додатково тут ще варто нагадати, що Росія зловживає ордерами на міжнародні арешти, коли намагається арештувувати своїх громадян чи будь-яких інших осіб у державах світу за надуманими кримінальними справами з політичних мотивів. Навіть Європейський суд з прав людини свого часу встановив, що Росія надає або фальшиві докази до суду, або маніпулює провадженням, або взагалі не йде на співробітництво з міжнародною організацією. Ось цих трьох фактів, як на мене, цілком достатньо для того, щоб казати: Росія має бути повністю виключена із інструментів правової співпраці по кримінальним і цивільним справам, а особливо по кримінальним справам.
Валентина Самар: Цього тижня очікується ще одне рішення Міжнародного суду ООН, яке стосується Конвенції про геноцид. Що там очікувати?
Захар Тропін: Це буде рішення щодо юрисдикції, тобто не остаточне рішення. Це лише перша стадія процесу, на якій суд буде вирішувати, чи має він право розглядати цю справу. Були внесені заходи забезпечення по цій справі в березні 2022 года. І тоді, знову ж таки, на перший погляд, суд підтвердив, що має юрисдикцію по цій справі. Я думаю, що суд підтвердить наявність юрисдикції, і справа перейде в розгляд по суті, тобто по основним вимогам. Найцікавіше у цій справі: Україна каже, що Росія неправомірно звинувачує Україну в геноциді. Тобто не Україна звинувачує Росію в геноциді, а Україна каже, що Росія неправомірно використовує аргументи геноциду для того, щоб виправдовувати агресію проти України.
