Днями українські правозахисники оприлюднили заяву з вимогою до міжнародної спільноти відреагувати на загибель українців, незаконно утримуваних у російському полоні. Приводом стала загибель в російській тюрмі чергового цивільного бранця – мера Дніпрорудного Євгена Матвєєва, якого російські силовики викрали у березні 2022 року, незаконно утримували в РФ, і обставини загибелі якого невідомі й досі.
Правозахисники вимагають від міжнародних організацій – ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Міжнародного комітету Червоного Хреста – сприяти міжнародному розслідуванню злочинів, вчинених Росією в ході збройної агресії проти України, і здійснювати постійний тиск на РФ з вимогою звільнити всіх незаконно затриманих чи засуджених громадян України.
Про найгостріші проблеми з порушенням прав людини на окупованих Росією територіях України, спроможності міжнародної спільноти та правозахисних організацій спонукати РФ дотримуватись міжнародного гуманітарного права, припинити вчиняти масові воєнні злочини і спроможності українського уряду захищати права своїх громадян говоримо з Ольгою Скрипник, координаторкою Кримської правозахисної групи. Ефір програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Традиційно ми з вами розмовляємо у грудні, підбиваючи підсумки року, що минає, і верстаємо правозахисний порядок денний на рік наступний. Зазвичай в грудні моніторингові групи публікують звіти, міжнародні інституції приймають резолюції, але з кожним днем війни здається, що вони все менше і менше мають значення. Чи я помиляюся?
Ольга Скрипник: Ще один страшний і важкий рік для нас. Особливо для тих, хто страждає від російської агресії, – цивільних заручників, військовополонених. Водночас були важливі рішення в цій сфері. Хоча утримувати не тільки Крим, а й в цілому Україну на міжнародному порядку денному стало набагато складніше. Конфлікт, який триває в Ізраїлі від 7 жовтня, події в Грузії – є багато інших, на жаль, конфліктів, де так само гинуть люди і це ускладнює нам роботу на міжнародному рівні.
Наріман Джелялов (другий праворуч) – один із десяти цивільних українців, яких звільнили в рамках обміну з РФ, 29.06.2024. Фото: Alex Babenko/ASSOCIATED PRESS/picture alliance
З 2014 року для нас в пріоритеті – цивільні полонені і політичні в’язні. Я думаю, найважливішою подією 2024 року стало звільнення з полону двох наших громадян з Криму – Нарімана Джелялова і Леніє Умерової. Це перше звільнення когось із Криму від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Дуже важливо, що країни, які долучалися до переговорних процесів, змогли довести це до кінця. Безумовно, це дає велику надію іншим.
Звільнена з російського полону громадянка України Леніє Умерова, 13.09.2024. Фото: facebook.com/zelenskyy.official
Зараз щонайменше 220 громадян України з Криму сидять за ґратами: або в Сімферопольському СІЗО, або, здебільшого, в колоніях Російської Федерації, де потерпають від тортур, від ненадання медичної допомоги.
Ми сподіваємося на ще один жіночий обмін. Адже багато жінок в російському полоні, серед них є і жінки з Криму – Галина Довгопола, Ірина Данилович. З’явилися і нові жінки, яких нещодавно затримали, наприклад, в Севастополі. Я боюся, що це ще одна велика сфабрикована ФСБ-шна справа так званих «жінок-диверсанток».
Галина Довгопола і Ірина Данилович. Фото: facebook.com/denisovaliudmyla, facebook.com/ppu.gov.ua
Ситуація з цивільними полоненими погіршується, але водночас з’явилися хоч якісь міжнародні інструменти, які дозволили повернути щонайменше двох наших громадян. Окрім того, в Канаді відбулась важлива Монреальська конференція. Канада – один з лідерів процесу щодо повернення цивільних. Це один з пунктів формули миру Володимира Зеленського. Під час тієї конференції було домовлено, що певні країни будуть активно долучатися до перемовного процесу по цивільним. Ми сподіваємось, це дасть результати.
За останньою інформацією Координаційного штабу, в який також входить Кримська правозахисна група, на даний момент приблизно 180 цивільних змогли повернутися з полону в рамках обмінів. Є ті, хто поверталися самостійно, кого окупаційна влада просто відпустила. Але в рамках обміну це всього близько 180 людей. Люди помирають в полоні. І у нас же є цивільні, тіла яких були повернуті. Вони не дожили до повернення в Україну.
Валентина Самар: Серед останніх вбитих у російському полоні – мер Дніпрорудного Євген Матвєєв. З 2022 року сформувались нові справи ФСБ щодо окремих груп – керівників органів місцевого самоврядування, так званих шпигунів, раніше були ще й «екстремісти» і «терористи». На жаль, дуже часто роками не можна дізнатися, де люди перебувають – в яких підвалах в Херсонській і Запорізькій областях, в новому СІЗО у Криму чи в підвалах ФСБ у Сімферополі? Велику роль тут мав би грати Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Але, на жаль, він не виконує свої функції. Ви кажете, що працюють деякі міжнародні інструменти. Але, як на мене, якщо це інструмент, то він має застосовуватися до багатьох людей, а не до одиниць і то завдяки саудитам чи турецькому уряду, які змогли якимось чином домовитись із Росією. Ваша оцінка роботи Міжнародного Червоного Хреста, як його оживити чи треба створити нову організацію з належним мандатом?
Ольга Скрипник: Перше – треба визнати, що війна в Україні підтвердила і зробила наочною страшну кризу в сфері прав людей. В першу чергу, кризу міжнародних організацій – Червоний Хрест, інституції ООН, ОБСЄ. Досі в російській колонії перебувають захоплені у полон офіційні представники ОБСЄ. ОБСЄ не змогла повернути навіть своїх працівників!
Ми згадували страшну смерть пана Матвєєва внаслідок тортур. Його перебування в полоні також було підтверджено Червоним Хрестом. Здавалось, це мало б давати якісь гарантії, тим більше це цивільна особа, представник місцевої влади, який не є комбатантом, не є військовим. На жаль, це нічого не гарантувало. В полоні перебувають і інші представники влади. Наприклад, в СІЗО Сімферополя утримується мер Голої Пристані Олександр Бабич, який досі залишається непідтвердженим формально Російською Федерацією.
Викрадений окупантами Олександр Бабич, міський голова Голої Пристані на Херсонщині. Фото: Facebook
Нещодавно представник Координаційного штабу, представник ГУР, сказав, що серед повернених тіл 88-ми наших загиблих були і підтверджені Червоним Хрестом. Вони теж померли від тортур, від ненадання медичної допомоги. Тому МКЧХ точно не виконує свій мандат і це ставить питання про подальше існування цієї організації. Вона не може виконувати свої функції. Довіри немає немає, спроможності теж. Є випадки, коли представники МКЧХ змогли зустрітися в першу чергу з військовополоненими, інколи навіть передати якісь листи. Але цього точно недостатньо.
Маємо думати про серйозну реформу всіх міжнародних організацій. Це стосується і ООН, і ОБСЄ. Бачимо більш-менш добрий приклад роботи моніторингової місії ООН, але вони можуть тільки документувати, але знову таки вони не усюди мають доступ. Також важливо відмітити роботу Міжнародної незалежної комісії щодо розслідування злочинів в Україні, яка була створена внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Цього року комісія випустила дуже важливий, на мою думку, звіт, в якому підтвердила системну і масштабну практику тортур щодо цивільних, що це є спрямованим воєнним злочином Російської Федерації. Це те, що правозахисники доводили з 2014 року, що тортури не є випадковими, це політика Російської Федерації, особливо щодо цивільних мешканців і на нових окупованих територіях, і на раніше окупованих. Це вибивання зізнань, це залякування місцевого населення, це придушення будь-якого спротиву. Це все робиться через страшні тортури.
Кримська правозахисна група ідентифікувала і підтвердила щонайменше 86 людей, які пройшли через СІЗО Сімферополя, здебільшого СІЗО №2, яке відкрили в 2022 році. Це викрадені мешканці нових окупованих територій, в першу чергу Херсонщини. Всі вони без виключення пройшли через кілька кіл тортур. Вперше, коли їх викрадають російські військові. Потім, коли з’являються ФСБ-шники або так звана Росгвардія, яка також веде «чорні списки», в яких є і журналісти, і правозахисники, і представники влади. Після цього викрадених перевозять до Криму, де фабрикують проти них справи і знову катують ФСБ-шники. Це безперервне катування, бо після всього цього люди потрапляють в російські колонії в просто нелюдські умови. Зараз велика кількість людей потребують термінової медичної допомоги, без неї вони можуть загинути найближчим часом. Ми не бачимо бодай якогось руху назустріч з боку РФ. Жоден з її органів не зробив і кроку, щоб допомогти повернути цих людей. Зараз є сподівання на те, що зі створенням Міжнародної коаліції повернення цивільних стане більш активним.
Валентина Самар: Серед міжнародних організацій, яких варто згадати у зв’язку із невиконанням свого мандату, – МАГАТЕ. За даними мера Енергодара Дмитра Орлова, більше тисячі мешканців міста побували на підвалах ФСБ. Половина з цієї тисячі – це співробітники Запорізької АЕС. На сьогодні 12 цивільних мешканців Енергодара знаходяться у російському полоні, з них 11 – співробітники ЗАЕС: інженери, представники технічного персоналу, соцпрацівники, яких засудили до сталінських термінів ув’язнення за нібито тероризм чи диверсію. Я не чула рішучої позиції МАГАТЕ із вимогою припинити переслідування і тортури атомників. Ще одне питання: як ви оцінюєте діяльність української влади і правоохоронних органів, наскільки адекватно ми боремось за цивільних полонених?
Акція за звільнення полонених мешканців Енергодару, більшість з яких – працівники Запорізької АЕС. м.Запоріжжя, 2024 рік. Фото надане Енергодарською МВА
Ольга Скрипник: З боку української влади багато зусиль докладається. Ми впливаємо там, де можемо вплинути. Вже офіційно Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими займається і цивільними. Була ухвалена відповідна постанова, на підставі чого була створена спецгрупа щодо цивільних в Координаційному штабі, до якої входить і Кримська правозахисна група. У нас зараз розпочалися наради в Офісі Президента з питань цивільних заручників.
Цивільних полонених тисячі., але точних даних немає. Генеральний прокурор повідомляв про щонайменше 10 тисяч цивільних в російському полоні. Від Офісу омбудсмена лунали цифри і 20 тисяч, і 28 тисяч. Цифри жахливі і очевидно, що неможливо вести перемовини про таку кількість людей одночасно. Можуть бути окремі треки, до яких можуть долучатися країни-партнери. Наприклад, це можуть бути окремо жінки, люди похилого віку, ті, хто потребують медичної допомоги, або, як ви говорили, робітники атомної станції. Є також ув’язнені медики, вчителі, релігійні діячі. Можна йти саме за такими групами, вбачаємо в цьому більше шансів домовлятися з Росією через тиск з боку інших країн. Тому на рівні Координаційного штабу ця робота розширена. Кримська правозахисна група має співпрацю з правоохоронними органами, зі Службою безпеки України, які дійсно допомагають, ми веріфікуємо списки і шукаємо цивільних. Тут у нас повна співпраця, якої раніше ніколи не було.
З боку правоохоронних органів також відбулися зміни. Наприклад, Національна поліція зараз більш чітко розслідує злочини, пов’язані з цивільними – їхні викрадення, тортури і переведення в різні місця несвободи. Тут теж є співпраця з громадянським суспільством.
Одна з головних перемог 2024 року, на яку давно ми чекали, – ратифікація Римського статуту, внесення відповідних змін до Кримінального кодексу, кримінально-процесуального законодавства. Тепер у нас зʼявляється злочин проти людяності, якого раніше не було в ККУ і який є міжнародним злочином. Ми сподіваємося, що останні ініціативи в парламенті помилкові і процес співпраці України в рамках Міжнародного кримінального суда продовжиться. Об’єктивно у нас величезна кількість злочинів, які Україні розслідувати роками.
Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Фото: Reuters
Ми досі не вирішили проблему підходів до розслідування і притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність. Мені здається, Україна цей іспит поки не склала. У нас досі переслідуються люди, які обʼєктивно вели не ту діяльність, за яку треба кримінально карати. Наше законодавство досі потребує змін, які б чітко визначили: які види діяльності, особливо так званої економічної, вважаються злочином і мають бути криміналізовані, а які можна віднести більше до процесів люстраційного характеру. Ця проблема залишається.
Серед сумних для мене новин – постійні зміни в уряді довкола міністерства з питань реінтеграції ТОТ. Спочатку було рішення про його ліквідацію і передачу більшості функцій міністерству розвитку громад. Зараз у нас нове рішення – створення міністерства національної єдності шляхом реорганізації Міністерства реінтеграції. Напевно, уряд шукає якісь ефективні шляхи управління, але нам дуже важливо, щоб в цьому всьому не загубилися питання людей, які залишаються на окупованих територіях і які постраждали від збройної агресії. Це зараз дуже ризиковано, щоб на фоні останніх змін ми не були позбавлені міністерства, яке дійсно буде опікуватися людьми на окупованих територіях. Особливо в світлі можливих перемовин люди бояться, що будуть покинути владою на окупованих територіях і ніхто не буде ними опікуватися. Зараз ми опублікували і відстоюємо позицію: в такому разі створене Міністерство національної єдності має опікуватися і питаннями прав людини, і нашими людьми на ТОТ.
Валентина Самар: До нас звертаються люди із Криму, родичі політичних в’язнів, родичі цивільних полонених, які останні півроку не можуть оформити 100 тисяч гривень одноразової щорічної допомоги. Ці гроші, як ми знаємо, йдуть на адвокатів. Грошей на це немає, життя в окупації погіршується з кожним днем. А тим, хто наважився в останні роки виїхати з Криму, серед них є і військові пенсіонери, ніяк не вдається отримати на вільній території пенсії. Зокрема через те, що Пенсійний фонд України і досі вимагає довідку Пенсійного фонду РФ. Цей клубок проблем хтось сьогодні розмотує?
Ольга Скрипник: Тепер не ясно, хто буде опікуватися цими питаннями. Тому ми зараз і вимагаємо від уряду чіткої відповіді про розподіл повноважень. Окей, ви зробили нові міністерства, новий віце-прем’єр-міністр. Де чітко розведені повноваження? Я вже декілька років є членкинію комісії щодо встановлення факту позбавлення волі внаслідок збройної агресії. На підставі рішення саме цієї комісії люди отримують право на ці 100 тисяч гривень. Це стосується як військовополонених, так і цивільних полонених. У нас є 100 тисяч на рік для родин, якщо людина залишається в неволі. І є разова виплата тим людям, які звільнилися з полону, в розмірі 100 тисяч гривень. Це насправді маленька сума – одному з в’язнів, який повернувся в Україну після російських таборів, тільки зуби вставити коштувало 120 тисяч гривень. Я мовчу про інші проблеми. Зараз ми надали допомогу ще одній родині – поки чоловік перебував у полоні, в тому числі в Криму, вони взяли страшні кредити. Зараз, на щастя, він повернувся з полону, але має жахливі проблеми зі здоров’ям. А родина ще й має виплачувати мільйонні кредити, бо набігли відсотки, і навіть ці 100 тисяч – це не вирішення проблем. Ба більше, ще й великі затримки з виплатою. Комісія підтвердила факт позбавлення волі, люди отримали підтвердження, але попри це не можуть місяцями дочекатися виплати. Їх просто не виплачує казначейство.
Валентина Самар: Але ж ці гроші передбачені в бюджеті, адже це спеціальна державна програма!
Ольга Скрипник: Більше того, нас завірили, що ця програма буде збережена, що кошти закладені і навіть збільшені. Вони є в бюджеті. Водночас деякі заявники, яких ми супроводжуємо, чекають більше 6-7 місяців навіть після ухвалення рішення. Це неможливо. Родини не мають, за що жити, бо витрачають все до копійки, адже часто адвокат – це взагалі єдиний можливий зв’язок з людиною, яка знаходиться в полоні. У деяких цивільних полонених навіть немає можливості найняти адвоката. Особливо, якщо мова йде про в’язниці на території ТОТ Херсонщини чи Запоріжчини – там повний жах, там ніяких адвокатів немає, там просто катівні.
Але зараз зʼявилась нова проблема – де тепер буде ця комісія? Тепер немає Міністерства реінтеграції, на базі якого і була створена ця комісія. Відповідно, має бути рішення про створення цієї комісії на базі іншого міністерства. Тоді якого? Міністерства єдності, Мінрегіону? Ми так і не можемо отримати цю інформацію. У нас конвеєр нових рішень, але це ускладнює процес, який я до того був непростим. Сьогодні я – членкиня комісії і я не знаю, як далі комісія буде працювати. Вона має бути заново створена, але я навіть не розумію, на базі якого міністерства вона буде створена. Ми не можемо дозволити собі як держава будь-якої затримки. Ми і так людям досі не виплатили кошти – тим заявникам, які зверталися в лютому, в квітні. А тепер ще ми й не знаємо, на базі якого міністерства комісія продовжить свою роботу!
З хороших новин у цій сфері – нарешті прийнято зміни, які стосуються мобілізації і військової служби. Люди, які мають рішення про те, що вони перебували в полоні, матимуть відстрочку від служби. У нас є цивільні, які після полону і тортур не мали можливості відновити здоров’я, але підлягали мобілізації. І це не є правильним. На щастя, маємо зміни і вітаємо їх. Тепер цивільні матимуть відстрочку, як і військовополонені після звільнення з полону.
