Генеральний секретаріат Інтерполу 11 років відмовляє Україні у виставленні “червоних карток” розшуку фігурантів справ щодо воєнних злочинів. Мовляв, це забороняє стаття 3-я Статуту Інтерполу, яка каже, що Організації строго заборонено будь-яке втручання або діяльність політичного, військового, релігійного або расового характеру. Маємо відверту підміну понять, адже у Статуті чітко сказано про заборону втручання військового характеру, тобто, йдеться про військові злочини – military crimes (дезертирство, СЗЧ, невиконання наказу командира), а не воєнні – war crimes, у розслідуванні яких Інтерпол зобовʼязаний надавати сприяння, про що й вказано у відповідному розділі його сайту.
За словами Віталія Касапа, начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції України, з 2024 року Нацбюро Інтерполу України отримало понад 70 запитів органів досудового слідства на розміщення оповіщень про міжнародний розшук російських воєнних злочинців, однак жодну “червону картку” щодо них Інтерпол не опублікував.
Чому це відбувається навіть в умовах повномасштабної агресії РФ проти України з тисячами воєнних злочинів, чи є позитивні кейси взаємодії України з країнами-учасницями Інтерполу, що роблять українські правоохоронні органи, щоб “дотягнутись” до воєнних злочинців за кордоном – у розмові з Віталієм Секретарем, першим заступником керівника прокуратуратури АР Крим та Севастополя. Ефір програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Прокуратурі АР Крим першій довелося зіткнутись із відмовою Генерального секретаріату Інтерполу щодо запитів на виставлення “червоних карток” для розшуку підозрюваних у воєнних злочинах. У статті 3-ій Статуту Інтерполу чітко написано, що йому заборонено втручання і діяльність військового характеру, а не розслідування воєнних злочинів. Але Генеральний секретаріат чомусь їх трактує саме як військові. На ваш погляд і на погляд прокуратури АРК, у чому тут заковика? Чи вони просто не хочуть працювати?
Віталій Секретар: Я не хотів би давати такий різкий коментар, що наші колеги не хочуть працювати. Але те, що в них є певні побоювання, стає зрозуміло безпосередньо з нашої практики діяльності. Починаючи з 2016-2017 років, вже враховуючи тимчасову окупацію Криму, але до повномасштабного вторгнення, ми намагалися співпрацювати з Інтерполом через українське бюро Інтерполу. Готували клопотання, щоб особи, які нами обґрунтовано вважаються такими, щоб вчиняли воєнні злочини на території півострова, були внесені до баз даних цієї організації для їхнього подальшого затримання, екстрадування на територію України і притягнення їх тут до відповідальності. Але ще з того часу ми отримували відмови з посиланням на статтю 3 -ю Статуту. Відверто нам не говорили напряму, чи пов’язано це з військовими чи воєнними злочинами. Вони посилалися в основному на те, що це може бути політичне переслідування. І взагалі на той час розглядали збройний конфлікт між РФ і Україною у вигляді окупації Криму і вторгнення на територію Донбасу саме як можливість переслідування осіб за політичними мотивами.
Ми неодноразово звертали на це увагу, відверто піднімали це питання в засобах масової інформації, але Інтерпол залишився при своїй позиції. Відверто важко пояснити такі дії. Ми прекрасно знаємо про резолюцію, яка була прийнята в Катарі в 2010 році (Резолюція Генасамблеї Інтерполу AG-2010-RES-10 – ред. ), вона якраз і вирішувала питання оцих політичних побоювань при притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Було визначено конкретних три випадки, у яких держава може звертатися до цієї організації саме стосовно воєнних злочинів. І одна з тих, які підходять нам безпосередньо, – звернення про видачу нашого громадянина. В кожному з випадків ми зверталися і просили включити до баз даних Інтерполу саме громадян України, яких ми обґрунтовано вважаємо такими, що вчинили воєнні злочини. Однак ситуація не змінилася. Ми сподіваємося на роботу в цьому напрямку Офісу Генерального прокурора. Наскільки я знаю, він веде активну боротьбу в цій сфері, я б так це називав. Дуже сподіваюся на успішність їхнього досвіду.
Валентина Самар: Зараз ми з вами говорили про “червоні картки”, тобто, про розшук і затримання підозрюваних, обвинувачених і засуджених у вчиненні воєнних злочинів, якщо країна-член Інтерполу подає такий запит. Але ж у Інтерполу є вісім карток. Жовта – розшук зниклих безвісти; синя – запит на отримання інформації в різних країнах про ту чи іншу розшукувану особу; чорна – це неопізнані загиблі (трупи); зелена – потенційні злочинці (рецидивісти шахраї, секс-злочинці і фальшивомонетники); помаранчева – попередження про серйозну загрозу (наприклад, поширення підроблених вакцин); фіолетова – злочинні схеми (контрабанди та ін.). Останнім часом з’явилася ще й “срібна картка”, про яку ми окремо поговоримо. Чи робила Україна запити по кримських кейсах по інших картках, окрім червоної?
Віталій Секретар: Є в нас такий досвід і він більш успішний. Як ви сказали, жовті і сині – це картки, коли ми шукаємо не злочинця, а потерпілих чи безвісті зниклих осіб. Такий механізм у нас відпрацьований. Якщо говорити про осіб, які зникли в Криму, хтось називає це насильницьким зникненням, хтось безвісним зникненням. В будь-якому випадку ми передаємо інформацію, щоб відомості про цих осіб перебували в базах даних Інтерполу. Чому це важливо? Тому що це в тому числі може спростувати версію Російської Федерації. Памʼятаєте, коли у 2014 році були факти зникнення наших громадян на території Криму і Російська Федерація заявляла, що нібито вони були переміщені на території Сирійської Арабської Республіки, щоб брати участь у збройному конфлікті на території цієї держави? Щоб всесторонньо перевірити будь-який факт і будь-які відомості стосовно цих осіб, ми звертались до Інтерполу і отримували позитивні результати. Цих людей шукають, відомості про них перевіряють.
Картки Інтерполу і перша Silver Notices. Фото: interpol.int
Після повномасштабного вторгнення люди, які могли бути свідками вчинення злочину чи будь-яким іншим чином володіти інформацією, могли покинути територію півострова. Ми відбираємо осіб, які нас цікавлять, щоб вони фігурували в базах Інтерполу. Відповідно, якщо вони з’являться на території тієї чи іншої країни, ця інформація має оперативно надійти до наших органів правопорядку, щоб ми могли звертатися із запитами про міжнародну правову допомогу. Тому ми цей механізм використовуємо і намагаємося бути гнучкими, незважаючи на деякі обставини, які нас обмежують.
Валентина Самар: В січні 2025 року Інтерполом вперше була застосована так звана “срібна картка” (Silver Notices), йдеться про розшук і повернення активів, здобутих злочинним шляхом. Перший такий запит зробила Італія, яка розшукує злочинні активи одного з топових мафіозі. Я спитала у пана Віталія Касапа, начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції України, який виконує функції Національного центрального бюро Інтерполу, чи готується Україна застосовувати такі запити? Чи можливо таким чином оголосити в розшук активи, які Росія під виглядом «націоналізації» незаконно експропріювала під час окупації в Криму та на інших територіях. Ось що він відповів:
Валентина Самар: Чи дійсно Кримська прокуратура готова подавати такі запити до Інтерполу, щоб скористатись механізмом “срібної картки”?
Віталій Секретар: Важче сказати, до чого прокуратура Криму не готова. За час тимчасової окупації ми намагаємось знаходити будь-які правові механізми для притягнення винних осіб до відповідальності, захисту інтересів або конкретного громадянина, або держави в цілому. Враховуючи, що питання срібної картки тільки нещодавно виникло на порядку денному світової правоохоронної спільноти, мені важко коментувати, наскільки цей механізм практично працює, які алгоритми взаємодії, наскільки вони можуть бути дієвими, в тому числі, щодо тимчасово окупованих територій або держав, на територіях яких є міжнародний збройний конфлікт. Будемо бачити, будемо, безумовно, пробувати. Згідно з офіційною інформацією на сайті Інтерполу, 52 держави вже включені до цього механізму, серед них є і Україна. Цікаво, що і держава-агресор також входить до переліку країн, на території яких застосовується механізм “срібної картки. Я тут буду обережним і просто скажу, що ми спробуємо, але наперед нічого не обіцяю. Ми почали з вами розмову зі статті 3 статуту Інтерполу, яка дозволяє багато чого робити і досягати успіху, однак є певні перешкоди, які не дають нам у повну силу реалізувати свої повноваження.
Валентина Самар: Моє пряме запитання пану Касапу стосувалось технологічного флоту “Чорноморнафтогазу”, бо я пам’ятаю, що прокуратура Криму збиралася якимось чином задіювати Інтерпол, коли гауляйтер Криму Аксенов заявляв, що бурові установки переженуть до берегів Сирії, щоб там робити розвідку нафти і газу. Нам і зараз Інтерпол може знову сказати, що не втручатиметься, бо це міжнародний збройний конфлікт. Але розшук зниклих, вкрадених, незаконно вивезених об’єктів культурної спадщини завжди був у компетенції Інтерполу, правда?
Віталій Секретар: Безумовно.
Валентина Самар: Але щодо України це не застосовувалося, хоча чимала кількість українських скарбів із херсонських і запорізьких музеїв уже перекочувала не тільки на окуповану територію Криму, а на територію самої Російської Федерації.
Віталій Секретар: Будемо бачити. Я не хочу бути занадто оптимістичним або занадто песимістичним. Знаете, на початку 2022 року ніхто не очікував консолідації світової спільноти довкола України, але вона сталась. Ми дуже сподіваємося, що завдяки зусиллям, в першу чергу, Офісу Генерального прокурора, а також нашого бюро Інтерполу, зможемо досягти успіху і мати відповідні важелі в правовій сфері.
Викрадені з Херсонського художнього музею картини вивезені окупантами до Центрального музеї Тавриди у Сімферополі, Фото: facebook.com/art.museum.ks
Валентина Самар: Перш ніж перейти до розслідування інших злочинів, в тому числі і воєнних, в національних судах, хочу торкнутись теми співробітництва з іншими країнами-членами Інтерполу. Є багата практика двосторонніх відносин по статуту Інтерполу. Чи є кейси застосування універсальної юрисдикції чи двосторонньої співпраці щодо злочинів, вчинених на території Криму? І де сьогодні проходять суди чи досудові розслідування цих злочинів?
Віталій Секретар: Ви прекрасно поставили питання, тому що Інтерпол – це дійсно не єдиний механізм, де держави можуть здійснювати взаємну міжнародну правову допомогу. Таких механізмів досить багато і на оперативному рівні між поліцейськими органами, для прикладу, той самий Європол чи системи SIENA, інші механізми, які дозволяють виявляти ті ж самі активи. Також є міждержавні договори: якщо обставини стосовно злочину можуть бути відомі іншій країні, то Україна може звернутись до неї за правовою допомогою або навпаки – держава, яка здійснює досудове розслідування, може звернутись до України за такою допомогою.
Якщо говорити про кримські кейси, досвід широкий. Незважаючи на тимчасову окупацію, ми досить успішні в сфері взаємодії з іншими державами. Як приклад, можна навести кейс будівництва Керченського мосту. Свого часу до цього процесу були залучені нідерландські суднобудівні підприємства, які використовували відповідний флот. У 2018 році прокуратура Нідерландів дізналася, що у нас здійснюється відповідне досудове розслідування. Вона направила до нас п’ять запитів про міжнародну правову допомогу. Ми їх виконали, передали нідерландським правоохоронцям всю інформацію. Як відомо, нідерландські підприємства були притягнуті до відповідальності за незаконну діяльність. Така ж само була ситуація стосовно будівництва певних об’єктів за допомогою обладнання компанії Siemens. Ми надали інформацію, якою володіли в рамках кримінального провадження, і, наскільки мені відомо, німецькі правоохоронці застосували великі штрафи за порушення санкційного європейського законодавства.
Ідентична була ситуація, коли колеги допомагали нам в Італії. Якщо пам’ятаєте, був кейс, коли керівник держави-агресора разом з тодішнім італійським прем’єр-міністром Сільвіо Берлусконі розпивав вино на території «Масандри». Ми так само направили запит про міжнародну правову допомогу до Італійської Республіки. Сільвіо Берлусконі був допитаний італійськими правоохоронцями. Ми отримали відомості, які запитували. Вони були використані в ході досудового розслідування. І було повідомлено про підозру тодішній окупаційній керівниці цього підприємства у вчиненні саме воєнного злочину. Тому досвід в цьому питанні є.
Екс-прем’єр Італії Сильвіо Берлусконі, Яніна Павленко і президент РФ Володимир Путін, НВАО «Масандра», 11.09.2015 Фото: massandra.su
Ми можемо згадати і питання діяльності незаконних збройних формувань, коли чеські правоохоронні органи надали нам інформацію про перебування на їхній території такого собі Олександра Франчетті, який безпосередньо брав участь у збройному конфлікті на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Відповідно, нами був зроблений запит на екстрадицію, але широкомасштабне вторгнення тоді завадило його видачі на територію нашої держави, тому що Високий суд Чеської Республіки відмовив нам у видачі в квітні 2022 року, в тому числі, з міркувань безпеки стосовно цієї особи.
Проте, якщо говорити вже про якийсь міксований механізм універсальних юрисдикцій, то якраз в Чеській Республіці, після того, як було відмовлено нам у видачі Франчетті, чеські правоохоронці розпочали процес стосовно цієї особи за її незаконну участь у збройному конфлікті як найманця і, відповідно, згодом з відомих нам даних його було притягнуто до відповідальності. Але, наскільки я розумію, заочно, тому що він скористався першим рішенням, коли нам відмовили у його видачі, і покинув територію Чеської Республіки. Зараз існує вирок Чеського суду про притягнення його до відповідальності за цю діяльність. Тому взаємодія є: десь вона завершується підозрами, десь – отриманням відповідної інформації, яку ми не можемо отримати тільки на території України. Ми намагаємося всіма можливими способами забезпечити невідворотність покарання для осіб, які вчиняють злочини.
Валентина Самар: Два з прикладів, які ви назвали, безпосередньо стосуються наших розслідувань:. Справа «Масандри» – саме ми опублікували документи, які підтверджували цей злочин. І про Франчетті не одна публікація в нас була. Сумно, але, наскільки я знаю, стосовно Яніни Павленко – окупаційної екскерівниці «Масандри» – і досі немає вироку.
Олександр Франчетті у студії видання ForPost в окупованому Севастополі після втечі з Праги, 02.03.2023. Фото: скріншот відео
Віталій Секретар: Так, його немає. Будь-яка справа, яка була скерована до суду і розглядалась до 2022 року, на жаль, досить повільно рухалась у судових інстанціях України. До повномасштабного вторгнення, напевно, не було достатнього розуміння, у тому числі в юридичної спільноти, що таке воєнні злочини, як їх розглядати, за яких обставин вони відбуваються, які необхідні умови для того, щоб кваліфікувати те чи інше діяння саме як воєнний злочин? Дуже важко було в судах прокурорам клопотати про призначення цих справ, вони відкладалися з тих чи інших причин. Тому це не проблема тільки цієї ситуації, про яку ви сказали.
Після 2022 року, мені здається, більше стало усвідомлення, що таке агресія. Що міжнародний збройний конфлікт це не тільки запуск ракети чи дрона в бік нашої держави. Що режим тимчасової окупації це режим міжнародного збройного конфлікту. Це усвідомлення відбулося, в тому числі, серед захисників-адвокатів, серед суддів, які раніше не мали досвіду слухання таких справ. Зараз це набагато легше. Напевне, ви помічаєте з повідомлень нашої преслужби, що ми вже почали отримувати вироки про вчинення воєнних злочинів. Принаймні цей процес зрушив з місця.
Валентина Самар: Це помітно. Абсолютна більшість обвинувальних вироків заочні, але поза тим кримські кейси почали рух, це не може не радувати. Нарешті напрацьовується практика і вже не потрібно довго пояснювати, чому саме такі докази надані суду чи саме такі норми законодавства застосовувалися. Питання щодо статті про колабораційну діяльність. Чи вже напрацьована практика і чи є роз’яснення, які не дозволяють застосовувати цю статтю свавільно, що дозволило б половину мешканців Криму пересадити, як лякає російська пропаганда?
Віталій Секретар: Тут російська пропаганда у всій красі – їй головне знайти гачок, щоб спровокувати хвилювання серед цивільного населення, яке знаходиться на окупованій території. Нібито правоохоронні органи України прийдуть і всіх будуть садити в тюрму, тому що вони проживали на окупованій території. Прокуратура Криму здійснює свою діяльність в умовах збройного конфлікту не перший рік. Ми вже пройшли досвід, коли «гарячі голови» вимагали від нас притягувати до відповідальності людей просто за перебування на тій території. Є норми права, які вимагають конкретних активних дій. У прокуратури є своя позиція: ми притягуємо осіб за колабораційну діяльність тільки коли ця діяльність дійсно добровільна. Коли люди безпосередньо приймають участь, для прикладу, у тендерних закупівлях і допомагають зміцнити чи то російську національну гвардію, чи то ФСБ, чи то інші правоохоронні органи, забезпечуючи їх паливом, ремонтуючи їхню техніку, надаючи різне комп’ютерне обладнання, камери спостереження, тощо. До кожної ситуації ми підходимо індивідуально, у нас немає шаблонів, у нас немає розпорядження притягнути всіх до відповідальності. Це не 30-ті роки. Ми цілком цивілізована країна, в нас працюють висококласні юристи, які застосовують ці норми закону у відповідності, в тому числі, духу цього закону, а не просто, щоб притягнути особу до відповідальності. Те ж саме і в питанні призначення на ті чи інші посади: в будь-якому випадку ми аналізуємо, як відбувалося призначення, аналізуємо повну історію цієї людини, як вона себе поводила, чи були заклики до окупації, чи була підтримка російської збройної агресії, широкомасштабного вторгнення і так далі. Я хочу запевнити всіх мешканців Криму: немає випадків, коли прокуратура Криму просто притягнула до відповідальності осіб за те, що вони є кримчани і за те, що вони проживають на території Криму. Ні. Суто підтримка окупанта, суто підтримка держави-агресора може бути кваліфіковано як колабораційна діяльність.
Валентина Самар: Останнє питання і воно традиційне для розмови з кримськими прокурорами, які також були піонерами у справі направлення інформаційних кейсів до Міжнародного кримінального суду. Що змінилося в цій роботі, які саме інформаційні повідомлення ви надсилаєте, які часові горизонти розгляду? І чи це актуально зараз, адже знову ведуться розмови про трибунал, який стосується воєнних злочинів в рамках міжнародного збройного конфлікту Росії проти України. Медійники зараз почали говорити про необхідність окремого трибуналу для російських пропагандистів, оскільки вони – частина воєнної машини РФ.
Віталій Секретар: Не будемо плутати одне з іншим. В Міжнародного кримінального суду є чотири злочини, за які він притягує до відповідальності. Якщо говорити про нас, це воєнні злочини. Зараз для українського законодавця з’явилися і злочини проти людяності. Прокуратура Криму співпрацює з Міжнародним кримінальним судом з 2016 року. На даний момент ми вже направили 13 інформаційних повідомлень на різні теми. Починаючи від захоплення і націоналізації майна, закінчуючи переслідуванням в будь-якій сфері: примусовий призов, депортація цивільного населення з території Криму за неотримання російського громадянства, тощо.
Останнє інформаційне повідомлення стосувалось переслідування наших громадян на території Криму. Ми включили в нього всі випадки переслідування, зникнення людей на території півострова, порушення права на справедливий суд, незаконних затримань і так далі. Ми чітко показали, як держава-окупант намагається змінити демографічну ситуацію, створити лояльність до себе, запровадити режим страху на півострові.
Ми передаємо цю інформацію, взаємодіємо з працівниками Офісу прокурора МКС, коли вони приїжджають до України. Їх цікавлять певні деталі, я не буду говорити про них в ефірі. Є декілька цікавих для них напрямків безпосередньо щодо Криму, ми передаємо всю інформацію. Ви розумієте, що МКС працює за принципом комплементарності: береться за ті справи, які національна держава не має змоги розслідувати. Вони попередньо оцінюють нашу спроможність, що і як ми зробили. Там, де задіяні високопосадовці Російської Федерації, як і було в попередніх ордерах (Путіну і Львовій-Бєловій, Шойгу і Герасимову, командувачіам ЧФ РФ Соколову і дальньої авіації Кобилашу), ті справи МКС забирає собі, щодо решти – сподівається на спроможність національних органів.
