Послідовність і якість рішень української влади у санкційній сфері свідчить про те, що впродовж перших років збройного конфлікту з Росією у вищого керівництва держави не було політичної волі до введення обмежувальних заходів щодо агресора. Тільки цим можна пояснити ту обставину, що закон, прийнятий у 2014 році, почав застосовуватись більш ніж через рік. А переліки осіб свідчать про корупційні інтереси впливових осіб і бізнесових груп.
Тому, як вважають учасники круглого столу «Санкційна політика України. Перезавантаження», який організували і провели Центр журналістських розслідувань разом із представництвом президента України в АР Крим, найперший рівень політики, яка має змінитись, – це рівень прийняття політичного рішення щодо застосування санкцій.
Наступний рівень санкційної політики – реалізація політичного рішення на рівні виконавчої влади, яка передбачає й процедури складання та внесення змін до санкційних списків, моніторинг виконання та впливу обмежень. Для цього потрібен спеціальний орган виконавчої влади, однак який саме – це предмет найбільшої дискусії.
Ще один важливий елемент, без якого неможливе перезавантаження санкційної політики, – це її прозорість. Відсутність відповідальності за порушення санкцій – ще одна вада української політики. Профільний комітет Верховної ради рекомендував до розгляду відповідний законопроект. Однак у правоохоронців до нього є серйозні зауваження.
Також необхідно унормувати національні і міжнародні санкції. Тобто тих, які Україна застосовує сама, і тих, до яких приєднається.
Експерти проекту «Як працюють кримські санкції» підготували рекомендації для законодавців та органів виконавчої влади України, а також ЄС та США щодо посилення санкційних обмежень і ліквідацію схем їх обходу, які застосовуються Росією та іноземним бізнесом.
Сюжет Центру журналістських розслідувань:
