У перелік міжнародних злочинів Росії і її політичного керівництва додається ще один — незаконні вибори. Попри те, що окуповані частини Запорізької та Херсонської областей фактично є прифронтовими і на них тією ж Росією введено воєнний стан, у Кремлі вирішили десь підігнати власний закон, а десь його обійти і таки провести так звані вибори до «законодавчих» та місцевих окупаційних органів.
Аналіз списків кандидатів у депутати «заксобраній» від російських партій показує, що половина з них — не місцеві, а росіяни або колаборанти з окупованого Криму чи Донбасу. А щоб зібрати бодай якусь притомну кількість голосів місцевих мешканців, які ігнорують псевдовибори, колаборанти обходять їх поквартирно у супроводі озброєних військових.
Навіщо Росії «вибори», а також про економічну і гуманітарну ситуація на окупованих і звільнених територіях півдня в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар говоримо з Сергієм Даниловим, співзасновником і керівником Центру близькосхідних досліджень.
Валентина Самар: Навіщо Росія проводить так звані «вибори», знаючи, що вони ніким не будуть визнані, а «органи» і їхні рішення будуть нелегітимними? Разом із тим це черговий міжнародний злочин, який призведе до додаткових санкцій і кримінальних справ стосовно колаборантів.
Сергій Данилов: Як завжди, такі акції росіян мають на меті декілька завдань. Росіяни «продали» місцевим колаборантам ідею, що після «виборів» вони отримують ресурси, реальну легітимну владу і, найголовніше, можливість розпоряджатися ресурсами, які підуть з федерального бюджету на так звані програми відновлення. «Продають» таку собі кримську форму, коли після окупації туди пішли великі трансфери з федерального бюджету і обрані люди отримали доступ до розподілу цих ресурсів.
Крім того, частину колаборантів випустили з СІЗО, де вони вже перебували, повернули з Криму, сказавши, що це їхній єдиний шанс. Якщо вони будуть старатися і забезпечать якийсь результат, то будуть на волі — при посадах і при ресурсах. Можливо, це найменша мета, яку вони ставили, але яку яскраво видно на окупованій території.
Також так звані «вибори» потрібні для подальшої легітимації в очах власного населення. Щоб представити криваву бійню, яку вони влаштували, як війну за Росію. Мовляв, там наші люди, які голосували. Вони будуть поширювати відео з «голосування», на яких люди розповідатимуть, які вони щасливі нарешті жити в «нашей великой России». І це ж буде виправданням подальшої мобілізації людей.
Третє, але не останнє, завдання — продати факт голосування своїй клієнтелі або корисним ідіотам в усьому світі. Я впевнений, що в Туреччині знайдуться ті, хто підхоплять цю тему. В Африці багато будуть писати, що Росія не побоялась провести вибори, що люди хочуть жити в Росії, і Росія має це їхнє право захищати. Схожі ідеї будуть підтримувати ультраліві та ультраправі в Європі.
Валентина Самар: Плюс є ще питання розподілу грошей на проведення «виборів». Головний керівник цього політичного процесу — Сєргєй Кірієнко (заступник керівника адміністрації президента РФ), який сподівається бути наступником Путіна. Як пишуть російські медіа, саме він продавив ідею проведення «виборів» всупереч законодавству самої РФ. Які настрої на окупованій території і що кажуть люди на вільній території Запорізької і Херсонської областей, які спостерігають за цими «виборами»?
Сєргєй Кірієнко на російськом бізнес-форумі на окупованих теріториях Фото: Комсомольська правда
Сергій Данилов: Росіяни ж це навіть «виборами» не називають. Кірієнко вигадав нове поняття — «електоральний процес». На окупованих територіях значно посилився тиск по багатьох напрямках. В першу чергу, це стосується паспортизації. Люди без паспорту фактично з дому не можуть вийти. Але і це вже не допомагає — приїжджають додому, тиснуть, погрожують, б’ють, рвуть паспорти, забирати на допити, забирають на допити неповнолітніх дітей. Погрожують батькам, які не взяли паспорт, відібрати дітей, бо вони «погані громадяни». Залякують депортацією, але не в Україну, а в Сибір, на Далекий Схід, на Північ. Атмосфера і тиск такий, що неможливо не взяти паспорт. Тому я не беруся засуджувати тих, хто з середини весни, а особливо в останній місяць взяв російський паспорт.
Люди порівнюють «вибори» з «референдумом». Кажуть, не очікували, що окупанти настільки неякісно той «референдум» проведуть, навіть картинки не намагались створити, їм було просто плювати. Люди кажуть, що зараз буде те саме. З іншого боку, всі розуміють: це безглуздя, вони намалюють, скільки захочуть. Якщо минулорічного так званого «референдума» люди боялися, то зараз вони бояться тиску, але не самих «виборів». Всі розуміють їхню фейковість.
Якщо говорити про звільнену частину Херсонщини, основні теми — це обстріли, розмінування, внутрішні конфлікти у громадах, але точно не «вибори». Всі розуміють: справжні референдум і вибори зроблять Збройні Сили України.
Валентина Самар: З усіх політичних сил РФ участь у псевдовиборах беруть чотири партії: «Єдіная Росія», ЛДПР, КПРФ і «Справєдлівая Росія». Ми проаналізували їхні так звані списки. Щонайменше половина «кандидатів» — не місцеві, а завезені або з Росії, або з раніше окупованих Криму, Донецької та Луганської областей. В Запорізькій області у списку ЛДПР 24 з 50 кандидатів з Росії, а половина з них — із Кузбаса, який у 3-4 тисячах кілометрів від Запоріжжя. Про що говорить ця вибірка?
Партконференція “Единой России” в Мелітополі. Фото: Телеграм Галина Данильченко
Сергій Данилов: Про дві речі — нестачу місцевих і політику колонізації. З весни-літа спостерігається великий наплив росіян, які купують квартири і переїжджають в Чаплинку, Каланчак, Скадовськ, Генічеськ, в Запорізьку область. Це продовження експансії і колонізації. Вони розуміють, що місцеве населення, навіть залякане, їх не підтримує і лояльним не стане. Тому єдиний спосіб опанувати територію — заселити її росіянами.
Друге — дуже мало місцевих, навіть серед колаборантів, хто на це пішов. Декого з тих, хто погодився, буквально примушували. Мені розповідали, що кілька випадків. Гауляйтерка втекла до Криму, і її повернули і сказали: «Будеш, бо нема кому». Є персонажі, які ледь читати вміють, були різноробочими, а тепер будуть депутатами.
Валентина Самар: Все більше росіян реєструють свої аграрні підприємства в Херсонській області. Зрозуміло, ніхто не збирається сіяти — вони будуть грабувати аграріїв і вивозити збіжжя. Як багато цього року росіяни зможуть вивезти зерна нового врожаю, за даними вашого моніторингу?
Сергій Данилов: На Херсонщині їхній план був 1 мільйон 200 тисяч тонн зібрати, і майже майже мільйон вивезти. Я думаю, що максимум урожай буде 700 тисяч тонн. Але це оціночні судження, побачимо. Фермери, які залишилися, дуже жалюються: 50 доларів за тонну зерна – це десь в 4 рази менше ринкової ціни. Вони стверджують, що продавати можуть лише ті, хто зареєстрував підприємство за російськими законами. У таких елеваторів буцімто будуть брати за повну вартість. Але наскільки я розумію, це не спрацює, якщо законні власники — громадяни України.
Плюс росіяни поставили умову: брати будуть тільки зерно з високим вмістом білка. Потрібно здавати зерно на аналіз. Це дозволяє їм збивати вартість все нижче і нижче, щоб більше грабувати, бо людям просто не буде куди діватися.
Основний профіт отримують підприємства, які контролюються військовими, ФСБшниками, колаборантами Сальдо, Аксеновим, Булюком — вони мають доступ до логістики, фінансових ресурсів і можливість під примусом дешево купувати зерно в місцевих фермерів і селян.
Валентина Самар: Ви проводите опитування і фокус-групи щодо проблем на звільнених територіях. Які основні проблеми і де пригальмовує влада?
Сергій Данилов: Основна проблема — безпека. Минулого тижня ми мали бути у Нововоронцовці, де були вже неодноразово, але раптом почали обстрілювати північну частину правого берегу Херсонщини. Ми бачимо, що коїться в Херсоні, Станіславі, Бериславі, Білозерці. Без вирішення безпекової проблеми повноцінного відновлення не може відбуватися. Хоча люди повертаються. В Херсоні, таке враження, людей стало значно більше, ледь не корки на дорогах.
Друге — замінування. Я можу зробити припущення, що темпи розмінування виявилися швидшими, ніж очікувалося. Це гарна новина. Раз на місяць-два місяці ми приїжджаємо і бачимо позитивну динаміку. Колеги з Херсонщини і місцеві мешканці це підтверджують, але обсяг замінування жахливий. Велика проблема — діти. Вони звикли гратися, забуваються і біжать в посадки. Посадки розміновувати значно складніше, ніж поля. Ця біда справді надовго.
Відновлення. Потрібно дуже уважно і прискіпливо пройтися нормативною базою. Це нудна робота, яку ніхто не хоче робити або роблять недостатньо. Тому що багато колізій виникають з компенсацією, вони пов’язані з недосконалістю процедур. Цим треба займатися: щось спрощувати, десь шукати нетривіальне вирішення.
Дуже не вистачає кадрів — всіх. Зокрема тих, які займаються оцінкою пошкоджень. Дефектологи — це ж окремий фах. Людина з вулиці не це вчилася складати акти, визначати ступінь і характер пошкоджень, можливість чи неможливість відновлення.
Темпи відбудови не такі швидкі, як планувалося, — немає чоловічих рук. Треба шукати форми тимчасового залучення, робити вахтовим способом, там, де можливо, переходити на дистанційні і онлайн-методи. Де неможливо — вчити людей новим фахам. Треба підвищувати не тільки територіальну мобільність, але й мобільність фахову, щоб люди могли виконувати різні види роботи. Це стосується і електриків, і слюсарів — багато спеціальностей, які в звичному житті не дуже помітні, але критично необхідні при відбудові та обстрілах.
Батьки дуже просять відновлення очного навчання. Ковід, а потім війна дуже вплинули на освіту і соціалізацію. Діти у замкненому середовищі неспроможні без батьків, а батьки через дітей неспроможні виходити на роботу.
Тривають конфлікти навколо справедливості, покарання і непокарання колаборантів і кого взагалі вважати колаборантом. Продовжуються наслідки кризи гуманітарної політики. Гуманітарка, яку раніше треба було роздавати, тепер перетворилася на щоденну рутину — люди не хочуть працювати. Натомість виникають постійні конфлікти стосовно того, хто і що отримав, кому і що дали, яка категорія заслуговує отримувати гуманітарку, а яка не заслуговує. Це дуже короткий перелік.
Валентина Самар: Щодо відновлення документів. Ефективною була практика в кінці 90-х років, коли змінювали законодавство щодо репатріантів, в основному кримських татар, які поверталися з місць заслання і не мали ніяких українських документів. Були створені мобільні офіси: юристи за підтримки міжнародних організацій їздили селами та оформлювали документи. Мені здається, влада, волонтери і міжнародні організації могли б робити це в Херсонській і Запорізькій областях.
Сергій Данилов: На правому березі, звичайно, безліч дуже важких проблем. Рани після окупації гнояться, під обстрілами вони дуже повільно загоюються і утворюються нові. Ми проводили останню фокус-групу, люди перераховують всі ці проблеми, але кажуть: «Ми це все переживемо і колись виберемося. Але окупація — це найстрашніше, що може з вами статися».
