«Питання національної безпеки» з Валентиною Самар (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська), випуск від 18 травня 2021 року.
18 травня – день сталінської депортації кримськотатарського народу із його історичної батьківщини – Криму у 1944 році.
Щороку після масового повернення, віддаючи данину пам’яті жертвам депортації, кримські татари в центрі Сімферополя проводили багатотисячні жалобні, які водночас були і головними політичними акціями.
Це був день, коли корінний народ Криму і його представницький орган – Меджліс виставляли рахунок владі , нагадуючи про невирішені проблеми – від безземелля – до статусу народу і його права на самовизначення в межах України.
З 2014 року, після окупації Криму авторитарною Росією, такі акції стали неможливими, а народ переживає утиски і переслідування, що межують з новим геноцидом, при цьому бачимо повторення колоніальної політики, яку Росія практикувала в першу анексію Криму.
Кримські татари представлені в парламенті і уряді України, однак перелік невирішених проблем не стає коротшим. Євгеній Лешан – про не зроблені уроки влади з кримськотатарського питання.
***
«Немає нічого таємного, що не стало б явним, і нічого таємного, що не стало б відомим». Особливо якщо в державі фахово працюють спецслужби, влада у країні змінюється, і їй не треба з якихось мотивів покривати злочини, скоєні попередниками чи сучасниками – безвідносно до партійності чи близькості до перших осіб будь-якої країни.
Справа Медведчука і перехоплені розвідкою його розмови із топ-чиновниками країни-агресора – РФ – відкривають чимало таємниць в історії України після 2014 року і дають чимало доказів того, про що українські журналісти розслідували і розповідали роками.
Серед сторінок, що приховувались і тепер відкриваються – є й ті, що стосуються окупації Криму. Тепер у Віктора Медведчука і його партнера Козака є підозри у вчиненні державної зради і порушенні законів і звичаїв війни, тобто, воєнного злочину, що полягає у розкраданні національних активів на окупованій території Криму. У них є підозра, а у нас з вами нестримне бажання, аби злочини були якісно розслідуванні і його фігуранти отримали справедливий вирок.
Відтак зупинимось на найслабшій, на погляд ЦЖР, ланці Справи Медведчука. Це епізод із отриманням компанією «Новые проекты», яку пов’язують із Медведчуком, російської ліцензії на видобуток вуглеводнів на ділянці Глибока, що знаходиться на Прикерченському шельфі Чорного моря, проте видобуток іще не розпочався. Тож Медведчуку інкримінують готування, тобто, замах на розграбування цих українських корисних копалин на окупованому Росією українському шельфі.
То в чому ж злочин? Розберемо все по порядку, додаючи до офіційних даних важливі, на наш погляд, деталі й імена людей, вказуючи на помилки і пояснюючи для непосвячених у кримські розклади важливі моменти цієї історії. Наприклад, з допомогою якої бурової установки компанія «Новые проекті» збирається бурити свердловини на дільниці Глибока і скільки російських військових нестимуть там вахту, допомагаючи посіпакам окупантів грабувати український шельф.
Але фінт із швидкою заміною української ліцензії на користування надрами ділянки Глибока на російську не пройшов. Попри готовність Дмитра Козака та інших урядовців Росії допомогати куму Путіна. Хоча, як свідчать оприлюднені Bihus.Info розмови Медведчука із керівником апарату російського президента, під час яких він тижнями випрошував можливість поговорити с Владіміром Владіміровичєм, їхня близькість – це черговий міф, який плівки Медведчука добряче руйнують. Отже, процедура отримання російської ліцензії загальмувалась – бо київська компанія «Нові проекти» продовжувала діяти і володіти українською ліцензією.
