Тиждень, що минув, запамʼятався черговою порцією високоточних дальніх ударів ЗСУ. Вже тижень горить нафтобаза в Пролетарську Ростовської області, на яку «впав» безпілотник. Кількома десятками БпЛА атакований військовий аеродром «Мариновка» в Волгоградській області, що за 450 км від кордону. Сили оборони знищили два мости і пошкодили третій через річку Сейм на Курщині. Внаслідок ракетної атаки на порт «Кавказ» був значно пошкоджений залізничний пором «Конро трейдер», який напівзатонув. Судячи з супутникових знімків, крім порома пошкодження зазнали кілька невеликих, ймовірно, допоміжних суден. Це вже третє і останнє судно, що забезпечувало поромну переправу порт Керч – порт Кавказ і яке вивели з ладу ЗСУ. Про цю та інші події на усіх фронтах говоримо з військовим аналітиком Владиславом Селезньовим. Ефір програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Паралізовані порт «Кавказ», Керченська поромна переправа, тимчасово – рух по Керченському мосту. Військово-Морські Сили України взяли на себе відповідальність за цю влучну атаку, але не повідомили, чим поцілили? Ви знаєте?
Владислав Селезньов: Звичайно, знаю. Нещодавно мав змогу поспілкуватися з Олегом Коростельовим, директором КБ «Луч» – виробника наших славетних «Нептунів» (береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун»). Він тоді мені сказав, що найближчим часом на ворога чекає неприємний сюрприз. Ключовий експлуатант цих ракет – Військово-Морські Сили і саме вони поцілили по порому, який здійснює вантажні перевезення через Керченську протоку.
Речник ВМСУ Дмитро Плетенчук повідомив, що пором ворог використовував не лише для перевезення паливно-мастильних матеріалів, а також інших вантажів військового призначення. Втопили третій і, здається, останній пором для залізничних перевезень. Звісно, у ворога є, здається, штук п’ять поромів для автомобільних перевезень, але вони місію масштабних перевезень не спроможні реалізувати.
Російський залізничний пором «Конро Трейдер» горить в порту «Кавказ», 22.08.2024 Фото: t.me/astrapress
Ба більше, вже зараз тамтешні гаулятери наполегливо рекомендують перевізникам прямувати навколо Азовського моря, тим самим значно збільшуючи плече логістичного забезпечення. Шлях вздовж північного узбережжя Азовського моря досить вразливий. Час від часу там працюють українські вовкулаки, туди прилітає. Наскільки безпечний цей напрямок? Я думаю, про це варто замислитись військовим інтендантам, які забезпечують ці перевезення.
Валентина Самар: Треба сказати, що пором «Конро Трейдер» нам добре знайомий з 2014 року – він дуже багато всього натягав у Крим від початку окупації. Дійсно не тільки пальне, але і скраплений газ, озброєння і так далі. Ми ретельно спостерігаємо за так званим сухопутним коридором. Наш кореспондент Сергій Старушко мало не щодня вивчає супутникові знімки робіт із будівництва залізничної та автомобільної гілок, водогону, газопроводу. Чому ніхто не заважає росіянам будувати ці шляхи, які відчутно скоротять час доставки військових вантажів, живої сили?
Росія тягне два трубопроводи через ТОТ півдня України. Інфографіка investigator.org.ua
Владислав Селезньов: Я думаю, всьому свій час. Як зазначав американський генерал Бен Ходжес, є два ключові аспекти, які серйозно впливають на чимскорішу деокупацію Криму. Перший – це руйнація ворожої логістики шляхом знищення Керченського мосту. Звісно, поважний генерал залишив за лаштунками ще кілька маршрутів логістичного забезпечення ворожого війська, що нині дислокуються на території тимчасово окупованого Криму: поромні перевезення, перевезення за допомогою великих десантних кораблів, військово-транспортної авіації. Але зрозуміло, що левова частина здійснювалася за допомогою залізничних перевезень. У ворога чим далі, тим більше з’являється проблем в цій царині.
Кримські гауляйтери і топ-пропагандони стали стверджувати, що проблем з паливно-мастильними матеріалами в Криму немає. Чого вони раптово згадали цю тезу і стали активно шерити? Окремі пропагандисти у Криму розповідають, мовляв, це українське ІПСО. Мовляв, ЗСУ готується до проведення масштабної морської десантної операції. Зважаючи на дії російських окупантів в Криму, вони переймаються через це. Про підготовку українського війська мені нічого не відомо.
Валентина Самар: Вони продовжують будувати дуже багато фортифікаційних споруд прямо на березі моря. Шторми їх змивають, а вони знову і знову будують. Читачі прислали нам кадри з Євпаторійського регіону – усе узбережжя перерите, бачимо бліндажі, навіть муляж танка чи БТРа. Що ви скажете про ці фортифікації, враховуючи вашу спеціалізацію військового будівельника?
Владислав Селезньов: Вони неймовірно переймаються через варіанти просування Сил оборони України, в тому числі масштабну висадку морського десанту. Здається, вони подумки сягають подій першої Кримської військової кампанії 1853-1856 років. Тоді сили об’єднаних військ Франції, Англії та Туреччини дали серйозного ляпасу армії Російської імперії і докорінно змінили на певний проміжок часу геополітичну ситуацію навколо Криму. Тоді відбулася висадка морського десанту саме між містечками Євпаторія та Саки. Узбережжя в цій частині Криму дуже зручне для висадки великої кількості особового складу і техніки.
Але виникає питання, в який спосіб Україна може організувати таку масштабну висадку? Єдиний середній десантний корабель ворог зруйнував, а ВДК «Костянтин Ольшанський» вже багато років служить донором для російських кораблів, які дислокуються в акваторії севастопольських бухт. Тому очевидно, що для проведення морської десантної операції у Сил оборони України ресурсів немає. А що є у росіян – так це хист, наснага і бажання вкрасти. Саме з метою розкрадання державних грошей вони і створюють інженерні фортифікації. Ви абсолютно слушно зазначили: окопи на узбережжі в Чорноморському, Сакському та Євпаторійському районах Чорне море злизує під час весняних та осінніх штормів. І окупанти знову беруться до справи, освоюючи російські бюджетні кошти.
Валентина Самар: Окупанти освоюють великі кошти не тільки на суші, але і в Керченській протоці. Плавучі крани місяцями не виходять з акваторії Керченського порту, будуються вже дві лінії загороджень біля Керченського мосту, будують пірси, вбивають сваї. Чи є у вас інформація, що росіяни там будують?
Владислав Селезньов: Росіяни надзвичайно переймаються цілісністю Керченського мосту. Чому? Вони постійно кажуть, що цей міст – найбільш захищена інженерна споруда у світі. Вони її охороняють з води, з підводи, з повітря, наземні під’їзди до нього ретельно охороняються, тотальна перевірка будь-кого, хто виїжджає чи заходить на керченську споруду. Тим не менш, Сили оборони України щонайменше двічі влучали по споруді, руйнуючи її елементи, завдаючи неймовірні шкоди. Я думаю, саме з цим і пов’язаний той факт, що ворог не так активно використовує залізничне сполучення через Керченський міст, бо є якісь вади внаслідок української атаки 8 жовтня 2022 року. Те, що сталось один раз, може повторитися. Розуміючи це, Росія докладає неймовірних зусиль, щоб убезпечити Керченський міст від впливу українських дронів, українських ракет, українських морських дронів-камікадзе.
Що стосується будівництва додаткових елементів – такого собі паралельного мосту вздовж головної споруди Керченського мосту. Ворог за допомогою напівзатоплених барж, бонових загороджень, тимчасового мосту намагається створити таку непереборну перешкоду, щоб дрони-камікадзе не мали змоги його зруйнувати. Зверніть увагу: тільки-но у східній частині півострова лунає сигнал повітряної тривоги, інженерні підрозділи РФ одразу створюють димову завісу, сподіваючись убезпечити міст від наших ATACMS і Storm Shadow. Звісно, що це питання часу. Колись ворог втратить свою інженерну конструкцію, бо надто наполегливо і системно заради цього працюють українські Сили оборони. Тим не менше, ворог витрачає шалені ресурси, щоб її убезпечити. Він розуміє, наскільки критично залежить від її повноцінного функціонування.
Валентина Самар: Пропоную переселитись з нашої території на російську – у Курську область, де триває спеціальна операція Сил оборони України. Судячи з того, що вже два мости через річку Сейм знищені, а третій суттєво пошкоджений, чи можна говорити про те, що там створюється котел між українським кордоном і річкою?
Підрив ЗСУ понтонних переправ в Курській області Фото: ССО
Владислав Селезньов: Так, безумовно. Українська армія системно та методично руйнує ключові елементи логістичного забезпечення російських окупантів. Наші генерали абсолютно розуміють: ключовий елемент, який впливає на перебіг бойових дій, – наявність ресурсів у визначений час, у визначеному місці. І якщо у росіян починає шкутильгати логістика, вони змушені будуть тікати. Звісно, руйнація трьох мостів докорінно ситуацію поки що не змінює, бо ворог намагається наводити понтонно-мостові переправи через річку Сейм. Наші авіатори і ракетники працюють над потоленням цих переправ – вдається. Я думаю, що цю ситуацію варто розглядати при призму ресурсів. Тобто, якщо українська армія матиме змогу в найближчій перспективі задіяти відповідні сили та засоби – авіацію, артилерією, штурмові підрозділи – плацдарм на території Курської області буде розширюватись. І якщо ні, ми будемо зариватися в землю, створювати мережу інженерних фортифікацій, будувати окопи, бліндажі, мінувати напрямки, щоб вести оборонні бої. Очевидно, це надовго. Ми не зайшли на територію Курської області на три тижні.
Що ж у ворога? Він надто повільно посилює своє угруповання військ. Це загальна відома інформація – до початку активних дій у Курській області він мав там до 10 тисяч особового складу. Переважно це прикордонні війська, територіальна оборона – таке собі військо, без серйозного озброєння. І саме це військо повтікало тільки-но українські Сили оборони почали проводити рейди.
Зараз ворог починає нарощувати зусилля. Десь до 5 тисяч за ці 10 днів ворог пригнав на територію Курської області, чого недостатньо навіть для того, щоб заблокувати розширення українського плацдарму. Спеціалісти кажуть, що для цього ворогу потрібно від 30 до 50 тисяч особового складу. Чи має він зараз такі ресурси? Вочевидь, ні, бо зараз ворог зосередив свої ключові зусилля на Покровському і загалом на східному напрямку. Так вони намагаються реалізувати ключову політичну місію Путіна, заради якої він і починав так звану «СВО» – повна окупація Донецької і Луганської областей. Не надто вправно в нього це виходить, але він суне, не зважаючи на шалені втрати. Заради цієї місії він задіює всі свої ресурси – зайвих немає і немає, де їх взяти.
Українська армія діє максимально раціонально, вона вдарила по російській території в той самий момент, коли російська армія була найбільш вразлива, та у найвразливішому місці російсько-українського фронту. Так, ворог зараз буде намагатись заткнути дірки, перекидаючи строковиків з Московського, Ленінградського військових округів. Говорять, що з Тюмені та з Далекого Сходу зараз прямують ешелони у бік Курської області з російськими строковиками. І тут я маю неприємні новини для строковиків, і для строковиків, які будуть призвані під час осінньої призовної кампанії, і для їхніх батьків. Адже російські генерали-депутати стверджують, що російські строковики мають право воювати на території Російської Федерації, а тому жодних обмежень не може бути. І тут вони приводять історичні приклади: Афганістан, першу та другу чеченські кампанії, під час яких так само гинули радянські і російські строковики, виконуючи дивні марення кремлійського диктатора.
Валентина Самар: Багато писали і продовжують писати про те, що одним із завдань українського наступу на Курщині було відволікання російських сил з Покровського напрямку, де Росія поглинає населений пункт за населеним пунктом майже щодня. Виходить, це був хибний тактичний розрахунок чи все ж таки вдасться?
Владислав Селезньов: Згоден з вами, дуже складна дискусія з цього питання. Але я абсолютно впевнений, що рішення генерала Сирського абсолютно раціональне. Чи вистачило б нам тих ресурсів та резервів, які нині виконують бойові завдання на курські області для того, щоб заблокувати просування ворога на Покровському, Торецькому напрямку чи напрямку Часового Яру? Ні, недостатньо. Ворог зосередив надзвичайно високий рівень ресурсів, щоб реалізувати свою місію.
Але шляхом виконання певних завдань на території Курської області ми можемо досягти реалізації наступних завдань. Перше – це створення зони буферної безпеки. Вже зараз президент заявляє, що кількість ворожих мінометних та артилерійських обстрілів з території Курської області значно поменшала. Значно менше стало дій ворожих диверсійних груп на території прикордоння Сумської області. Звісно, що цього поки що недостатньо, бо ворог активно використовує керовані авіаційні бомби, ракети, але тим не менш тенденції досить обнадійливі. Якщо плацдарм у Курській області буде поширюватись на територію Брянської та Бєлгородської області, ми можемо створити ту саму санітарну зону, про яку свого часу марив Путін. Він хотів створити її на території України, а ми створюємо її на території Росії. Це питання справедливості.
Що далі? Відповідь на нього знаходиться суто і виключно в площині наших ресурсів. Ми пам’ятаємо заяву президента про створення кількох нових бригад, що лише три з них мають повноцінний комплект озброєння та військової техніки. І тут знову постає питання перед нашими дипломатами, перед вищими військовими посадовими особами щодо комунікації із західними партнерами про інтенсифікацію поставок озброєння та військової техніки, бо це справді на часі. Бо коли ми чуємо заяву від уряду США, мовляв, очікується наступний тираж військово-технічної допомоги на суму десь 100 мільйонів доларів, то звісно, це про забезпечення поточних потреб: боєприпаси, ракети, засоби протиповітряної оборони. Цього явно недостатньо, щоб значно посилити наші резерви та ресурси для реалізації наступних, не менш амбітних завдань.
Кілька тижнів тому назад генерал Буданов, очільник української військової розвідки, зазначив таке: у ворога залишилось ресурсів на максимум півтора місяця активних бойових дій. Тобто у ворога спливають ресурси, а значить відкривається певне вікно можливостей для дій українських Сил оборони. У який спосіб ми будемо діяти і де саме, залежить від наших ресурсних можливостей.
