Цього тижня Верховна Рада України ухвалила Заяву про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами РФ та керівниками терористичних організацій ДНР і ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян. При цьому напередодні депутати з БПП переконували, що Україна не повинна поспішати з ратифікацією Римського статуту – бо Росія цим скористається проти України, а ще раніше, 25 січня, РНБО доручила уряду готувати звернення до Гаагського суду щодо злочинів проти людяності, скоєних терористами проти українських громадян у 2014-2015 роках, а також щодо визнання ДНР та ЛНР терористичними організаціями. Про послідовність дій української влади та вагу та якість прийнятих рішень – в інтерв’ю Олександра ПАВЛИЧЕНКА, заступника директора Харківської правозахисної групи телепрограмі «Питання національної безпеки» (телепроект Центру журналістських розслідувань).
Пане Олександре, дуже багато критики з експертного середовища стосовно цієї постанови ВР. Люди мають розуміти: ратифікує чи не ратифікує Україна Римський статут?
Звичайно, що Римський статут Україна ще не ратифікувала. Україна мала б зробити два кроки для того, щоб визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Передовсім йдеться про те, що ратифікація Римського статуту – це не простий і не одномоментний крок. Ми знаємо, що є рішення Конституційного суду від 2001 року, яке потрібно ще перейти для того, аби зрозуміти – чи внести зміни до Конституції, чи йти далі без таких змін. Але що відбулося вчора?Одним з компонентів входження в юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС) було визнання цієї юрисдикції на тимчасовій основі. Те, що вже було зроблено Заявою щодо подій Майдану від 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Цей період був чітко визначений (і підпадав під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Відповідно, коли була ухвалена вчорашня постанова, там визнається інший часовий проміжок. Від дати 27 лютого, як визначено у постанові, і до теперішнього часу…
27 февраля 2014 года. Колонна БТР ЧФ России движется в Симферополь, где вооруженными людьми захвачены здания Совета министров и Верховной Рады
Тобто, від початку окупації Криму. Хоча, до речі, це не точна дата. Події у Севастополі із захоплення влади почались 23 лютого, а 27-го були захоплені будівлі і взяті під контроль уряд та Верховна Рада АРК. Що на практиці означає прийняття цієї постанови ВР?
Справа в тім, що Міжнародній кримінальний суд є комплементарною міжнародною інституцією. Це значить, що якщо держава або хтось із суб’єктів держави, яка визнала юрисдикцію цього органу заявляє, що вчинені злочини, які підпадають під компетенцію цього суду (а це злочини проти людяності, воєнні злочини, це злочини геноциду), і держава сама не можеїх розслідувати, або розслідує неефективно, або не карає винуватців, то завдяки характеру компліментарності, МКС може розпочати своє розслідування, або здійснювати його паралельно. І відповідно – ухвалювати свої висновки, вироки і притягати до відповідальності винуватців.
Причому розслідувати із самого початку. Не може Україна звернутися до МКС, як хтось може думати, із позовом, аби до кримінальної відповідальності через Гаагський суд були притягнені конкретні посадові особи країни-агресора. Не можна сказати: розслідуйте злочинні дії пана Путіна.
Так, не можна звинуватити злочинця до того, як встановлений факт злочину. І відповідно – не можна заявляти, хто має бути притягнутий до відповідальності. Якщо буде визнано факт злочину Міжнародним кримінальним судом, то тоді буде і встановлено, хто скоїв цей злочин.
Разрушенный от обстрелов боевиками дом в Донецкой области
фото Aif.ua
Є якась своєрідна гра у діях влади.РНБО доручає Кабміну розпочати процедуру звернення до Міжнародного кримінального суду. В цей же час депутати з блоку Порошенко говорять про недоцільність визнавати зараз юрисдикцію МКС, ратифікувати Римський статут, поки це не зробить Росія. Бо інакше до нас почнуться звинувачення – що це Україна вчиняла злочини проти мирного населення на тому ж Донбасі. Ці заяви ми чули, як і посилдання на негативний досвід Грузії та Хорватії. Що з цього приводу можна сказати?
Це пояснення того, що українська сторона якусь пересторогу робить щодо майбутніх можливих звинувачень на свою адресу, що вона вчиняла ці злочини. Але тут відразу відповідь дуже проста є: той, хто вчиняв злочини, повинен за них відповідати. Неважливо, яка це сторона вчиняла. Якщо це будуть злочини, які сягають рівня злочинів проти людяності та які розслідуються компетенцією Міжнародного кримінального суду, то тут неважливо, хто буде нести відповідальність – російська чи українська сторона. За вчинені злочини потрібно відповідати. І тут Україна, на мою думку, не зовсім розуміє, що вона повинна здійснювати свої розслідування цих злочинів, доводити, що вона не є тієї стороною, яка вчиняла їх. А навпаки – збирати докази, показувати, як вчинялись ці злочини. Намагатися не виправдати, а показати, що вона десь не може вже розслідувати їх.
Щодо того, що інші держави мали не досить позитивний ефект… Ви згадали Грузію чи Хорватію. Так, це один з елементів цієї інформаційної війни, який здійснювався і щодо Грузії, і щодо Хорватії. І здійснюється сьогодні щодо України. Я можу сказати так – практично всі військовополонені, які виходять з України, «приймаються» відразу співробітниками ФСБ та правозахисниками, опитуються, знімаються всі покази, збираються у файл. Вся інформація накопичується тією стороною. Те ж саме відбувалося щодо Грузії. Відповідно,Україна має знати про це і повинна робити такі самі розслідування щодо наших військовополонених. Там дійсно були випадки катування, розстрілів, вбивств.
Избиение журналиста AP в центре Симферополя, «самообороновец» угрожает пистолетом
Так само – злочини, здійснені в Криму, які продовжуються до цього часу…
Так, це все має бути зроблено професійно, має бути зібрана доказова база. І це ляже на стіл тому ж самому прокурору МКС, який буде зважувати, чи є підстави для відкриття провадження.
Я хочу зазначити, що все це українська сторона – і СБУ, і прокуратура, і МВС – мають робити не тільки для Гаагського суду, а відповідно до законодавством України – воно їх забов‘язує це робити. Але цього не робиться. Ми знаємо, що кримінальних проваджень за кримськими подіями практично не має.
І це має бути стимулом – шлях до ратифікації Римського статуту. Це може бути стимулом для того, що потрібно робити терміново всю цю роботу.
Чи можна зробити висновок, що прийняття цієї постанови ВР не дало бажаного результату? Принаймні того, який декларувався і яким політики погрожують Росії: ось ми подамося до Гаагського суду, ратифікуємо Римський статут…
Я б не сказав, що це рішення не дало бажаного результату. По-перше, ми зараз не можемо оцінити той результат, до якого призвело ухвалення цієї постанови. Я можу сказати, що вона не є досконалою. Тобто вона виписана у такому трошки казуїстичному стилі, що не дає чіткої відповіді на запитання, що власне визнано цією постановою. З другого боку, якщо МКС, який отримає подання з цією постановою. І відповідно, буде мати повноваження – чи розпочинати, чи ні провадження щодо України і зважати на всі обставина,він може не враховувати ті застереження,які висловленні навіть термінологію цієї постанови. І відповідно здійснювати безоглядно так саме, як він здійснював щодо справи щодо Майдану. Це може спрацювати позитивно. І скоріш за все, воно так і буде.
Постанова – нормальний правовий документ. Єдине – він не виписаний у чітких термінах. Україна тут висловила певні застереження – і це те, що вона не повинна була робити. Тобто вона або визнає часову територіальну юрисдикцію МКС, не вказуючи – отого карайте з такої дати по таку дату, і тільки цих, а якщо ми ніколи не вказали решту, то ви цього не бачити. Це трошки «по-нашому». Але ці правила гри не приймаються тією стороною (МКС – ред.) і вона грає за своїми міжнародними правилами. Я нагадаю, що 123 країни на сьогоднішній день ратифікували Римський статут. Тож нам треба туди йти. До більшості країн, які вже перебувають повноправними членами цього добра.
І ваша порада: яким чином ці кроки треба владі здійснити, швидко і грамотно?
Чимшвидше передати документ. Бо ми знаємо, що у минулому році, 25 лютого, відбулося парламентом ухвалення постанови (про Заяву щодо юрисдикції МКС -ред.), а тільки 17 квітня був переданий міністром закордонних справ документ до Гаазького суду. Відповідно треба, щоб цей термін був коротшим. Чим швидше – тим більше шансів, що МКС почне роботу свою в межах цієї постанови. І друге – демонструвати чіткий напрямок руху до ратифікації Римського статуту. Це має бути беззаперечно. Ми йдемо, робимо наступні кроки, і вже в цій каденції парламенту, на цій сесії потрібно ухвалити закони, які б сприяли ратифікації Римського статуту.
