Резолюция Генассамблеи ООН «Обеспечение средств правовой защиты и репараций в связи с агрессией против Украины» — чрезвычайно важный документ. Он определяет, что Россия должна заплатить за свои международные преступления против Украины, возможно, даже не дожидаясь окончания войны. Резолюция предусматривает создание международного механизма выплаты Россией репараций — возмещение за ущерб, причиненный украинцам и Украине в результате вооруженной агрессии РФ. В частности, международного реестра таких убытков для документирования доказательств и информации о вреде, потере или увечьях, причиненных войной физическим и юридическим лицам, а также государству Украина.
Но, как и во многих случаях, в истории с репарациями у Украины есть невыполненные домашние задания в отношении обращения с активами страны-агрессора и подсанкционных россиян. Ведь на территории Украины были и есть российские активы, которые можно и нужно арестовать или конфисковать и обратить в пользу государства и его граждан — как компенсации за нанесенный ущерб. Об этом в программе «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар говорим с Глебом Каневским, аналитиком общественной организации StateWatch.
Валентина Самар: На ваш погляд, наскільки Україна зараз готова включитися в міжнародну роботу щодо російських активів? Принаймні тих, що розташовані на території самої України, і які в рамках репарації можуть бути конфісковані й обернуті на користь держави і її громадян, які постраждали від російської агресії.
Гліб Канєвський: На мою думку, міжнародна спільнота очікує від України конкретного інструменту — як конфісковувати російські активи на території іншої держави. Тобто Україна має показати власний приклад, як конфіскувати російське майно на території України, стягнути його до бюджету і витратити на відбудову країни після війни.
Британія, Європейський Союз, США, Канада на сьогодні заморозили величезні суми. Зокрема, таке люксове майно, як яхти і маєтки. З ними треба щось робити. Для початку конфіскувати з якоїсь причини, адже в світі прекрасно розуміють: не вони воюють з Росією, воює Україна. Відповідно ті ж Америка, Канада, країни ЄС думають: як їм у власних судах обґрунтувати підстави для конфіскації російського майна на своїх територіях, якщо вони не воюють з Росією?
Друге питання, яке перед ними стоїть, ще складніше. Це кошти, які вони планують виручити від конфіскації і продажу російського майна на території західних країн. На яких підставах і як вони можуть бути передані Україні? І ось тут власне і очікують крок вперед від України. Щоб Україна самостійно конфіскувала російське майно, яке є на території України, і показала, що ж з цим майном робити. Наприклад, арештований маєток якогось російського політика на території України — це ж ще не бюджетні кошти. Що з тим маєтком робити, за якими процедурами перетворити маєток на бюджетні кошти?
Третє. Україна має показати, на що саме будуть витрачатися конфісковані кошти. Тут, звичайно, немає ніяких дискусій. Вони мають витрачатися на післявоєнну відбудову країни, енергетичного сектору, житлового фонду, інфраструктури, щоби копійкою покарати агресора. Але поки що в оцих трьох завданнях, на мою думку, Україна недалеко просунулася.
Валентина Самар: У нас є приклади конфіскації такого майна (чи арешту), які ми вже можемо показати як приклад репарації? Наскільки до цього готове національне законодавство, яка процедура, що уряд вже робить з такими активами?
Гліб Канєвський: Я відмітив три пункти: конфіскація, реалізація конфіскованого майна, направлення коштів на відбудову України. Можна сказати, що поки Україна реалізувала тільки перший етап. Забезпечено законодавство щодо конфіскації, і є навіть перший її приклад.
Я нагадаю, Вищий антикорупційний суд України (ВАСУ) у вересні стягнув майно такого собі «дрібного» російського олігарха Володимира Євтушенкова. Як виявилося, всі ці роки, і після 2014 року теж, він співволодів державними виробничими підприємствами в Запоріжжі, які фактично працювали на російський військово-промисловий комплекс включно до повномасштабного вторгнення 24 лютого! І ніхто особливо не заважав їм це робити.
Президент РФ Володимир Путін та олігарх Володимир Євтушенков Фото: РИА Новости
Ці підприємства рішенням ВАСУ вже стягнуті, вони вже в держави. Але що далі має робтити Україна? Якось ці активи реалізувати. Чи-то взяти їх під своє управління, заробляти гроші, показувати скільки коштів щоквартально надходить від цього конфіскованого майна до бюджету і потім спрямовувати їх на відбудову України. Але на цьому етапі є серйозна проблема. Вже більше як 2,5 місяців Фонд державного майна, Міністерство економіки готують нормативно-правові акти, як ці підприємства російського олігарха в Запоріжжі передати в Фонд держмайна. (Йдеться про про 17 позицій об’єктів нерухомості та корпоративні права у статутних капіталах ТОВ «Смарт Діджитал Солюшнс», ТОВ«ІТМ-Україна», АТ «Український науково-дослідний проектно-конструкторський та технологічний інститут трансформаторобудування», ТОВ «ЗТЗ-Сервіс» та ТОВ «Електрозавод-Віт» — ред).
На це пішло 2,5 місяці, а питання досі не розв’язане. Паралельно, на жаль, Мін’юст все ще не звернувся до ВАСУ з іншими позовами про конфіскацію. Тобто на сьогодні ми маємо позов про конфіскацію лише активів Євтушенкова. Ми конфіскували, але ще не взяли ці активи під контроль і не придумали механізм, як перетворити їх на бюджетні надходження на відбудову.
ТОВ «Електрозавод — ВІТ» (філія ВАТ «Електрозавод» м.Москва), Запоріжжя Фото: giproprom.com
Валентина Самар: Наше політичне керівництво, уряд, Рада не хочуть швидко вирішити це питання чи не можуть? Це питання якогось інтересу чи професійної придатності людей, які є виконавцями цієї політики?
Гліб Канєвський: У мене є своє пояснення. Я його зазвичай грунтую на кейсі «Мотор Січ». Дуже такий знаковий актив.
З 2017 року СБУ розслідувала кримінальну справу про те, що «Мотор Січ» продає двигуни через треті країни російським повітряним силам для їхніх гелікоптерів. Розслідувала держзраду про те, що Богуслаєв (В’ячеслав Богуслаєв затриманий президент корпорації «Мотор Січ») намагався продати стратегічне підприємство китайському інвестору, який мав зв’язки з урядом Китаю.
Президент АТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв в експозиції технічного музею свого імені у Запоріжжі Фото: Оксана Парафенюк для The Washington Post
Була загроза, що уряд КНР через свої двосторонні договори військово-політичного характеру буде передавати технології і виробництво українських двигунів Росії. Ці кримінальні справи завершилися тим, що у 2021 році суд арештував всі корпоративні права «Мотор Січі», щоб вони дісталися державі, а не китайцям, не родині Богуслаєва, не його оточенню. В березні 2021 року всі ці корпоративні права передали агентству АРМА (Агентство з розшуку та менеджменту активів).
Відповіді на ваше питання, на жаль, не існує. Ми не можемо сказати, що все через поганих чиновників, або через погані закони чи недієві ухвали суду. Якщо подивитися на пояснення АРМА, в нас взагалі все не так. Наша команда нещодавна публікувала ту відповідь АРМА. Як виявилося, з березня 2021 року АРМА палець об палець не вдарила, щоб взяти під операційний контроль «Мотор Січ», передати його управління незалежному управителю. Хто це може бути? Лише Укроборонпром, чи ДП «Антонов». Тому що в Україні впринципі більше немає великих авіаційних компаній. АРМА, як виявилося, нічого з цього не зробила. Якщо ви проведете моніторинг мережі, побачите, що чиновники АРМА, прокурори, різноманітні політики від влади дуже гучно заявляли, що от тепер АРМА від імені держави взяла під контроль «Мотор Січ», що зараз знайдуть управителя, а потім її мають націоналізувати.
Фото: bihus.info
Нічого цього не сталося. АРМА тепер публічно пише пояснення, що закони не такі, рішення суду не такі і сам функціонал АРМА теж не такий. Виходить, що півтори роки орган влади мовчав, ніхто не розумів, взяли вони «Мотор Січ» під контроль чи ні. І вже потім, коли СБУ взяла Богуслаєва під свій контроль, арештувала його і оприлюднила докази, виявилося, що він протягом 2021 року, коли начебто «Мотор Січ» вже була арештована, продовжував нею керувати, організовувати торгові схеми з Росією. Він примудрився все це робити навіть після повномасштабного вторгнення. І от тільки тепер, після всього цього скандалу, АРМА публічно пише, що закони не такі і все не таке.
Кому підконтрольна АРМА?
Гліб Канєвський: Нікому. Це спеціальне урядове агентство, якому в законі про АРМА передбачили такі самі запобіжники незалежності, які є в НАЗК чи НАБУ, чи в інших антикорупційних органів. Це зробили спеціально для того, щоби на АРМУ не було жодного політичного впливу. Щоби АРМА була арбітром, який управляє арештованими корупційними активами. Тепер АРМА буде управляти ще й російськими активами.
Дмитро Жоравович, т.в.о. голови АРМА Фото: glavcom.ua
Навіщо її взагалі створили? Коли в 2014 році Янукович втік, серйозно постало питання, що в Україні розкидано багато майна оточення Януковича, яке є надзвичайно економічно привабливим: підприємства, аграрні холдинги, люксові квартири, машини, просто люксові речі — годинники, архітектурні вироби і так далі. Вирішили за європейськими стандартами створити незалежне агентство, яке брало б ці арештовані об’єкти під контроль, вибирало на відкритих конкурсах управителів, щоби гроші від управління надходили в бюджет, поки триває кримінальне розслідування.
Валентина Самар: Але життя показало, що ця «машинка» не їде. АРМА не працює, не виконує покладений на неї функціонал. Що робити?
Гліб Канєвський: Перше — обрати нарешті на незалежному конкурсі голову АРМА. Три роки немає повноцінного голови, а тільки чередують тимчасових виконуючих обов’язків. Друге — створити незалежну комісію відповідно до закону про АРМА, щоби вона нарешті провела свій перший аудит АРМА, що не так? Таку комісію має сформувати президент, уряд і парламент зі своїх представників. Третє і основне, на чому ми наполягаємо, — АРМА має нарешті відкрити інформацію, які російські активи вона має в управлінні, скільки на цих активах заробляє для бюджету і хто управляє цими активами?
Гліб Канєвський і Валентина Самар Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Вчора ви опублікували новину про арешт готелю «Кримський бриз» за рішенням суду. Це один з найелітніших готелів в Криму, знаходиться в Парковому і належить «Газпрому». Однак до нього не дотягнутись, поки Крим не звільнений. Чи варто зараз займатися тим, що знаходиться на окупованій території, а не зосередитися на тих активах на території вільній, які в нас умовно «блоковані» на підставі закону про санкції. Бо ця «машинка» в нас теж не поїхала.
Гліб Канєвський: Кейс «Кримського бризу» — це робота на перспективу. Якою б АРМА не була поганою, ми не можемо її критикувати, бо дійсно не можуть фахівці зараз поїхати в Крим і встановити контроль над цим активом. Але на перспективу розслідування триває. Де-юре актив арештований. Будемо сподіватися, що за короткий період часу, наголошую за короткий період часу, ця справа дійде до вироку, «Кримський бриз» буде конфіскований на підставі рішення суду і, коли ЗСУ звільнять Крим, домашня робота буде вже виконана. І тоді держава цей найдорожчий готель, я сподіваюся, продасть чи організує в ньому реабілітаційний центр для ЗСУ, щоби хлопці лікувалися, відпочивали, поправляли фізичне і психологічне здоров’я після бойових дій на півострові.
Повертаючись до російських активів, на які наклали санкції. Два місяці тому було дуже круте рішення РНБО про застосування санкцій щодо 3600 найвідоміших росіян і російських компаній, які існують на території України. Починаючи з травня, ми постійно казали, чому Україна не накладає санкції? Нарешті наклала, але який наступний крок? Мін’юст має тепер встановити за допомогою АРМА, СБУ, Бюро економічної безпеки та інших все-все майно всіх підсанкційних росіян і компаній, і внести позови про конфіскацію до ВАС. Але на початку нашої розмови ми з вами встановили, що на сьогодні є фактично лише один позов Мін’юста — проти Євтушенкова. Цей позов був на початку вересня. Тобто вже більше як 2,5 місяці ми поки що нічого в росіян не конфіскуємо.
