Российские оккупанты продолжают укрепляться в населенных пунктах юга, превращая захваченные жилые дома местных жителей в свои «располаги». Эта отжатая жилая застройка при наступлении ВСУ служит россиянам как укрепления. Центр журналистских расследований фиксирует эти военные преступления России, за которые она должна заплатить справедливую цену.
Как с точки зрения международного права квалифицировать системное незаконное присвоение российскими оккупационными «правительствами» и использование в военных целях жилых домов украинских крестьян на захваченном юге? И как законным владельцам защитить свои имущественные права? В эфире программы «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар на эти вопросы ответил Никита Петровец, юрист Регионального центра прав человека.
Валентина Самар: Росія незаконно захоплює приватне майно у населених пунктах окупованого півдня. Зазвичай його визнають безхазяйним і націоналізують. Потім окупаційні адміністрації його експропріюють і передають військовим РФ, їхнім сім’ям та місцевим колаборантам. Як кваліфікувати ці дії з точки зору міжнародного гуманітарного права?
Микита Петровець: З теоретичної точки зору на окупованій території війська можуть взяти під контроль певні цивільні об’єкти і знаходитися там. Але для цього має бути імперативна військова необхідність. Просто так зайняти і використовувати цивільний об’єкт не можна.
Чи можна сказати, що така військова необхідність є у Запорізькій області чи загалом на окупованих територіях, щоб приватне майно переходило у власність окупаційної адміністрації чи у власність РФ? Це важко уявити.
Сама процедура, за якою це відбувається, — повна нісенітниця. Нібито майно безхазяйне, бо особа не прийшла до росіян і не повідомила їм, що це її майно, і тому воно автоматично переходить у власність РФ.
В даному випадку можна говорити про ознаки воєнного злочину, а саме — захоплення і привласнення приватної власності цивільного населення. Наявна широкомасштабність цих дій. Це не поодинокі випадки і не в поодиноких населених пунктах. Я впевнений, що насправді це відбувається на всіх окупованих територіях України.
Валентина Самар: Є населені пункти, з яких людей евакуювали чи вони виїхали самі. Інша справа, коли окупанти заселяються, що називається через хату, по сусідству. Що в таких випадках людям робити?
Микита Петровець: Якщо ви на окупованій території, повідомте, що це майно ваше. Якщо ви виїхали на вільну територію, за можливості, зробіть це дистанційно. Якщо зробити це неможливо, можна спробувати повідомити через уряд РФ — відправити йому формальне електронне звернення. Сам уряд РФ має розподілити це звернення на відповідний орган. Ще один варіант — повідомити Слідчому Комітету РФ про потенційне порушення і що ви власник цього майна. Ефективність будь-яких звернень до РФ сумнівна, але принаймні можна спробувати запобігти вчиненню злочина.
Якщо злочин відбувся, необхідно повідомити в наші правоохоронні органи про факт порушення міжнародного гуманітарного права і воєнний злочин. Далі по можливості зібрати дані, максимально їх задокументувати. Якщо є умовний папірець про націоналізацію майна — зберегти цей «документ». Заархівувати всі повідомлення, фотографії чи відео, наприклад, з телеграм-каналів, з російськими військовими біля вашого майна. Спробувати встановити контакти зі свідками — з сусідами, які проживають неподалік і бачать, що відбувається з майном. Отримати їхні письмові свідчення або принаймні мати їхній контакт під рукою.
Зібрати інформацію можна самостійно або за посередництва правозахисних організацій. Звертатися до правозахисників треба, щоб готувати ці матеріали комплексно. Ви можете самостійно повідомити у Міжнародний кримінальний суд. Але буде краще, якщо правозахисна організація збере декілька таких випадків. МКС зручніше досліджувати, коли є певний масштаб і систематичність таких дій, а не поодинокий факт.
Ще одна опція — звернутися до Комітету ООН з прав людини. Теж за посередництва правозахисної організації. Тут може бути проблематично, бо документ, на підставі якого діє Комітет, прямо не захищає право на власність. Можна спробувати використати певні статті, наприклад, в контексті права на приватне життя.
Микита Петровець і Валентина Самар. Фото: investigator.org.ua
Валентина Самар: Регіональний центр прав людини спільно з прокуратурою АРК та м.Севастополь, з іншими громадськими і правозахисними організаціями з 2014 року готує інформаційні повідомлення для МКС, у тому числі про порушення прав цивільного населення, в якого було незаконно позбавлено майна. Чи готові ви взятися за напрацьований нами кейс щодо захоплення приватних будинків у Запорізькій області?
Микита Петровець: Ми продовжуємо свою діяльність і ця ситуація буде нами розглянута. Враховуючи масштаб і систематичність, у цей процес має бути залучені і держава, і громадські організації. Наша організація готова допомогти потерпілим звернутися до МКС і, можливо, в майбутньому отримати кейс щодо позбавлення права на власність наших громадян.
Валентина Самар: На жаль, немає єдиного механізму. Якісь будинки вносяться у списки безхазяйного майна, потім у списки націоналізованого. Подекуди видаються акти прийому-передачі російським військовим частинам від окупаційної адміністрації. Ми бачили і таке. Але інколи майно просто захоплюють. Буквально вчора писала жінка з Енергодару: її квартиру захопили в перші дні окупації. Вона не націоналізована і не експропрійована. Її просто займають російські військові — ротація за ротацією. Підтвердити це, звичайно, неможливо. Що в таких випадках робити?
Микита Петровець: Ця ситуація значно складніша. Щоб звертатися до уповноважених структур, ми повинні довести, що ця подія дійсно мала місце. Якщо немає жодних умовно правових документів, які десь публікуються чи видаються на руки особі, треба шукати по відкритих джерелах інформації — фотографії, відео, свідчення свідків, звернення до уповноважених структур, в тому числі Російської Федерації.
Валентина Самар: Люди дуже скептично ставляться до звернень до Російської Федерації. Чи відомі взагалі випадки, коли РФ відповідала б на якісь запити?
Микита Петровець: Частіше не відповідає. Це скоріше питання використання тих інструментів, які ми бачимо. Ми прекрасно розуміємо, що ефективність будь-яких інструментів у РФ дуже низька. Але якщо звернення не несе ризиків для людини і для її рідних, це краще зробити, ніж не зробити. Особливе значення це має у випадку подальших звернень до Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини, щоб показати — людина справді намагалась вичерпати всі засоби захисту в РФ. Чи будуть ці засоби ефективними? На жаль, у більшості випадків ні.
Валентина Самар: РЦПЛ — організація, якій ми у великій мірі завдячуємо ордеру МКС на арешт президента РФ Владіміра Путіна та дитячої омбудсменки Марії Львової-Білової. Вже пройшов певний час. Чи впливає ордер на депортацію українських дітей чи їхнє повернення додому?
Микита Петровець: Однозначно. Питання депортації дітей вийшло на достатньо високий дипломатичний рівень, отримало реакції різних міжнародних організацій та установ. Щонайважливіше — з точки зору правової кваліфікації. Вона ще не надана МКС, але надається різними міжнародними організаціями. За їхньою оцінкою ці діяння містять ознаки геноциду проти української національної групи.
Роботу насправді потрібно продовжувати. Бо було продемонстровано невеличку частину — що дітей переміщують і усиновлюють в РФ. Важливо показувати наступні процеси: нав’язування їм російського громадянства, залучення їх у російську систему освіти, показати комплексність цих дій.
Тому вплив однозначно є. На цю тему всі звернули увагу. Але уваги замало, бо наша задача — повернути всіх дітей. Нарешті й Україна почала говорити про необхідність створення стабільного, постійного і систематичного механізму їхнього повернення. І це має бути роботою не лише України, а й міжнародної спільноти. Наша організація наразі просуває створення такого механізму із залученням України, країн-партнерів, повноважних міжнародних організацій.
