31 серпня в окупованому Сімферополі російські силовики заблокували Кафедральний собор Святих рівноапостольних князів Володимира і Ольги Української православної церкви Київського патріархату, головного і єдиного діючого в місті храму УПЦ КП. Російські судові пристави, не надавши жодних документів архієпископу Сімферопольському і Кримському УПЦ КП Клименту, зламали двері і винесли церковне майно з каплиці Кафедрального собору. При цьому вони не складали опис речей, і не пропонували архієпископу підписати жодний акт про вилучення церковного майна. Коли владика спробував пройти до заблокованого собору, судові пристави пошкодили йому руку. Архієпископ Климент зажадав від кримського управління ФСБ РФ розслідувати дії силовиків, які блокували храм, а також забезпечити безпеку прихожан. В ефірі програми «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань) він поділився своїми версіями останніх подій довкола храму УПЦ КП в Сімферополі.
В мене була одна зустріч в «міністерстві внутрішніх справ по Республіці Крим». 31 серпня був напад, а 1 вересня ми відпрацьовували всю ситуацію. Я виклав все на папері і це стало основою доповідної, яку «міністерство внутрішніх справ» відправило на Москву, бо вночі був запит з Москви щодо ситуації, яка була в Криму. Але що з’ясувало «міністерство внутрішніх справ» – ті дії, які були проведені 31 серпня, вони не були узгоджені ні в «прокуратурі», ні в «МВС Криму» і це для «кримської міліції» був шок. Тобто за їх спиною проводилися дії, на які вони вже не можуть вплинути.
В мене є дві версії нападу на храм. Перша версія може збігатися з тією позицією, яку висловив голова Служби безпеки України Василь Грицак у застереженні до голови ФСБ Росії про недопустимість терористичних актів на території Росії, які нібито могли готувати українці, для того, щоб ввести війська в Україну. Якщо дивитися на цю ситуацію, що в мене, вона може бути складовою частиною цієї великої геополітичної гри. Коли ми зі святійшим Патріархом Філаретом обговорювали деякі міжрелігійні ситуації, то дійшли висновку, що найнебезпечніша ситуація сьогодні в Україні є на протистоянні віруючих Московського і Київського патріархатів. Свого часу, ми знаємо, що російські війська були введені на Донбас і в Крим для нібито того, щоб «захистити» російськомовних. Зараз, коли розігралася ця карта з управлінням Кримської єпархії УПЦ КП, можуть бути значно страшніші наслідки. Знищення Кримської єпархії може спровокувати міжконфесійне протистояння Московського і Київського патріархату в Україні в цілому і на фоні цього дати можливість Путіну ввести війська або «захисників», які б захистили Українську православну церкву Московського патріархату на теренах України. Це версія, яка може перетворитися в реальну ситуацію.
Друга версія, про яку я подумав зразу після того, що відбулося. Через церкву Київського патріархату, через ту ситуацію, яку зараз по-суті спровокували (російські) судові пристави разом з «міністром майнових і земельних відносин Криму» Анною Анюхіною і її помічниками, (хочуть) вдарити по Сергію Аксьонову (так званий «голова Криму» – ред.). Ситуація економічна в Криму дуже складна і ще не вистачало одного-двох факторів, щоб показати, що тут ті, хто у владі, вони не спроможні. І так, руйнуючи церкву Київського патріархату, збурюючи населення, вже далі продовжуючи заводити чисто росіян з Росії, які ніякого відношення не мали до всіх цих років попередніх, і за це відповідає наша «кримська влада», бо ми їх всі знаємо один одного. Тому це вже може бути направлений удар на зміну всієї системи, яка зараз є Криму.
Ось такі в мене думки. Наслідки можуть бути значно страшніші, ніж просто ліквідація церкви Київського патріархату у Криму.
В цій ситуації, яка склалася, я можу сказати одне: в Криму з’явилася нова третя сила, яка буде поступово вводити російські порядки на теренах Криму. Що це за сила, що це за люди, ми поки що не можемо сказати.
Спочатку завдали удар по кримським татарам і почали їх видавлювати. Зараз серйозний удар завдається по церкві Київського патріархату. А, вдаривши по церкві Київського патріархату, вже завдається удар по всій українській громаді, яка проживає в Криму.
Я можу сказати лише одне: я з Криму живим нікуди не поїду, навіть, якщо вони все у мене відберуть.
З Божою допомогою я знаю, що буду робити далі і як це буду робити. Це принципове питання. Я корінний кримчанин, моє коріння в Криму. В мене немає іншого коріння. Досить Архангельська, де було знищено половину моєї родини, досить Уралу, куди в 1944 році вони були вислані. Я звідси не поїду, якби їм не хотілося.
