Про Гаагу чи Нюрнберг для Путіна, Шойгу та Лаврова вже сказано багато слів з найвищих трибун, однак відповісти на питання, який саме суд чи трибунал їх судитиме, напевно не скаже ніхто. В ході цього збройного конфлікту, тобто з 2014 року, Україна подала заяви проти Росії у Європейський суд з прав людини, Міжнародний суд ООН, визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, але досі не ратифікувала Римський статут. Президент Володимир Зеленський нещодавно заявив про створення спеціальних міжнародних інструментів судового розгляду злочинів РФ проти України, а також механізму отримання компенсацій для постраждалих громадян. Однак як це працюватиме, також незрозуміло. Розібратися у цих малозрозумілих широкому загалу речах нам допоможе визнана фахівчиня з міжнародного права Надія Волкова, директорка «Української правової консультативної групи» у програмі «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар (проект Центру журналістських розслідувань).
Валентина Самар: Найперше, розкажіть про коаліцію «Україна. 5 ранку», яка займається документуванням воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Хто до неї входить і як ви працюєте, чи є взаємодія з урядовими інституціями і міжнародними організаціями?
Надія Волкова: Коаліція «Україна. 5 ранку» була створена фактично на другий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Спочатку нас було декілька організацій, але з часом почали приєднуватися інші. Наразі, за останніми даними, це 26 організацій. Від тих, що документували злочини, починаючи з 2014 року, до тих, що висловили бажання долучитися до цього процесу і сприяти якомога ширшому і якіснішому документуванню. Ми будуємо систему, яка має відповідати Протоколу Берклі. Він регламентує порядок документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності таким чином, щоби ця інформація могла використовуватися в міжнародних судових інстанціях в різних юрисдикціях.
Валентина Самар: Тепер детальніше про сам процес документування воєнних злочинів. Ми спостерігаємо велику кількість організацій і навіть урядів іноземних країн, які документують докази і ведуть розслідування. Ми бачимо розгляди заяв України в ЄСПЛ, Міжнародному Суді ООН, розслідування відкрив Міжнародний кримінальний суд. Розкладіть по поличках: як весь цей процес координується і що має бути в фіналі.
Надія Волкова: Це доволі складно зараз зрозуміти, хоча ми намагаємося зі свого боку координувати діяльність і тримати зв’язок як з національними, так і з міжнародними організаціями. Щодо державних органів, різних судових і слідчих ініціатив — порядку ніякого немає, це хаос. Я так розумію, він спричинений, в першу чергу, бажанням допомогти. Але для нас це челендж: постійно все це відслідковувати. З ЄСПЛ більш-менш зрозуміло, тому що суд вже дав роз’яснення, з якого періоду він приймає скарги, і що буде відбуватися далі. Разом із тим ситуація з ЄСПЛ, на нашу думку, дещо неоднозначна. Це не зовсім та інстанція, що покликана ефективно розглядати саме такого роду злочини. Конвенція про захист прав людини це не міжнародне гуманітарне і не міжнародне кримінальне право, це трохи інша царина. Однак ніхто не забороняє звертатися до ЄСПЛ, ця інстанція доступна. Просто потрібно розуміти, що вона не буде дуже ефективною.
Валентина Самар: Розслідування в Міжнародному кримінальному суді ініціювали іноземні країни, бо Україна так і не спромоглася ратифікувати Римський статут. Більше того, не спромоглася запустити в дію вже прийнятий так званий закон про воєнних злочинців №2689, який президент Володимир Зеленський не підписує вже 10 місяців. Через це наш кримінальний кодекс, на жаль, до сих пір не знає такого злочину як злочин проти людяності. Що саме розглядатиме Міжнародний кримінальний суд і що піде в Міжнародний суд ООН?
Надія Волкова: Стосовно Міжнародного суду ООН. Ми знову ж таки використали не зовсім традиційний спосіб для того, щоби запросити термінові заходи для застосування. Ідея полягала в тому, що ця фаза війни була розпочата незаконно, і тому її треба зупинити. Далі, під час розгляду по суті, справа буде стосуватися саме інтерпретації застосування конвенції проти геноциду. Це дуже специфічна тема і невідомо, наскільки взагалі вона буде застосовуватися. Щодо Міжнародного кримінального суду — складно. З одного боку, вони мають розпочати розслідування, однак в них є серйозні обмеження. Як робити це на території України? Як ви правильно сказали, Римський статут не ратифікований, також не укладено меморандум про взаєморозуміння, який є альтернативою ратифікації статуту. Це означає, що Україна не має правової основи для допуску Офісу прокурора МКС на свою територію для проведення офіційних слідчих дій, не має підстав передавати МКС інформацію в рамках провадження. Мовою Римського статуту це називається співпраця. Зараз правової основи для такої співпраці в України немає. Такою основою може бути або ратифікація статуту, або укладення меморандуму про взаєморозуміння.
Валентина Самар: Процес гальмується свідомо чи через нерозуміння того, як це взагалі має відбуватися, ваше відчуття?
Надія Волкова: Важко сказати. Питання правосуддя завжди гостро постає під час переговорних процесів, коли йдеться про відповідальність, виплати репарацій, тощо. Принаймні, так було в інших збройних конфліктах. Моє особисте відчуття: всі ці процеси, пов’язані з ратифікацією і взагалі покаранням за воєнні злочини і злочини проти людяності, можуть бути вимогою Російської Федерації. Щоби Україна відмовилася від Римського статуту і переслідування російської верхівки. Друга частина Марлезонського балету, на мою думку, полягає в тому, наша влада до кінця не розуміє, наскільки це важливо і як це має вибудовуватися.
Валентина Самар: 4 березня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та провідні юристи-міжнародники на заході Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House презентували декларацію щодо створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України. Тобто злочин агресії має розслідувати спеціально створений трибунал. Яким з відомих з історії шляхів йде Україна — це Нюрнберг чи гібридний суд?
Надія Волкова: Не гібридний точно, скоріш наближений до Нюрнберга. Наскільки я розумію, це окремий міжнародний механізм, який існуватиме паралельно із МКС. Єдине що його мандат зосереджуватиметься саме на злочині агресії, тобто притягненні до відповідальності верхівки Російської Федерації: Путіна, Шойгу і Лаврова. Бо МКС не може розглядати злочин агресії в контексті України і притягати за нього до відповідальності. Однак з ідеєю окремого трибуналу з агресії є декілька проблем. По-перше, всі інші злочини (а це основний масив злочинів) випадають з його мандату і їхня подальша доля залишається невідомою. Дуже важливо притягнути до відповідальності політичну верхівку, але що робити з іншими? По-друге, це не зовсім про правосуддя. Ці люди повинні отримати покарання, але це має все ж таки відбуватися в контексті здійснення правосуддя як такого, а не бути, умовно кажучи, судом переможців над переможеними, як фактично сприймається Нюрнберг.
Валентина Самар: У людей перед очима страшні картини з Бучі, Ірпеня, Бородянки. Знищена цивільна інфрастраструктура, сотні, а може вже й тисячі вбитих і закатованих цивільних, викрадення людей на окупованих територіях — 137 випадків тільки в Херсонській області. Українські прокурори, слідчі органи відкривають кримінальні провадження, документують ці факти. Але як їх розслідувати, якщо для багатьох злочинів у нас немає законодавства, взяти ті ж злочини проти людяності.
Надія Волкова: Треба зважати на характер і систематичність злочину. Один і той самий злочин може кваліфікуватися і як воєнний злочин, і як злочин проти людяності. Наприклад, згвалтування. Але тут є питання не тільки до національного законодавства, а загалом до спроможності. Це питання знань і кваліфікації слідчих і прокурорів, їхніх навичок, бо ці слідчі процеси будуються зовсім іншим шляхом, ніж у мирний час. В наших слідчих і прокурорів немає такого досвіду. І плюс обсяг, він просто нереальний. Ані поліція, ані СБУ з ним не впораються. Це вже, на жаль, зрозуміло.
Валентина Самар: Я ще додам наші суди, які теж до цього не готові. Повертаючись до закону про воєнних злочинців, який досі не підписаний президентом. Є інсайди, що він і не буде підписаний. Натомість будуть внесені якісь альтернативні проекти. Тим часом волонтерський рух і журналісти-розслідувачі відкривають імена командирів російських підрозділів, що окуповували ті чи інші населенні пункти України, які за міжнародним правом також притягуються до відповідальності за дії своїх підлеглих. Робити це мають національні суди, бо міжнародні займатимуться великою рибою. Чи реально це, на ваш погляд?
Надія Волкова: Якби Україна розбудовувала спроможність національної системи з залученням того самого міжнародного елементу, в нас було б більш шансів притягнути до відповідальності тих, щодо кого немає обмежень, наприклад, імунітетів. Тоді ми могли б дотягнутися до цих людей. І тоді МКС було б набагато легше визначитись з їхніми кейсами і виконавцями злочинів. Якби вони бачили, що Україна спроможна сама притягнути до відповідальності середню та нижню ланки, вони б з чистим сумлінням могли зосередитися на вищій ланці керівництва РФ. Все залежить від фундаменту, а його в нас зараз немає. Це як ефект метелика: відсутність цієї бази розповсюджується на всі інші процеси — заплутує, робить неефективними і подекуди неможливими.