Світ з інтересом, а багато хто – з неприхованим занепокоєнням, спостерігає за першими кроками і заявами обраного президентом США Дональда Трампа. Не будемо обговорювати кандидатури, які ним пропонуються в уряд і силовий блок. Почекаємо як всі ці антиваксери, підозрювані в секс-скандалах, зірки Fox News і люди, які ніколи не працювали в уряді, пройдуть затвердження у Сенаті. Зосередимось на домашній роботі, що виглядає геть невтішно. Росіяни наступають, захоплюючи за тижні площі української землі більші, ніж за попередній рік. Мобілізація давно провалена. Генерали та корумпанти із ТЦК і МСЕК звільняються із служби через ВЛК і йдуть насолоджуватись забезпеченим хабарями життям. Про ситуацію на фронті, де ми відступаємо, і необхідність армійської реформи – в інтервʼю з військовим аналітиком, полковником запасу Владиславом Селезньовим в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Ваші колеги військові експерти говорять про те, що ситуація на фронті сьогодні мало не найгірша за весь час великої війни. Генерал Марченко ще два тижні тому говорив, що Східний фронт посипався. А деякі аналітики кажуть, що є всі ознаки того, що росіяни мало не днями почнуть наступати ще й на Запорізькому фронті. Що бачите ви і які оцінки ситуації даєте?
Владислав Селезньов: Я не думаю, що зараз ситуація на фронті гірша, ніж у лютому-березні 2022 року. Бо тоді російські окупанти вештались у передмістях Києва і марили про окупацію столиці упродовж трьох днів. Очевидно, що зараз ситуація на полі бою досить динамічна. Але масштабної кризи чи катастрофи на полі бою я не бачу. Хоча є через що перейматися. Ворог де-факто зараз веде активні наступальні дії щонайменше на сімох ділянках фронту. Тут варто згадати слова очільника військової розвідки генерала Кирила Буданова, який стверджував, що до 7 жовтня ворожа армія вичерпає наступальний потенціал. З тієї дати, яку визначив генерал Буданов, минуло вже понад п’ять тижнів, але ворог не припиняє своїх атакувальних дій і має ресурси для реалізації завдань, які поставив Путін, починаючи так звану «спеціальну військову операцію». Бої тривають, подекуди вони носять дуже агресивний та інтенсивний характер. Найбільш динамічна ситуація зараз навколо міста Курахове. Там ворог має просування як північніше Курахівського водосховища, так і південніше, формує ударне угруповання, яке протягом кількох найближчих днів цілком може перерізати логістику для нашого гарнізона, змушуючи виводити наші сили з Курахового та його передмість.
Бої на Курахівському напрямку, вересень 2024 року. Фото: facebook.com/oaembr46
Щодо півдня, то ворог не дарма сконцентрував там 90-тисячне угруповання своїх військ. Очолює угруповання «Днепр» генерал-полковник Міхаіл Тєплінскій. Він за визначенням є одним з найбільш ефективних російських генералів і тактика дій ворога на цій ділянці фронту це підтверджує. Там немає бездумних і безумних «мʼясних штурмів», там є виважена і дуже грунтовно підготовлена наступальна операція. Поки ми можемо говорити неї як про операцію тактичного рівня, якщо наші сили не втримають визначені рубежі оборони, вона може трансформуватись у формат оперативно-тактичних успіхів ворожої армії.
Звісно, у ворога немає ресурсів, щоб атакувати та гарантовано окупувати місто Запоріжжя. Для цього йому потрібно не 90 тисяч, а щонайменше 300 тисяч багнетів. Поза тим, завдати нам чималої шкоди, створити чимало проблем нашому угрупованню, що діє на півдні Запорізької області, ворогу по силах.
Що стосується інших напрямків. Мене дуже турбує ситуація, яка розвивається на Купʼянському напрямку. Надто небезпечні дзвіночки звідти надходять щодо боїв, які, де-факто, відбуваються на території населеного пункту Куп’янськ. Звісно, це може передувати формуванню ударного плацдарму в напрямку на Лиман. Свого часу з вами говорили про те, що ворог, цілком ймовірно, прагне сформувати ударний плацдарм для того, щоб атакувати міську агломерацію Слов’янська та Краматорська. Цілком ймовірно, що події на Купʼянському напрямку – така собі передмова початку масштабного наступу російської армії з метою повної окупації Донецької області.
Валентина Самар: Ви заговорили про Буданова і прогнози на жовтень. Варто нагадати, що тільки за останній тиждень жовтня було втрачено двісті квадратних кілометрів української землі, а за весь жовтень більше п’ятисот. Це навіть не порівняти з цілими попередніми роками великої війни. Втрати дуже великі, і ворог продовжує просуватися. За оцінками іноземних військових аналітиків, у Росії значно зростає кількість загиблих і втраченої військової техніки, але в неї все ще є резерви. І є гроші на мільйонні виплати контрактникам, фактично, армії найманців. Сьогодні отримала інформацію про те, що у Криму дільничним поліціянтам дали завдання вербувати людей до військових структур РФ. Приміром, дільничним у Бахчисарайському районі нібито встановлена квота – три людини на день. Пріоритетними тут є люди з проблемами із законом, фактично, питання ставиться так: ідіть воювати, або сядете. Ну і плюс вояки КНДР на Курщині. До слова, світ чогось не так глибоко занепокоївся вступу ще однієї держави у війну проти України. Як це все виглядає на ваш погляд?
Владислав Селезньов: По-перше, ми не маємо виокремлювати Крим та Севастополь від інших окупованих Росією регіонів України. Очевидно, що ключова мета окупаційної влади на ТОТ – максимальне використання будь-яких ресурсів, включно з людськими. Ми пам’ятаємо чимало прикладів, коли на території Луганщини та Донеччини вигрібали всіх чоловіків призовного віку, щоб відправляти їх в складі штурмових загонів атакувати українські позиції. Зараз такі ж тенденції починають все більш красномовно вимальовуватись на територіях окупованого Криму та Севастополя. Немає чому дивуватися. Путіну потрібні багнети – вони мають помирати заради його забаганок.
Військові КНДР. Фото: ruvr.ru
Що стосується колаборації Москви та Пхеньяна – це абсолютно раціональний та очевидний підхід. Дві країни-вигнанці намагаються знайти певний компроміс, щоб разом, як то кажуть, протистояти всьому цивілізованому світу. І на превеликий жаль, цивілізований світ досі не усвідомив ці ризики. Наші поважні західні партнери і досі переймаються висловленням глибокого занепокоєння щодо дій диктаторів РФ та КНДР. Але жодних дієвих кроків, які мали б зруйнувати їхню колаборацію, я не бачу. Ми досі не маємо рішень щодо надання нам права використовувати західну зброю для ударів по території Російської Федерації, хоча нам би це точно допомогло. Ми і досі не маємо збільшення інтенсивності та масштабів поставок озброєння та військової техніки. Тут навіть не про ракетну компоненту йдеться, хоча вона дуже важлива. Нам тут і зараз потрібне важке піхотне озброєння: автоматичні гранатомети, міномети, великокаліберні кулемети та боєприпаси до них для ведення боїв на відстані до 500 метрів. На жаль, і досі таких ресурсів нам бракує.
Так, ми отримуємо певні ресурси від наших західних партнерів, але наскільки раціонально їх використовує український Генеральний штаб – з цього приводу є різні думки. Наприклад, в одній з публікацій відомого українського видання йшлося про те, що проведення Курської операції не надто раціональний крок з боку головкома Олександра Сирського та офіцерів його штабу і краще було б ці ресурси задіяти на інші ділянки фронту. Хоча мені здається, що недооцінювати роль Курської операції не варто. Бо ті ж 50 тисяч російських військовослужбовців, які зараз задіяні у блокуванні українського плацдарму на територію Курської області, гарантовано б діяли на інших ділянках фронту. Але в будь-якому разі ми маємо розуміти: з одного боку, ворог абсолютно не рахується з власними втратами і має ще вдосталь ресурсів для реалізації своїх атакувальних дій. З іншого боку – є фізична та психоемоційна втома українських воїнів, певні прорахунки командирів та начальників різних рівнів українського війська. Всі ці поєднані докупи факти досить негативно впливають на ситуацію на полі бою. Говорити про обвал фронту поки що зарано, якщо ми користуємося нормами класичної військової науки. Обвал фронту – це коли ворожа армія суне вперед на фронті шириною 30 кілометрів і на глибину до 20 кілометрів. Якщо просування ворожої армії складають до 10 кілометрів – це такі собі передумови до обвалу, але поки що не обвал.
Днями відбулося чергове засідання Ставки Верховного головнокомандувача. Президент поставив чіткі завдання щодо посилення нашого угруповання на території Курської області, щоб завадити просуванню російської армії. Мені здається, це рішення дещо запізніле. В умовах, в яких нині перебувають наші воїни, зокрема, підрозділ 79-ї бригади, вирішити ситуацію навіть із залученням великої кількості додаткових сил та засобів неможливо.
Бійці 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади ЗСУ ведуть вогонь по ворогу з 105-мм гаубиці L119. Фото: facebook.com/79AMBUA
Валентина Самар: Чи є ознаки того, що росіяни намагатимуться до інавгурації Трампа все-таки витіснити українців із Курського плацдарму?
Владислав Селезньов: Такі побоювання є. Але про що б там не марив Путін, є дуже вагомий фактор, який тому може завадити – інтенсивні та ефективні дії Сил оборони України, які задіяні в Курській операції. По-перше, в Курській області воюють найкращі сили та засоби українських Сил оборони: десантники, морські піхотинці, підрозділи, які проходили вишколи на західних полігонах та виконують бойові завдання на західній техніці. Вони мають досвід, ресурси, є найбільш ефективними у виконанні завдань. Але чи вистачить їм ресурсів, щоб до 20 січня тримати оборонні рубежі та позиції? Відповідь на це питання полягає в оцінці ресурсів, які вони мають сьогодні і матимуть змогу отримувати протягом наступних кількох тижнів. Фактор ресурсів є вирішальним. Тут є «біла пляма» – ми не знаємо, з якою інтенсивністю і в яких обсягах і далі українське військо буде отримувати необхідні компоненти, які забезпечують бойову міць нашої армії. Надто багато перемінних, від яких все залежить. Варто дивитись на функціонування всієї системи: починаючи з мобілізації, підготовки та навчання в навчальних центрах і на полігонах і до виконання бойових завдань. На жаль, на кожній з цих позицій ми маємо серйозні прорахунки і проблеми.
Надзвичайно складно йде мобілізаційна кампанія, зокрема, через відсутність дієвої інформаційної політики та роз’яснення. У нас реальна серйозна криза щодо підготовки та навчання в навчальних центрах та на полігонах. Про це свого часу говорив на Ставці Верховного Головномандуючого головний військовий інспектор Міністерства оборони України адмірал Ігор Воронченко. За підсумками цієї доповіді президент поставив завдання і Генштабу, і Головкому, і міністру оборони, але за дивним збігом обставин після цієї доповіді Воронченка знімають з посади. Чи точно посадовці, які заслухали доповідь, прагнуть змін та покращення ситуації? Чи це просто призначення цапа-відбувайла?
Адмірал Ігор Воронченко, Головний інспектор Міноборони (2020-2024), командувач ВМС ЗС України (2016-2020). Фото: Facebook ВМС ЗС України
Валентина Самар: Я не думаю, що зільнення Воронченка – це випадковість, збіг чи призначення цапа-відбувайла. Це звільнення фахової людини за чесний критичний аналіз провальної ситуації і послаблення самого інституту інспекторів. Продовжуючи тему мобілізації. Я знаю, що ви спілкуєтесь з багатьма своїми колегами із штабів. Ця ситуація якось змінюється? Досить високого рівня досягла хвиля невдоволення не тільки тим, що на вулицях «бусифікують» усіх підряд, а ще й вольготним життям воєнкомів. Зашкварений одеський воєнком Борисов просто звільнився зі служби по ВЛК і, напевно, скоро дістанеться своїх іспанських апартаментів.
Владислав Селезньов: Безумовно, проблема така є. Не є таємницею, чому я звільнився у грудні 2017 року зі Збройних Сил – я зрозумів, що система не змінилася. Той шанс, який під час Революції Гідності 2014 року отримала Україна і, зокрема ЗСУ, на трансформацію, на превеликий жаль, не був реалізований належним чином. Стара система повернулася, ключові складові цієї системи заблокували будь-які реформи, які мали б докорінно змінити українське військо. Дива не сталося у 2017 році, не сталося в 2022 році і в 2024 році також. Система захищає себе як може. Тому і працюють відповідним чином ВЛК, тому поки що за лаштунками залишається питання наявності «інвалідів» серед генералітету українського війська. Сподіваюсь, що колись ми дізнаємось, скільки українських генералів мають таку ж [липову] «інвалідність», як і прокурори.
Надто серйозна проблема. Не всі можновладці готові поступитися можливостями скористатися певними благами за рахунок корупційних зв’язків. Корупція, мов іржа, роз’їдає і українську військову спільноту, і трансформації, які відбуваються на оперативно-тактичному рівні, коли йдеться про деякі зʼєднання, окремі військові частини, зокрема, добровольчі зʼєднання. Система вимагає дуже серйозної оцінки. Багато хто скептично ставиться до дописів народної депутатки Марʼяни Безуглої. Спілкуючись з великою кількістю бойових офіцерів, я почув від них таку тезу: левова частка інформації, яку пані Безугла робить публічною, є такою, що безпосередньо стосується до подій на землі. Тобто, там немає маніпуляцій, немає перекручень, там є пряма, свята і очевидна правда. І це серйозний виклик.
Я не розумію, чому Верховний головнокомандувач і досі не вживає заходів, щоб ситуацію щонайменше дослідити і визначити, чи варто нам саме таким шляхом йти далі, чи все ж таки варто нарешті трансформувати наше військову спільноту до умов сучасної повномасштабної війни. На жаль, поки я не бачу дзвіночків, які би ствердно про це говорили. Зняття з посади адмірала Воронченка точно не свідчить про те, що апарат Верховного головнокомандувача, головнокомандувача і міністра оборони готові сприймати реальну критику – доведену, перевірену, верифіковану – та трансформувати українське військо відповідно до цієї інформації. Якщо цього не станеться, ми приречені.
Валентина Самар: Безумовно. Звучать й інші пропозиції щодо покращення мобілізаційних процесів. Марія Берлінська одна з тих, хто пропонує залучати до війська більше жінок. Як ви ставитесь до цієї пропозиції?
Владислав Селезньов: Маємо, в першу чергу, визначитись: ми займаємося відтягуванням часу нашої смерті чи ми прагнемо докорінно змінити ситуацію, щоб перемогти в цьому двобою з РФ? Якщо відтягуванням часу, то хлопці та дівчата, які зараз перебувають на передовій, дають нам змогу жити. Але їхні сили вичерпні і це питання часу, коли Україна не втримає російську навалу. Якщо ми прагнемо перемогти – маємо консолідуватись. В тому числі і в рамках посилення нашої військової складової. Знову звернемось до досвіду держави Ізраїль. Усі її громадяни, незалежно від статі, проходять відповідний вишкіл, мають військовий фах. Мені здається в нинішніх умовах ми маємо консолідуватись. Від нашої навченості, бойової спроможності залежить майбутнє наших дітей і нашої держави. Все інше – від лукавого. Ми можемо скільки завгодно міркувати над тим, варто чи не варто залучати до служби в лавах ЗСУ жінок, але якщо ми не будемо обʼєднані – нас знищать.
